Рішення № 140952624, 26.10.2026, Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/1684/26

2/134/965/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 жовтня 2026 року селище Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючої судді Швець Л.В.,

при секретарі судового засідання Томашенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін в приміщенні суду селища Крижопіль цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

11 вересня 2026 року ТОВ «Діджи Фінанс» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 111124 від 19 травня 2024 року у розмірі 17440,80 грн, судові витрати по справі в розмірі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 19 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №111124. ТОВ «ФК «Авіра Груп» направлено відповідачу електронне повідомлення (SMS) з одноразовим ідентифікатором, яким підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, та на підставі якого відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 4000 грн 00 коп. 23 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №23122024, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Авіра Груп» відступлено право вимоги за кредитним договором № 111124 від 19 травня 2024 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», і відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до відповідача в сумі 17 440 грн 80 коп., з яких: 4000 грн 00 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту; 4440 грн 80 коп. - сума заборгованості за процентами; 1000 грн.- заборгованість за комісіями; 8000 грн- заборгованість за пенею. У зв`язку з невиконанням позичальником свого зобов`язання по поверненню кредиту, процентів за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість, на яку він набув право вимоги за зазначеним договором факторингу, а також судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп. та витратами на правову допомогу у розмірі 6000 грн 00 коп.

Ухвалою судді від 14 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, витребувано докази.

24 вересня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало до суду витребувані докази.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2026 року розгляд справи було відкладено у зв`язку із першою неявкою відповідача.

Сторони в судове засідання, призначене на 26 жовтня 2026 року, не з`явилися.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в своїй позовній заяві вказав, що не заперечує щодо можливого розгляду справи за його відсутності, позов підтримав, не заперечив проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання повторно не з`явився. Про дату, час і місце судового розгляду належно повідомлений, про що свідчить його підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Відзиву на позов, а також заяви про розгляд справи за його відсутності відповідач не подав.

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2026 року постановлено провести по даній справі заочний розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 19 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №111124. ТОВ «ФК «Авіра Груп» направлено відповідачу електронне повідомлення (SMS) із одноразовим ідентифікатором. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, та на підставі якого відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 4000 грн 00 коп., що підтверджується Довідкою про ідентифікацію клієнта, яка складена ТОВ «ФК «Авіра груп»; підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів, яке складено ТОВ «ПрофітГід»; відомостями, які надані АТ КБ «ПриватБанк», на виконання ухвали суду, відповідно до яких на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), контактний номер - НОМЕР_4 , 19 травня 2024 року на зазначений рахунок були зараховані кошти в сумі 4000,00 грн.

Згідно кредитного договору № 111124 від 19 травня 2024 п.1 товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 4 000 грн 00 коп., на умовах строковості, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 16 серпня 2024 року. Строк дії договору 90 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами. Клієнт не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором.

Відповідно п.п. 1.3 за користування кредитом клієнт сплачує товариству 445,3% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,22 % на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим договором.

При цьому договором передбачено, що: кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п. 1.5.); датою укладення цього договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта (п. 1.6); невід`ємною частиною цього договору є публічна пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства www.aviracredit.com.ua. (п. 1.7).

Пунктом 3.5 договору зазначено, що денна процентна ставка за договором становить 1,50 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. (109,8 % (проценти за користування кредитом з розрахунку 1,22 % за кожен день) + 25 % комісія, що вказана в п.1.4. цього Договору)/90 днів.

При цьому, як зазначено в договорі товариство має право без згоди клієнта поступитися своїм правом вимоги за даним договором третій особі, в зв`язку, з чим відбудеться заміна сторони кредитодавця за цим договором (п. 4.1.4) та залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію у разі якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2. цього Договору (п. 4.1.5).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплати проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною і вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію, відповіді про її прийняття. Акцепт електронного договору може бути здійснений, зокрема, шляхом підписання електронного повідомлення чи електронної форми або вчинення дій, які відповідно до умов інформаційної системи свідчать про прийняття пропозиції.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до статті 12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання 1) електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Щодо переходу до нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс» прав первісного кредитора у кредитних зобов`язаннях, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до ст. ст. 1080, 1084 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

Згідно з ст. 514, ч.1 ст. 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так судом встановлено, що 23 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №23122024, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Авіра Груп» відступлено право вимоги за кредитним договором № 111124 від 19 травня 2024 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», що підтверджується: самим договором факторингу від 23 грудня 2024 року № 23122024; Актом приймання-передачі Реєстру Прав вимог за Договором факторингу № 23122024 від 23 грудня 2024 року; витягом з Додатку до Договору факторингу № 23122024 від 23 грудня 2024 року, де зазначений - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_5 , номер кредитного договору 111124, дата кредитного договору - 19 травня 2024 року, загальна заборгованість, яка становить 17 440 грн 80 коп., з яких: 4000 грн 00 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту; 4440 грн 80 коп. - сума заборгованості за процентами; 1000 грн.- заборгованість за комісіями; 8000 грн - заборгованість за пенею.

Вищезазначені докази, надані позивачем в підтвердження переходу прав вимоги від первісного кредитора до нього, суд визнає достатніми та обґрунтованими, та приходить до висновку, що позивач правомірно набув права вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання зобов`язання за Договором № 111124 від 19 травня 2024 року.

Судом встановлено, що відповідач 19 травня 2024 року підписав договір про надання фінансового кредиту № 111124 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором та отримав від ТОВ «Фінансова Компанія «Авіра Груп» кредитні кошти в сумі 4000,00 гривень на картковий рахунок.

Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Разом з тим відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором, як вбачається із розрахунку заборгованості, який здійснений первісним кредитором ТОВ «ФК «Авіра Груп», в розмірі 17 440 грн 80 коп., з яких: 4000 грн 00 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту; 4440 грн 80 коп. - сума заборгованості за процентами; 1000 грн 00 коп. - заборгованість за комісіями; 8000 грн 00 коп. - заборгованість за пенею.

Однак, суд не погоджується із наведеним розрахунком заборгованості з огляду на наступне.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання клієнтом свої зобов`язань за цим договором.

Як вбачається із розрахунку заборгованості дана комісія становить 1000,00 грн.

При цьому умовами кредитного договору не визначено конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг, які фактично надаються позичальнику за зазначену плату, їх змісту, обсягу та періодичності. Також матеріали справи не містять доказів фактичного надання відповідачу будь-яких окремих послуг за які справлялася зазначена комісія.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку (рахунків) щодо погашення заборгованості та іншу інформацію, передбачену законом і договором.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд звертав увагу, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за фактичне надання певних додаткових послуг, однак у разі, якщо кредитним договором не визначено конкретного переліку таких послуг та кредитодавець не довів їх фактичного надання, стягнення відповідної комісії не може вважатися обґрунтованим. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яка відповідно до закону має надаватися споживачу безоплатно, є нікчемною.

Матеріали справи не містять доказів фактичного надання відповідачу окремих додаткових або супутніх послуг, за які договором передбачено сплату комісії в розмірі 25 % від суми кредиту. Саме по собі включення до договору умови про сплату комісії за обслуговування кредиту не підтверджує фактичного надання таких послуг та не є достатньою підставою для стягнення відповідної плати.

Крім того, позивачем не доведено, що зазначена комісія є платою за конкретні послуги, які фактично надавалися відповідачу та не охоплюються звичайними діями кредитодавця з ведення кредитного зобов`язання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про стягнення комісії в розмірі 1 000,00 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача за користування кредитними коштами, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору № 111124 від 19 травня 2024 року за користування кредитом позичальник зобов`язався сплачувати кредитодавцю проценти за фіксованою процентною ставкою в розмірі 445,3 % річних, що відповідає 1,22 % від суми кредиту за кожен день користування ним.

Водночас пунктом 3.5 зазначеного договору визначено денну процентну ставку в розмірі 1,50 %, розраховану з урахуванням процентів за користування кредитом та комісії, передбаченої пунктом 1.4 договору.

Суд зазначає, що договірна процентна ставка за користування кредитом і денна процентна ставка, визначена статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування», є різними за своїм правовим призначенням показниками.

Договірна процентна ставка визначає розмір плати за користування кредитними коштами, тоді як денна процентна ставка є розрахунковим показником загальних витрат споживача за споживчим кредитом у перерахунку на один день користування кредитом та визначається за правилами, встановленими законом.

Отже, сама по собі відмінність між зазначеними показниками не є підставою для ототожнення їх правової природи. Разом із тим погоджені сторонами умови кредитного договору мають відповідати імперативним вимогам законодавства, чинного на момент його укладення.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнив статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» положенням, відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої згідно з частиною четвертою цієї статті, не може перевищувати 1 відсоток.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір про надання фінансового кредиту № 111124 був укладений 19 травня 2024 року, тобто, після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Як установлено судом, пунктом 3.5 кредитного договору денну процентну ставку визначено в розмірі 1,50 %, тобто понад установлену законом максимальну межу. При цьому відповідний показник сформовано з урахуванням процентів за користування кредитом та комісії за послуги, передбачені пунктом 1.4 договору.

Водночас судом установлено, що позивач не довів фактичного надання відповідачу окремих додаткових або супутніх послуг, за які передбачено сплату комісії в розмірі 1 000,00 грн. За таких обставин вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.

Виключення зазначеної комісії зі складу заборгованості саме по собі не усуває необхідності перевірки відповідності процентних платежів установленим законом обмеженням, оскільки договірна процентна ставка за користування кредитом також має оцінюватися з урахуванням правового регулювання споживчого кредитування.

За умовами договору сума кредиту становила 4 000,00 грн, строк кредитування 90 днів, а процентна ставка за користування кредитом 1,22 % на день. За такого розрахунку сума процентів за весь строк кредитування становить 4 392,00 грн (4 000,00 грн ? 1,22 % ? 90 днів).

Разом із тим визначення суми процентів шляхом суто арифметичного застосування погодженої сторонами ставки не звільняє суд від обов`язку перевірити відповідність результату імперативним вимогам законодавства про споживче кредитування.

За формулою, передбаченою частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», сума процентних витрат у розмірі 4 392,00 грн за кредитом у сумі 4 000,00 грн строком на 90 днів відповідає денній ставці 1,22 % без урахування будь-яких інших платежів.

Таким чином, суд не ототожнює договірну процентну ставку з денною процентною ставкою, а перевіряє правомірність стягнення заявленої суми процентів з урахуванням установленого законом обмеження загальних витрат за споживчим кредитом.

Саме погодження сторонами відповідної ставки в договорі не може бути єдиною підставою для стягнення платежу без перевірки його відповідності імперативним нормам закону.

Водночас заявлена позивачем сума процентів становить 4 440,80 грн, що на 48,80 грн перевищує суму, яка розраховується за погодженою договором ставкою 1,22 % на день протягом 90 днів. Позивач не навів належного обґрунтування виникнення цієї різниці та не підтвердив її відповідним розрахунком.

Отже, вимога про стягнення процентів підлягає частковому задоволенню в розмірі 4 392,00 грн, а в частині стягнення решти заявлених процентів у сумі 48,80 грн задоволенню не підлягає.

Як вбачається із змісту позовних вимог позивач просить суд стягнути пеню в розмірі 8000,00 грн, яка зазначена і в реєстрі прав вимоги за Договором факторингу, в розрахунку заборгованості відповідача дана сума зазначена як проценти на прострочці. При цьому, в договорі такої відповідальності як проценти на прострочці не передбачені, однак п. 5.3. договору зазначено, що у разі, якщо Клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2. цього Договору та/або в Додатку(ах) до цього даного Договору, Клієнт зобов`язаний виплатити Товариству пеню в розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього Договору, починаючи з першого дня прострочення.

Щодо нарахування пені суд зазначає наступне:

Згідно із ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Із змісту наданого розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту від 19 травня 2024 року, укладеного із клієнтом ОСОБА_1 , судом встановлено, що нарахування пені у розмірі 8000,00 грн здійснено за 54 дні прострочки, які повністю припадають на період дії воєнного стану в Україні. Позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та здійснено розрахунок пені у розмірі 8000,00 гривень під час дії в Україні воєнного стану, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. У зв`язку з наведеним у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 8000,00 грн слід відмовити.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту № 111124 від 19 травня 2024 року, а тому з нього слід стягнути на користь позивача заборгованість в розмірі 8392,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу в сумі 4000,00 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 4392,00 грн, а у задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.

З огляду на викладене позовну заяву необхідно задовольнити частково.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн та судового збору, сплаченого за подання позовної заяви в розмірі 2662,40 грн.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

01 червня 2026 року між ТОВ «Діджи Фінанс» в особі директора ОСОБА_2 та адвокатом Горобей Русланою Геннадіївною укладено договір про надання правової допомоги № 42649746 /01. Надано свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю Горобей Р.Г.

На підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги у розмірі 6 000,00 грн, надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Горобей Р.Г., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості.

Тобто, позивач надав докази понесених витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21).

Враховуючи вищевказане та те, що зазначені витрати на правничу допомогу підтверджені належними доказами, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, типовість позовів про стягнення заборгованості за кредитним договором, слід дійти висновку про неспівмірність розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 гривень, який є завищеним, тому суд вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 гривень, є співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, та значенням справи для сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжною інструкцією № 111124 від 28 липня 2026 року позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково (48,12%), з відповідача на користь позивача, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, необхідно стягнути сплачений під час подання позову судовий збір в сумі 1281,15 грн (2662,40 грн. х 48,12%) та 1924,80 грн витрати на правничу допомогу (4000,00 х 48,12%).

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 77-81, 141, 247, 280-284, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) - заборгованість за кредитним договором № 111124 від 19 травня 2024 року у розмірі 8392 (вісім тисяч триста дев`яносто дві) гривні 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) судовий збір у сумі 1281 (одна тисяча двісті вісімдесят одна) гривня 15 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1924 (одна тисяча дев`ятсот двадцять чотири) гривні 80 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем на рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симони Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя