Рішення № 140957588, 26.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 рокусправа № 380/20072/26м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 02 червня 2026 року без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, з урахуванням раніше проведених виплат;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 02 червня 2026 року без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, з урахуванням раніше проведених виплат;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 02 червня 2026 року йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до розрахунку пенсійної виплати, розмір його пенсії за вислугу 35 років становить 70% грошового забезпечення (базовий розмір - 43 500,86 грн), а загальний підсумок пенсії з надбавками та підвищеннями (включаючи 25% збільшення основного розміру) становить 54 376,08 грн на місяць.

Водночас територіальний орган Пенсійного фонду України при нарахуванні та щомісячній виплаті пенсії протиправно застосував обмеження пенсії максимальним розміром, передбаченим статтею 43 Закону № 2262-ХІІ та статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, та виплачує пенсію у фіксованому розмірі 25 950,00 грн (десять прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб станом на 01 січня 2026 року).

Позивач вказує, що 07 липня 2026 року та повторно 28 липня 2026 року через вебпортал Пенсійного фонду України він звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявами про виплату належної йому пенсії в повному нарахованому обсязі (54376,08 грн) без штучного обмеження десятьма прожитковими мінімумами. Проте листами від 29 липня 2026 року № 40562-40609/С-02/8-1300/26 та від 11 серпня 2026 року № 42399-43754/С-02/8-1300/26 відповідач відмовив у здійсненні таких виплат, посилаючись на чинність норми статті 2 Закону № 3668-VI.

Позивач наголошує, що Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які встановлювали обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, визнано неконституційними та такими, що втратили чинність з дня ухвалення рішення. З огляду на обов`язкові правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, положення Закону № 3668-VI не можуть застосовуватися до правовідносин з виплати військових пенсій, а тому дії пенсійного органу щодо зменшення розміру належної позивачу пенсії є протиправними.

Ухвалою від 25 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).

13 жовтня 2026 року від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні повністю.

Заперечення пенсійного органу обґрунтовані тим, що відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ та статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI максимальний розмір пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Оскільки статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 2595,00 грн, максимальний розмір пенсії позивача правомірно обмежено сумою 25 950,00 грн. Відповідач стверджує, що соціально-економічні права не є абсолютними та можуть бути обмежені державою з метою збереження балансу публічних інтересів, покликаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України».

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 02 червня 2026 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

З наявного у матеріалах справи витягу з пенсійної справи позивача від 24 липня 2026 року, сформованого на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, встановлено структуру та складові нарахованої позивачу пенсійної виплати:

основний розмір пенсії: 70% грошового забезпечення (вислуга років - 35 років) обчислено з грошового забезпечення у сумі 62 144,09 грн та становить 43 500,86 грн;

збільшення основного розміру пенсії на 25%;

загальний підсумок пенсії (з урахуванням належних надбавок та підвищень) становить 54 376,08 грн.

Разом із тим, у пенсійній справі зафіксовано, що до виплати нараховано суму з урахуванням максимального розміру пенсії - 25 950,00 грн (2595,00 грн х 10). Таким чином, відповідач щомісячно обмежує виплату пенсії позивача сумою 25950,00 грн, утримуючи різницю в сумі 28 426,08 грн щомісяця.

07 липня 2026 року позивач засобами електронного зв`язку через вебпортал Пенсійного фонду України звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій вимагав усунути порушення його прав та виплачувати призначену з 02 червня 2026 року пенсію за вислугу років у повному фактично розрахованому розмірі (54 376,08 грн) без застосування обмеження максимальним розміром.

Листом від 29 липня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, покликаючись на норми статті 43 Закону № 2262-ХІІ, статті 2 Закону № 3668-VI та положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

28 липня 2026 року позивач звернувся до відповідача з повторною заявою щодо відновлення виплати пенсії без обмеження максимумом, у відповідь на яку листом від 11 серпня 2026 року № 42399-43754/С-02/8-1300/26 пенсійний орган повторно повідомив про відсутність правових підстав для задоволення його вимог.

Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує особам, які мають право на військову пенсію, належне матеріальне забезпечення відповідно до особливого статусу військової служби, її підвищеної небезпеки та значення для оборони країни.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі Закон № 3668-VI) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду), призначених (перерахованих) відповідно до законів України, зокрема, «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ було викладено в такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення з 20 грудня 2016 року.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у пункті 4 Рішення від 14 грудня 2000 року № 1-31/2000 констатував, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність.

Таким чином, прямим конституційно-правовим наслідком ухвалення Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 є виключення з тексту Закону № 2262-ХІІ норми частини сьомої статті 43, яка обмежувала максимальний розмір пенсії військовослужбовців.

Суд наголошує, що з 20 грудня 2016 року стаття 43 спеціального Закону № 2262-ХІІ взагалі не містить правової норми, яка б установлювала будь-які обмеження граничного розміру пенсій, призначених особам, звільненим з військової служби.

Оцінюючи покликання відповідача на Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ вносилися зміни щодо дії обмежень до 31 грудня 2017 року, суд зазначає, що оскільки Закон № 1774-VIII набрав чинності 01 січня 2017 року, тобто вже після того, як частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ була визнана неконституційною та втратила чинність (20 грудня 2016 року), зазначені зміни до юридично неіснуючої норми не мають правової сили та не поновили дію обмеження максимальним розміром.

У пункті 7 Рішення від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 Конституційний Суд України виклав правову позицію, згідно з якою закони чи інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання, остаточними і не можуть бути оскаржені. Повторне запровадження правового регулювання, яке визнано неконституційним, суперечить статті 8 Конституції України.

«Положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII зі змінами визнані неконституційними і втратили чинність з 20 грудня 2016 року. Положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які були прийняті для регулювання тих самих відносин та дублювали неконституційну норму частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, не підлягають застосуванню до пенсій військовослужбовців. Право особи на пенсійне забезпечення відповідно до Закону № 2262-XII підлягає захисту шляхом виплати пенсії у повному обсязі без застосування будь-яких обмежень її максимальним розміром».

Аналогічні висновки щодо неприпустимості обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами) системно викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, від 31 березня 2021 року у справі № 815/3000/17.

Суд підкреслює, що законність виплати військової пенсії без обмеження максимальним розміром стосується як випадків перерахунку раніше призначених пенсій, так і випадків їх первинного призначення, оскільки в обох випадках пенсійне забезпечення військовослужбовців регулюється нормами Закону № 2262-ХІІ, в якому з 20 грудня 2016 року відсутній законний інститут обмеження максимального розміру виплат.

Суд критично оцінює покликання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України» від 03 червня 2014 року.

У цій справі ЄСПЛ оцінював ситуацію, коли зменшення виплат було здійснено державою на підставі прямої норми закону, що відповідала внутрішньому конституційному ладу держави. Натомість у спірних правовідносинах щодо військових пенсіонерів в Україні обмеження розміру пенсії є наслідком свавільного застосування пенсійним органом положень закону, які є нечинними в силу прямого рішення Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2016 прямо зазначив, що держава покладає на військовослужбовців обов`язок щодо збройного захисту Вітчизни, що пов`язано з постійним ризиком для життя і здоров`я. Тому встановлені державою соціальні гарантії для таких осіб не можуть звужуватися або свавільно скасовуватися.

Судом достовірно встановлено, що станом на день призначення позивачу пенсії (02 червня 2026 року) загальний обчислений розмір його пенсії за вислугу років з надбавками становить 54 376,08 грн.

Застосувавши до призначеної ОСОБА_1 пенсії обмеження сумою 25 950,00 грн та відмовивши листами від 29 липня 2026 року та від 11 серпня 2026 року у виплаті пенсії в повному нарахованому розмірі, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, порушивши право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії з метою повного відновлення порушеного права.

Оскільки факт протиправного обмеження пенсії позивача максимальним розміром безпосередньо підтверджується матеріалами пенсійної справи та розрахунками відповідача, належним і ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з дня її призначення - з 02 червня 2026 року без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, нормативно доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області як суб`єкт владних повноважень покладеного на нього тягаря доказування законності застосування обмеження максимальним розміром до призначеної військової пенсії не виконав, а його заперечення повністю спростовані рішеннями Конституційного Суду України та сталою обов`язковою практикою Верховного Суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні письмові докази, пенсійні розрахунки та листи-відповіді відповідача у їх сукупності, суд дійшов переконання про необхідність повного задоволення заявленого позову.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з матеріалами справи позивач при поданні адміністративного позову сплатив судовий збір в сумі 1331,20 грн. Оскільки позов задоволено повністю, сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 02 червня 2026 року без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, з урахуванням раніше проведених виплат.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; код ЄДРПОУ: 13814885) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років з 02 червня 2026 року без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, з урахуванням раніше проведених виплат

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; код ЄДРПОУ: 13814885) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 26 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний