Рішення № 140947604, 14.10.2026, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/278/26

Провадження № 2/168/252/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року с-ще Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючої судді Сухоручко Ю.О.,

за участю секретаря судових засідань Таксюк О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Шевченко О.О.,

прокурора Нечаї О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Стара Вижівка в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача Ковальова Сергія В`ячеславовича в інтересах ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Прокуратура Волинської області, Головне управління національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Прокуратура Волинської області, Головне управління національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 грудня 2018 року Головним управлінням Національної поліції до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000554 щодо нього було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Зазначає, що 28 січня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.366 КК України.

Вказує, що відповідно до ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2019 року ОСОБА_1 було відсторонено від посади Буцинського сільського голови Старовижівського району Волинської області терміном на два місяці з 13.02.2019 року.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2019 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Посилається на те, що вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 03.06.2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та виправдано його за недоведеністю в його діях складу вказаних кримінальних правопорушень.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17.08.2022 року вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 03.06.2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 23.03.2023 року касаційна справа прокурора була залишена без задоволення, а ухвала Волинського апеляційного суду від 17.08.2022 року щодо ОСОБА_1 без змін.

Вказує, що внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за тяжкий корупційний злочин, він постійно перебував під емоційним тиском. Його бездоганна ділова репутація була знищена, в тому числі і з поширенням неправдивої інформації компрометуючого характеру щодо нього в засобах масової інформації.

Він та члени його сім`ї відчували постійне пригнічення, страх перед можливістю засудження і конфіскацією усього майна.

Також відсторонення від посади вплинуло не тільки на його психічний стан, а й на матеріальне становище, так як йому була припинена виплата заробітна плата.

Крім того, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи з 06.07.1993 року довічно у зв`язку із захворюванням отриманим в період проходження військової служби.

Таким чином він зазнав моральних переживань від довготривалих незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокурорів прокуратури Волинської області до повного виправдання були порушені його звичайний уклад життя та нормальні життєві зв`язки. В нього погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим був змушений неодноразово звертатись до сімейного лікаря.

Також вважає, що у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, окрім гарантованого відшкодування моральної шкоди, мають враховуватися і вимушені зміни у його службових стосунках, ступінь зниження його престижу в громаді, репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану.

Крім того, за час відсторонення від посади йому було не виплачена загальна сума обов`язкових виплат за лютий, березень, квітень 2019 року 16 095,75 грн.

У зв`язку з цим, позивач просить стягнути з Державного бюджету України 500 000 грн моральної шкоди, 16 095,75 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди та 76 500 грн витрат понесених на правничу допомогу.

Рух справи в суді.

Позовна заява надійшла до суду 26.03.2026 року.

Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 01 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 16 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 05 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позиція учасників провадження

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги викладені в позовній заяві. Окрім того позивач пояснив, що він був головою Бицинської сільської ради з 2010 рок. Після повідомлення йому підозри та повідомлення про це в ЗМІ , його ділова репутації була знищена, люди по різному реагували. Він особисто та його сім`я відчували постійне пригнічення та страх. Всі соціальні проекти блокувались саме через його особу у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності. Просили суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача Державного казначейства України - Шевченко О.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління національної поліції у Волинській області у судове засідання не з`явилась, але направила до суду повідомлення про слухання справи за її відсутності та просила відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з необґрунтованістю.

Представник третьої особи Волинської обласної прокуратури Нечая О.П. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві представник Волинської обласної прокуратури позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що загалом ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 28.01.2019 (повідомлення про підозру) по 17.08.2022 (набрання законної сили виправдувальним вироком), всього 42 місяці та 19 днів. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, вказує на те, що нормативною основою для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, є ст. 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Розмір відшкодування моральної шкоди мас бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що за час кримінального переслідування він зазнав моральних переживань від довготривалих незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, та прокуратури, порушено його звичайний уклад життя, істотно погіршився стан здоров`я позивача та його дружини, а також зазнав репутаційних втрат. При цьому позивачем не долучено до позову належні і допустимі докази на підтвердження причинного зв`язку між незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури та настанням вище перелічених наслідків за час перебування під слідством та судом. Також не підтверджено жодними належними і допустимими доказами наявність причинно-наслідкового зв`язку між встановленням лікувальними установами відповідних діагнозів позивачу, його дружині та діями органів досудового розслідування та прокуратури. До матеріалів позовної заяви не долучено доказів заподіяння позивачу моральних страждань, а розмір морального відшкодування у 500000 грн. не відповідає засадам розумності та справедливості. Посилання позивача на обставини проведення слідчо-процесуальних дій у кримінальному провадженні як на підставу для відшкодування моральної шкоди у порядку визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не заслуговують на увагу, оскільки дії, які проводилися щодо Позивача, регулювалися положеннями Кримінального процесуального кодексу України, тобто у встановленому законом порядку. Позивачем у позові необґрунтовано факту спричинення моральної шкоди, не наведено фактичних даних, які б обґрунтовували причинний зв`язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою. Враховуючи викладене, стягнення на користь позивача з Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 500000 гри за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду є необґрунтованим. В умовах воєнного стану бюджетні ресурси України обмежені, і їхнє раціональне використання є критично важливим. З урахуванням викладеного, зазначені обставини не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 500000 гри, розмір якої не обґрунтований, не зазначено з яких міркувань виходив позивач, визначаючи до відшкодування саме такий розмір та не підтверджується належними і допустимими доказами. Щодо стягнення 16095,75 грн. компенсації за незаконне відсторонення від посади зазначає, що стороною позивача до матеріалів справи не долучено належних доказів відповідно до положень п. 2 ч. 2 Порядку обчислення середньої заробітної палати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року №100, які б підтверджували обрахунок, що позивачу не виплачена сума, а саме 16095,75 грн. внаслідок відсторонення від посади. Щодо стягнення 76700 грн. витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, зазначає, що сума витрат на правничу допомогу не підтверджена належними та допустимими доказами (відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), затраченого часу адвокатом, не наведено. У договорах про надання правової допомоги зазначені лише загальні поняття адвокатської діяльності без будь-якої конкретизації до обсягу наданих послуг у кримінальному провадженні із зазначенням конкретної вартості кожної послуги з урахуванням витраченого часу), не є співмірною та не відповідає принципу справедливості. (т.1, а.с.135-151).

У відзиві відповідача - представник Державної казначейської служби України вказувала на те, що позовна заява не містить позовної вимоги до Казначейства щодо порушення прав та інтересів ОСОБА_1 та відновлення порушеного права. Згідно зі змістом позову, Казначейство жодних прав та інтересів ОСОБА_1 не порушувало, не вступало з ним у правовідносини. Натомість Позивач вказує, що моральну шкоду йому завдано діями працівників правоохоронних органів. Відповідно до вимог Конституції України, Цивільного кодексу України та інших актів законодавства Казначейство не може нести відповідальність перед ОСОБА_1 за дії інших державних органів. Сам факт стягнення коштів з Державного бюджету України не є підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем Казначейства. Відповідачами у вказаних справах мають виступати органи, діями яких завдано шкоду, а не лише Казначейство. Позивачем невірно визначено суб`єктний склад учасників справи. Щодо відшкодування моральної та матеріальної справи акцентує увагу на тому, що позивачем не надано належних доказів, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій працівників Волинської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Волинській області. Долучені до позову як докази процесуальні документи, зокрема, вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 03.06.2021, ухвала Волинського апеляційного суду від 17.08.2022, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.05.2023, ухвала Волинського апеляційного суду від 13.02.2024 та постанова Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 168/278/26 не є рішеннями, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій працівників прокуратури та поліції. Докази причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними у позовній заяві моральними стражданнями Позивача та діями працівників правоохоронних органів під час виконання ними передбачених законодавством повноважень у матеріалах справи відсутні. Представником Позивача не надано жодного обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 500 000,00 грн, яку він просить стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 . Позов не містить жодних доказів того, що внаслідок висунутого обвинувачення Позивач втратив можливість встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми. Позивач не був позбавлений доступу до професії та не надав жодного доказу, що його професійна репутація змінилася в сторону погіршення. Визначений представником Позивача розмір моральної шкоди є завищеним та таким, що не узгоджується з вимогами розумності, виваженості і справедливості. ОСОБА_1 не надано доказів настання додаткових негативних наслідків під час притягнення до кримінальної відповідальності на підтвердження того, що розмір завданої Позивачу моральної шкоди має значно перебільшувати розмір мінімально гарантованої компенсації. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні зазначає, що визначена Позивачем сума, сплачена у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у розмірі 76 700,00 грн, не відповідає засадам розумності, справедливості та є неспіврозмірною зі складністю справи, обсягом та видом наданих представником Позивача послуг (т.1, а.с.178-183).

У відзиві представник Головного управління національної поліції у Волинській області зазначив, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України у Волинській області, про відшкодування моральної шкоди, ГУНП у Волинській області вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач не подав до суду доказів, які б свідчили про зміст заподіяної йому моральної шкоди, характер, обсяг і тривалість душевних, фізичних страждань, наявність та істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, про причинно- наслідковий зв`язок між діями відповідача і заподіяною йому моральною шкодою. В позовній заяві не вказано будь-яких даних, про те, чи звертався позивач до спеціалістів за допомогою з приводу душевних страждань. Також заявлена сума немайнової шкоди є завищеною та необґрунтованою оскільки не враховано загальний стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. ГУНП у Волинській області вважає за необхідне зауважити, що позивачем не надано доказів наявності завдання моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів. Факт постановлення судом виправдувального вироку стосовно позивача не може вважатися безумовним доказом заподіяння моральної шкоди. До матеріалів позовної заяви не долучено доказів заподіяння позивачу моральних страждань у більшому розмірі, аніж законодавчо визначений, а розмір морального відшкодування безпідставно завищений. У своїй позовній заяві позивачем було формально констатовано випадок завдання останньому моральної шкоди, посилаючись на діюче законодавство, в тому числі і на частину другу статті 1167 ЦК України, а саме - внаслідок його незаконного засудження, однак ОСОБА_1 не надано будь-яких доводів, щодо конкретних наслідків, які настали для нього, внаслідок дій органу досудового розслідування, які потягнули за собою спричинення моральної шкоди. Пояснив, що як би кримінальне провадження не відбувалося, воно завдає моральної шкоди, саме тому і законодавець і встановив мінімальний її рівень, однак, у цьому випадку і за цих обставин розмір моральної шкоди не може сягати рівня у 500 000 гривень, який встановив позивач. Щодо розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, позивачем повинні бути наданні документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.(т.1, а.с.105-108)

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Правове обґрунтування позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Розмір відшкодування моральної перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що 28 січня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.366 КК України (т1, а.с.68-71)

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2019 року ОСОБА_1 відсторонено від посади Буцинського сільського голови Старовижівського району Волинської області терміном на два місяці (т.1, а.с.84)

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2019 року відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. (т.1, а.с.85)

Вироком Ратнівського районного суду від 03.06.2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та виправдано його за недоведеністю в його діях складу вчинених кримінальних правопорушень (т1, а.с. 73-80)

Постановою Верховного Суду від 23.03.2023 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 17.08.2022 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення. (т1, а.с.81-82)

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 4 вказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 був виправданий судом у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 28 січня 2019 року по 17 серпня 2022 року, а саме від часу повідомлення йому про підозру по день постановлення ухвали Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, якою залишено без змін вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 03 червня 2021 року.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8647,00 грн.

Відтак, на момент вирішення спору, в основу розрахунку моральної шкоди має бути покладений розмір мінімальної заробітної плати в сумі 8647,00 грн.

За цих обставин суд вказує не те, що, що обчислений відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не може бути меншим 369 031,65 грн (3 роки 6 місяців 21день, а саме 42 місяці 21 день) (42 місяців х 8647,00 грн = 363174,00 грн + (8647,00 грн/31день х 21=5857,65 грн)= 369 031,65 грн).

Суд не погоджується з доводами, викладеними у відзивах відповідача та третіх осіб з приводу відсутності факту доведення позивачем заподіяння йому моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» надає право на відшкодування шкоди у разі постановлення виправдувального вироку суду, а відповідно до пункту другого частини другої статті 1187 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Доводи відповідача у відзиві про те, що Державна Казначейська служба України є неналежним відповідачем у цій справі, суд відхиляє з огляду на таке.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16).

Враховуючи наведене, Державна Казначейська служба України є належним відповідачем у цій справі.

Щодо позовної вимоги про стягнення грошових коштів в розмірі в розмірі 16 095,75 гривень не виплаченої заробітної плати, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»).

Аналогічні приписи містяться у пункті 7 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі Положення).

Пунктом 8 Положення встановлено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв`язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності має бути поновлений на колишній роботі (посаді).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.

Відсторонення працівника від роботи це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2019 року ОСОБА_1 відсторонено від посади Буцинського сільського голови Старовижівського району Волинської області терміном на два місяці.

За час відсторонення від посади позивач не отримував заробітну плату за період з лютого 2019 року по квітень 2019 року включно.

Згідно Довідки № 183/2.60/2-26 від 17 лютого 2026 року Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, ОСОБА_1 , дійсно, у період з 13.02.2019 року по квітень 2019 року не отримував заробітної плати у зв`язку з відстороненням від займаної посади голови Буцинської сільської ради Старовижівського району Волинської області відповідним рішенням суду. Загальна сума невиплаченої заробітної плати складає 16095, 75 грн. (т.1, а.с.86)

Отже, вимоги позивача в цій частині є правомірними та підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди, що полягає у витратах на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Суд зауважує, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких необхідно розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 (провадження № 61-9263св19) Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір про правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків і відносин. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу надавали правову допомогу адвокати Ковальов С.В. та ОСОБА_3 .

Ордер на захист інтересів ОСОБА_1 та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність Ковальова С.В. знаходяться в матеріалах кримінальної справи (т.1, а.с. 95).

Ордер на захист інтересів ОСОБА_1 ОСОБА_3 знаходяться в матеріалах кримінальної справи (т.1, а.с. 92).

На підтвердження витрат, понесених позивачем ОСОБА_1 на правову допомогу у кримінальному процесі, представником позивача ОСОБА_2 надано договір про надання правової допомоги за участь на досудовому слідстві від 13.02.2019 року, договір про надання правової допомоги щодо провадження справи у суді першої інстанції від 12.04.2019 року, договір про надання правової допомоги в у суді апеляційної інстанції від 16.11.2021 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 13.02.2019, від 12.04.2019 року, від 05.05.2019 року, від 22.08.2019 року, від 29.11.2021 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 22.03.2019 року, від 03.12.2019 року, від 15.09.2020, від . (т.1, а.с.89-91)

На підтвердження витрат, понесених позивачем ОСОБА_1 на правову допомогу у кримінальному процесі, представником позивача ОСОБА_3 надано договір про надання правової допомоги підозрюваному ОСОБА_1 на стадії досудового та судового провадження від 29.01.2019 року, та копії квитанцій (т.1, а.с.93-94)

Суд дійшов висновку про часткове відшкодування позивачу сум, сплачених у зв`язку з наданням йому правової допомоги у розмірі 61 200,00 гривень, урахувавши що позивачем надано квитанції до прибуткового касового ордеру на загальну суму - 76 500 грн., також суд враховує критерії співмірності, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи договорів, квитанцій, свідчить про надання адвокатами правничої допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи протягом трьох років шести місяців і 21 дня, а також з урахуванням часткового задоволення позову.

Керуючись ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 1, 2, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду», Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року, ст. 1167 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов представника позивача Ковальова Сергія В`ячеславовича в інтересах ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Прокуратура Волинської області, Головне управління національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 400 000 (чотириста тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 16 095,75 (шістнадцять тисяч дев`яносто п`ять гривень 75 копійок) гривень не виплаченої заробітної плати за період з лютого 2019 року по квітень 2019 року включно.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені позивачем у зв`язку з перебуванням під слідством та судом витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 61200 (шістдесят одна тисяча двісті) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення проголошено 23.10.2026 року .

Позивач: ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Державна казначейська служба України, юридична адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6;

Третя особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Прокуратура Волинської області, юридична адреса: м.Луцьк, вул. Винниченка, 15

Третя особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління національної поліції у Волинській області, юридична адреса: м.Луцьк, вул. Винниченка, 11

Суддя Ю.О. Сухоручко