Рішення № 140961241, 27.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

27 жовтня 2026 року №520/31079/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31079/26 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, корпус 1, офіс 16, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Ейдж Плюс» (провулок Сімферопольський, буд. 6, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 42459656) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Ейдж Плюс», у якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Ейдж Плюс» (код ЄДРПОУ 42459656) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 14070760) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у розмірі 33 903,44 грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначило, що за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік становила 9 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - одне робоче місце, а працівників з інвалідністю у відповідача не було. Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій надіслано роботодавцю, однак у строк до 15 квітня 2026 року він їх самостійно не сплатив, у зв`язку з чим нараховано також пеню.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/31079/26, справу визнано справою незначної складності на підставі пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням ціни позову, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією самою ухвалою у відповідача витребувано штатний розпис за 2025 рік; відомості про середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу за 2025 рік; відомості про кількість працівників з інвалідністю у 2025 році з копіями наказів про прийняття на роботу та документів, що підтверджують інвалідність; звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік; докази вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році, зокрема звернень до державної служби зайнятості; докази сплати адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік або їх частини.

Відзив на позовну заяву відповідач не подав, витребуваних судом доказів не надав, про неможливість їх подання суд не повідомляв.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За частиною 6 статті 162 цього Кодексу у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вольт Ейдж Плюс» (ЄДРПОУ 42459656) зареєстроване як юридична особа і у 2025 році використовувало найману працю.

За даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, на підставі яких позивач в автоматизованому режимі сформував розрахунок, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік становила 9 осіб, середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю - 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - одне робоче місце, яке не було зайняте особою з інвалідністю.

Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік (файл 42459656_2025.pdf) розміщено в електронному кабінеті роботодавця на вебпорталі Пенсійного фонду України 10 березня 2026 року о 11 годині 40 хвилин 59 секунд, що підтверджується відповідною квитанцією.

За цим розрахунком сума адміністративно-господарських санкцій становить 33 222,43 грн, що відповідає половині середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача за одне незайняте робоче місце.

У строк до 15 квітня 2026 року відповідач санкції самостійно не сплатив. Доказів сплати санкцій повністю або частково матеріали справи не містять.

За розрахунком пені, складеним позивачем станом на 26 травня 2026 року, одноденний розмір пені визначено як 15,0 відсотка облікової ставки Національного банку України, помножені на 120 і поділені на 100 та на 365 днів, що становить 0,05 відсотка, а сума пені обчислена як добуток 0,05 відсотка від 33 222,43 грн і 41 дня прострочення і становить 681,01 грн. Загальна сума до стягнення - 33 903,44 грн.

Суд зауважує, що в цьому розрахунку період прострочення зазначено «з 16.04.2025 по 26.05.2026», тоді як невиконання нормативу мало місце у 2025 році, граничний строк самостійної сплати санкцій спливав 15 квітня 2026 року, і сам текст позовної заяви вказує саме на цю дату. Кількість днів прострочення, покладена в основу розрахунку, - 41 день - відповідає періоду з 16 квітня 2026 року по 26 травня 2026 року, а не зазначеному в розрахунку. За таких обставин суд виходить із того, що зазначення в розрахунку 2025 року є очевидною опискою, а обчислення пені фактично проведено за 41 день періоду з 16 квітня 2026 року по 26 травня 2026 року, що є меншим за фактичний строк прострочення станом на день подання позову. Суд вирішує спір у межах заявленої суми.

Доказів створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік, звернення до державної служби зайнятості з інформацією про попит на робочу силу (вакансії) для осіб з інвалідністю або вжиття інших заходів для виконання нормативу відповідач суду не надав.

Стверджуючи про невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році та про несплату ним адміністративно-господарських санкцій, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За приписами частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір таких санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Частиною 2 цієї статті передбачено, що сплату санкцій провадять підприємства, установи, організації самостійно в термін до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, а за несплату в установлений строк нараховується пеня у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахована на повну суму недоїмки за весь її строк. Порядок нарахування пені та її сплати затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819.

Законом України від 15 січня 2025 року № 4219-IX статтю 20 Закону № 875-XII виключено з 01 січня 2026 року. Водночас пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що нарахування і сплата адміністративно-господарських санкцій за періоди до 01 січня 2026 року здійснюються за порядком, що діяв раніше. Відтак до спірних правовідносин, які стосуються невиконання нормативу у 2025 році, застосовуються приписи статей 19, 20 Закону № 875-XII у редакції, чинній до 01 січня 2026 року, у тому числі частина 4 статті 20 у редакції Закону України від 21 серпня 2024 року № 3911-IX, за якою позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для їх самостійної сплати.

Граничний строк самостійної сплати санкцій за 2025 рік спливав 15 квітня 2026 року, а отже шестимісячний строк звернення до суду спливав у жовтні 2026 року. Позовну заяву подано 26 вересня 2026 року, тобто в межах установленого строку. До такого самого висновку щодо застосування спеціального шестимісячного строку, а не загального строку, встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, цей суд дійшов і в рішенні від 09 жовтня 2026 року у справі № 520/29283/26.

Як установлено судом, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік становила 9 осіб, а отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за прямим приписом частини 1 статті 19 Закону № 875-XII становив одне робоче місце. Працівників з інвалідністю у відповідача не було, тобто норматив не виконано, а розмір санкцій обчислено як половину середньої річної заробітної плати, що відповідає частині 1 статті 20 Закону № 875-XII для роботодавців, на яких працює від 8 до 15 осіб.

Розрахунок санкцій сформовано в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 зазначив, що відділення Фонду розраховує суми санкцій саме в автоматизованому режимі за даними відповідних реєстрів станом на контрольну дату, а відповідальність за достовірність і своєчасність поданої до цих реєстрів інформації несе роботодавець. Відповідач жодних заперечень проти показників, покладених в основу розрахунку, не заявив і витребуваних судом первинних документів - штатного розпису, відомостей про середньооблікову чисельність працівників і працівників з інвалідністю, звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю - не надав, а тому суд виходить із показників, наведених позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання; за частиною 2 цієї статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, саме на роботодавця покладається обов`язок довести, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу. Верховний Суд послідовно виходить із того, що обов`язок створити робочі місця для осіб з інвалідністю не є тотожним обов`язку самостійно відшукати таких осіб, а роботодавець, який своєчасно і в повному обсязі подає до державної служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії), вважається таким, що вжив усіх залежних від нього заходів (постанови від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17 і від 11 травня 2023 року у справі № 520/1450/2020). Разом із цим, якщо роботодавець такої інформації не подавав, підстав вважати, що він вжив залежних від нього заходів, немає, і санкції підлягають стягненню, на що Верховний Суд вказав у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 460/5056/21.

У цій справі відповідач не надав ні доказів створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, ні доказів подання до державної служби зайнятості інформації про відповідні вакансії, ні доказів відмови осіб з інвалідністю від працевлаштування або ненаправлення таких осіб уповноваженими органами, ні будь-яких інших доказів вжиття залежних від нього заходів. Місцезнаходження відповідача - місто Харків - до тимчасово окупованих територій не віднесено, а обставин, які б об`єктивно унеможливлювали виконання нормативу у 2025 році, відповідач не наводив і матеріали справи не містять.

За таких обставин склад правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 875-XII, є доведеним, а заявлені до стягнення адміністративно-господарські санкції у розмірі 33 222,43 грн і пеня у розмірі 681,01 грн, разом 33 903,44 грн, підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 09 вересня 2026 року № 196. Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки таких витрат позивач не поніс, а сплачений ним судовий збір до наведеного переліку не належить, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 77, 122, 139, 162, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, корпус 1, офіс 16, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Ейдж Плюс» (провулок Сімферопольський, буд. 6, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 42459656) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт Ейдж Плюс» (ЄДРПОУ 42459656) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ 14070760) адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2025 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у розмірі 33 222 (тридцять три тисячі двісті двадцять дві) грн 43 коп. та пеню у розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) грн 01 коп., а всього 33 903 (тридцять три тисячі дев`ятсот три) грн 44 коп.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар