Рішення № 140946869, 26.10.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 932/8686/25

Провадження № 2/932/2930/25

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 57

веб-сайт: https://bs.dp.court.gov.ua

телефон приймальні судді 056 720 32 21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі

головуючого судді Ярощук О.В.

за участю секретаря судового засідання Фещенко К.О.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ГУМВС України в Дніпропетровській області Грановського М.О.

представника відповідача ГУ ДКС України у Дніпропетровській області Паращенко Ю.О.

представника відповідача Державна установа «Дніпропетровська установа виконання покарань №4» Глуговського Е.В., Шаплавського О.В.

представника третьої особи Дніпропетровської обласної прокуратури Капельки Л.А., Дудник К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпро за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держава України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державна установа «Дніпропетровська установа виконання покарань №4», третя особа Дніпропетровська обласна прокуратура

про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльність органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду

установив:

короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - Позивач) на підставі наказу N? 93 перебував із 09 вересня 1997 року на посаді оперуповноваженого 1-го відділення територіального обслуговування відділу карного розшуку Амур-Нижньодніпровського районного відділу Дніпропетровського міського управління.

14 жовтня 2000 року працівники УБОЗ УМВС України в Дніпропетровській області завідомо незаконно затримали позивача, який перебував при виконанні своїх службових обов?язків на своєму робочому місці в службовому кабінеті. Провели огляд кабінету. 15 жовтня 2000 року без дозволу суду проведено обшук житла позивача. Із 15 жовтня 2000 року затриманого позивача тримали та він ночував у кабінеті УБОЗ; із 16 жовтня 2000 року його тримали в IBC м. Дніпропетровська, а 19 жовтня 2000 року постановою прокурора позивача звільнено з під варти на підписку про невиїзд.

У період цього затримання працівники УБОЗ, під примусом змусили позбавленого воли позивача написати рапорт про звільнення із ОВ нібито за власним бажанням із зазначенням завідомо неправдивої дати його подання, - 09 жовтня 2000 року.

31 травня 2001 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська повернув справу на додаткове розслідування та вказав прокурору змінити позивачу міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою на невизначений термін без пояснення причин із посланням виключно на тяжкість можливого покарання.

03 січня 2002 року позивача було взято під варту без доставки до суду.

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2002 року позивача засуджено за ч. 4 ст. 189 КК України (у редакції 2001 року) до 7 (семі) років позбавлення воли із конфіскацією особистого майна.

19 вересня 2003 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд, міру запобіжного заходу без будь-якого мотивування залишено без змін - тримання під вартою.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2004 року кримінальну справу N? 36001130 повернуто прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно позивача змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд.

26 квітня 2006 року кримінальну справу N? 36001130 постановою старшого слідчого СВ «03» СУ УМВС України в Дніпропетровській області Козинець Р. Н. закрито за недоведеністю вини Позивача та інших осіб у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України (у редакції 1960 року) та частиною четвертою статті 189 КК України.

Зазначає, що пережив незаконне затримання, незаконне тримання піл вартою, незаконне проведення обшуків житла та службового кабінету, виїмки службових та особистих документів, а також незаконне примусове звільнення з роботи та незаконне засудження, які тимчасово обмежили конституційні права і свободи позивача, гарантовані статтями 29, 31, 32, 33, 41, 43, 62 Конституції України, заподіяли йому страждань, призвели до порушення нормальних життєвих зв?язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Такі незаконні дії приголомшили позивача та він пережив важкий нервовий струс, емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, безсилля, страху за своє життя та майбутнє. Йому було завдано значної моральної шкоди, яка виразилась в негативних емоціях та переживаннях, порушенні звичного способу життя, погіршенні матеріального стану та розвалу сім?ї тощо.

Отже, позивач просить про відшкодування моральної шкоди, завданої йому кожною із незаконних процесуальних дій, які були вчинені стосовно нього та якими були тимчасово обмежені та порушені його конституційні права зі збільшенням суми компенсації у кратному розрахунку до мінімального розміру заробітної плати:

-внаслідок незаконного затримання (тимчасового обмеження прав на свободу та особисту недоторканність, гарантованих статтею 29 Конституції України) з 15 жовтня 2000 року до 19 жовтня 2000 року протягом 4 діб 8 000 гривень за період затримання і тримання під вартою у 10 разів: (0,1 х 8000,00 х 10) = 8 000 грн.. де: 0,1 - кількість місяців тримання під вартою; 8000,00 - розмір мінімальної заробітної плати; 10 - коефіцієнт,

- внаслідок незаконного тримання під вартою (тимчасового обмеження прав на свободу та особисту недоторканність, гарантованих статтею 29 Конституції України) 1 852 500 гривень зі збільшення суми компенсації (відповідно до розміру, співмірного з мінімальним розміром заробітної плати) за період затримання і тримання під вартою у 10 разів: (28,8 х 8000,00 ? 10) = 2 304 000 грн. де: 28,8 - кількість місяців тримання під вартою; 8000,00 - розмір мінімальної заробітної плати; 10 - коефіцієнт,

- внаслідок незаконних проведення в ході кримінального провадження обшуку житла (тимчасового обмеження права на недоторканність житла, гарантованого статтею 30 Конституції України) 160 000 гривен відповідно до такого розрахунку (2 х 8000,00 х 10) = 160 000 грн., де 2 кількість обшуків; 8000,00 - розмір мінімальної заробітної плати; 10 - коефіцієнт, обраний позивачем як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди;

- внаслідок незаконних проведення в ході кримінального провадження огляду службового кабінету та виїмки службових та особистих документів (тимчасового обмеження прав на таємницю кореспонденції, гарантованих статтею 31 Конституції України) 160 000 гривен відповідно до такого розрахунку (2 х 8000,00 ? 10) = 160 000 грн., де 2 кількість обшуків; 8000,00 - розмір мінімальної заробітної плати; 10 - коефіцієнт, обраний позивачем як достатний для визначення суми компенсації заподіяної шкоди;

- внаслідок незаконного примусового звільнення з роботи (посади) (порушення прав на працю, гарантованих статтею 43 Конституції України) 800 000 грн. відповідно до такого розрахунку (1 х 8000,00 х 100) = 800 000 грн., де 1 кількість незаконних звільнень; 8000,00 - розмір мінімальної заробітної плати;

- внаслідок незаконного засудження за вчинення особливо тяжкого злочину на тривалий термін - 7 (сім) років (право у разі скасування вироку суду як неправосудного на відшкодування моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням, гарантоване статтею 62 Конституції України) 800 000 грн. відповідно до такого розрахунку (1 ? 8000,00 х 100) = 800 000 грн., де 1 кількість незаконних обвинувальних вироків;

-внаслідок порушення положень статті 3 Конвенції у зв`язку із поводженням у період затримання позивача 50 000 грн;

внаслідок порушення положень статті З Конвенції у зв?язку з умовами тримання під вартою позивача в Дніпропетровському ITT - 50 000 гривень;

- внаслідок порушення положень статті 13, взятої у поєднанні зі статтею З Конвенції, у зв?язку з умовами тримання під вартою позивача в Дніпропетровському слідчому ізоляторі N? 3 у поєднанні з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг на умови тримання його під вартою в Дніпропетровському слідчому ізоляторі N? 3 - 100 000 гривень;

- внаслідок порушення положень статті 3 Конвенції у зв?язку з умовами транспортування позивача під вартою у дні проведення судових засідань та ознайомлення з матеріалами справи - 30 000 гривень;

- внаслідок порушення положень статті 3 Конвенції у зв?язку з умовами тримання позивача під вартою у дні проведення судових засідань - 50 000 гривень;

- внаслідок порушення положень статті 13, взятої у поєднанні зі статтею 3 Конвенції, у зв?язку із зловживаннями при використанні підрозділів спеціального призначення Державного департаменту для «відпрацювання» та проведенні обшуків у Дніпропетровському слідчому ізоляторі N? 3 у поєднанні з відсутністю у національному законодавстві ефективних і доступних засобів юридичного захисту щодо скарг на погане поводження з ув?язненими і нанесені під час навчань тілесні ушкодження, на незабезпечення їх медичною допомогою у зв?язку з цими ушкодженнями 300 000 гривень;

- внаслідок порушення положень статті 5 пунктів 1, 3 і 4 Конвенції у зв?язку з взяттям позивача під варту без постання перед суддею, надмірно тривале утримання під вартою на підставі невмотивованих рішень, відсутність процедури перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після завершення досудового слідства - 100 000 гривень;

- внаслідок порушення положень статті 8 Конвенції у зв?язку із обшуком житла без дозволу суду, примусовим звільненням з роботи, оглядом службового кабінету, виїмкою службових і особистих документі та засудженням-1000ривень.

Попередній орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу становить 10000 грн.

процесуальні дії у справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 25.07.2025 головуючою суддею визначено Ярощук О.В. /а.с.93/

Ухвалою судді 09.09.2025 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження /а.с.130-131/.

Ухвалою судді 16.10.2025 до справи залучено Дніпропетровську обласну прокуратуру у якості третьої сторони, яка не заявляє самостійних вимог /а.с.172/.

14 жовтня 2025 року відповідачем Ліквідаційною комісією ГУМВС України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву /а.с.173-179/.

Представником третьої особи Дніпропетровська обласна прокуратура 30.10.2025 надані пояснення по справі /а.с. 189-192/.

Представником відповідача ДУ «Дніпропетровська установа виконання покарань №4» Глуговським Е.В. подано клопотання про застосування строку позовної давності /а.с.205-206/.

Протокольною ухвалою суду 26.05.2026 за участі Позивача та відповідачів, третьої особи, зважаючи, що сторони не мали клопотань, закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті. Позивач не наполягав на витребуванні матеріалів кримінальної справи /а.с.251/.

позиції сторін

У судовому засіданні Позивач підтримав позовні вимоги. Прохав їх задовольнити. Навів обґрунтування, які відповідають змісту позовних вимог.

Представник Відповідача Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Дніпропетровській області Грановський М. О. заперечував щодо задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що у межах справи N202/1722/19 провадження N? 61-10484св23, стягнуто із Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь Позивача на відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн та понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1 245,08 грн.

Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у межах справи 202/1722/19 провадження N? 61-10484св23 зазначено, що підставами для задоволення позовних вимог Позивача стали доведеність факту незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у кримінальній справі №36001130, яким заподіяно моральну шкоду позивачу. Тобто позивачу вже присуджено компенсацію моральної шкоди, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 23 ЦК України.

Зазначене, кореспондується з висновками викладеними у постанові від 11 рудня 2024 року у справі Л? 461/5877/22 Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду У постанові від 11 грудня 2024 року у справі N? 461/5877/22.

Зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 у справі 202/1722/19 вже перевіряв обставини спричинення моральної шкоди Позивачу за тих же обставин.

Щодо стягнення моральної компенсації за незаконне звільнення, то наказ про звільнення відповідача від 10.10.2000 року є чинним і у встановленому порядку не скасований, відтак позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими.

Представник відповідача ГУ ДКС України у Дніпропетровській області Паращенко Ю.О. заперечувала щодо задоволення позовних вимог, вважає їх безпідставними до ГУ ДКС у Дніпропетровській області, оскільки ГУ ДКС у Дніпропетровській області не може бути відповідачем по вказаній справі.

Представник відповідача Державної установи «Дніпропетровська установа виконання покарань №4» Шаплавський О.В. підтримав заяву про застосування строків давності. Зазначив, що позивачем не доведені позовні вимоги, не надані медичні довідки, не залучені інші особи, які б надали свідчення.

Представник третьої особи Дніпропетровська обласна прокуратура Дудник К. прохала відмовити у задоволенні позовних вимог, зважаючи на ті обставини, що вказаний спір вже вирішувався у цивільній справі №202/1722/19 /а.с.188-192/.

докази, досліджені судом

1.Довідка у кримінальному провадженні №36001130 від 15.10.2000 /а.с.22-23/.

2.Протокол обшуку від 15.10.2000 а.с.24/.

3.Витяг із наказу 3203 від 10.10.2000 про звільнення за власним бажанням позивача /а.с.25/.

4.Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2002 стосовно позивача /а.с.26-38/.

5.Постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.09.2003, якою вирок стосовно позивача скасовано, справу скеровано на повторний розгляд до суду/а.с.39-44/.

6.Постанова Ленінського районного суду про скерування кримінальної справи на додаткове досудове розслідування /а.с.45-48/.

7.Постанова старшого слідчого з ОВС СУ УМВС України в Дніпропетровській області Козинець Р.Н. від 26.04.2006 про закриття кримінальної справи /а.с.49-52/.

8.Свідоцтво про розірвання шлюбу /а.с.53/.

9.Довідка № 678196 від 22.08.09 відповідно до якої позивачу встановлено першу групу інвалідності за загальним захворюванням /а.с.55/.

10.Довідка №162/3 від 01.03.2016 згідно із якою позивач потребує постійного стороннього догляду за станом здоров`я /а.с.56/.

11.Постанова Дніпровського апеляційного суду від 08.04.2021 у справі №202/1722/19-ц /а.с. 57-66/.

12.Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №202/1722/19-ц /а.с. 70-92/.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши думку кожної сторони, дійшов наступних висновків.

щодо застосування строків позовної давності за клопотанням представника відповідача Державна установа «Дніпропетровська установа виконання покарань №4»

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Отже, заявлене клопотання не підлягає задволенню

щодо доводів відповідача ДКС України як про неналежного відповідача у справі

Суд вважає заперечення відповідача ДКС України у Дніпропетровській області слушними з огляду на наступне.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач -це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою, тоді належним відповідачем у справі є держава Україна, як учасник цивільних відносин.

Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди).

У цій справі ДКС України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету, тобто не є належним відповідачем, хоча і зазначена таким.

щодо відшкодування шкоди кожною із незаконних процесуальних дій, які були вчинені стосовно нього та якими були тимчасово обмежені та порушені його конституційні права.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.

Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судом встановлено, що не заперечується сторонами, що упровадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовною заявою Позивача №202/1722/19.

У вказаній справі Верховний Суд 27.11.2024 постановив остаточне рішення, за яким на користь Позивача стягнуто із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 1 500 000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн. та понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 245 (одна тисяча двісті сорок п`ять) грн. 08коп. В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, а також окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року залишити без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Справа №202/1722/19 розглядалася за участі Позивача, представника головного управління МВС України в Дніпропетровській області в особі ліквідаційної комісії, представника відповідача держави Україна в особі Державної казначейської служби України, отже у справі, що розглядається позивачем залучено відповідача Державна установа «Дніпропетровська установа виконання покарань №4» , однак участь нового відповідача не спростовує висновків суду, які постановлені у цивільній справі №202/1722/19, оскільки судом встановлені усі ті обставини, на які посилається Позивач у цивільній справі, що розглядається.

Під час ухвалення рішення у справі №202/1722/19 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська встановлено, що Позивач набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зокрема, судом у цивільній справі №202/1722/19 було взято до уваги, що «позивач загалом перебував під слідством і судом 216 місяців і 11 днів, з яких утримувався під вартою 28 місяців 26 днів. Суд також враховує обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, підриву авторитету як працівника міліції, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя, всі інші обставини справи, зокрема, обмеження, яких зазнав позивач і, в тому числі, що пов`язані з умовами тримання під вартою».

Судом у справі №202/1722/19 постановлено справедливу сатисфакцію за держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 1500000 грн. Рішення набуло статусу остаточного після касаційного оскарження.

Розглядаючи поточну справу №932/8686/25, судом взято до уваги, що, звертаючи до Шевченківського районного суду м. Дніпро, Позивач вважав, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, внаслідок якого він був підданий обшуку, відносно нього були застосовані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд, а також засуджено за скоєння злочину, йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних і фізичних стражданнях через тортури, які застосовувалися під час досудового розслідування, перенесеному нервовому струсі, емоційному стресі, депресії. У зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, він нього пішла дружина, вони розлучилися. Він втратив роботу, погіршився його стан здоров`я. Позивач вважає, що відносно нього було порушено положення статей 3, 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності він був підданий жорстокому нелюдському поводженню, яке є рівноцінним катуванню, на нього чинився психологічний тиск тощо.

Фактично Позивач прохав суд відшкодувати йому повторно моральну шкоду на підставі необхідності розмежування видів незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури.

Однак, Суд дійшов висновку, що Позивач реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до відповідальності у межах кримінальної справи № 36001130 у цивільній справі №202/1722/19, яка передбачена статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Чинним законодавством і, зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності.

Такі висновки суду узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.

щодо відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного примусового звільнення із роботи (посади), то суд зазначає наступне.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. (Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 та 20.02.2018 (справи №№ 804/2252/14, 818/1394/17 відповідно).

Позивач як на порушення прав на працю, гарантованих статтею 43 Конституції України прохав стягнути 800 000 грн. за незаконне звільнення.

Водночас, як встановлено у судовому засіданні наказ №3203 від 10.10.2000 про звільнення за власним бажанням позивача /а.с.25/ не скасований, є чинним. Жодного судового рішення, яким були перевірені обставини звільнення позивача не були постановлені. Оцінка дій Позивача надавалася лише у межах кримінальної справи № 36001130. У постанові старшого слідчого з ОВС СУ УМВС України в Дніпропетровській області Козинець Р.Н. від 26.04.2006 про закриття кримінальної справи лише зазначено, що оцінку тому, що позивач станом на 14.10.2000 був працівником поліції, не вбачається можливим виконати /а.с.49-52/.

Отже у цій частині позовних вимог, Позивач належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння йому такої шкоди, протиправності дій відповідачів, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів та виною останніх в її заподіянні.

Керуючись ст.ст. 23, 268, 1176 ЦК України, ст. ст. 76, 81, 82, 89, 258-259, 263-265 ЦПК України, Суд -

ухвалив:

У задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення ухвалено та проголошено 26.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1

Відповідач: Державне казначейство України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, 49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1, ЄДРПОУ 37988155.

Відповідач: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, 49000, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-а, ЄДРПОУ 08592141.

Відповідач: Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань №4», м.Дніпро, вул. Надії Алекеєнко,80, ЄДРПОУ 14316882.

Третя особа: Дніпропетровська обласна прокуратура, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 38, ЄДРПОУ 02909938.

Суддя Оксана ЯРОЩУК