Рішення № 140954494, 26.10.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/9390/26

Провадження № 2/750/4501/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді Маринченко О.А.,

секретар судового засідання Шилова Ж.О.,

за участю представника відповідача Ісакова Д.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

27 серпня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 34395 від 31 травня 2021 року в сумі 23800 грн.

Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що 31 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Авіра Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 34395, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит на умовах строковості, зворотності, платності в сумі 4000 грн. на строк 18 днів зі сплатою процентів за користування ним. Відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Вказаний договір підписаний шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), який був надісланий відповідачу на номер мобільного телефону. Підписуючи вказаний договір відповідач підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє та погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Авіра Груп» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у порядку, передбаченому умовами договору, однак відповідач свої зобов`язання за договором не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. На даний час право вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 34395 від 31 травня 2021 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Відповідач подала відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, у відзиві відповідач зазначила, що кредитний договір відповідач в електронному вигляді не укладала та не підписувала, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримувала. Матеріали справи містять роздруківку кредитного договору, де позивачем зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Крім цього, позивачем не додано до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис або ідентифікатор належить саме відповідачу, не додано доказів, що особа була належним чином ідентифікована під час реєстрації в системі фінансової установи (наприклад, через BankID, не надано фото ідентифікаційних документів, введення персональних даних, що відповідають паспорту). Також, не надано доказів того, що одноразовий ідентифікатор був надісланий саме на фінансовий номер телефону, який належить особі. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб?єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договорів. Також, позивачем не надано належних первинних банківських документів на підтвердження надання відповідачу кредитних коштів. З договору слідує, що строк кредитування становить 18 днів. Матеріали справи не містять доказів пролонгації кредиту, а тому саме протягом 18 днів кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом, а заборгованість за процентами за вказаними договором могла складати не більше 1800 грн.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій, зокрема, вказав, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем під час укладення договору. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, скористалася доступом до мережі Інтернет та перейшла на офіційний веб-сайт первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрала бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього нею було надано персональні дані, зокрема реквізиті банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину відповідач пройшла передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Крім того, відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок їй не належить. На виконання пункту 1.4. договору перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера - ТОВ «Платежі Онлайн» (Platon), яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема, на банківський рахунок відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної нею під час реєстрації, що підтверджується листом ТОВ «Платежі Онлайн», з якого слідує, що 31.05.2021 о 15:18:05 було проведено транзакцію на суму 4000 грн., маска картки - НОМЕР_1 . Пунктом 2.3. договору визначено, що у випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки, а тому проценти за користування кредитом нараховані правомірно.

Відповідач подала заперечення, в якому, зокрема, зазначила, що належними документами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Позивачем не доведено факту отримання кредиту за спірним договором, розмір кредиту та наявність заборгованості, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження надання відповідачу кредиту.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позові просив справу розглянути за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні вказав, що відповідач позов не визнає та просив відмовити позивачу в його задоволенні з підстав, вказаних у заявах по суті справи.

Заслухавши доводи представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

31 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Авіра Груп» (товариство) та ОСОБА_1 (клієнт) було укладено договір про надання фінансового кредиту № 34395, згідно з умовами якого товариство надало клієнту фінансовий кредит у розмірі 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов?язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с. 16-18).

Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 34395 від 31 травня 2021 року, ідентифікована Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Авіра Груп», акцепт договору позичальником здійснювався в інформаційно-телекомунікаційній системі, одноразовий ідентифікатор АV 2480 (а.с. 15).

Таким чином, вказаний договір підписаний відповідачем у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора АV 2480.

Зазначений одноразовий ідентифікатор також міститься на останній сторінці договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору кредит надається строком на 18 днів, тобто до 17 червня 2021 року. Строк дії договору 18 днів, але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами.

Згідно із пунктом 1.3. договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором.

Відповідно до пункту 1.4. договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Згідно із пунктом 1.6. договору датою укладення цього договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта.

Відповідно до пункту 1.7. договору невід?ємною частиною цього договору є Публічна пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства www.aviracredit.ua.

Згідно із копією інформаційної довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Платежі Онлайн» № 585/06 від 29 червня 2026 року на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція. Дані транзакції: сума 4000 грн.; дата та час проведення 31 травня 2021 року о 15:18:05; номер платіжної картки НОМЕР_1 ; емітент платіжної картки PRIVATBANK (а.с. 22).

Відповідно до пункту 2.1. договору повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід?ємною частиною цього договору.

Згідно із пунктом 2.2. договору сума кредиту, комісія за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штаф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок товариства в строк, встановлений договором.

Відповідно до пункту 2.3. договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.

17 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Авіра Груп» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (фактор) було укладено договір факторингу № 02-17/02/2022, за яким фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові своє право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у Реєстрі боржників (додаток № 1 до договору) (а.с. 25-28).

Пунктом 6.1. даного договору передбачено, що у відповідності до умов цього договору клієнт передає (відступає) фактору права вимоги до боржників, які виникли у клієнта внаслідок невиконання боржниками умов кредитних договорів, та які входять до портфелю заборгованості. Загальний розмір портфеля заборгованості боржників, права вимоги до яких відступаються, складає 114623306 грн. 90 коп. станом на дату підписання сторонами цього договору.

Згідно із пунктом 6.2.3. договору права вимоги переходять до фактора після підписання сторонами цього договору. У разі невиконання фактором вимог пункту 7.2. договору договір вважається неукладеним, при цьому в разі невиконання фактором зобов?язання щодо сплати другої частини ціни продажу, договір вважається неукладеним, а клієнт повертає фактору першу частину ціни продажу, сплачену відповідно до пункту 7.2. договору.

Копіями платіжних інструкцій № 3877 від 12 жовтня 2022 року та № 3669 від 21 лютого 2022 року підтверджується сплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Авіра Груп» ціни продажу в розмірі, визначеному умовами договору факторингу № 02-17/02/2022 (а.с. 24, 24 на звороті).

З копії витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 02-17/02/2022 слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за договором № 34395 від 31 травня 2021 року в сумі 23800 грн. (а.с. 19).

За нормами пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України (в редакції на час укладення договору факторингу) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторонни домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Нормами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як слідує з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Так, за розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором становить 23800 грн., до якої входить: заборгованість за тілом кредиту в сумі 4000 грн. та заборгованість за процентами в сумі 19800 грн. (а.с. 20).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується інформаційною довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Платежі Онлайн» № 585/06 від 29 червня 2026 року (а.с. 22).

Доказів, які б спростовували зазначені обставини, факт отримання кредитних коштів та розмір заборгованості, відповідач суду не надала.

Суд зазначає, що ТОВ ФК «Авіра Груп», яке надавало кошти відповідачу, не є банківською установою, і надавало послуги з кредитування шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного договору на електронний платіжний засіб (банківську картку) позичальника, зазначений ним самим у договорі.

Перерахування коштів на платіжну картку відповідача за укладеним договором було вчинено ТОВ «Платежі онлайн», як оператором платіжних послуг, який здійснює операції у безготівковій формі, тому на суму переказу не складаються видаткові касові ордери, які є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Доводи відповідача про неукладення договору суд вважає необгрунтованими з огляду на сукупність наявних у матеріалах справи та описаних вище доказів.

При цьому, суд враховує, що за умовами договору про надання фінансового кредиту відповідач отримала кредит строком на 18 днів у сумі 4000 грн.

Пунктом 3.3.3 договору передбачено, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в Графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.

Матеріали справи не містять доказів, що строк користування відповідачем кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов`язання.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що в договорі про надання фінансового кредиту містяться положення про те, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі№ 910/719/19).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У даній справі умови договору щодо сплати процентів за користування кредитом з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно та щодо нараховуння процентів у випадку прострочення погашення кредиту і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки, розташовані в пунктах договору, які регулюють порядок нарахування процентів, тобто правомірну поведінку сторін.

При цьому, вказаний договір також містить окремі пункти, що регулюють відповідальність позичальника.

Таким чином, вказані умови договору суд не може розцінити як нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування.

За умовами договору про надання фінансового кредиту та згідно з графіком розрахунків та загальної вартості кредиту (а.с. 18) загальна вартість кредиту разом з процентами складає 5800 грн. (4000 грн. сума кредиту та 1800 грн. проценти за користування кредитом).

З виписки з особового рахунку за даним договором, наданої позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.

З урахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вказаним договором про надання фінансового кредиту (18 днів), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

За вказаних обставин, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором про надання фінансового кредиту в сумі 5800 грн. (4000 грн. сума кредиту та 1800 грн. проценти за користування кредитом), у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Так, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавав адвокат Пархомчук Сергій Валерійович на підставі договору про надання правової допомоги від 01 червня 2026 року (а.с. 11).

Згідно з копією акту про отримання правової допомоги від 12.10.2026 вартість наданих позивачу адвокатом Пархомчуком Сергієм Валерійовичем послуг з правової допомоги становить 15500 грн.

Копією платіжної інструкції № 312410 від 12.10.2026 підтверджується сплата позивачем адвокату Пархомчуку Сергію Валерійовичу 15500 грн. за надання правничої допомоги згідно з договором про надання правової допомоги від 01 червня 2026 року.

Відповідачу правничу допомогу надавав адвокат Ісаков Денис Геннадійович на підставі договору про надання правничої допомоги від 23 вересня 2026 року.

Нормами частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладене, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом позивачу послуг, час, витрачений на їх надання, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, що така розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, часткове задоволення позову, заперечення відповідача щодо таких витрат, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 1500 грн.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи - 42228158) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 34395 від 31 травня 2021 року в сумі 5800 грн. (п`ять тисяч вісімсот грн.).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» 648 грн. 83 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 1500 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27.10.2026.

Суддя