Рішення № 140983158, 26.10.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1721/26

Номер провадження 2/541/1540/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 жовтня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Морозовської О.А.,

за участю секретаря судового засідання Калініченко Л.О.,

позивача ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миргородської міської ради Полтавської області про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину та визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2026 року до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області зврнулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , Миргородської міської ради Полтавської області про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину та визнання права власності в порядку спадкування.

На підтвердження позовних вимог вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_3 . Своїм посвідченим заповітом від 31 травня 2024 року житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий № 5323289204:04:001:0310 площею 0,17 га для i обслуговування жилого будинку, господарських i споруд, а земельну ділянку кадастровий номер 5323289200:00:006:0147 площею 2,21 га в долях позивачці та ОСОБА_2 .

В установленому законом порядку позивач прийняла спадщину i Приватним нотapiycoм Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_4 було заведено спадкову справу. У матеріалах спадкової справи міститься інформація щодо наявності ще одного спадкоємця за заповітом, а саме сина спадкодавця ОСОБА_3 , який вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки був зареестрований разом зі спадкодавцем на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, реєстрація відповідача по справі ОСОБА_2 за місцем проживання спадкодавця, в даному випадку не є свідченням прийняття спадщини, оскільки з 2020 року не проживає за вказаною адресою та місцем перебування останнього не відоме, а отже відсутній факт проживання разом із спадкодавцем. Звернувшись в квітні 2026 року до приватного нотapiyca з питанням щодо можливості видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом та за законом на цілі частки житлового будинку i земельних ділянок після смерті батька, отримала постанову від 15 квітня 2026 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії через ненадання всіх документів щодо всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. ОСОБА_5 в 2020 році виїхав до Польщі, але всупереч закону не знявся з реєстрації місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з цим, позивач просить суд: - визнати факт не проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини, визнавши ОСОБА_2 , таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 ; - визнати за позивачем, право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 5323289200:00:006:0147 площею 2,21 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шахворостівської сільської ради Миргородського району Полтавської області; - визнати за позивачем, право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 : на частку 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 5323289200:00:006:0147 площею 2,21 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шахворостівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, та на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (попередня адреса: АДРЕСА_1 ); а також на земельну ділянку кадастровий № 5323289204:04:001 :0310 площею 0,17 га для будівництва i обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд (присадибна ділянка) розташованої: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14.05.2026 року було відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 47).

Позивач в судовому засіданні позовні підтримала в повному обзязі та просила позо задовольнити. заперечень проти винесення заочного рішення по справі не висловила.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання, призначені 16.06.2026, 12.08.2026, 10.09.2026 14.10.2026 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки поштовим повідомленням з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за місцем реєстрації та шляхом публікації оголошення на веб-сторінці Миргородського міськрайонного суду, офіційного веб-порталу судової влади. Заяви про поважність пропуску судового засідання, відзиву, заперечень на позовну заяву не надав (а.с. 60, 62 ,69 ,71,72,86,87,100,103,104).

Представник відповідача Миргородської міської ради Полтавської області надала заяву про розгляд справи за його відсутності , проти задоволення позову не заперечували.

Згідно із ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив і якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи відсутність заперечень позивача проти проведення заочного розгляду справи, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність відповідачів на підставі наявних у справі даних та доказів, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України та ухвалення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до переконання, що позов задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , є батьком позивача ОСОБА_6 (а.с.12,13).

31 травня 2024 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким, заповів:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житловий будинок з надвірними побудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння № НОМЕР_2 від 19.04.1989 року; а також земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських i споруд, площею 0,1700 кадастровий номер 5323289204:04;001:0310, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №259767 28.03.2011 року (а.с. 17-28, 56);

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у рівних частках по частці кожному земельну ділянку, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,21 га кадастровий номер 5323289200:00:006:0147, яка знаходиться на території Шахворостівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та належала Горобець ІД. На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ПЛ та №071995 від 16.03.2006 року (а.с. 29,56).

На момент смерті ОСОБА_3 , відповідно до відповіді Виконавчого комітету Миргородської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу із заявою, у якій заявила про прийняття спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3

15 квітня 2026 року позивач отримала відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину не все майно, що належало померлому ОСОБА_3 , 1943 року народження, у зв`язку з тим, що у спадковій справі відсутні інші заяви про відмову чи про прийняття спадщини, однак згідно із відомостями про осіб, місце проживання яких зареєстровано з померлим на момент смерті, вбачається, що його син ОСОБА_2 зареєстрований разом з померлим за однією адресою, а тому вважається таким, що прийняв спадщину.

При цьому, згідно довідки, затвердженої інспектором сектору по роботі з органами самоорганізації населення, ОСОБА_2 не проживав на момент смерті ОСОБА_3 разом з батьком (а.с. 36).

Згідно із відповіддю від Державної прикордонної служби України вх. №2423 від 19.08.2026 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетинав державний кордон у пункті пропуску Ягодин: 27.02.2020 (в`їзд), 06.04.2021 (виїзд), 08.03.2026 (в`їзд).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця). Спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разу неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, склад спадкового майна, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі.

Разом з тим, закон визначає способи захисту цивільного права.

Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року, у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Предметом позову ОСОБА_1 визначила вимогу про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 , неприйняття ним спадщини та визнання за нею права власності на спадкове майно.

Отже, предметом заявлених вимог є встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення ОСОБА_1 спадщини після смерті батька.

Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач фактично намагається довести те, що лише вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька.

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі позовні вимоги про встановлення факту не проживання відповідача із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, не відповідають належному способу захисту. Верховний Суд звертає увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивачки є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачкою способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивачки і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 та від 02 квітня 2025 року у справі № 751/344/23.

Отож, відповідно до правової позиції Верховного Суду, ефективним способом захисту прав позивача у спорах про спадкування є визнання права власності на спадкове майно, а не встановлення факту не проживання іншого спадкоємця зі спадкодавцем або визнання особи такою, що не прийняла спадщину.

У даній справі позивач просить встановити юридичний факт не проживання свого брата разом зі спадкодавцями на час відкриття спадщини. Разом з тим, наведена вимога не створює для позивача жодних самостійних правових наслідків у вигляді набуття права власності на спадкове майно, оскільки встановлення факту не проживання відповідача та визнання його таким, що не прийняв спадщину, саме по собі не призводить до автоматичного переходу права власності на спадкове майно до позивача.

Враховуючи вищевикладене, заявлена позивачем позовна вимога про встановлення факту не проживання брата за місцем його реєстрації на переконання суду є неефективним способом захисту його прав як спадкоємця спадкового майна, а відтак у задоволенні такої слід відмовити.

Щодо визнання права власності на майно в порядку спадкування суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 31 травня 2024 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житловий будинок з надвірними побудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння № НОМЕР_2 від 19.04.1989 року; а також земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських i споруд, площею 0,1700 кадастровий номер 5323289204:04;001:0310, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №259767 28.03.2011 року (а.с. 17-28, 56); а також відповідачу т ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у рівних частках по частці кожному земельну ділянку, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,21 га кадастровий номер 5323289200:00:006:0147, яка знаходиться на території Шахворостівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та належала Горобець ІД. На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ПЛ та №071995 від 16.03.2006 року (а.с. 29,56).

Відповідно до відповіді Виконавчого комітету Миргородської міської ради ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент смерті ОСОБА_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки, затвердженої інспектором сектору по роботі з органами самоорганізації населення, ОСОБА_2 не проживав на момент смерті ОСОБА_3 разом з батьком (а.с. 36).

У судових засідання були допитані як свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_13 повідомила суду, що є сусідкою померлого ОСОБА_3 . Вона зазначила, що протягом останніх семи років не бачила ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Наразі місцезнаходження відповідача їй невідоме. Свідок також засвідчила, що ОСОБА_2 не надавав допомоги своїм батькам, тоді як лікуванням та організацією поховання ОСОБА_3 займалася ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_14 повідомила суду, що їй відомо про перебування ОСОБА_2 за кордоном, а також про те, що своєму батькові він не допомагав. Стосунки між ОСОБА_2 та його батьком були складними, між ними часто виникали сварки. Свідок зазначила, що після 2022 року не бачила відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . Лікуванням та організацією проведенням поховання ОСОБА_3 займалася ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_15 повідомила суду, що проживає по сусідству з травня 2023 року. Вона зазначила, що відповідач ОСОБА_2 не проживав разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас ОСОБА_1 фактично проживала у с. Трудолюб, однак, коли ОСОБА_3 захворів, саме вона здійснювала за ним догляд. Свідку відомо, що відповідач перебував за кордоном, проте точна дата його виїзду, країна перебування та строк відсутності їй невідомі. Також ОСОБА_15 зазначила, що їй невідомий характер стосунків між ОСОБА_2 , його батьком та сестрою, а інформацією щодо наявності чи змісту заповіту вона не володіє.

Згідно із відповіддю від Державної прикордонної служби України вх. №2423 від 19.08.2026 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетинав державний кордон у пункті пропуску Ягодин: 27.02.2020 (в`їзд), 06.04.2021 (виїзд), 08.03.2026 (в`їзд) (а.с. 85).

За наявними матеріалами справи, зокрема, інформації щодо перетину кордону та показаннями свідків, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 тривалий час не мешкав в Україні, на час відкриття спадщини після смерті батька перебував за кордоном, однак повернувся до України 08.03.2026 року (в`їзд).

Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц).

Таким чином, реєстрація місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі наявність такої реєстрації, згідно з ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Статтею 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Згідно з частиною другою статті 1269 ЦК України, заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Суд зазначає, що суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини існує в межах строків, установлених статтею 1270 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Положення ч. 3 ст. 1268 ЦК України вказують на необхідність для прийняття спадщини саме постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц).

Верховний Суд зауважує, що, якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц та від 27 лютого 2019 року у справі №471/601/17-ц).

Судом встановлено, що позивач прийняла спадщину, подавши в шестимісячний строк 06 жовтня 2025 року, в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини і на підставі якої була заведена спадкова справа № 72/2025. Інший спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 не прийняв спадщину, оскільки не проживав постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не подав особисто нотаріусу або уповноваженій на це посадовій особі заяву про прийняття спадщини.

Крім того, спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 протягом встановленого статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку не подав нотаріусу чи уповноваженій на це посадовій особі заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Встановивши обставини справи та оцінивши докази у справі, суд вважає, що спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 у визначеному законом порядку спадщину не прийняв і не відмовився від її прийняття, тобто є таким, що не прийняв спадщину, а спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 прийняв спадщину.

Відтак, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання за нею права власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом та законом після померлого ОСОБА_3 є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у справі доказами, а тому підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 23, 29, 1216-1218, 1223, 1261-1265, 1268-1270, 1273 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 141, 175, 223, 247, 259, 268, 280, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миргородської міської ради Полтавської області про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 5323289200:00:006:0147 площею 2,21 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шахворостівської сільської ради Миргородського району Полтавської області;

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 : на частку 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 5323289200:00:006:0147 площею 2,21 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шахворостівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, та на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (попередня адреса: АДРЕСА_1 ).

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на земельну ділянку кадастровий № 5323289204:04:001 :0310 площею 0,17 га для будівництва i обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд (присадибна ділянка) розташованої: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач Миргородська міська рада Полтавської області, код ЄДРПОУ 21051131, адреса вул. Незалежності, 17, м.Миргород, Полтавська область.

Суддя: О. А. Морозовська