Рішення № 140956858, 26.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Київ №320/30969/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37535240203 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування загальною сумою 16 447 500,00 грн (Шістнадцять мільйонів чотириста сорок сім тисяч п`ятсот гривень), з них сума податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13 158 000,00 грн (Тринадцять мільйонів сто п`ятдесят вісім гривень 00 копійок) та штрафні (фінансові) санкції 3 289 500,00 грн (Три мільйони двісті вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок), у зв`язку з порушенням пп. 168.2.1 п. 168.2, з урахуванням п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 зі змінами і доповненнями;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37538240203 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір загальною сумою 1 370 265,00 грн (Один мільйон триста сімдесят тисяч шістсот двадцять п`ять гривень 00 копійок), з них сума військового збору 1 096 500,00 грн (Один мільйон дев`яносто шість тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) та штрафні (фінансові) санкції 274 125,00 грн (Двісті сімдесят чотири тисячі сто двадцять п`ять гривень 00 копійок), у зв`язку з порушенням п.п.1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 зі змінами і доповненнями;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37541240203 про застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 1 020,00 грн (Одна тисяча двадцять гривень 00 копійок) за ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів до перевірки книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподаткування доходу, у зв`язку з чим порушено п.п. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 зі змінами і доповненнями;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37537240203 про застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 680,00 грн (Шістсот вісімдесят гривень 00 копійок) за несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2022 рік та 2023 рік, у зв`язку з сим порушено п. 179.1 ст. 179, з урахуванням вимог п.п. 49.18.4, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України № 2755 VI від 02.12.2010 зі змінами і доповненнями.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 №37535240203, №37538240203, №37541240203 та №37537240203 прийняті на підставі висновків акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 02.04.2026 № 27045/Ж5/26-15-24-02-03/3028601773, які, на його думку, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства. Зазначає, що задекларовані ним за 2022 2023 роки кошти в загальній сумі 73 100 000,00 грн є позикою, отриманою від ОСОБА_2 за договором позики від 12.04.2022, а не доходом, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. На підтвердження своїх доводів посилається на договір позики, договір зберігання, акт приймання-передачі грошових коштів та податкові декларації, у яких відповідні суми відображено як доходи, що не включаються до загального річного оподатковуваного доходу. Позивач стверджує, що строк повернення позики на момент перевірки не настав, а тому підстав для її оподаткування не було. Також позивач вважає необґрунтованим висновок контролюючого органу про нереальність операції з огляду на відомості інформаційних баз ДПС щодо доходів позикодавця, оскільки, на його переконання, такі відомості не спростовують факту передання коштів за договором позики. Крім того, позивач заперечує правомірність застосування штрафних санкцій за ненадання книги обліку доходів і витрат та несвоєчасне подання податкових декларацій. Вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті без належного врахування наданих ним документів і пояснень, у зв`язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі.

Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позову заперечує, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними та зазначає, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства. Відповідач стверджує, що задекларовані позивачем за 2022 2023 роки кошти в загальній сумі 73 100 000,00 грн не підтверджені належними документами та не мають ознак поворотної фінансової допомоги. Зокрема, за даними інформаційних систем ДПС, сукупний дохід ОСОБА_2 за період з 1998 по 2022 рік становив 1 689 484,42 грн, що, на думку контролюючого органу, свідчить про відсутність у нього фінансової можливості надати позивачу позику в зазначеному розмірі. Крім того, ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси» повідомило про відсутність договірних відносин із позивачем, у зв`язку з чим надані ним документи відповідач вважає такими, що мають ознаки нереальності. Відповідач також зазначає, що позивач не надав під час перевірки документів на підтвердження задекларованих доходів і не відповів на письмові запити контролюючого органу від 26.06.2024 та 23.10.2024. Вважає, що відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України ненадані під час перевірки документи вважаються відсутніми на момент складення податкової звітності. Крім того, відповідач вказує на несвоєчасне подання декларацій про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки, а також ненадання книги обліку доходів і витрат. Вважає, що кошти в сумі 73 100 000,00 грн підлягали включенню до загального річного оподатковуваного доходу позивача, у зв`язку з чим правомірно визначено податкові зобов`язання з ПДФО в сумі 13 158 000,00 грн і військового збору в сумі 1 096 500,00 грн та застосовано штрафні санкції. На думку відповідача, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог Податкового кодексу України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Позивач у відповіді на відзив зазначає про те, що відповідач не навів переконливих аргументів і норм права на спростування позовних вимог. Вважає, що сума отриманої поворотної позики не підлягає включенню до оподатковуваного доходу відповідно до підпункту 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, а також заперечує обов`язок ведення книги обліку доходів і витрат для цілей, не пов`язаних з оподаткуванням. Щодо ненадання відповідей на запити контролюючого органу позивач пояснює, що не отримував поштових повідомлень про надходження відповідних відправлень, у зв`язку з чим не знав про запити. При цьому правомірність податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу в сумі 17 294,00 грн він визнав та сплатив штраф. Також позивач наголошує, що договір позики з ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси» фактично не реалізовувався, що підтверджується звітом з кредитної історії та інформацією, отриманою відповідачем від товариства. У зв`язку з цим просить задовольнити позов у повному обсязі.

У додаткових поясненнях відповідач зазначає, що позивач задекларував за 2022 2023 роки неоподатковувані надходження на загальну суму 73 100 000,00 грн, однак не підтвердив належними доказами їх отримання саме як поворотної позики. Первинно позивач посилався на договір фінансового кредиту з ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси», проте товариство заперечило наявність договірних відносин із ним. Надалі позивач подав інші документи, відповідно до яких кошти були отримані в позику від ОСОБА_2 . Відповідач вважає, що істотна зміна пояснень щодо кредитора, підстав і умов передання коштів ставить під сумнів достовірність поданих документів. Крім того, за даними інформаційних систем ДПС, сукупний дохід ОСОБА_2 за 1998 2022 роки становив 1 689 484,42 грн, що, на думку відповідача, ставить під сумнів походження коштів у заявленому розмірі. Відповідач наголошує, що оформлення договору позики недостатньо для застосування підпункту 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, оскільки необхідно підтвердити фактичне отримання поворотної фінансової допомоги. У зв`язку з непідтвердженням позикової природи надходжень відповідач вважає правомірним включення їх до оподатковуваного доходу та донарахування ПДФО в сумі 13 158 000,00 грн і військового збору в сумі 1 096 500,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 у письмових поясненнях від 23.04.2026 зазначив про те, що він є засновником та учасником кількох товариств, зокрема ТОВ «МЕХАНІК ПАВЛОГРАД» (код ЄДРПОУ 40610832), основним видом діяльності якого є виготовлення та ремонт електродвигунів, а також іншого електротехнічного обладнання для енергетичних систем України. За поясненнями позивача, з 2016 року ТОВ «МЕХАНІК ПАВЛОГРАД» здійснює виробничу діяльність у м. Павлограді Дніпропетровської області. У 2021 році позивач як єдиний учасник товариства ухвалив рішення про збільшення виробничих потужностей за рахунок придбання у ТОВ «УКРСПЕЦСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 19088807) виробничих потужностей, розташованих у м. Дніпрі. Позивач пояснив, що з метою реалізації зазначеного рішення планував залучити позикові кошти з подальшою передачею виробничого активу в заставу кредитору для погашення позики. Основними джерелами фінансування він розглядав кредит ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та позику від фізичної особи ОСОБА_2 . З урахуванням умов надання кредиту позивач обрав позику від ОСОБА_2 , що, за його твердженням, підтверджується договором позики від 12.04.2022 з додатковими угодами № 1 від 04.05.2023 та № 2 від 29.12.2025. Водночас позивач зазначив, що ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» формально ухвалило рішення про укладення договору, однак фактично відповідна угода не відбулася, на підтвердження чого, за його словами, під час перевірки було надано звіт з кредитної історії УБКІ. Позивач також пояснив, що як єдиний учасник ТОВ «МЕХАНІК ПАВЛОГРАД» мав намір провести угоду щодо придбання виробничих потужностей у ТОВ «УКРСПЕЦСЕРВІС», а як фізична особа задекларував суму позики з метою подальшого зарахування коштів на банківський рахунок для здійснення оплати. Крім того, позивач повідомив, що в процесі переговорів з одним з учасників ТОВ «УКРСПЕЦСЕРВІС» Височенком Ю. В. щодо придбання виробничих потужностей наміри сторін змінилися. За поясненнями позивача, у процесі переговорів щодо угоди ТОВ «МЕХАНІК ПАВЛОГРАД» орендувало виробничі потужності ТОВ «УКРСПЕЦСЕРВІС» у м. Покров Дніпропетровської області, що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 01.10.2024 № 24/10/01-01МП. Також позивач зазначив, що з 03.03.2025 ТОВ «МЕХАНІК ПАВЛОГРАД» розширило виробничі потужності шляхом оренди у ТОВ «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЕЛЕКТРОМАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» (код ЄДРПОУ 31576393) відповідного майна, що, за його твердженням, підтверджується договором оренди № 1-09-12/24 та актом фактичного приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 08.03.2025. На завершення позивач повідомив, що продовжує переговори з одним з учасників ТОВ «УКРСПЕЦСЕРВІС» ОСОБА_3 та власником ТОВ «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЕЛЕКТРОМАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» ОСОБА_4 з метою придбання виробничих потужностей одного із зазначених товариств. У зв`язку з цим, за погодженням із позикодавцем ОСОБА_2 , строк повернення позики продовжено до 31.12.2027.

Протокольною ухвалою суду від 16.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Протокольною ухвалою суду від 13.10.2026 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору із сум, відображених у деклараціях про майновий стан і доходи за 2022 2023 роки як таких, що не включаються до загального річного оподатковуваного доходу.

За результатами перевірки складено акт від 02.04.2026 № 27045/Ж5/26-15-24-02-03/3028601773.

У деклараціях про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки позивач відобразив у рядку 11.3 неоподатковувані надходження в розмірі 36 568 625,00 грн за кожен рік.

До декларації за 2023 рік позивач долучив договір від 11.04.2022 №11/04/2022-1ФО, укладений із ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси», та видатковий касовий ордер від 04.05.2023 на підтвердження отримання коштів.

Згідно з листом від 28.11.2025 № 4804/28-11 ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси» повідомило контролюючий орган, що за даними первинних документів, бухгалтерського обліку та облікових систем договори з позивачем не укладалися, а ділові відносини з ним не встановлювалися.

17.03.2026 позивач подав уточнюючі декларації за 2022 та 2023 роки, у яких суми надходжень зазначено в розмірі 36 550 000,00 грн за кожен рік. На підтвердження їх походження позивач надав договір зберігання від 03.11.2021, акт приймання-передачі до нього, договір безпроцентної позики від 12.04.2022, укладений із ОСОБА_2 , та додаткові угоди до договорів.

Згідно з наданими документами, за договором зберігання позивачу було передано на зберігання 750 000 доларів США та 1 350 000 євро. Додатковою угодою від 12.04.2022 передбачено використання як позики 450 000 доларів США та 750 000 євро, а додатковою угодою від 04.05.2023 - решти 300 000 доларів США та 600 000 євро.

За даними інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС, сукупний дохід ОСОБА_2 за період з 01.01.1998 до 31.12.2022 становив 1 689 484,42 грн.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийняло податкові повідомлення-рішення від 05.05.2026 № 37535240203 про визначення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 16 447 500,00 грн, № 37538240203 про визначення грошового зобов`язання з військового збору, № 37541240203 про застосування штрафу в сумі 1 020,00 грн за ненадання книги обліку доходів і витрат та № 37537240203 про застосування штрафу в сумі 680,00 грн за несвоєчасне подання декларацій за 2022 та 2023 роки.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скаргу до Державної податкової служби України. Рішенням від 03.07.2026 № 17636/6/99-00-06-01-02-06 скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з пп. 21.1.1 та пп. 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

За правилами пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За приписами пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом.

Пунктом 79.1 статті 79 ПК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. 79.2 та п. 79.3 ст. 79 ПК України закріплено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Положенням п. 42.2 ст. 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з приписами п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

З аналізу даних правових норм слідує, що проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних, є процедурним заходом зі збору податковим органом інформації щодо дотримання платником законодавства у межах податкового контролю.

Судом встановлено, що ГУ ДПС у Київській області проведено документальну позапланову перевірку ОСОБА_1 за період з 20.03.2026 до 26.03.2026, за результатами якої складено акт перевірки та прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.05.2026.

Документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 проведено на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 11.02.2026 № 853-п відповідно до підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 та статті 79 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки складено акт від 02.04.2026 № 27045/Ж5/26-15-24-02-03/3028601773.

Предметом перевірки були питання своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору із сум, зазначених позивачем у рядку 11.3 податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2022 2023 роки як доходів, що не включаються до загального річного оподатковуваного доходу.

Підставою для донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору стали висновки контролюючого органу про отримання позивачем доходу, що підлягає оподаткуванню, у загальному розмірі 73 100 000 грн, який позивач задекларував як кошти, отримані за договором позики від ОСОБА_2 . Водночас контролюючий орган поставив під сумнів реальність відповідних правовідносин, зокрема з огляду на відомості про задекларовані доходи позикодавця та документи, подані позивачем на підтвердження походження коштів.

Надалі ГУ ДПС у м. Києві з метою підтвердження відомостей, зазначених ОСОБА_1 у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки, направило позивачу письмові запити від 26.06.2024 № 12251/І/26-15-24-01-02-12 та від 23.10.2024 № 39205/Ж12/26-15-24-01-02-12 відповідно.

Як зазначено в акті перевірки, відповіді на вказані запити та документи, необхідні для підтвердження задекларованих відомостей, позивачем у встановлений строк надано не було. Зазначену обставину позивач фактично не заперечував, а у поданих запереченнях на акт перевірки не спростував факту ненадання відповідей на запити контролюючого органу.

Водночас суд ураховує, що 17.03.2026 позивач подав до контролюючого органу уточнюючі податкові декларації про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки, а також письмові пояснення та документи на підтвердження походження задекларованих коштів, зокрема договір позики від 12.04.2022, договір зберігання від 03.11.2021, акт приймання-передачі грошових коштів і додаткові угоди до зазначених договорів.

Отже, відповідні документи були надані позивачем уже після направлення запитів, проте до початку документальної позапланової невиїзної перевірки, яка проводилася з 20.03.2026 до 26.03.2026.

При цьому суд ураховує, що позивач не заперечує факту ненадання відповідей на письмові запити контролюючого органу від 26.06.2024 №12251/І/26-15-24-01-02-12 та від 23.10.2024 №39205/Ж12/26-15-24-01-02-12. Більше того, у позовній заяві позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 05.05.2026 №37543240203 про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 17 294,00 грн за ненадання відповідей на зазначені запити ним визнано та сплачено, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.05.2026, доданою до позовної заяви.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач обізнаний із направленням контролюючим органом запитів щодо підтвердження відомостей, зазначених у податкових деклараціях, а також не заперечує факту ненадання відповідей на них у встановлений строк. Водночас визнання та сплата штрафної санкції за ненадання відповідей на запити не є безумовним підтвердженням правомірності всіх інших рішень, прийнятих за результатами перевірки, та не звільняє суд від обов`язку окремо перевірити дотримання контролюючим органом процедури її призначення і проведення.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо їх надіслано у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за податковою адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручено платнику податків чи його представнику.

З огляду на наведене, оцінюючи дотримання контролюючим органом установленого порядку призначення та проведення перевірки, суд виходить із того, що наказ про її проведення та письмове повідомлення про дату початку і місце проведення перевірки були направлені позивачу рекомендованим листом за його податковою адресою. Матеріали справи також не містять відомостей про те, що позивач оскаржував наказ про призначення перевірки або звертався до контролюючого органу з приводу неналежного повідомлення про її проведення.

За таких обставин суд доходить висновку, що контролюючим органом дотримано процедуру призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки щодо позивача, а передбачені пунктом 79.2 статті 79 ПК України вимоги щодо направлення копії наказу та письмового повідомлення виконано. Відтак підстав вважати, що перевірку проведено з порушенням установленої ПК України процедури повідомлення платника податків, суд не вбачає.

Надаючи правову оцінку спору по суті виявлених в акті перевірки правопорушень, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, результати якої оформлено актом від 02.04.2026 № 27045/Ж5/26-15-24-02-03/3028601773.

В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 179.1 статті 179 з урахуванням підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України у зв`язку з несвоєчасним поданням податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки; підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 цього Кодексу у зв`язку з ненаданням Книги обліку доходів і витрат; підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 з урахуванням підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, а також підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16 № підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу у зв`язку з несплатою податку на доходи фізичних осіб та військового збору із задекларованих сум доходу.

За висновками контролюючого органу, позивачем за 2022 2023 роки не сплачено податок на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 13 158 000,00 грн та військовий збір у розмірі 1096 500,00 грн із коштів загальною сумою 73 100 000,00 грн, відображених у рядку 11.3 податкових декларацій про майновий стан і доходи як доходів, що не включаються до загального річного оподатковуваного доходу. Контролюючий орган дійшов висновку, що зазначені кошти не підтверджені належними доказами як позика, отримана від ОСОБА_2 , та підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Відповідно до підпункту 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 163.1.1. пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 168.1.3 пункту 168.1 ПК України якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов`язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Підпунктом 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку, який отримує доходи від осіб, що не є податковими агентами, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу, подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року та сплатити податок із таких доходів.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором для відповідної категорії платників є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, а нарахування та сплата збору здійснюються в порядку, встановленому розділом IV Кодексу, з урахуванням передбачених ним особливостей.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для донарахування ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб та військового збору стали висновки контролюючого органу про отримання позивачем у 2022 та 2023 роках доходу в загальному розмірі 73 100 000,00 грн, який було відображено в податкових деклараціях про майновий стан і доходи як такий, що не включається до загального річного оподатковуваного доходу.

Заперечуючи проти висновків контролюючого органу, позивач стверджує, що зазначені кошти не є оподатковуваним доходом, оскільки отримані ним від ОСОБА_2 на умовах безпроцентної позики та підлягають поверненню. На підтвердження своїх доводів позивач посилається на договір позики від 12.04.2022, договір зберігання від 03.11.2021, акт приймання-передачі грошових коштів, а також додаткові угоди до зазначених договорів.

Водночас контролюючий орган вважає, що подані документи не підтверджують належним чином фактичного отримання позивачем коштів саме в межах позикових правовідносин. На обґрунтування такої позиції відповідач посилається, зокрема, на відомості Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, відповідно до яких загальна сума доходів ОСОБА_2 , відображених у податковій звітності за період з 1998 по 2022 рік, становила 1 689 484,42 грн, що, на думку контролюючого органу, ставить під сумнів можливість надання ним позики в задекларованому позивачем розмірі.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що в первісній податковій декларації за 2023 рік позивач посилався на договір із ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси» від 11.04.2022 та видатковий касовий ордер від 04.05.2023, однак зазначене товариство листом від 28.11.2025 повідомило про відсутність договірних і ділових відносин із позивачем. Надалі, 17.03.2026, позивач подав уточнюючі декларації за 2022 та 2023 роки, зменшивши задекларовані суми до 36 550 000,00 грн за кожен рік, та надав документи, відповідно до яких джерелом отримання коштів є позика від ОСОБА_2 .

Отже, предметом доказування у цій справі є правова природа коштів у загальному розмірі 73 100 000,00 грн, задекларованих позивачем за 2022 та 2023 роки, а саме чи були вони фактично отримані на умовах позики та підлягають поверненню, чи, як стверджує контролюючий орган, становлять інший дохід позивача, що підлягає оподаткуванню відповідно до положень Податкового кодексу України.

Під час вирішення цього питання суд має надати оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, зокрема змісту договору позики, договору зберігання та додаткових угод до них, узгодженості зазначених у цих документах сум і дат, а також доводам відповідача щодо фінансової спроможності позикодавця та обставин подання позивачем первісних і уточнюючих податкових декларацій.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Правовою підставою для надання поворотної фінансової допомоги може бути договір позики, правовідносини за яким регулюються статтями 1046 1053 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів. Відповідно до частини першої статті 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк. При цьому відповідно до статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Отже, для кваліфікації отриманих фізичною особою коштів як поворотної фінансової допомоги необхідно встановити, що такі кошти надані на умовах, які передбачають їх повернення, не передбачають нарахування процентів або іншої плати за користування ними та мають відповідну договірну підставу.

Дослідивши зміст договору зберігання від 03.11.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд установив, що відповідно до умов цього договору позивач прийняв на зберігання грошові кошти в іноземній валюті, а саме 750 000 доларів США та 1 350 000 євро. Факт передання зазначених коштів оформлено актом приймання-передачі грошових коштів від 03.11.2021, який є додатком до договору зберігання.

Зі змісту додаткової угоди від 12.04.2022 до договору зберігання вбачається, що сторони погодили використання частини коштів, переданих на зберігання, а саме 450 000 доларів США та 750 000 євро, як позики. Надалі, відповідно до додаткової угоди від 04.05.2023, сторони погодили використання як позики решти коштів, що перебували на зберіганні, а саме 300 000 доларів США та 600 000 євро.

Отже, наведені документи містять відомості про передання позивачу грошових коштів на зберігання та подальше погодження сторонами їх використання на умовах позики. При цьому суми коштів, зазначені в додаткових угодах до договору зберігання, у сукупності відповідають загальним сумам іноземної валюти, визначеним у договорі зберігання та акті приймання-передачі від 03.11.2021.

Таким чином, за умовами досліджених договорів позивач отримав кошти, користування якими не передбачає сплати процентів, із виникненням зобов`язання щодо їх повернення у визначений сторонами строк.

Окремо суд дослідив акт приймання-передачі грошових коштів від 03.11.2021 до договору зберігання від 03.11.2021, укладений у м. Києві між ОСОБА_2 як поклажодавцем та ОСОБА_1 як зберігачем.

Згідно зі змістом зазначеного акта поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання грошові кошти в іноземній валюті, а саме 750 000 доларів США та 1 350 000 євро. В акті деталізовано кількість і номінал купюр: 7 500 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 750 000 доларів США та 13 500 купюр номіналом 100 євро на загальну суму 1 350 000 євро.

Пунктом 2 акту визначено, що грошові кошти передані в повному обсязі відповідно до умов договору зберігання від 03.11.2021, а зауважень до стану банкнот немає. Акт складено у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, та підписано обома сторонами.

Таким чином, акт приймання-передачі містить відомості про валюту, кількість купюр і загальну суму грошових коштів, які, за його змістом, були передані ОСОБА_2 та прийняті ОСОБА_1 на зберігання 03.11.2021. Зазначені суми відповідають сумам, визначеним у пункті 1.1 договору зберігання від тієї самої дати.

Вказаний акт безпосередньо підтверджує оформлення сторонами передання коштів на зберігання. Обставини подальшого використання цих коштів на умовах позики відображені в додаткових угодах до договору зберігання та договорі позики, які підлягають оцінці в сукупності з актом і рештою доказів у справі.

Як убачається зі змісту договору позики від 12.04.2022, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кошти передаються позичальнику на умовах безпроцентної позики з обов`язком їх повернення позикодавцю. Таким чином, за умовами договору користування коштами не передбачає нарахування процентів або іншої плати за користування ними, а отримані кошти підлягають поверненню відповідно до погоджених сторонами умов.

Дослідивши додаткові угоди до договору зберігання від 03.11.2021, суд установив таке.

Додатковою угодою № 1 від 04.04.2022 до договору зберігання від 03.11.2021 сторони погодили внесення змін до пункту 6.2 договору, виклавши його в новій редакції, відповідно до якої строк дії договору починається з моменту, визначеного пунктом 6.1 договору, та діє до 31.12.2023, а в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Інші умови договору залишено без змін. Угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Додатковою угодою № 2 від 12.04.2022 до договору зберігання від 03.11.2021 сторони погодили, що грошові кошти в сумі 450 000 доларів США та 750 000 євро, отримані зберігачем від поклажодавця відповідно до акта приймання-передачі грошових коштів від 03.11.2021, зберігач має право використати як позику на умовах договору позики від 12.04.2022. Інші умови договору зберігання залишено без змін. Зазначена додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Додатковою угодою № 3 від 04.05.2023 до договору зберігання від 03.11.2021 сторони погодили, що грошові кошти в сумі 300 000 доларів США та 600 000 євро, які були передані на зберігання за актом приймання-передачі від 03.11.2021, зберігач має право використати як позику відповідно до умов договору позики від 12.04.2022. Угода також містить положення про те, що всі кошти, передані на зберігання, передані за договором позики від 12.04.2022, у зв`язку з чим договір зберігання від 03.11.2021 припиняє свою дію. Угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Дослідивши додаткові угоди до договору позики від 12.04.2022, суд установив таке.

Додатковою угодою № 1 від 04.05.2023 до договору позики від 12.04.2022 сторони погодили внесення змін до пункту 1 договору, виклавши його в новій редакції. Згідно з цією редакцією позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав позичальнику грошові кошти в сумі 750 000 доларів США та 1 350 000 євро. Передачу коштів сторони пов`язали з актом приймання-передачі грошових коштів від 03.11.2021 до договору зберігання від 03.11.2021.

Крім того, цією додатковою угодою змінено підпункт «б» пункту 2 договору позики щодо строку повернення коштів, визначивши, що повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 31.12.2025. Інші умови договору позики залишено без змін. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Додатковою угодою № 2 від 29.12.2025 до договору позики від 12.04.2022 сторони повторно змінили підпункт «б» пункту 2 договору, передбачивши, що повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 31.12.2027. Інші умови договору позики залишено без змін. Угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Отже, зі змісту наведених документів вбачається, що сторони послідовно оформлювали зміни до договору зберігання щодо строку його дії та можливості використання переданих коштів як позики, а надалі - зміни до договору позики щодо загальної суми коштів і строку їх повернення.

При цьому суд звертає увагу, що додаткові угоди № 2 від 12.04.2022 та № 3 від 04.05.2023 до договору зберігання передбачають використання як позики частин коштів, переданих на зберігання, загальна сума яких становить 750 000 доларів США та 1 350 000 євро. Саме такі загальні суми надалі зазначені в договорі позики з урахуванням додаткової угоди № 1 від 04.05.2023.

Таким чином, наведені документи містять взаємопов`язані положення щодо передачі коштів на зберігання, їх подальшого використання на умовах позики та строку повернення позики.

Суд звертає увагу на те, що на час розгляду даної справи зазначені договори та додаткові угоди до них є чинними, відомостей про визнання їх недійсними або розірвання у встановленому законом порядку матеріали справи не містять. Відповідачем не надано доказів оспорювання дійсності цих правочинів або встановлення їх фіктивності в судовому порядку.

Суд також ураховує, що позивач подав 17.03.2026 уточнюючі податкові декларації про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки, у яких у рядку 11.3 відобразив по 36 550 000,00 грн за кожний рік. Загальна сума коштів, відображена в уточнюючих деклараціях, становить 73 100 000,00 грн та відповідає сумі, яку позивач пов`язує з отриманням позики від ОСОБА_2 . Копії вказаних документів були подані контролюючому органу разом із письмовими поясненнями від 17.03.2026, зареєстрованими за вхідним №34046/6, а оригінали документів пред`явлені представником позивача 24.04.2026 під час розгляду заперечень на акт перевірки.

Водночас відповідач заперечує достовірність наведених документів, посилаючись, зокрема, на відомості інформаційних баз контролюючого органу, за якими загальна сума доходів ОСОБА_2 за період з 1998 по 2022 рік становила 1 689 484,42 грн. На думку відповідача, зазначені відомості ставлять під сумнів фінансову спроможність цієї особи надати позивачу позику в заявленому розмірі.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що відомості про доходи позикодавця, відображені в інформаційних базах контролюючого органу, не є тотожними відомостям про весь обсяг коштів, якими така особа могла володіти на момент укладення договору.

Таким чином, подані позивачем договір позики, договір зберігання, акт приймання-передачі грошових коштів і додаткові угоди містять узгоджені між собою відомості про передачу коштів на зберігання та подальше погодження їх використання на умовах позики. За умовами договору позики кошти підлягають поверненню, а визначений сторонами строк їх повернення на момент проведення перевірки не настав. Наведене узгоджується з поясненнями позивача про правову природу спірних коштів як безпроцентної позики.

Відтак, з огляду на зміст досліджених документів та пояснення позивача, суд доходить висновку, що спірні кошти за умовами укладених договорів мають ознаки поворотної фінансової допомоги у розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

При цьому суд зазначає, що визначальним для встановлення правової природи спірних коштів є не сам факт їх надходження у розпорядження позивача, а правові підстави такого надходження, зміст взаємних зобов`язань сторін та наявність обов`язку повернути отримані кошти.

Як установлено судом, договір позики від 12.04.2022 передбачає передачу коштів позичальнику без нарахування процентів та обов`язок їх повернення позикодавцю. Додатковими угодами до договору зберігання від 03.11.2021 сторони погодили використання коштів, раніше переданих на зберігання, як позики, а додатковими угодами до договору позики уточнили загальну суму позики та строк її повернення. Отже, зміст цих документів свідчить про погоджений сторонами правовий механізм, за яким кошти передавалися позивачу не безповоротно, а з виникненням зобов`язання щодо їх повернення.

Суд ураховує, що відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога характеризується сукупністю таких ознак: надання коштів у користування за договором, відсутність плати за користування ними у вигляді процентів чи іншої компенсації та обов`язковість повернення. Досліджені договори та додаткові угоди за своїм змістом передбачають саме такі умови.

При цьому строк повернення позики, згідно з додатковою угодою № 2 від 29.12.2025 до договору позики, установлено до 31.12.2027. Отже, на момент проведення перевірки цей строк не закінчився. За таких обставин відсутність повернення коштів на дату перевірки сама по собі не свідчить про безповоротний характер їх отримання, оскільки обов`язок позичальника повернути кошти має виконуватися у визначений договором строк, який на час перевірки ще не настав.

Суд також бере до уваги, що відповідач обґрунтовує свої висновки про неможливість отримання позивачем позики переважно відомостями про задекларовані доходи ОСОБА_2 за період з 1998 по 2022 рік, які, за інформацією контролюючого органу, становили 1 689 484,42 грн.

Однак зазначені відомості характеризують задекларовані доходи цієї особи за відповідний період, але не встановлюють повного складу її майна, наявності грошових заощаджень, джерел набуття коштів у попередні періоди чи фактичної відсутності в неї коштів, зазначених у договорі зберігання. Тому лише співвідношення задекларованих доходів позикодавця із сумою позики не є достатнім для однозначного висновку про те, що передання коштів не відбулося або що подані позивачем договори не відображають дійсних правовідносин сторін.

За змістом досліджених документів договір зберігання та акт приймання-передачі від 03.11.2021 містять конкретні відомості про валюту, кількість купюр та загальну суму переданих коштів, а додаткові угоди від 12.04.2022 та 04.05.2023 визначають частини цих коштів, які сторони погодили використовувати як позику. Загальна сума коштів, зазначена в договорі позики з урахуванням додаткової угоди №1 від 04.05.2023, відповідає сумі коштів, визначеній у договорі зберігання та акті приймання-передачі. Отже, у частині сумових показників зазначені документи узгоджуються між собою.

Суд не залишає поза увагою й обставину подання позивачем первісних та уточнюючих податкових декларацій, а також те, що первісно позивач посилався на документи, пов`язані з ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси». Водночас у цій справі правомірність податкових повідомлень-рішень має оцінюватися з урахуванням фактичних обставин, установлених на підставі всіх наявних доказів, зокрема уточнюючих декларацій та документів, поданих позивачем до початку перевірки 17.03.2026.

Однак, уточнення раніше задекларованих відомостей не є самостійною правовою підставою для визнання всієї зазначеної в уточнюючих деклараціях суми оподатковуваним доходом.

Крім того, суд ураховує, що позивач подав уточнюючі декларації та письмові пояснення разом із документами, на підтвердження яких він посилається, 17.03.2026, тобто до початку документальної позапланової невиїзної перевірки, яка проводилася з 20.03.2026 по 26.03.2026. За таких обставин контролюючий орган мав оцінити подані документи в межах предмета перевірки та навести належне обґрунтування, з яких саме причин їх зміст не підтверджує заявленої позивачем правової природи коштів.

Отже, посилання відповідача на недостатність задекларованих доходів позикодавця та зміну позивачем відомостей у податковій звітності не спростовує змісту укладених договорів і не доводить безповоротного характеру спірних коштів.

За відсутності належних доказів того, що правовідносини сторін фактично мали інший характер, ніж визначений у поданих договорах, такі обставини не можуть бути достатньою підставою для висновку про отримання позивачем оподатковуваного доходу в сумі 73 100 000,00 грн.

Відповідно, суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності включення спірної суми до оподатковуваного доходу позивача лише на тій підставі, що контролюючий орган поставив під сумнів фінансову спроможність позикодавця. Натомість досліджені документи за своїм змістом підтверджують договірний характер надходження коштів, безпроцентність позики та обов`язок їх повернення.

За таких обставин висновок контролюючого органу про виникнення у позивача оподатковуваного доходу в сумі 73 100 000,00 грн не ґрунтується на достатньо доведених обставинах, а відтак визначення позивачу грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 13 158 000,00 грн та військового збору в сумі 1 096 500,00 грн є неправомірним. Як наслідок, податкові повідомлення-рішення у цій частині, а також у частині застосування штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з визначенням зазначених грошових зобов`язань, підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37541240203 суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало ненадання позивачем до документальної позапланової невиїзної перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, що, на думку відповідача, свідчить про порушення вимог підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 та пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України. За вказане порушення до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 020,00 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності застосування зазначеної штрафної санкції, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 179.2 статті 179 Податкового кодексу України обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо платник податку отримував, зокрема, доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, або доходи виключно від податкових агентів, незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, за винятком випадків, коли подання декларації прямо передбачено Кодексом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України встановлено обов`язок платників податку вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, якщо такі платники зобов`язані відповідно до цього Кодексу подавати декларацію або мають право на її подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Отже, обов`язок ведення обліку доходів і витрат, передбачений підпунктом «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, пов`язаний із необхідністю визначення суми загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи. При цьому застосування відповідальності за ненадання Книги обліку доходів і витрат передбачає встановлення того, що на платника податків поширювався обов`язок вести такий облік відповідно до вимог законодавства.

Як установлено судом, позивач подав податкові декларації про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки, у яких у рядку 11.3 розділу III задекларував по 36 550 000,00 грн за кожний рік як доходи, що не включаються до загального річного оподатковуваного доходу. Загальна сума таких надходжень становить 73 100 000,00 грн.

При цьому, як установлено під час розгляду справи судом встановлено, що вказані кошти були отримані на підставі договору безпроцентної позики від ОСОБА_2 від 12.04.2022 та додаткових угод до нього.

Оцінивши наведені докази в сукупності з установленими обставинами щодо правової природи спірних коштів, суд дійшов висновку, що такі надходження мають характер поворотної фінансової допомоги та за умови застосування відповідних положень Податкового кодексу України не включаються до загального річного оподатковуваного доходу позивача.

За таких обставин відображення позивачем зазначених сум у податкових деклараціях не є підставою для виникнення в нього обов`язку вести Книгу обліку доходів і витрат саме щодо цих надходжень. Подання декларації, у якій відображено доходи, що не включаються до загального річного оподатковуваного доходу, не є достатньою підставою для висновку про наявність такого обов`язку, оскільки відповідно до пункту 179.2 статті 179 Податкового кодексу України отримання доходів, які не включаються до оподатковуваного доходу, за загальним правилом не зумовлює обов`язку подання декларації, якщо інше прямо не передбачено Кодексом.

Суд також ураховує доводи позивача про те, що у 2022 та 2023 роках він отримував доходи, які не підлягали включенню до загального річного оподатковуваного доходу, а податкові декларації за відповідні роки подав добровільно. Відповідач не навів належного обґрунтування того, які саме доходи або витрати позивача за зазначені податкові періоди вимагали ведення Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, та не довів наявності у позивача відповідного обов`язку з огляду на характер задекларованих надходжень.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача.

Однак у межах спірних правовідносин відповідач обґрунтував застосування штрафної санкції фактом ненадання Книги обліку доходів і витрат, не довівши належним чином, що позивач був зобов`язаний вести такий облік щодо доходів, які є предметом перевірки. При цьому, ненадання документа не підтверджує порушення вимог податкового законодавства, якщо не встановлено обов`язку платника податків мати такий документ відповідно до закону.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу порушення, яке стало підставою для застосування штрафної санкції в розмірі 1 020,00 грн. Відтак податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37541240203 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37537240203, суд зазначає таке.

Податковим повідомленням-рішенням від 05.05.2026 № 37537240203 до ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в загальному розмірі 680,00 грн за несвоєчасне подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки, по 340,00 грн за кожне порушення.

Відповідно до положень розділу IV Податкового кодексу України випадки, за яких платники податків зобов`язані самостійно обчислити суму податку (збору), що підлягає сплаті до бюджету за результатами звітного податкового року, шляхом подання податкової декларації, пов`язані, зокрема, з отриманням окремих видів доходів, які не підлягають оподаткуванню під час їх виплати, але не звільнені від оподаткування (підпункт 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 ПК України); доходів від осіб, які не є податковими агентами, зокрема від інших фізичних осіб (підпункт 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 ПК України); іноземних доходів (підпункт 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 ПК України).

Обов`язок подання податкової декларації також покладається на фізичних осіб, які отримують доходи від підприємницької діяльності, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування (стаття 177 ПК України), фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність (стаття 178 ПК України), іноземців, які за результатами звітного року набули статусу резидента України (підпункт 170.10.4 пункту 170.10 статті 170 ПК України), а також платників податку резидентів, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання (пункт 179.3 статті 179 ПК України).

Як установлено судом, у 2022 та 2023 роках позивач не отримував доходів, які відповідно до наведених положень Податкового кодексу України зумовлювали б виникнення обов`язку подання податкових декларацій про майновий стан і доходи. Інших передбачених Кодексом обставин, з якими пов`язується обов`язок фізичної особи подати такі декларації, відповідачем не встановлено та в акті перевірки не зазначено.

При цьому подання позивачем декларацій із відображенням у них коштів, які за своєю правовою природою є поворотною фінансовою допомогою та не включаються до загального річного оподатковуваного доходу відповідно до застосовних положень податкового законодавства, не є достатньою підставою для висновку про виникнення обов`язку подати такі декларації за відсутності інших визначених законом підстав.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Отже, для застосування до позивача штрафних санкцій у загальному розмірі 680,00 грн відповідач мав довести не лише факт подання декларацій після визначених ним граничних строків, а й наявність у позивача встановленого законом обов`язку подати відповідні декларації за 2022 та 2023 роки.

Оскільки такого обов`язку у позивача не виникло, несвоєчасне подання ним декларацій не може бути підставою для застосування штрафних санкцій за порушення строків їх подання.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій у загальному розмірі 680,00 грн, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37537240203 є протиправним та підлягає скасуванню.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 13312,00 грн (квитанція від 24.07.2026 №8422-2580-4877-3136). Відтак, враховуючи, розмір задоволених позовних вимог позивача, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 13312,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37535240203.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37538240203.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37541240203.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.05.2026 № 37537240203.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (вул. Шолуденка, 33/19, Київ, 04116, код ЄДРПОУ - 44116011) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 13312 (тринадцять тисяч триста дванадцять) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.