Рішення № 140950464, 15.10.2026, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.10.2026р. Справа № 905/273/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С., за участю секретаря судового засідання Лушпай В.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Міхаїл і К» (87502, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Менделєєва, буд. 4; код ЄДРПОУ 23350694)

до відповідача: Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 70, код ЄДРПОУ 33852448; адреса для листування 49000, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 11)

про визнання права власності

Представники сторін:

від позивача: адвокат Довженко В.І. (на підставі ордеру № 198 від 28.01.2026)

від відповідача: не з"явився

Обставини справи

Приватне підприємства «Міхаїл і К» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на 21/100 частини нежитлової будівлі, яка складається з основної будівлі літ. В-1, тамбура в, сараїв І, Е, навісу Д, загальною нежитловою площею 61,0 кв.м., що розташована за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Менделєєва, буд. 4, на підставі біржового контракту №ОР-603 від 13.12.2001 року, за Приватним підприємством Міхаїл і К.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в грудні 2025 року Приватне підприємство Міхаїл і К звернулось до державного реєстратора для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Разом із тим, рішенням державного реєстратора Музиченко О.В. № 82359946 від 12.12.2025 у реєстрації було відмовлено з посиланням на те, що в архівній складовій Реєстру наявний запис про право власності позивача, але відсутня скан-копія самого біржового контракту № ОР-603. Таким чином, право власності позивача наявне в реєстрах, але фактично не визнається державою через технічну відсутність оцифрованого документа.

Ухвалою суду від 14.05.2026 відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання на 10.06.2026. Ухвалою суду від 10.06.2026 відкладено підготовче засідання на 18.06.2026. Ухвалою суду від 18.06.2026 продовжено строк розгляду справи № 905/273/26 на стадії підготовчого провадження на тридцять днів до 12.08.2026 та відкладено підготовче засідання на 18.08.2026. Ухвалою суду від 18.08.2026 відкладено підготовче засідання на 22.09.2026.

Ухвалою суду від 22.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2026.

29.05.2026 відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що Маріупольська міська рада Донецької області не ставить під сумнів наявність права власника (позивача) на нерухоме майно, не вбачається наявності факту відмови, невизнання або його оспорювання, за відсутності оригіналу правовстановлюючого документа на підтвердження такого права. Відповідач зазначив, що позов не містить жодної вимоги до Маріупольської міської ради Донецької області та наразі спір між позивачем та відповідачем щодо права власності на спірне майно в контексті інституту безхазяйного майна відсутній.

18.08.2026 позивач надав відповідь на відзив в якому зазначив, що позов про визнання права власності є єдиним ефективним способом захисту, що дозволить внести запис до ДРРП. Маріупольська міська рада є належним відповідачем тому, що в силу свого статусу вона є суб`єктом , перед яким право позивача наразі є недоведеним (невизнаним) через відмову державних органів, що створює стан правової невизначеності. За принципом реєстраційного підтвердження володіння повноваження власника повною мірою реалізуються саме після реєстрації.

22.09.2026 позивач надав до матеріалів справи та просив долучити копію Заяви про державну реєстрацію прав від 08.12.2025 та додаткові пояснення у справі в яких підтримав свої позовні вимоги.

Представник позивача в судове засідання яке відбулось 15.10.2026 з`явився, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Щодо строку розгляду справи

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

На думку суду, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Крім того слід зазначити, що Господарський суд Донецької області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров`ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, ворогом неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об`єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв`язку та інтернету.

Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП «Міхаїл і К» зареєстровано як юридична особа з 20.12.1993, місце реєстрації Донецька область, м.Маріуполь, вул. Менделєєва, б.4.

Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що він є власником нежитлової будівлі яка розташована за адресою Донецька область, м.Маріуполь, вул. Менделєєва, б.4.

13 грудня 2001 року між ПП «ВИКОР» та ПП «Міхаїл і К» на Азовській універсальній товарній біржі було укладено Біржовий контракт № ОР-603. Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 вказаного Контракту, Позивач придбав у власність 21/100 частини нежитлової будівлі, а саме: основну будівлю літ. В-1, тамбур «в», сараї І, Е, навіс «Д» загальною нежитловою площею 61,0 кв.м. Згідно з п. 1.8 Контракту, право власності перейшло до Покупця з моменту підписання договору.

На виконання вимог законодавства право власності на придбаний об`єкт нерухомості було зареєстроване Маріупольським БТІ про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.03.2005р за №6641033, реєстраційний номер 5994483. З зазначеного витягу вбачається тип об`єкта: нежитлова будівля за адресою Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Менделєєва, буд. 4, власник ПП «Міхаїл і К», підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу ОР-603 від 13.12.2001 «Азовська універсальна товарна біржа».

08.12.2025 позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг із заявою про державну реєстрацію прав набуття права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Матеріалами справи встановлено, що 12.12.2025 позивачем отримано Рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від Державного реєстратора прав на нерухоме майно Музиченко О.В. , Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради в якому зазначено, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом. Так, зазначено, що відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявний запис щодо нежитлової будівлі за адресою Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Менделєєва, буд. 4, реєстраційний номер 5994483, проте запис про реєстрацію права власності за ПП «Міхаїл і К» на підставі Біржового контракту №ОР-603 від 13.12.2001 відсутній.

Вказане рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно не оскаржено позивачем а ні в адміністративному порядку а ні в судовому порядку.

Для всебічного розгляду справи Господарським судом було зроблено запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з якого вбачається запис щодо нежитлової будівлі за адресою Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Менделєєва, буд. 4, реєстраційний номер 5994483, проте запис про власника відсутній.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він звернувся для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте Рішенням державного реєстратора № 82359946 від 12.12.2025 йому було відмовлено у реєстрації з тих підстав, що в архівній складовій реєстру наявний запис про право власності Позивача, але відсутня скан-копія самого Біржового контракту № ОР-603. Таким чином, право власності Позивача наявне в реєстрах, але фактично не визнається державою через технічну відсутність оцифрованого документа.

Таке рішення розцінено позивачем як не визнання органом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно права власності підприємства.

Обгрунтовуючи позовні вимоги до Маріупольської міської ради позивач зазначає про те, що державний реєстратор не визнає «титул» позивача (Біржовий контракт) через технічну відсутність документів у базі, а майно знаходиться на території Маріупольської міської ради, саме міська рада виступає в ролі особи, яка може мати «власний інтерес» або «сумнів у належності» майна, що і робить її належним відповідачем у спорі про визнання права за ст. 392 ЦК України. Зазначає, що відповідач є представницьким органом територіальної громади, на території якої знаходиться майно.

На підтвердження належності зазначеного приміщення позивачу, до матеріалів справи надано Біржової контракт №ОР-603 від 13.12.2001р, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.03.2005 за №6641033.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що задоволення вимоги про визнання права власності є єдиним ефективним способом усунення «архівної помилки» та забезпечення внесення запису до ДРРП та посилається на приписи ст. 328, 392 Цивільного кодексу України.

Отже, такі обставини на думку позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів ПП «Міхаїл і К» та про наявність підстав для їх захисту в судовому порядку.

Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За змістом ч.ч.2, 3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим та підтвердженим.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Правом власності є право особи на річ (майно) яке воно здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.317 Цивільного кодексу України зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном.

Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено матеріалами справи 13 грудня 2001 року між ПП «ВИКОР» та ПП «Міхаїл і К» було укладено Біржовий контракт № ОР-603 за яким Позивач придбав у власність 21/100 частин нежитлової будівлі, а саме: основну будівлю літ. В-1, тамбур «в», сараї І, Е, навіс «Д» загальною нежитловою площею 61,0 кв.м. за адресою Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Менделєєва, буд. 4. Придбана будівля зареєстрована Маріупольським БТІ про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.03.2005р за №6641033, реєстраційний номер 5994483.

Отже з наведеного вбачається що позивач у законний спосіб придбав нерухоме майно та здійснив реєстрацію права власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17 вказано, що стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статті 392 цього Кодексу.

Аналіз змісту статті 392 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України у випадку оспорювання чи невизнання її права іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує право власності. При цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах.

Отже, умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Тобто метою подання такого позову згідно статті 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою.

У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказує про те, що Маріупольська міська рада Донецької області не ставить під сумнів права власника (позивача) на нерухоме майно, не вбачається наявність факту відмови, невизнання або оспорювання. Вказані обставини підтверджені і в процесі судового розгляду справи.

Позов також не містить жодної конкретної вимоги до Маріупольської міської ради.

В процесі судового розгляду справи, представник позивача наполягав на тому, що відповідач може мати власний інтерес або сумнів у належності майна, оскільки майно знаходиться на території Маріупольської міської ради.

Проте позивачем не надано жодного доказу на підтвердження зазначених обставин щодо вжиття відповідачем заходів спрямованих на вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна як безхазяйного або здійснення оголошення про безхазяйне майно, яке є предметом спору або інших дій.

За таких обставин, суд доходить висновку, що станом на час розгляду справи спір між позивачем та відповідачем щодо права власності на спірне нерухоме майно відсутній.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Позивач звернувся з даним позовом до суду, оскільки однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно і позивач вбачає тільки єдиний спосіб захисту своїх речових прав на спірне майно, отримання рішення суду, на підставі якого буде проведено державну реєстрацію права на нерухоме майно.

Суд зазначає, що звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених статтею 344, частинами третьою та п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно з ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядки та строки передбачені ст. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга може бути подано учасниками справи у порядку та строки передбаченими ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 22.10.2026.

Суддя Ю.С. Зельман