Рішення № 140961228, 27.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

27 жовтня 2026 року №520/25320/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/25320/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації втрати частини доходів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 11.03.2022 по 28.05.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 11.03.2022 по 16.12.2022, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 11.03.2022 по 28.05.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 11.03.2022 по 16.12.2022, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, в розмірі 40 492,83 грн.

Позивач також просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

Аргументуючи ці вимоги зазначила, що грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога за час проходження нею військової служби нараховані та виплачені їй лише 28 травня 2026 року на виконання судового рішення, тобто з порушенням установлених строків виплати, а компенсацію втрати частини цих доходів відповідач не нарахував і не виплатив. Розмір компенсації позивач обчислила самостійно, застосувавши до помісячних сум, перерахованих на її картковий рахунок, індекси споживчих цін за період невиплати, та зменшивши отриманий результат на податок з доходів фізичних осіб і військовий збір.

Ухвалою суду від 17 серпня 2026 року позовну заяву було повернуто позивачу. Постановою суду апеляційної інстанції від 24 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, зазначену ухвалу скасовано, а справу направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/25320/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

19 жовтня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач посилається на статтю 19 Конституції України і на пункт 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зазначає, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не передбачає виплати військовослужбовцям компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків здійснення перерахунку грошового забезпечення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 06 червня 2023 року.

Позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 11 березня 2022 року по 16 грудня 2022 року, що підтверджується витягом з наказу від 11 березня 2022 року № 56 про зарахування до списків особового складу та витягом з наказу від 16 грудня 2022 року № 245 про переведення до інших військових частин.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 200/7858/24 Військову частину НОМЕР_2 зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, у тому числі додаткові його види, грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік за період з 11 березня 2022 року по 16 грудня 2022 року з урахуванням окладів, визначених через прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня 2022 року.

На виконання цього судового рішення 28 травня 2026 року на банківський рахунок позивача зараховано 52 198,47 гривні. Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_2 , наданою на адвокатський запит, за рішенням суду позивачу нараховано 211 243,53 гривні, з яких за 2022-2023 роки раніше нараховано 158 250,15 гривні, різниця становить 52 993,38 гривні, з неї утримано єдиний соціальний внесок 5 577,37 гривні, податок з доходів фізичних осіб 9 538,81 гривні та військовий збір 794,91 гривні, а до перерахування на картковий рахунок визначено 52 198,47 гривні.

Листом від 29 липня 2026 року № 1553/17719 відповідач надав позивачу довідку-розрахунок і повідомив відомості про нараховані та виплачені суми; компенсацію втрати частини грошових доходів при цьому не нараховано.

Отже, суми грошового забезпечення та відповідних допомог, належні позивачу за період проходження військової служби з 11 березня 2022 року по 16 грудня 2022 року, нараховані та фактично виплачені їй лише 28 травня 2026 року. Доказів нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів матеріали справи не містять.

Стверджуючи про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 цього Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За статтею 6 цього Закону підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, визначено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. За пунктом 3 цього Порядку компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян. За приписами пункту 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту наведених норм вбачається, що умовами виплати компенсації втрати частини грошових доходів є: належність громадянину доходів, які не мають разового характеру; порушення встановлених строків їх виплати на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у період невиплати доходу; фактична виплата заборгованості. Дія цих норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання «сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць» означає, що обов`язковою складовою обчислення компенсації є невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа відносин, урегульованих статтями 1-3 цього Закону, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Закон № 2050-III і Порядок № 159 не ставлять право на компенсацію втрати частини доходів у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід особи своєчасно не нараховувався і не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, а виконання судового рішення не позбавляє особу права на компенсацію втрати частини доходу за час, протягом якого належні їй суми не виплачувалися.

У цій справі суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за період з 11 березня 2022 року по 16 грудня 2022 року мали бути нараховані та виплачені позивачу своєчасно, однак були нараховані лише на виконання судового рішення і фактично виплачені 28 травня 2026 року. Таким чином, усі визначені Законом № 2050-III умови для виплати компенсації наявні: позивачу належали доходи, які не мають разового характеру; строки їх виплати порушено на один і більше календарних місяців; у період невиплати ціни на споживчі товари і тарифи на послуги зростали; заборгованість фактично виплачено.

Приріст індексу споживчих цін за період невиплати доходу визначається на підставі офіційних даних Державної служби статистики України, які є загальнодоступними і додаткового доказування не потребують, та враховується при обчисленні суми компенсації за правилами статті 3 Закону № 2050-III і пункту 4 Порядку № 159. Той факт, що протягом періоду невиплати належних позивачу сум ціни на споживчі товари і тарифи на послуги зростали, учасниками справи не заперечується.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Отже, компенсація підлягала нарахуванню і виплаті позивачу у травні 2026 року, одночасно з виплатою заборгованості, однак цього зроблено не було.

Довід відповідача про те, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не передбачає виплати компенсації втрати частини доходів, суд відхиляє. Право на таку компенсацію установлено Законом № 2050-III, який за статтею 1 поширюється на підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання і застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, а механізм її обчислення визначено Порядком № 159. Закон і постанова Кабінету Міністрів України мають вищу юридичну силу щодо наказу Міністерства оборони України, а відсутність у відомчому акті згадки про відповідну виплату не скасовує встановленого законом права особи та обов`язку органу його реалізувати. Жодних обмежень щодо кола осіб, які мають право на компенсацію, за ознакою проходження військової служби Закон № 2050-III не містить.

Не є підставою для відмови в задоволенні позову і наведені відповідачем обставини щодо участі особового складу військової частини в бойових діях, на які він посилався, просячи продовжити строк надання витребуваних доказів. Ці обставини могли б свідчити про складність своєчасного подання документів, проте обов`язок нарахувати і виплатити компенсацію виникає в силу закону і від них не залежить. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (заява № 63134/00) зазначив, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Разом з тим суд не може задовольнити вимогу позивача про стягнення компенсації у заявленому розмірі 40 492,83 гривні, оскільки цей розмір не відповідає правилам обчислення, установленим статтею 3 Закону № 2050-III і пунктом 4 Порядку № 159.

За наведеними нормами сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках, поділений на 100, причому індекс споживчих цін обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати, а індекс місяця, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Наведений у позовній заяві розрахунок цим правилам не відповідає: позивач включила до добутку індекси споживчих цін і того місяця, за який нараховано дохід, і того місяця, у якому дохід фактично виплачено, тоді як перший до розрахунку не включається, а останнім урахованим має бути місяць, що передує місяцю виплати.

Крім того, сума 40 492,83 гривні взагалі не є результатом обчислення компенсації за наведеною формулою. Власний помісячний розрахунок позивача, наведений у позовній заяві, дає в підсумку 23 316,78 гривні, тоді як до стягнення заявлено іншу суму, яку позивач вивела шляхом зменшення суми 52 198,47 гривні, зарахованої на її картковий рахунок, на 18 відсотків податку з доходів фізичних осіб і 5 відсотків військового збору. Такий спосіб обчислення суперечить пункту 4 Порядку № 159 одразу у двох відношеннях: приріст індексу споживчих цін у ньому не застосовано взагалі, а сума 52 198,47 гривні є сумою, визначеною до перерахування вже після утримання податків і обов`язкових платежів, тобто повторному зменшенню на ті самі утримання не підлягає. До того ж навіть за власним способом обчислення позивача результат становив би 40 192,83 гривні, а не 40 492,83 гривні.

Правильне обчислення компенсації потребує застосування до кожної помісячно нарахованої суми приросту індексу споживчих цін за відповідний період невиплати, і його результат є меншим за заявлений до стягнення. За таких обставин вимога про стягнення компенсації у розмірі 40 492,83 гривні задоволенню не підлягає.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення, і такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права і забезпечує його реальне поновлення: обчислення конкретного розміру компенсації за правилами статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159 належить до повноважень відповідача, який володіє відомостями про суми нарахованого доходу за кожний місяць і про дати їх фактичної виплати.

Виходячи з наведеного, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини грошових доходів за правилами статті 3 Закону № 2050-III і пункту 4 Порядку № 159, а в задоволенні вимоги про стягнення компенсації у розмірі 40 492,83 гривні належить відмовити.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач правомірності ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів не довів, витребуваних судом розрахунків і платіжних документів не надав.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір у цій справі не сплачувався, а тому судові витрати зі сплати судового збору розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають. Заявлені позивачем витрати на правову допомогу відшкодуванню не підлягають: відповідно до частини 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом, тоді як представник позивача у цій справі адвокатом не є і діє на підставі частини 2 статті 57 цього Кодексу як фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.

Керуючись статтями 9, 16, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації втрати частини доходів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 11 березня 2022 року по 16 грудня 2022 року, виплачених 28 травня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 200/7858/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 11 березня 2022 року по 16 грудня 2022 року, виплачених 28 травня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 200/7858/24, обчисливши суму компенсації відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар