Рішення № 140969250, 26.10.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/1626/26

Провадження № 2/331/2167/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

за участю секретаря - Постарнак М.М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 835990136 від 11.09.2023,

В С Т А Н О В И В:

27.02.2026 р. до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 835990136 від 11.09.2023 в розмірі 50 088,98 грн., та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. (а.с. 3-10)

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.09.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 835990136 на суму 9900,00 грн. у формі електронного документа з використанням електронного підпису, одноразового ідентифікатора HJRP-9743.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі Договір факторингу 1). У подальшому укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

31.07.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 31/0724-01 (далі Договір факторингу 2).

15.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 15/07/25-Е (далі Договір факторингу 3) відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за зазначеним Кредитним договором.

Умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть після дати підписання договорів факторингу.

Розрахунки заборгованості, підготовлені Первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за Кредитним договором за відповідні періоди перебування прав вимог у Первісного кредитора та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивач не здійснювали жодних нарахувань за Кредитним договором.

Загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором № 835990136 від 11.09.2023, становить 50 088,98 грн., яка складається з: 9 899,93 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 40 189,05 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Ухвалою суду від 05 березня 2026 року зазначену справу прийнято до розгляду та відкрито провадження, вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. (а.с. 15-16)

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року у задоволенні заяви представника відповідачки про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду, відмовлено. (а.с. 25)

15.04.2026 від представника відповідачки адвоката Тальчук П.І. через Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що у задоволенні позову слід відмовити на підставі такого. Як на думку відповідачки докази, які надані позивачем не доводять факт укладення кредитного договору між сторонами та фактичного перерахування коштів. Також матеріали справи не містять підтверджень, що відповідачка розуміла, ознайомилася і погодилася саме з тими Правилами, які додані до позовної заяви. Окрім того, нарахування відсотків в розмірі більше 50% тіла кредиту є незаконним, завищеним, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності. Більш того, з урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позичальника про пролонгацію строку кредитування вважає, що відсотки нараховані за користування кредитом здійснено поза межами строку дії кредитного договору. Також зазначено, що нарахування відсотків за користування кредитом у порядку, встановленому статтею 1048 ЦК України, не відповідає умовам оферти. У зв`язку з тим, що кредит надавався відповідачці строком на 30 днів, тобто до 11.10.2023, заборгованість за Кредитним договором №835990136 від 11.09.2023, повинна становити не більше 2 108,7 грн.

Щодо переуступки права вимоги вважає, що позивач не має права вимоги, тому що правовідносини за кредитним договором №835990136 від 11.09.2023 виникли значно пізніше, ніж було укладено відповідний договір факторингу, в якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Також позивач не надав суду належним чином засвідчені витяги з Реєстрів прав вимоги, де зазначено інформацію про відповідачку. Окрім того не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу, не надано належних і допустимих доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на етапі такої передачі.

Також заперечує проти стягнення вартості правничої допомоги в сумі 7 000,00 грн., та вважає, що з огляду на малозначність справи, складність написання процесуальних документів, зазначена сума не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості. (а.с. 34-53)

16.04.2026 від представника позивача через Електронний суд надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що кредитний договір підписаний Відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Правила надання кредитних коштів знаходяться у відкритому доступі на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», кредитодавець не порушив прав позичальника, адже останній мав можливість необмежену кількість разів ознайомлюватись з цими умовами самостійно. Оскільки первинний кредитор ініціював платіжну операцію шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача (Боржника) та надав Довідку та Письмові пояснення Первісного кредитора про те, що відповідне перерахування було здійснено успішно - Відповідач довів факт отримання Позивачем коштів. Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов`язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70 % річних. Сторони погодилися, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. (п. 12.4. Кредитного договору). У Позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст.1048 ЦК України) так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст.625 ЦК України).

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до Позивача зазначено, що відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. В свою чергу, Позивач долучив до позовної заяви всі належні докази. Оскільки в договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимог або Реєстру боржників та Акту прийому-передачі реєстру позивач належним чином довів факт переходу права вимоги. Позивач додав до матеріалів позову копії платіжних інструкцій, що підтверджують проведення оплати за набуття права грошової вимоги за Договорами факторингу.

Також вважає, що розмір витрат на правову допомогу не завищено, тому що робота адвоката була виконана належним чином. (а.с. 58-77)

Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року задоволено клопотання представника позивача, зобов`язано АТ «Універсал Банк» надати додаткові докази по справі. (а.с. 83-85)

24.04.2026 від АТ «Універсал Банк» до суду надійшла витребувана інформація. (а.с. 96-97)

19.05.2026 від представника відповідачки адвоката Тальчук П.І. через Електронний суд надійшли додаткові пояснення з доводами, аналогічними до відзиву. (а.с. 99-110)

19.05.2026 від представника позивача через Електронний суд надійшли додаткові пояснення з доводами, аналогічними до відповіді на відзив. (а.с. 115-121)

Ухвалою суду від 3 серпня 2026 року відмовлено представнику позивача в участі в розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами суду. (а.с. 146)

13.10.2026 від представника відповідачки адвоката Тальчук П.І. через Електронний суд надійшли додаткові пояснення з доводами, аналогічними до відзиву. (а.с. 150-155)

19.05.2026 від представника позивача через Електронний суд надійшли додаткові пояснення з доводами, аналогічними до відповіді на відзив. (а.с. 160-161)

Представник позивача у позовній заяві зазначив, що просить провести розгляд справи за його відсутності; позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, в додаткових поясненнях від 13.10.2026 зауважено, що вони просять розглянути справу без їх участі.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, відзив відповідачки, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі такого.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

11.09.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Договір кредитної лінії № 835990136 (надалі Договір) з наступними істотними умовами:

- Тип кредиту: кредитний ліміт (п. 2.1. Договору);

- Сума першого траншу, ліміту кредитування: 9 900,00 грн. (п. 2.3. Договору)

- Строк кредитування: до 11.10.2028. Дисконтний період 30 днів до 11.10.2023 (п. 7.1-7.3 Договору);

- Процентна ставка:

до 11.10.2023 р. (включно) - 0,71 % (п. 8.3.1 Договору),

після 11.10.2023 - 1,77 % (п. 8.3.2 Договору)

після закінчення Дисконтного періоду кредитування - 2,98 % (п. 8.4 Договору).

Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на вебсайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Кожен окремий Транш за Договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 4441-11XX-XXXX-3556 (п. 5.1. Договору).

Отже, у вищевказаному договорі наявна інформація про умови кредитування, зокрема: порядок та умови надання кредиту, періодичність внесків, строк дії договору, процентна ставка за користування кредитом та порядок повернення кредиту.

Таким чином, судом встановлено що вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора HJRP-9743, який було надіслано на телефон, зазначений відповідачкою - 0975354856.

Відповідно до інформації, наданої АТ «Універсал банк» на ім`я ОСОБА_1 було емітовано картку № НОМЕР_1 , номер телефону - НОМЕР_2 , який зазначено нею в заявці на укладення договору. (а.с. 96)

11.09.2023 на картку ОСОБА_1 № 4441-11XX-XXXX-3556 зараховано 9 900,00 грн., що підтверджується випискою за картковим рахунком (а.с. 97)

На підставі викладеного, судом встановлено, що первинним кредитором виконано умови договору кредиту, та перераховано ОСОБА_1 суму кредиту в розмірі 9 900,00 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Положенням ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Непогашення відповідачкою заборгованості перед банком за кредитним договором свідчить про порушення нею його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачкою, ОСОБА_1 не повернула суму отриманого кредиту в повному обсязі, у зв`язку з чим у неї є заборгованість за тілом кредиту в розмірі 9 899,93 грн., яка підлягає стягненню.

Щодо процентів за користування кредитом, суд виходить з такого.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 835990136 від 11.09.2023, нараховано проценти у розмірі 40 189,05 грн.

Нарахування здійснювалося за період:

-з 11.09.2023 по 11.10.2023 - за ставкою 0,71% (70,29 грн.) в день;

-з 12.10.2023 по 14.11.2023 за ставкою 1,77% ( 175,23 грн.) в день;

-з 15.11.2023 по 12.12.2023 2,98% (295,02 грн.) в день.

Відповідачка вважає, що проценти є незаконними, завищеними, не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. Також вважає, що нарахування відсотків було здійснено поза межами строку дії кредитного договору.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи щодо позовних вимог про стягнення простроченої заборгованості за нарахованими процентами, суд виходить з такого.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Однак, згідно сталої практики Верховного Суду суд не може застосувати оспорюваність умов договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит без відповідної позовної вимоги споживача. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорювання умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23).

Як встановлено судом відповідачка підписала та погодилася на умови нарахування процентів за такими ставками:

до 11.10.2023 р. (включно) - 0,71 % (п. 8.3.1 Договору),

після 11.10.2023 - 1,77 % (п. 8.3.2 Договору)

після закінчення Дисконтного періоду кредитування - 2,98 % (п. 8.4 Договору).

Отже, у зв`язку з тим, що відповідачка не заявляла вимоги про оспорювання умов Договору, суд не може застосувати оспорюваність умов договору.

Натомість, без позовної вимоги споживача суд може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень.

Пунктом 9.1.1.2 Договору передбачено, що кредитор має право в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення Кредиту та сплати процентів за користування Кредитом в разі виявлення недостовірної, неповної або помилкової інформації у Заявці на отримання Кредиту, та/або отримання негативної інформації про Позичальника в Бюро кредитних історій, та/або в разі дострокового припинення надання Кредитодавцем фінансових послуг, та/або у разі дострокового розірвання Договору в порядку передбаченому Договором, та/або прострочення сплати нарахованих процентів Позичальником.

Як вбачається з розрахунку ТОВ «Таліон плюс» з 13.12.2023 відповідачці нараховувалися проценти в розмірі 1087,70% річних, на підставі п. 12.4 Договору.

Згідно із зазначеним п. 12.4 Договору сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов`язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, застосовуючи до відповідачки міру відповідальності у вигляді збільшених відсотків - 1087,70 % річних, з 13.12.2023, кредитор вважав достроково розірваним Договір кредитної лінії.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14?591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що «Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою».

При цьому, компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18) та пункті 6.19 постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Однак, відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що на Договір кредитної лінії № 835990136 розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Таким чином, проценти за період з 13.12.2023 по 08.03.2024 не підлягають стягненню.

Отже, з відповідачки підлягають стягненню проценти за період з 11.09.2023 по 12.12.2023 у розмірі 16 806,24 грн.

Щодо права вимоги позивача.

Частинами 1 та 2 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Отже, ознаками договору факторингу є: 1) фактор (новий кредитор) надає послуги з фінансування діяльності клієнта (первісний кредитор) шляхом надання в його розпорядження коштів; 2) такі послуги надаються за винагороду у вигляді здійснення клієнтом (первісний кредитор) відповідної плати послуг фактора (новий кредитор); 3) грошові кошти передаються в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьої особи (боржника).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі Договір факторингу 1). У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

Відповідно до п. 1.2 Договору факторингу 1 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 262 від 12.12.2023, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

31.07.2024 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» (далі ТОВ «ФК «Онлайн фінанс») укладено Договір факторингу № 31/0724-01 (далі Договір факторингу 2)

Пунктом. 1.5 Договору факторингу 2 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору.

ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 31.07.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

15.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та Позивачем укладено Договір факторингу № 15/07/25-Е (далі Договір факторингу 3) відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до п.1.2. Договору факторингу 3 перехід від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» до Позивача Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Відповідно до Реєстру Боржників № Б/Н від 15.07.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 50 088,98 грн.

Таким чином, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть після дати підписання договорів факторингу. Такі умови договорів факторингу не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Крім того, додатковими угодами до договорів факторингу, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору факторингу передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється саме в момент підписання відповідного Реєстру права вимоги, а не з дати укладення Договору факторингу. Витяги з Реєстрів прав вимоги про передачу права вимоги, додаються до позовної заяви, та є належними доказами щодо ланцюга відступлень права вимоги по Кредитному договору до Позивача.

Таким чином, позивач ТОВ «ФК «Ейс» правомірно вимагає стягнення заборгованість з ОСОБА_1 за кредитним договором № 835990136 від 11.09.2023.

Також суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 2930 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

Щодо позовних вимог в частині стягнення судових витрат.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 2 662,40 грн.

У відповідності до положень частин першої четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст.141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження отриманих правничих послуг позивач надав: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2025; копію договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, копію додаткової угоди, за якими загальна сума витрат понесених позивачем на правничу допомогу складає 7 000,00грн.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих АБ «Соломко та партнери» юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд доходить висновку, що дана справа є незначної складності й не потребувала заявленого позивачем часу для підготовки процесуальних документів адвокатом, виходячи з співмірності заявлених вимог, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу на стадії розгляду у розмірі 7000,00 грн. підлягають задоволенню частково у розмірі 3000,00 грн., стягнувши зазначену суму з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЕЙС».

Крім того, відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1 411,00 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265, 282 ЦПК України, ст. ст. 514, 516, 526, 530, 599, 610, 611, 1082 ЦК України,

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13) задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженоювідповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, місто Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956) заборгованість за Кредитним договором № 835990136 від 11.09.2023 року у розмірі 26 706,17 (двадцять шість тисяч сімсот шість) гривень 17 копійок, яка складається з: 9 899,93 грн. заборгованість за тілом кредиту, 16 806,24 грн. заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженоювідповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, місто Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956) судовий збір в розмірі 1 411 (одна тисяча чотириста одинадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженоювідповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, місто Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956) витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г. Скользнєва