Рішення № 140956542, 23.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8418/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ в Запорізькій області, третя особа), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26.05.2026 №923270194911 про відмову в проведенні перерахунку пенсії позивачу;

зобов`язати відповідача врахувати стаж роботи позивачу у подвійному розмірі за період роботи з 18.03.1986 по 27.10.1986, з 27.10.1986 по 02 03.1987, з 19.06.1987 по 15.04.2002, з 16.04.2002 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 11.03.2003, з 12.03.2003 по 04.06.2004, з 05.06.2004 по 10.03.2006, з 10.03.2006 по 13.01.2009, з 13.01.2009 по 07.07.2009, з 10.07.2009 по 01.12.2010, з 01.12.2010 по 29.12.2012, з 02.01.2013 по 12.02.2013, з 01.06.2013 по 07.06.2023, а саме 36 років, 7 місяців, 14 днів, у відповідності до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за віком. Під час призначення пенсії відповідачем протиправно не було зараховано до її стажу у подвійному розмірі періоди роботи з 18.03.1986 по 27.10.1986, з 27.10.1986 по 02 03.1987, з 19.06.1987 по 15.04.2002, з 16.04.2002 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 11.03.2003, з 12.03.2003 по 04.06.2004, з 05.06.2004 по 10.03.2006, з 10.03.2006 по 13.01.2009, з 13.01.2009 по 07.07.2009, з 10.07.2009 по 01.12.2010, з 01.12.2010 по 29.12.2012, з 02.01.2013 по 12.02.2013, з 01.06.2013 по 07.06.2023. Вважає, що має право на зарахування зазначеного періоду у подвійному розмірі в силу положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки у спірні періоди працювала на різних посадах у структурі СЕС закладів охорони здоров`я. Вказана норми надає підстави для зарахування такого стажу у подвійному розмірі. Зауважує, що 18.05.2026 звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області про зарахування зазначеного стажу в подвійному розмірі, однак отримала рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 26.05.2026 №923270194911 про відмову у перерахунку пенсії, а тому позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 17.08.2026 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.

Ухвалою судді від 24.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 04.09.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» направив відзив на позовну заяву (вх. №50866), у якому наголошує, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяв по 31.12.2003, а за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Стверджує, що оскільки заклади, у яких працювала позивач, не належать до переліку установ, що дають право на врахування стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підстави для врахування стажу роботи позивачу у подвійному розмірі відсутні. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що прийняте ним рішення від 26.05.2026 №923270194911 про відмову в перерахунку пенсії є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

04.09.2026 від представника третьої особи через систему «Електронний суд» надійшли пояснення щодо позову або відзиву (вх. №51029), у яких вказує, що Стаж роботи позивачки з 01.04.1985 по 18.03.1986, з 27.10.1986 по 02.03.1987, з 19.06.1987 по 15.04.2002 в санітарно-епідеміологічній станції Комунарського району м. Запоріжжя, стаж роботи з 01.06.2002 по 11.03.2003 у військовій частині НОМЕР_1 та з 12.03.2003 по 01.01.2004 в Запорізькій державній міській санепідстанції відповідно до трудової книжки від 18.03.1986 НОМЕР_2 не враховано в подвійному розмірі, оскільки вищезазначені заклади не належать до переліку установ, що дають право на врахування стажу у подвійному розмірі відповідно до статі 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Згідно із записами трудової книжки від 18.03.1986 серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала:

з 18.03.1986 по 27.10.1986 в Комунарській санепідемстанції міста Запоріжжя на посаді помічника санітарного лікаря з гігієни праці дітей та підлітків;

з 27.10.1986 по 02 03.1987 в Комунарській санепідемстанції міста Запоріжжя на посаді помічника епідеміолога;

з 19.06.1987 по 15.04.2002 в Санепідемстанції Комунарського району міста Запоріжжя на посаді помічника паразитолога;

з 16.04.2002 по 31.05.2002 в Запорізькій державній міській санепідемстанції на посаді помічника паразитолога;

з 01.06.2002 по 11.03.2003 у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді лаборанта баквідділення;

з 12.03.2003 по 04.06.2004 в Шевченківській державній районній санепідемстанції м. Запоріжжя на посаді помічника епідеміолога;

з 05.06.2004 по 10.03.2006 в Санітарно-епідеміологічній станції Комунарського району міста Запоріжжя на посаді помічника епідеміолога;

з 10.03.2006 по 13.01.2009 в Державному закладі «Комунарська районна санітарно-епідеміологічна станція м. Запоріжжя» Міністерства охорони здоров`я України на посаді помічника паразитолога;

з 13.01.2009 по 07.07.2009 в Державному закладі «Комунарська районна санітарно- епідеміологічна станція м. Запоріжжя» Міністерства охорони здоров`я України на посаді помічника лікаря-епідеміолога;

з 10.07.2009 по 01.12.2010 в Державному закладі «Запорізька міська дезінфекційна станція Запорізької області» Міністерства охорони здоров`я України на посаді медичної сестри відділу госпіталізації;

з 01.12.2010 по 29.12.2012 в Державному закладі «Запорізька міська дезінфекційна станція Запорізької області» Міністерства охорони здоров`я України на посаді молодшої медичної сестри відділу госпіталізації;

з 02.01.2013 по 12.02.2013 в Державній установі «Запорізький обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» на посаді дезінфектора відділення дезінфектології Запорізького міського відокремленого підрозділу;

з 01.06.2013 по 07.06.2023 в Державній установі «Запорізький обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» на посаді дезінфектора відділення дезінфектології Запорізького міського відокремленого підрозділу.

Позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

18.05.2026 позивач звернулась засобами Вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок стажу відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Донецькій області.

Так, рішенням відповідача від 26.05.2026 №923270194911 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії із посиланням на те, що за результатами розгляду матеріалів електронної пенсійної справи та наданих документів встановлено, що згідно з трудовою книжкою від 18.03.1986 НОМЕР_3 , ОСОБА_1 працювала з 01.04.1985 по 18.03.1986, з 27.10.1986 по 02.03.1987, з 19.06.1987 по 15.04.2002 в санітарно-епідеміологічній станції Комунарського району м. Запоріжжя, стаж роботи з 01.06.2002 по 11.03.2003 у військовій частині НОМЕР_1 та з 12.03.2003 по 01.01.2004 в Запорізькій державній міській санепідстанції відповідно до трудової книжки від 18.03.1986 НОМЕР_2 не враховано в подвійному розмірі, оскільки вищезазначені заклади не належать до переліку установ, що дають право на врахування стажу у подвійному розмірі відповідно до статі 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у перерахунку пенсії за віком, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Таким законом до 31.12.2003 був Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), відповідно до преамбули якого цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, за правилами п. 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

У відповідності до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» СЕС входила до структури Міністерства охорони здоров`я України.

За приписами ст. 33 цього Закону було визначено, що основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є, в тому числі, проведення санітарно-епідеміологічних розслідувань захворювань, спричинених інфекційними хворобами, масовими неінфекційними захворюваннями, отруєнь та радіаційних уражень людей і здійснення контролю за усуненням їх причин та умов виникнення і поширення; державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом періоду з 18.03.1986 по 27.10.1986, з 27.10.1986 по 02 03.1987, з 19.06.1987 по 15.04.2002, з 16.04.2002 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 11.03.2003, з 12.03.2003 по 04.06.2004, з 05.06.2004 по 10.03.2006, з 10.03.2006 по 13.01.2009, з 13.01.2009 по 07.07.2009, з 10.07.2009 по 01.12.2010, з 01.12.2010 по 29.12.2012, з 02.01.2013 по 12.02.2013, з 01.06.2013 по 07.06.2023 позивач працювала на різних посадах у структурі СЕС закладів охорони здоров`я.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 06.04.2000 № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

За приписами ст. 7 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених ст. 22, 27 і 31 цього Закону. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Із роз`яснень Міністерства охорони здоров`я України №05.03-18-54/973 від 27.01.2010 слідує, що «інфекційний заклад (відділення)» - це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія).

Відповідно до ДСП 9.9.5-080-02 «Державні санітарні правила та норми, гігієнічні нормативи. Правила влаштування і безпеки роботи в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю», затвердженого постановою Головного державного санітарного лікаря України від 28.01.2002 №1, лабораторія організація або її структурний підрозділ, що виконує експериментальні, діагностичні або виробничі роботи з патогенними біологічними агентами.

Інструкція по санітарно-епідеміологічному режиму і охороні праці персоналу інфекційних лікарень (відділень), затверджена наказом МОЗ СРСР № 916 від 04.08.1983, що діє на території України згідно з вказівкою МОЗ України № 165 від 28.05.1996, призначена для головних лікарів і персоналу інфекційних лікарень і інфекційних відділень, а також для працівників санітарно-епідеміологічних та дезінфекційних станцій, містить ідентичні вимоги і норми щодо режиму та охорони праці працівників інфекційних лікарень (відділень), бактеріологічних і вірусологічних лабораторій інфекційних лікарень та бактеріологічних лабораторій, що обслуговують інфекційні відділення лікарень.

До таких відділень належать і відділи з боротьби з особливо небезпечними інфекціями санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС), які до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 1181 від 17.12.2012 відносилися до санітарно-епідеміологічних закладів охорони здоров`я.

Щодо питання обчислення стажу роботи в подвійному розмірі в санепідемстанції судом враховані наступні документи, а саме:

Лист Міністерства охорони здоров`я України від 23.07.2004 №10.01.09/891, де робота у відділах по боротьбі з особливо небезпечними інфекціями санепідемстанцій вважається роботою у інфекційних відділеннях і зараховується до стажу роботи у подвірному розмірі;

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі Перелік №909);

Довідник кваліфікаційних професій працівників Випуск 78 «Охорона здоров`я», затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі наказ 117);

Переліки закладів охорони здоров`я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою в закладах охорони здоров`я, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я (далі наказ 385).

Разом з тим, суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові 22.12.2021 у справі №688/2916/17, де колегія суддів погодилася з висновком судів попередніх інстанцій, що стаж роботи позивача на посаді лікаря-бактеріолога в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я має зараховуватися до спеціального стажу в подвійному розмірі, як це передбачено ст. 60 Закону №1788-XII, оскільки протягом зазначеного періоду така особа працювала з особливо небезпечними та небезпечними інфекціями.

Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів відповідача про те, що пільговий стаж позивача за період після 01.01.2004 не підлягає врахуванню в подвійному розмірі з підстав набрання чинності Законом №1058-IV, суд зазначає наступне.

За змістом п. 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п. 3 ст. 40 Закону №1058-IV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Вимогами п. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Крім того, редакція статті 60 Закону № 1788-XII є чинною на теперішній час.

При цьому, ст. 24 Закону № 1058-IV не скасовує ст. 60 Закону № 1788-XII та не зупиняє її дію.

Водночас, нормами ст. 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права за вислугою років.

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Аналогічна правова позиція щодо зарахування стажу у подвійному розмірі викладена в постанові Верховного Суду від 04. 12.2019 у справі № 689/872/17.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо обрахунку стажу роботи позивачки у спірні періоди її роботи у санітарно-епідеміологічній станції, в бактеріологічних лабораторіях СЕС не у подвійному розмірі.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 18.03.1986 по 27.10.1986, з 27.10.1986 по 02 03.1987, з 19.06.1987 по 15.04.2002, з 16.04.2002 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 11.03.2003, з 12.03.2003 по 04.06.2004, з 05.06.2004 по 10.03.2006, з 10.03.2006 по 13.01.2009, з 13.01.2009 по 07.07.2009, з 10.07.2009 по 01.12.2010, з 01.12.2010 по 29.12.2012, з 02.01.2013 по 12.02.2013, з 01.06.2013 по 07.06.2023 у санітарно-епідеміологічній станції, в бактеріологічних лабораторіях СЕС підлягають зарахуванню до страхового стажу в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону №1788-ХІІ.

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно було відмовлено у зарахуванні до стажу роботи позивача у подвійному розмірі спірних періодів роботи, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення від 26.05.2026 №923270194911, яким ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії за віком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 18.03.1986 по 27.10.1986, з 27.10.1986 по 02 03.1987, з 19.06.1987 по 15.04.2002, з 16.04.2002 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 11.03.2003, з 12.03.2003 по 04.06.2004, з 05.06.2004 по 10.03.2006, з 10.03.2006 по 13.01.2009, з 13.01.2009 по 07.07.2009, з 10.07.2009 по 01.12.2010, з 01.12.2010 по 29.12.2012, з 02.01.2013 по 12.02.2013, з 01.06.2013 по 07.06.2023 до її загального стажу у подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону №1788-XII , у зв`язку із чим перерахувати розмір її пенсії за віком, починаючи з моменту звернення за таким перерахунком 18.05.2026.

За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).

Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1064,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області, яким прийнято протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.05.2026 №923270194911 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 18.03.1986 по 27.10.1986, з 27.10.1986 по 02 03.1987, з 19.06.1987 по 15.04.2002, з 16.04.2002 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 11.03.2003, з 12.03.2003 по 04.06.2004, з 05.06.2004 по 10.03.2006, з 10.03.2006 по 13.01.2009, з 13.01.2009 по 07.07.2009, з 10.07.2009 по 01.12.2010, з 01.12.2010 по 29.12.2012, з 02.01.2013 по 12.02.2013, з 01.06.2013 по 07.06.2023 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку із чим перерахувати розмір її пенсії з дня звернення за перерахунком 18.05.2026.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак