Рішення № 140951159, 27.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.10.2026Справа № 910/9321/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ГІАЛУАЛЬ" (03151, вул. Хороброго Святослава, буд.19, м. Київ, код 36797851)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФАРММАРКЕТИНГ» (01135, вул. Золотоустівська, буд.30, офіс 11, м. Київ, код 42000048)

про стягнення грошових коштів у розмірі 360 231,59 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

28.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ГІАЛУАЛЬ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФАРММАРКЕТИНГ» про стягнення грошових коштів у розмірі 360 231,59 грн.

01.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут Гіалуаль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРФАРММАРКЕТИНГ» укладено Договір оренди №01/11/2020-О та Договір суборенди №01/11/2020-С щодо приміщення за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 16-Д (передачу підтверджено Актами приймання-передачі від 01.11.2020). За твердженням позивача, відповідач не сплачував орендну плату та компенсацію комунальних послуг, унаслідок чого за період 01.05.2021- 31.10.2022 утворилась заборгованість, яка станом на 17.07.2026 становить 360 231,59 грн. У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 360 231,59 грн боргу та 5 403,48 грн судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/9321/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.

Ухвалу суду від 31.07.2026 надіслано відповідачу за його місцезнаходженням, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 01135, вул. Золотоустівська, буд.30, офіс 11, м. Київ.

Зазначене поштове відправлення відповідачем не отримано та 27.08.2026 повернуто до суду, що підтверджується поштовим поверненням відправлення № R067246791128.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про те, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 31.07.2026 є 24.08.2026 (дата проставлення на довідці відділення поштового зв`язку відмітки щодо причини повернення поштового відправлення).

Останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 08.09.2026 включно.

Відповідач правом на подання відзиву на позов в установлений судом строк не скористався, проти заявлених вимог не заперечив.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

01.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут Гіалуаль» (далі за текстом-орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРФАРММАРКЕТИНГ» (далі за текстом-орендар) укладено Договір оренди частини нежилого приміщення №01/11/2020-О (далі за текстом - Договір оренди).

За умовами Договору оренди орендодавець зобов`язався передати орендарю у тимчасове платне користування 85/100 частин нежилого приміщення з №1 по №4 групи приміщень 8 (в літ. А) загальною площею 93,00 кв.м, а саме приміщення площею 79,05 кв.м, яке розміщене на другому поверсі будинку за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 16-Д, для здійснення господарської діяльності з медичної практики (пункти 1.2, 2.1 Договору оренди).

Того ж дня між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут Гіалуаль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРФАРММАРКЕТИНГ» (далі за текстом -суборендар) укладено Договір суборенди частини нежилого приміщення №01/11/2020-С (далі за текстом - Договір суборенди), предметом якого є передача у суборенду 15/100 частин приміщення, а саме приміщення площею 13,95 кв.м (пункт 1.2 Договору суборенди). Позивач користується цією частиною приміщення на підставі договору оренди №02/01/2019 від 02.01.2019 (пункт 1.3 Договору суборенди).

Пунктами 5.1 Договору оренди та Договору суборенди сторони погодили розмір щомісячної плати 550,00 грн за один квадратний метр, у тому числі ПДВ. Загальна сума щомісячної орендної плати становить 43 477,50 грн, у тому числі ПДВ 7 246,25 грн. Загальна сума щомісячної суборендної плати становить 7 672,50 грн, у тому числі ПДВ 1 278,75 грн. Індексація плати не здійснюється (пункти 5.2 договорів).

Відповідно до пунктів 5.3 договорів орендна (суборендна) плата сплачується орендарем (суборендарем) самостійно безготівковими переказами щомісячно, але не пізніше 16 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем).

Згідно з пунктами 5.7 договорів орендна (суборендна) плата нараховується з моменту фактичної передачі приміщення, а саме з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, і до дня повернення приміщення за актом повернення. Звільнення приміщення до закінчення строку дії договору без його розірвання не звільняє орендаря (суборендаря) від сплати платежів.

Пунктами 5.5 договорів визначено, що компенсація витрат орендодавця (орендаря) за комунальні та експлуатаційні послуги проводиться протягом 10 календарних днів після виставлення відповідних рахунків.

Строк дії Договору оренди встановлено до 30.09.2023. Строк дії Договору суборенди встановлено до 17.12.2021. В обох договорах зазначено, що в частині взаємних розрахунків вони діють до повного виконання (пункти 8.1 договорів).

На виконання умов договорів позивач передав, а відповідач прийняв приміщення площею 79,05 кв.м та 13,95 кв.м. Це підтверджується актами приймання-передачі від 01.11.2020, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками. У зазначених актах відповідач засвідчив, що приміщення придатне для використання, претензій до орендодавця (орендаря) немає, а ключі від приміщення передано.

Листом №23 від 31.10.2022 позивач повідомив відповідача про розірвання договорів з 31.10.2022 на підставі пунктів 8.4 договорів. Підставою зазначено невнесення плати більш як три місяці. У листі вказано, що за період з 01.05.2021 по 31.10.2022 заборгованість з орендної плати становить 358 062,00 грн, а з компенсації витрат за комунальні послуги - 2 169,59 грн. Позивач вимагав погасити заборгованість у розмірі 360 231,59 грн до 30.11.2022.

Згідно з оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за період з 01.11.2020 по 16.07.2026 відповідачу нараховано 926 954,00 грн, від відповідача надійшли кошти на загальну суму 566 722,41 грн; сальдо на кінець періоду за дебетом у розрізі контрагента ТОВ «УКРФАРММАРКЕТИНГ» становить 360 231,59 грн.

За твердженням позивача, станом на дату подання позову заборгованість відповідачем не погашена, приміщення не звільнене, у ньому знаходиться майно відповідача.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наведених нижче підстав.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб». Водночас спірні правовідносини виникли у 2020- 2022 роках. Тому з урахуванням статті 58 Конституції України та частини 1 статті 5 Цивільного кодексу України до них застосовуються норми Господарського кодексу України в редакції, чинній на час їх виникнення.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Частиною 6 цієї статті було визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною 2 цієї статті строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. Частиною 3 цієї статті встановлено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується, і відповідачем не спростовано, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав відповідачу приміщення за актами приймання-передачі від 01.11.2020. Отже, з цієї дати у відповідача виник обов`язок щомісячно вносити орендну та суборендну плату в розмірі та строки, визначені пунктами 5.1, 5.3 договорів.

Відповідач не оспорював Договір суборенди, у тому числі з підстав відсутності згоди власника на передання приміщення в суборенду. Доказів припинення договору оренди №02/01/2019 від 02.01.2019, на підставі якого позивач користується суборендованою частиною приміщення, матеріали справи не містять, і відповідач про такі обставини не заявляв.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підстав вважати Договір суборенди недійсним суд не вбачає.

Щодо періоду після 17.12.2021, коли закінчився строк дії Договору суборенди, суд зазначає таке.

Договір суборенди не містить умов про порядок його продовження. Відповідно до частини 1 статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічно частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на такий самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Доказів того, що позивач заперечував проти користування відповідачем суборендованим приміщенням після 17.12.2021, матеріали справи не містять. Немає в них і доказів повернення відповідачем цього приміщення за актом повернення. Навпаки, у листі №23 від 31.10.2022 позивач розглядає Договір суборенди як чинний і повідомляє про його розірвання саме з 31.10.2022.

За таких обставин Договір суборенди вважається поновленим в порядку частини 1 статті 764 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 284 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відтак обов`язок відповідача вносити суборендну плату тривав і в межах спірного періоду до 31.10.2022 включно. Такий висновок узгоджується з пунктом 5.7 Договору суборенди, згідно з яким суборендна плата нараховується до дня повернення приміщення за актом повернення.

Строк дії Договору оренди (до 30.09.2023) охоплює весь спірний період. Предметом позову є стягнення плати, нарахованої до 31.10.2022 включно. Тому питання правомірності та наслідків одностороннього розірвання договорів, про яке позивач повідомив листом №23 від 31.10.2022, не впливає на вирішення цього спору.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містила частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 1 статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату виникає на підставі договору та факту передання майна в користування і не залежить від виставлення орендодавцем рахунків.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29.04.2020 у справі №915/641/19, рахунок на оплату не є первинним документом і має інформаційний характер. Його ненадання не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та простроченням кредитора у розумінні статті 613 цього Кодексу, а тому не звільняє боржника від обов`язку здійснити оплату. Договори оренди та суборенди не містять умов, які б пов`язували виникнення обов`язку зі сплати орендної (суборендної) плати зі складанням актів чи виставленням рахунків.

Сукупний розмір щомісячної плати за обома договорами становить 51 150,00 грн (43 477,50 грн + 7 672,50 грн). За період з 01.11.2020 (дата передання приміщень) по 31.10.2022 (24 місяці) відповідачу підлягало нарахуванню 1 227 600,00 грн орендної та суборендної плати. З них за спірний період з 01.05.2021 по 31.10.2022 (18 місяців) - 920 700,00 грн.

Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 від відповідача за весь період надійшло 566 722,41 грн. Ці відомості є визнанням позивачем факту отримання коштів. Доказів сплати в більшому розмірі відповідач не надав.

Отже, навіть за умови зарахування всіх отриманих позивачем коштів виключно в рахунок орендної та суборендної плати неоплаченою залишається плата в розмірі 660 877,59 грн (1 227 600,00 грн - 566 722,41 грн). Заявлена позивачем до стягнення заборгованість з орендної та суборендної плати в розмірі 358 062,00 грн цього розміру не перевищує. Те, що за даними оборотно-сальдової відомості позивачем нараховано відповідачу 926 954,00 грн, тобто менше, ніж передбачено умовами договорів, прав відповідача не порушує. Визначення розміру позовних вимог є правом позивача відповідно до принципу диспозитивності (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Строки оплати за весь спірний період, визначені пунктами 5.3 договорів, на момент звернення позивача до суду настали.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування факту належного виконання грошового зобов`язання, зокрема, внесення орендної плати в повному обсязі, покладається на боржника.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву. Доказів сплати орендної та суборендної плати за спірний період у більшому розмірі, ніж враховано позивачем, він не надав. Розмір заборгованості відповідач не спростував, контррозрахунку не надав.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Відповідно до цього стандарту суд оцінює, чи є вірогідним твердження про наявність певної обставини з урахуванням поданих доказів (постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 та від 18.11.2019 у справі №902/761/18).

Обов`язок відповідача вносити орендну та суборендну плату і її розмір підтверджуються договорами оренди та суборенди й актами приймання-передачі від 01.11.2020. Оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 та лист №23 від 31.10.2022 узгоджуються з цими доказами і визначають межі заявленої вимоги. Відповідачем ці докази не спростовані.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення заборгованості з орендної та суборендної плати у розмірі 358 062,00 грн є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами і підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 2 169,59 грн компенсації витрат за комунальні послуги суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 5.5 договорів обов`язок відповідача компенсувати витрати позивача за комунальні та експлуатаційні послуги підлягає виконанню протягом 10 календарних днів після виставлення відповідних рахунків. На відміну від орендної плати, розмір такої компенсації договорами у твердій сумі не визначено. Він залежить від обсягу фактично спожитих послуг.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2022 у справі №911/27/21 зазначив, що правовідносини з надання, споживання та оплати комунальних послуг мають розрахунково-фактичний характер. Для встановлення розміру обов`язку орендаря визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір. За відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем послуги у орендаря не виникає обов`язку оплачувати ці послуги. Тягар доведення факту та розміру спожитих послуг покладається на позивача.

Позивач не надав рахунків, виставлених відповідачу на компенсацію вартості комунальних послуг, а також доказів їх направлення відповідачу. Не надано й договорів позивача з постачальниками комунальних послуг, показників лічильників чи розрахунку вартості спожитих послуг, що припадають на орендовані приміщення.

Оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 не містить розмежування нарахувань на орендну плату та компенсацію комунальних послуг. За своєю правовою природою вона є зведеним обліковим документом, що складається позивачем самостійно. Первинним документом у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вона не є. Тому сама по собі вона не може підтверджувати факт надання послуг, їх обсяг і вартість.

Лист позивача №23 від 31.10.2022 також не є доказом виникнення у відповідача грошового зобов`язання в зазначеній частині, оскільки містить лише власні твердження позивача про розмір заборгованості.

Відтак, позивач не довів належними та допустимими доказами обсяг і вартість спожитих відповідачем комунальних послуг, а отже, і наявність у відповідача обов`язку сплатити 2 169,59 грн компенсації та настання строку його виконання. У задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 358 062,00 грн заборгованості. У решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 370,94 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 76- 80, 86, 129, 178, 232, 233, 236- 242, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ГІАЛУАЛЬ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФАРММАРКЕТИНГ» (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд. 30, офіс 11; код 42000048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТИТУТ ГІАЛУАЛЬ» (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 19; код 36797851) 358 062 (триста п`ятдесят вісім тисяч шістдесят дві) грн 00 коп. заборгованості та 5 370 (п`ять тисяч триста сімдесят) грн 94 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА