Ухвала суду № 140953451, 08.10.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3689/26

Провадження № 4-с/488/14/26

УХВАЛА

Іменем України

08.10.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі судді Чернявської Я.А.,

за участю секретаря судового засідання Механюка Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язання скасувати обмеження, заінтересована особа Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст вимог. Стислий виклад позиції скаржника та заперечень боржника, третьої особи

14.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва зі скаргою про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язання скасувати обмеження, суб`єктом оскарження в якій зазначено Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. У поданій скарзі заявник просив суд визнати протиправною бездіяльність Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язати Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві зняти арешт (скасувати обтяження № 9643124), накладений постановою АА № 215428 від 22.03.2010 року.

В обґрунтування заяви посилався на те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про обтяження № 9643124, внесений на підставі постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження АА № 215428 від 22 березня 2010 року Корабельним ВДВС старшим державним виконавцем Зимою О.М.

Листом Корабельного ВДВС від 07 липня 2026 року ОСОБА_1 повідомлено, що при винесені державний виконавцем 02 червня 2017 року постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не було вирішено питання про припинення чинності арешту майна боржника.

На думку скаржника така обставина свідчить про те, що державний виконавець Корабельного ВДВС безпідставно не зняв арешт з майна ОСОБА_1 під час прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження № 3240210, в рамках якого виконавець наклав арешт на майно заявника.

Оскільки виконавче провадження закінчено ще у 2017 році, матеріали провадження знищені, а Корабельний ВДВС не може підтвердити наявність чинного виконавчого провадження чи існування заборгованості, подальше збереження арешту є безпідставним та порушує права заявника.

Посилаючись на викладене, Мєшков О.В. просив суд визнати протиправною бездіяльність Корабельного ВДВС щодо не зняття арешту з нерухомого майна. Зобов`язати Корабельний ВДВС зняти арешт накладений постановою АА№215428 від 22 березня 2010 року.

Процесуальні дії суду

14.07.2026 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену скаргу передано судді Чернявській Я.А. для вирішення питання про прийняття скарги до розгляду.

17.07.2026 року Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва відмовлено у прийнятті зазначеної скарги.

25.08.2026 року Постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а Ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17.07.2026 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

10.09.2026 року матеріали вказаної справи надійшли до Корабельного районного суду міста Миколаєва.

10.09.2026 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду.

14.09.2026 року Ухвалою суду скаргу прийнято до свого провадження суддею Чернявською Я.А. та призначено до розгляду на 08.10.2026 року о 13:00 год.

Позиції учасників справи

У судове засідання 08.10.2026 учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

08.10.2026 року до канцелярії суду від скаржника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд скарги за його відсутності, у якій він зазначив, що вимоги, викладені у скарзі, підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити.

07.10.2026 року до канцелярії суду від начальника Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Богдана Лашкова надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відділу.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали скарги в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про обтяження № 9643124, внесений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 215428 від 22 березня 2010 року, винесеної Корабельним ВДВС ММУЮ старшим державним виконавцем Зимою О.М.

ОСОБА_1 є власником 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 496518480 від 02.10.2026 року, долученою до матеріалів справи.

Крім того, матеріали справи містять копію дубліката свідоцтва про право власності від 22.12.1999 року, виданого Миколаївським глиноземним заводом, згідно з яким зазначена квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/3 частці кожному. Право власності на квартиру набуто в порядку приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна приватизована площа квартири становить 58,0 кв. м. Свідоцтво видано на підставі розпорядження від 17.12.1999 № 200/26.

Як убачається з наявної копії документа, 21.10.2025 року Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради видано дублікат зазначеного свідоцтва ОСОБА_1 у зв`язку з втратою оригіналу.

З інформації з Єдиного реєстру боржників вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за даними параметрами особа у вказаному реєстру відсутня.

Листом Корабельного ВДВС від 07 липня 2026 року ОСОБА_1 повідомлено, що під час винесення 02 червня 2017 року постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» питання щодо припинення чинності арешту майна боржника вирішено не було.

Зазначеним листом підтверджується наявність у відповідних реєстрах обтяження № 9643124, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі постанови державного виконавця від 22 березня 2010 року серії АА № 215428. При цьому номер виконавчого провадження, у межах якого накладено арешт, у реєстрі не зазначено.

Також установлено, що у Корабельному ВДВС перебувало виконавче провадження № 3240210 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_4 , яке закінчено 02 червня 2017 року. Надання додаткових відомостей та копій матеріалів виконавчого провадження неможливе у зв`язку з їх знищенням після закінчення встановленого строку зберігання.

Листом Корабельного ВДВС від 07 липня 2026 року ОСОБА_1 повідомлено, що під час винесення 02 червня 2017 року постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» питання щодо припинення чинності арешту майна боржника вирішено не було.

Мотиви суду

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене без дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Звертаючись до суду зі скаргою у цій справі, ОСОБА_1 зазначав, що попри відсутність заборгованості по аліментам перед стягувачем та закінчення 02 червня 2017 року виконавчого провадження № 3240210, державним виконавцем у порушення вимог закону не було знято арешт майна боржника та заборона на його відчуження, накладені постановою від 22 березня 2010 року (обтяження № 9643124), оскільки в постанові про закінчення провадження відомості про скасування цього заходу примусового виконання відсутні. Зазначене перешкоджає йому у здійсненні його права власності.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зняття арешту з майна боржника, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначення посадової особи, уповноваженої зняти арешт із майна боржника, залежить від конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження. У разі знищення матеріалів виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строку їх зберігання державний виконавець повинен вжити заходів щодо відновлення таких матеріалів, установити підстави завершення виконавчого провадження та за результатами розглянути заяву про зняття арешту (пункти 71, 7780 зазначеної постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що у разі закінчення виконавчого провадження державний або приватний виконавець зобов`язаний зняти арешт із майна боржника, крім випадків, прямо передбачених законом. В інших випадках питання про зняття арешту може бути вирішене судом (пункти 71, 87 постанови).

Отже, для правильного вирішення скарги суду необхідно встановити конкретні обставини та підстави завершення виконавчого провадження, у межах якого було накладено арешт, оскільки саме від цього залежить наявність правових підстав для його зняття та визначення належного суб`єкта, уповноваженого вирішити це питання.

Як убачається з матеріалів справи, за даними автоматизованої системи виконавчого провадження у Корабельному ВДВС перебувало виконавче провадження № 3240210 з примусового виконання виконавчого листа Сімферопольського суду № 2-1485 від 15.09.1998 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_4 . Зазначене виконавче провадження закінчено 02.06.2017 року на підставі пункту 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас згідно з відомостями відповідних державних реєстрів за ОСОБА_1 обліковується обтяження № 9643124, зареєстроване на підставі постанови старшого державного виконавця Корабельного ВДВС Зими О.М. від 22.03.2010 року серії АА № 215428 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Об`єктом обтяження визначено все нерухоме майно боржника.

При цьому під час реєстрації обтяження державним виконавцем не зазначено номер виконавчого провадження, у межах якого винесено відповідну постанову, що унеможливлює однозначне встановлення виконавчого провадження, в якому накладено арешт.

Разом із тим листом Корабельного ВДВС від 07.07.2026 року підтверджено, що під час закінчення виконавчого провадження 02.06.2017 року питання про зняття арешту з майна боржника вирішено не було. Матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку із закінченням установленого строку зберігання.

За таких обставин суд доходить висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки після закінчення виконавчого провадження 02 червня 2017 року питання про зняття арешту з майна боржника державним виконавцем вирішено не було, унаслідок чого відповідне обтяження продовжує існувати та обмежує право заявника на вільне розпорядження належним йому майном.

При цьому неможливість надання матеріалів виконавчого провадження у зв`язку з їх знищенням після закінчення встановленого строку зберігання не може сама по собі бути підставою для подальшого збереження арешту майна за відсутності встановлених законом підстав для його продовження.

Відповідно дост.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі с т. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, який був чинний на момент накладення арешту, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIVвстановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.ч. 2, 3ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Згідно Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42-44) зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Будь-яке втручання органу влади у безперешкодне володіння майном повинно бути «законним», позбавлення майна можливе лише «на умовах, передбачених законом (Рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаїлов проти Росії»).

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим у його здійсненні.

Згідно з статтею 391 ЦПК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги тривалий строк існування арешту, закінчення виконавчого провадження та відсутність вирішення державним виконавцем питання про припинення чинності відповідного обтяження, суд вважає за необхідне задовольнити скаргу ОСОБА_1 та зняти арешт, накладений на належне йому нерухоме майно.

Відповідно до ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст. ст. 4, 5, 16, 253, 447-451, 353- 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язання скасувати обмеження, заінтересована особа Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 .

Зобов`язати Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт (скасувати обтяження № 9643124), зареєстрований 22.03.2010 року о 12:08:49 Миколаївською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 215428 від 22.03.2010 року, винесеної старшим державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Зимою О.М.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складений 26.10.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська