Рішення № 140976588, 23.10.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/7052/25

Провадження № 2/0182/2152/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.10.2026 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька -Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що 31.03.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит № 8684772, умовами якого встановлено, що кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 8 000,00 грн., строком на 360 днів (з 31.03.2025 року по 25.03.2026 року), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,95 % яка нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17,25 % від суми наданого кредиту. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Кредитодавець, на виконання умов кредитного договору № 8684772 від 31.03.2025 року, виконав свої зобов`язання, зокрема, передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС», так як переказ коштів з банківського рахунку кредитодавця на картковий рахунок/електронний платіжний засіб фізичної особи технічно неможливий. Наведене вище, підтверджується електронною платіжною інструкцією № 6fef525c-decc-4696-82e4-8077030084ca від 31.03.2025 року. Враховуючи викладені вище умови договору кредиту № 8684772 від 31.03.2025 року та додаткової угоди, та здійснені відповідачем платежі в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту, які складають 5 258 грн., заборгованість останньої за договором кредиту складає 30 116,00 грн., зокрема: 8 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 916,00 грн. - сума заборгованості за процентами; 0 грн. - сума заборгованості за комісією; 15 200.00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою; 0 грн. - сума заборгованості за процентами, нарахованими за понадстрокове користування. 16.10.2025 року ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали Договір факторингу № 16/10/25 від 16.10.2025 року, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі, й за договором кредиту № 8684772 від 31.03.2025 року. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання по Договору позики щодо здійснення платежів, в останньої виникла заборгованість в розмірі 30 116 грн. 00 коп., яку представник позивача й просить стягнути з відповідачки в примусовому порядку, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 4 500 грн. 00 коп.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

28.01.2026 року Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечувала проти задоволення позовних вимог. Зазначила, що отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн., а позивач просить стягнути 30 116,00 грн., що майже в чотири рази перевищує суму основного боргу. Вважає заявлену до стягнення заборгованість завищеною, посилаючись на неправомірність нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів у період дії воєнного стану, а також на положення Закону України «Про споживче кредитування». Просила суд визнати незаконними нарахування, що перевищують суму основного боргу, та не стягувати з неї судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Як встановлено судом, 31.03.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит № 8684772, умовами якого встановлено, що кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 8 000,00 грн. строком на 360 днів (з 31.03.2025 року по 25.03.2026 року), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,95 %, які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17,25 % від суми наданого кредиту. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кредитодавець, на виконання умов кредитного договору № 8684772 від 31.03.2025 року, виконав свої зобов`язання, зокрема, передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС»,так як переказ коштів з банківського рахунку кредитодавця на картковий рахунок/електронний платіжний засіб фізичної особи технічно неможливий. Наведене вище, підтверджується електронною платіжною інструкцією №6fef525c-decc-4696-82e4-8077030084ca від 31.03.2025 року. Згідно листа № 16/10/20-15836 від 16.10.2025 року, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» повідомляє та підтверджує, що на банківський рахунок відповідача, на підставі платіжної інструкції № 6fef525c-decc-4696-82e4-8077030084ca, перераховано кошти на виконання умов договору кредиту № 8684772. Згідно довідки № КД-000060517 від 14.10.2025 року, ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою API-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відповідно до умов договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23.01.2018 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і завершення наступної платіжної операції, зокрема, 31.03.2025 року, сума 8 000,00 грн. за номером платіжної картки № НОМЕР_1 , номер платежу № 6fef525c-decc-4696-82e4-8077030084ca. З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 8684772 від 31 березня 2025 року з додатками були підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора 705142. Відповідно до довідки про ідентифікацію, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" шляхом використання одноразового ідентифікатора, що є аналогом електронного підпису, відповідно до вимог законодавства України. Ідентифікація клієнта здійснювалась при укладенні таких договорів: № 8684772, шляхом направлення 31.03.2025 року одноразового ідентифікатора 705142 на 83grinko@gmail.com. Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі. ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов`язання, зокрема, передало відповідачці у власність грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн., шляхом їх перерахування на електронну платіжну картку відповідача, що підтверджується копією платіжної інструкції/Операції № 6fef525c-decc-4696-82e4-8077030084ca та довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000060517.

При цьому, суд враховує, що, відповідно до положень Закону України «Про платіжні послуги» та Постанови Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів», документи, оформлені за операціями з використанням платіжних інструментів, є первинними документами та можуть використовуватись під час вирішення спірних питань. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що факт перерахування кредитних коштів відповідачу підтверджується належними та допустимими доказами, наданими позивачем.

Під час вирішення спірних правовідносин, суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України та нормами Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронну комерцію».

З огляду на положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, укладена між сторонами угода визнається правочином, тобто, дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч.ч.2 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що двосторонні правочини є договорами, в яких погоджена дія двох або більше сторін.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі, електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть, якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалась; якщо сторони домовились укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У Постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Таким чином, з урахуванням наданих суду доказів та наведених вище положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який укладено в електронній формі у встановленому законом порядку.

Щодо переходу до нового кредитора ТОВ «Фінпром Маркет» прав первісного кредитора у кредитних зобов`язаннях, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до ст.ст.1080, 1084 ЦК України, договір факторингу є дійсним, незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо, відповідно до умов договору факторингу, фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

16 жовтня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (Клієнт) та ТОВ «Фінпром Маркет» (Фактор) уклали Договір факторингу № 16/10/25. Згідно п.п.1.1 Договору факторингу, за цим договором Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується прийняти такі Права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (Ціна придбання) за відповідний Реєстр за плату, у передбачений ним спосіб. Пунктом 2.1.3 Договору передбачено, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відбувається в день підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо Боржників в обсязі та на умовах, що існували па момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог в паперовому вигляді або у вигляді електронного документу, підписаного кваліфікованими електронними підписами уповноважених представників Сторін у порядку, визначеному цим Договором за допомогою сервісу для обміну електронних документів «ВЧАСНО», є невід`ємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав вимоги (додаток в електронній формі). Відповідно до реєстру прав вимоги № 16/10/25-01 від 16 жовтня 2025 року до договору факторингу № 16/10/25 від 16 жовтня 2025 року, де під порядковим номером 506 зазначено ОСОБА_1 , слідує, що ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право вимоги до боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 за договором № 8684772, укладеним 31.03.2025 року, із загальною сумою заборгованості 30 116,00 грн., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту - в розмірі 8 000,00 грн., суму заборгованості за відсотками - в розмірі 6 916,00 грн., суму заборгованості за пенею - в розмірі 15 200,00 грн. Вищезазначені докази, надані позивачем в підтвердження переходу прав вимоги від первісного кредитора ТОВ «1 Безпечене агенство необхідних кредитів» до нього, суд визнає достатніми та обґрунтованими і приходить до висновку, що позивач правомірно набув права вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання зобов`язання за кредитним договором № 8684772 від 31 березня 2025 року.

Згідно ст.514, ч.1 ст.516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов кредитного договору, позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному договором,комісію за надання позики.

Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленій в Постанові від 22.04.2024 року по справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи, при цьому, за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд, у будь-якому випадку, не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Згідно ст.1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч.2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернула грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договорів, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами. Таким чином, у порушення умов кредитних договорів, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаними договорами - не виконала. Доказів зворотного відповідачем надано не було. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 31.03.2025 року № 8684772 становить 30 116.00 грн. та складається з: 8 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 916.00 грн. - сума заборгованості за процентами; 0,00 грн. - сума заборгованості за комісією; 15 200,00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою; 0,00 грн. - сума заборгованості за процентами, нарахованими за понадстрокове користування.

Щодо нарахування пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ, внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та виключено пункт 6-1, що передбачав звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, а саме: від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором у разі такого прострочення у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк з дня його припинення або скасування.

В той же час, відповідно до п.18. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи Цивільного кодексу України (Постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

З урахуванням того, що заборгованість у вигляді пені в розмірі 15 200,00 грн. за договором надання коштів у кредит № 8684772 від 31.03.2025 року була нарахована в період дії воєнного стану в Україні, суд дійшов висновку, що, відповідно до вимог чинного законодавства, позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені), у зв`язку з чим суд погоджується із запереченнями відповідача в цій частині та вважає, що нарахування пені є безпідставним та позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що доводи представника позивача, покладені в обґрунтування позовних вимог, а також заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, знайшли своє часткове підтвердження у ході розгляду справи, а тому належна до стягнення з відповідача на користь позивача сума заборгованості за відповідача за кредитним договором № 8684772 від 31.03.2025 року складає 14 916,00 грн., з яких сума заборгованості за основною сумою боргу - 8 000,00 грн., сума заборгованості за процентами - 6 916,00 грн.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

На підставі аналізу наведених норм законодавства та досліджених судом доказів, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 8684772 від 31.03.2025 року у розмірі 14 916,00 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 8 000,00 грн., сума заборгованості за процентами - 6 916,00 грн.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд враховує, що, відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому, з відповідача на користь позивача також слід стягнути сплачений ним судовий збір в розмірі 1 186,97 грн. - пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, згідно п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатись до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим, відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються, згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Такі правові позиції викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у Постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у Постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Вказана судова практика є незмінною.

Згідно вимог ст.ст.137, 141 ЦПК України, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

В Постанові Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18 зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою - п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку, суд, керуючись частинами третьою - п`ятою, дев`ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

На підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копії договору № 25-08/25/ФП про надання правничої допомоги від 25.08.2025 року, укладеного між адвокатом Ткаченком Ю.О. та ТОВ «Фінпром маркет»; копію витягу з Акту № 5ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги від 21.10.2025 року за Договором про надання правничої допомоги № 25-08/25/ФП від 25.08.2025 року; копію акту приймання-передачі справ за надання правничої допомоги; копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 579939288.1 від 27 жовтня 2025 року про оплату, згідно акту № 5ФП приймання наданої правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року за Договором про надання правничої допомоги № 25- 08/25/ФП від 25 серпня 2025 року; копію ордера, серії АХ №1287257, про надання адвокатом Ткаченком Ю.О. правничої допомоги ТОВ «Фінпром Маркет» від 03 вересня 2025 року; копію свідоцтва на право на заняття адвокатською діяльністю Ткаченка Ю.О.; відповідно яких вартість наданої професійної правничої допомоги по даній справі оцінюється в сумі 4 500,00 грн.

Враховуючи наведене, а також часткове задоволення судом позовних вимог, за наявності заперечень відповідача, суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі не є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатами роботами, обсягом наданих послуг, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерія розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу мають складати 2 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.512, 514, 525, 526, 530, 610, 612, 1048, 1050, 1054, 1056, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст.11, 13, 76-81, 137, 141, ч.8 ст.178, 259, 263-265, 272, 273, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43311346) заборгованість за кредитним договором № 8684772 від 31.03.2025 року у розмірі 14 916 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот шістнадцять грн.) 00 коп.

В інших позовних вимогах - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43311346) судовий збір в розмірі 1 186 грн. (одна тисяча сто вісімдесят шість грн.) 97 коп. та витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 2 000 грн. (дві тисячі грн.) 00 коп.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал