Рішення № 140981997, 27.10.2026, Турківський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27.10.2026 м. Турка

Справа № 458/1007/26

Провадження №2/458/628/2026

Турківський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Волинець М.З.,

за участю секретаря судового засідання Матківської Р.Р.

Сторони в справі:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Турка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

14.09.2026 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТОВ/ «ДІДЖИ ФІНАНС» через підсистему «Eлектронний суд» подав до суду позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 110726 від 14.05.2024 у розмірі 17 440,80 грн, з яких: 4 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 4 440,80 грн заборгованість за відсотками, 1 000 грн заборгованість за комісіями, 8 000 грн заборгованість за пенею, а також понесені судові витрати.

Стислий зміст позовних вимог.

14.05.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 110726, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

За умовами кредитного договору ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» надало ОСОБА_1 фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності та платності, а останній зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку і строки, визначені договором.

Кредитні кошти були надані позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування на зазначену ним платіжну банківську картку № НОМЕР_1 . Розмір наданого кредиту становив 4 000 грн.

У подальшому ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором.

23.12.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 23122024. На підставі зазначеного договору ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги за кредитним договором № 110726 від 14.05.2024. Таким чином, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статусу нового кредитора за відповідним зобов`язанням.

Згідно з розрахунком заборгованості, на момент звернення до суду її загальний розмір становив 17 440,80 грн, з яких: 4 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 4 440,80 грн заборгованість за відсотками, 1 000 грн заборгованість за комісіями, 8 000 грн заборгованість за пенею.

Покликаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, положення цивільного законодавства щодо обов`язку належного виконання договірних зобов`язань, а також на набуття ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за договором факторингу, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 110726 від 14.05.2024 у розмірі 17 440,80 грн, та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач обставин та підстав позову не спростував, відзиву на позовну заяву не подав.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

16.09.2026 ухвалою Турківського районного суду Львівської області прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи на 09.10.2026 о 09:20 год за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті (відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь), витребувано докази в порядку ст. 84 ЦПК України.

07.10.2026 на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли витребуванняі судом докази на виконання ухвали суду від 16.09.2026.

09.10.2026 ухвалою Турківського районного суду Львівської області у зв`язку з неявкою в судове засідання відповідача розгляд справи відкладено на 27.10.2026 о 10:30 год.

Представник позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляд повідомлявся належним чином, у позовній заяві просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку. Причин неявки не повідомив, відзиву не подав, заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи не надав, свою позицію не виклав, правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк не скористався.

27.10.2026 ухвалою Турківського районного суду Львівської області постановлено проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», судом встановлено таке.

14.05.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 110726 (надалі також кредитний договір), за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» строком на 90 днів, надало відповідачу 4 000 грн фінансового кредиту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,22 % на добу на залишок заборгованості.

Відповідно до п. 1.2., 1.3. кредитного договору, кредит надається строком на 90 днів, тобто до 11.08.2024. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 445,3% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,22% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована.

Невід`ємною частиною цього договору є Публічна пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товаристваhttps://www.aviracredit.com.ua/. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору. (п. 1.7., п. 3.1. кредитного договору).

Згідно з п. 3.3. кредитного договору, обчислення строку користування кредитом на нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

В розділі 9 даного кредитного договору містяться персональні дані ОСОБА_1 , в тому числі дані паспорта, РОНКПП, номери мобільного телефону, е-mail. Для підписання договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовий ідентифікатор «KL6477».

На виконання умов кредитного договору відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 4 000 грн, шляхом перерахунку на платіжну карту відповідача № НОМЕР_1 (номер транзакції - 41568-16508-12244), що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід».

З листа АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-260921/129932-БТ від 27.09.2026 вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку було емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) та 14.05.2024 на карту було зараховано кошти у сумі 4 000 грн.

Відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо оплати нарахованих відсотків за користування кредитом і повернення тіла кредиту у повному обсязі не виконав, згідно з розрахунками заборгованості відповідач платежів не здійснював.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що право вимоги до боржника за кредитним договором № 110726 від 14.05.2024 перейшло до нього на підставі договору факторингу.

23.12.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУПА» та позивачем укладено договір факторингу № 23122024, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУПА» зобов`язується відступити ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги зазначені в реєстрі прав вимоги, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» зобов`язується їх прийняти та сплатити ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУПА» суму фінансування за таке відступлення на умовах визначених цим договором.

Згідно з п. 4.1 вказаного договору право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної у додатку № 1 до цього договору.

Згідно акту приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу № 23122024 від 23.12.2024, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр Боржників кількістю 9 280 шт.

Згідно витягу з Реєстру Боржників до договору факторингу № 23122024 від 23.12.2024, сума заборгованості за кредитним договором боржника ОСОБА_1 складає 17 440,80 грн, з яких: 4 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 4 440,80 грн заборгованість за відсотками, 1 000 грн заборгованість за комісією, 8 000 грн заборгованість за пенею.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, станом на 16.12.2024 заборгованість за кредитним договором № 110726 від 14.05.2026 не погашена, залишок заборгованості складає 17 440,80 грн.

Разом з тим, позивачем нараховані проценти за період з 14.05.2024 по 12.08.2024.

Всупереч умовам кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Застосовані судом норми права та мотиви їх застосування.

Судом встановлено, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються загальними положення ЦК України.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно положень ст.ст. 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом норми ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, ст. 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст. 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст. 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч.12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 зазначеного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З досліджених судом доказів встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору KL6477, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

У постановах від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 Верховний Суд виснував щодо правомірності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі та їх відповідність вимогам закону, зокрема, Закону України «Про електронну комерцію».

Підписання кредитного договору відповідачем підтверджується змістом кредитного договору, додатків до нього, які містять усю необхідну для ідентифікації особи інформацію, а саме: прізвище, ім`я, по батькові відповідача; дату народження та податковий номер відповідача.

Таким чином, факт укладення кредитного договору первісного кредитора саме з ОСОБА_1 доведено належними та достатніми доказами.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за кредитним належним чином не виконував, не здійснює платежів для сплати суми заборгованості по кредиту та відсотках, чим порушив взяті на себе договірні зобов`язання, на підставі чого утворилась заборгованість.

При цьому, матеріали справи містять докази на підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 4 000 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підставі ч.ч.1, 2 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Як убачається з матеріалів справи, 23.12.2024 позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 23122024 набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору № 110726 від 14.05.2024, укладеного між відповідачем та ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП».

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо вимог про стягнення відсотків за користування кредитом суд зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Згідно з п. 3.3. кредитного договору, обчислення строку користування кредитом на нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Судом встановлено, що 14.05.2024 між відповідачем та первісним кредитором укладено кредитний договір, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 4 000 грн. строком на 90 днів, тобто до 11.08.2024. Договором визначено процентну ставку у розмірі 445,3 % річних, що відповідає 1,22 % за кожен день користування кредитом. Відповідно до розрахунку кредитодавця, сума заборгованості відповідача становить 17 440 грн.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, первісним кредитором здійснено нарахування заборгованості відповідачу за відсотками в розмірі 4440,80 грн поза межами строку кредитування, після 11.08.2024, що є незаконним, адже право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Незважаючи на те, що розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, вони повинні узгоджуватися із нормами законодавства.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 виснувала: «суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору; «натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24)».

Вищенаведений висновок свідчить про те, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд не може застосовувати без відповідної позовної вимоги споживача. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом до розміру заборгованості за тілом кредиту.

Отже, при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості суд не може оцінювати положення кредитного договору на предмет їх справедливості, вирішувати питання чи є нараховані проценти непропорційно великими та чи відповідають вони засадам справедливості, добросовісності й розумності, за відсутності окремої позовної заяви споживача про оспорення відповідних умов договору.

У свою чергу, 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023), яким внесено зміни до ч. 5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 13 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, передбачений пунктом 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5 %, 120 днів 1,5 %, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у частині 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, умови укладеного між сторонами договору щодо встановлення процентної ставки/денної процентної ставки за кредитом 1,22% в день, відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними.

У розглядуваній справі кредитний договір укладено 14.05.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому положення п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір, тому умова договору щодо встановлення процентної ставки на рівні 1,22 % не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемною у цій частині.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що розрахунок заборгованості за відсотками, укладеним між відповідачем та первісним кредитором договором за період з 14.05.2024 по 11.08.2024 необхідно проводити, з урахуванням встановленої ч. 5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1 %.

Провівши власний розрахунок заборгованості відповідача в частині нарахування процентів за користування кредитом, суд вважає, що розмір заборгованості за відсотками за період 14.05.2024 по 11.08.2024 (з огляду на строк дію договору 90 днів) становить 3 600 грн. При цьому розрахунок проводиться наступним чином: 4 000*1%*90 (з 14.05.2024 по 11.08.2024 включно)= 3 600 грн.

Отже, позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими відсотками підлягають задоволенню частково у розмірі 3 600 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісіями суд зазначає таке.

Відповідно до ч.3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст. 627 ЦК України).

Частиною 4 ст. 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч.1,2,5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для кредитодавця.

На виконання вимог, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» правління Національного банку України постановою 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, кредитодавець має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

Пунктом 1.4. кредитного договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25 % від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 28)). Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25)).

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи вищезазначене, умови кредитного договору щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними, а вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1 000 грн, задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення пені за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до положень п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи ту обставину, що пеня, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, після 24.02.2022, вона підлягає списанню кредитодавцем та підстави для її стягнення за рішенням суду відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 110726 від 14.05.2024 у загальному розмірі 7 600 грн, з яких: 4 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 3 600 грн заборгованість за відсотками.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати в цій справі, відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки за наслідком розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 160,27 грн, з 7 600 грн (задоволені позовні вимоги) становлять 43,58 % заявленої суми позовних вимог; від суми сплаченого при поданні судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то в позовній заяві позивач просив стягнути такі з відповідача в розмірі 6 000 грн.

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

01.06.2026 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ФОП Міньковською А.В. укладено Договір про надання правової допомоги № 42649746.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, окрім копії Договору №42649746 від 01.06.2026, додано копію Додаткової угоди №110726 від 29.06.2026 до Договору про надання правової допомоги №42649746 від 01.06.2026, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серії КС № 11306/10 від 02.11.2023, копію акту надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 29.06.2026, копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних Міньковською А.В., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В ч. 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Разом з тим, суд не позбавлений об`єктивної можливості оцінити рівень адвокатських витрат, достовірно встановити несення таких витрат позивачем, а також обґрунтованість рівня їх вартості.

Суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, однак в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розглядуваній цивільні справі у розмірі 6 000 грн, суд зазначає, що у договорі про надання правової допомоги визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим позивач погодився.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, а також те, що адвокату позивачем доручено надавати юридичну допомогу по захисту прав позивача, суд вважає їх істотно завищеними та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.

Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 280-285, 354-355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112) заборгованість за кредитним договором № 110726 від 14.05.2024 у розмірі 7 600 (сім тисяч шістсот) грн 00 коп., з яких: 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. заборгованість за тілом кредиту, 3 600 (три тисячі шістсот) грн 00 коп. заборгованість за відсотками.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112) судовий збір у розмірі 1 160 (одна тисяча сто шістдесят) грн 27 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування учасників справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Марія ВОЛИНЕЦЬ