Рішення № 140951097, 19.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2026Справа № 910/8379/26Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімскло"

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та Державної казначейської служби України

про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: Долина Ю.О., в порядку самопредставництва;

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промхімскло" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані завданням Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Миколаєві позивачу моральної шкоди при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000001577 від 27.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 10.08.2026.

21.07.2026 представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву.

22.07.2026 від представника відповідача-1 - Долини Юлії Олегівни надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 10.08.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 задоволено заяву представника відповідача-1 - Долини Юлії Олегівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

27.07.2026 представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 10.08.2026 представник позивача та відповідача-2 не з`явився, представник відповідача-1 з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 21.09.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

12.08.2026 представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 21.09.2026 представник позивача та відповідача-2 не з`явився, представник відповідача-1 з`явився.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, в зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.10.2026.

У судове засідання 19.10.2026 представник відповідача-1 з`явився, представники позивача та відповідача-2 не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка позивача та відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи заявлене позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.10.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача-1, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промхімскло" 31.07.2023 звернулося до Офісу Генерального прокурора із заявою №31-07 про вчинення слідчим суддею Київського районного суду м. Одеси Тішком Д.А. та слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022000000001531 від 31.10.2022, тяжкого злочину за ознаками передбаченими ч. 4 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та кримінальних правопорушень за ознаками, передбаченими ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.09.2024 у справі №757/37725/23-к задоволено скаргу позивача від 14.08.2023 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про вчинення слідчим суддею Київського районного суду м. Одеси Тішком Д.А. та слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022000000001531 від 31.10.2022, тяжкого злочину за ознаками, передбаченими ч. 4 ст. 382 КК України, та кримінальних правопорушень за ознаками, передбаченими ч. 1 ст. 356 і ч. 1 ст. 364 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви скаржника №31-07 від 31.07.2023 та зобов`язано останніх внести відомості до ЄРДР за цією заявою.

27.09.2023 у єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровані кримінальні провадження за заявами директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімскло" ОСОБА_1 за №42023000000001577, №42023000000001578, №42023000000001579 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 356, ч. 1 ст. 364 та ч. 4 ст. 382 КК України.

Постановою прокурора від 18.10.2023 матеріали кримінальних проваджень №42023000000001577 за ст. 356 КК України, №42023000000001579 за ч. 1 ст. 364 КК України, №42023000000001578 за ч. 4 ст. 382 КК України об`єднані в одне провадження за №42023000000001577.

Також постановою прокурора від 15.12.2023 у кримінальному провадженні №42023000000001577 визначено підслідність за Першим слідчим відділом ТУ ДБР у м. Миколаєві.

За результатами досудового розслідування кримінального провадження №42023000000001577 слідчим ТУ ДБР у м. Миколаєві 13.06.2025 прийнято рішення про його закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що йому як потерпілому у кримінальному провадженні № 42023000000001577 від 27.09.2023 не було повідомлено про його права та обов`язки, чим порушено його право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснюють свої офіційні повноваження при розгляді кримінального провадження №42023000000001577, в зв`язку з чим просить відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 грн.

Відповідач-1 в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що ТОВ «Промхімскло» в обґрунтування своїх позовних вимог не надано і матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на підтвердження факту завдання товариству моральної шкоди, протиправності дій слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві та, відповідно, існування причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями (діями) службових осіб ТУ ДБР у м. Миколаєві й наслідками у вигляді нібито завданої, за твердженнями ТОВ «Промхімскло», моральної шкоди. Також відповідач 1 зазначив, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заявленої моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн.

Відповідач-2 у свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що казначейство є лише органом виконання судових рішень про стягнення шкоди з Державного бюджету України, і жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдало.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 цього ж Кодексу).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 цього ж Кодексу визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Застосовуючи положення ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 сформульований висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (п. п. 6.11-6.13).

При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути") (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №910/10501/19).

Вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова від 12.03.2019 у справі №920/715/17).

Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Як встановлено судом, позивач пов`язує завдання йому моральної шкоди з неповідомленням про його про права та обов`язки у кримінальному провадженні № 42023000000001577 від 27.09.2023, який є потерпілим.

Водночас, ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 55 КПК України).

В свою чергу права потерпілого визначені ст. 56 КПК України, а обов`язки ст. 57 КПК України.

Однак, за результатами досудового розслідування кримінального провадження №42023000000001577 слідчим ТУ ДБР у м. Миколаєві 13.06.2025 прийнято рішення про його закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

При цьому, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві не є особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення у відповідності до ч. 2 ст. 55 КПК України.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

З наведеної норми права слідує, що надання оцінки діям та рішенням слідчого перебуває у площині кримінального процесу та має здійснюватися виключно за правилами, встановленими КПК України.

Натомість жодних рішень, зокрема, про визнання протиправною бездіяльності слідчого ТУ ДБР у м. Миколаєві під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023000000001577 від 27.09.2023 чи не дотримання слідчим порядку вручення потерпілому пам`ятки про процесуальні права та обов`язки не приймалося та не встановлено під час розгляду даного спору.

Отже, у рамках спірних правовідносин відсутні обставини, які б свідчили про бездіяльність, протиправність дій чи рішень слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімскло".

Водночас слід зауважити, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого, прокурора, сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.01.2021 у справі №227/4410/19, від 25.03.2021 у справі №227/3052/19, від 19.12.2022 у справі №466/5021/18, від 27.03.2023 у справі №757/221/21-ц, від 15.07.2024 у справі №127/17413/22.

Поряд із цим, у справах про відшкодування шкоди, доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом позивач, акцентуючи увагу на заподіянні йому моральної шкоди, не довів, в розумінні приписів ст. ст. 74, 76 - 79 ГПК України, належними та допустимими доказами факту завдання йому моральної шкоди, наявності такої шкоди та можливого причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю) ТУ ДБР у м. Миколаєві.

Також позивач не обґрунтував жодними належними та допустимими доказами факту та розміру заявленої ним моральної шкоди.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів факту понесення ним збитків у підприємницькій діяльності, приниження ділової репутації чи неможливості вести активну підприємницьку діяльність, причинний зв`язок між діями/бездіяльністю ТУ ДБР у м. Миколаєві та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався й відповідно, розміром моральної шкоди, яку нібито спричинено останньому.

В свою чергу розмір заявленої позивачем суми моральної шкоди належним чином не обґрунтовано, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промхімскло" не надало розрахунку чи критеріїв, з яких виходило при визначенні заявленої до стягнення суми.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 27.10.2026.

Суддя О.А. Грєхова