Рішення № 140945838, 26.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7687/26

Провадження № 2/466/4601/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря с/з Васинчик М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

24 серпня 2026 року, ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №31.10.2025-100000431 від 31.10.2025 року у розмірі 20 648,92 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 31 жовтня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31.10.2025-100000431 в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». За умовами укладеного договору відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 3 500 грн, строком на 140 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 19 березня 2026 року.

Умовами договору передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами за фіксованою процентною ставкою в розмірі 1 відсотка на день, а також сплату комісії за надання кредиту в розмірі 20 відсотків від суми кредиту.

Надалі між сторонами укладалися додаткові договори, відповідно до яких збільшувався розмір наданого кредиту шляхом видачі додаткових траншів. Зокрема, 19 листопада 2025 року відповідачу надано додатковий транш у розмірі 1 000 грн, 01 грудня 2025 року - 1 000 грн, 18 грудня 2025 року - 1 400 грн, 01 січня 2026 року - 1 900 грн.

Таким чином, відповідно до умов первісного кредитного договору та додаткових договорів загальна сума передбачених до надання кредитних коштів становила 8 800 грн. Крім того, сторонами укладалися додаткові договори щодо продовження строку кредитування, зокрема від 08 січня 2026 року, 22 січня 2026 року, 05 лютого 2026 року, 20 лютого 2026 року та 09 березня 2026 року. Відповідно до останнього з зазначених додаткових договорів кінцеву дату повернення кредиту визначено 01 червня 2026 року.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти шляхом перерахування на зазначений ним банківський рахунок.

Натомість відповідач належним чином своїх договірних зобов`язань не виконав, у встановлені договором строки кредитні кошти не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку загальний розмір заборгованості становить 20 648 грн 92 коп., з яких: 7 406 грн 35 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту; 6 221 грн 34 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 021 грн 23 коп. - проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 02 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Не подав відзиву на позовну заяву.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі сторін, представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ст.ст. 280-282 ЦПК України вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів та ухвалити заочне рішення.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази в їх сукупності, перевіривши доводи позовної заяви та правильність правового обґрунтування заявлених вимог, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За змістом статей 7680, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що 31 жовтня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 31.10.2025-100000431 в електронній формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину.

За змістом статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

На підтвердження укладення кредитного договору позивач посилається на пропозицію про укладення кредитного договору, заявку позичальника, підтвердження прийняття пропозиції та відомості щодо електронної ідентифікації відповідача.

На підтвердження виконання кредитодавцем своїх зобов`язань позивачем зазначено про надання квитанцій щодо перерахування кредитних коштів на банківську картку відповідача, а також договору з платіжною установою, через яку здійснювалися відповідні операції.

Із викладених у позовній заяві обставин убачається, що первісно відповідачу надано кредит у розмірі 3 500 грн, а надалі розмір кредиту збільшувався шляхом надання додаткових траншів.

Відповідно до розрахунку заборгованості, на який посилається позивач, залишок неповернутої основної суми кредиту становить 7 406 грн 35 коп.

Зазначений розмір основної заборгованості суд визнає доведеним за умови підтвердження матеріалами справи фактичного перерахування кредитних коштів, здійснених відповідачем погашень та правильності визначення залишку боргу.

Доказів погашення заявленої до стягнення суми основної заборгованості матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 7 406 грн 35 коп. основної заборгованості за кредитним договором.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено платність користування кредитними коштами, а розмір та порядок нарахування процентів визначені договором і заявкою позичальника.

Первісно договором встановлено фіксовану процентну ставку в розмірі 1 відсотка на день користування кредитом.

Надалі сторонами укладалися додаткові договори, якими змінювалися строки кредитування та графіки виконання грошових зобов`язань.

Зокрема, додатковими договорами від 08 січня, 22 січня, 05 лютого, 20 лютого та 09 березня 2026 року передбачалося послідовне продовження строку кредитування, із визначенням кінцевої дати повернення кредиту 01 червня 2026 року.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за користування кредитними коштами заявлено до стягнення проценти в загальному розмірі 6 221 грн 34 коп.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Водночас суд враховує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за правомірне користування кредитом обмежується погодженим сторонами строком кредитування.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, відповідно до яких після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом припиняється.

Разом із тим припинення права на подальше нарахування договірних процентів не звільняє позичальника від обов`язку сплатити проценти, які були правомірно нараховані протягом строку кредитування.

Суд враховує, що сторонами передбачено можливість продовження строку кредитування шляхом укладення відповідних додаткових договорів.

При цьому умови окремих додаткових договорів передбачають їх припинення у разі невиконання позичальником обов`язку щодо сплати нарахованих процентів та комісій у визначений строк.

Отже, визначаючи правомірність нарахованих процентів, суд виходить із необхідності врахування фактичного строку кредитування, чинності відповідних додаткових договорів, розміру неповернутого кредиту та здійснених позичальником платежів.

За умови підтвердження наданими доказами того, що проценти в розмірі 6 221 грн 34 коп. нараховані відповідно до погоджених сторонами умов протягом чинного строку кредитування, суд вважає зазначену вимогу обґрунтованою.

Сам по собі значний розмір процентів порівняно із сумою отриманого кредиту не свідчить про їх неправомірність, якщо відповідні платежі передбачені договором, нараховані в межах строку кредитування та відповідають вимогам законодавства.

Таким чином, з урахуванням умов кредитного договору, додаткових договорів та розрахунку заборгованості суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у розмірі 6 221 грн 34 коп.

Окремої правової оцінки потребує вимога позивача про стягнення з відповідача 7 021 грн 23 коп., визначених у позовній заяві як проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим застосування зазначених положень повинно здійснюватися з урахуванням спеціального правового регулювання, встановленого законодавством на період дії воєнного або надзвичайного стану.

Так, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, зазначеними положеннями передбачено списання неустойки та інших платежів, нарахованих із 24 лютого 2022 року за прострочення виконання відповідних кредитних зобов`язань.

Таким чином, законодавець установив спеціальне тимчасове звільнення позичальників від цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами.

Судом встановлено, що спірний кредитний договір укладено 31 жовтня 2025 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Відповідно до умов кредитного договору та додаткових договорів строки виконання зобов`язань відповідача також припадали на період дії воєнного стану.

Отже, заявлені позивачем проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України стосуються правовідносин, на які поширюється передбачене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнення позичальника від відповідної відповідальності.

Суд звертає увагу, що позивач у позовній заяві окремо обґрунтовує правомірність зазначених нарахувань змінами до Закону України «Про споживче кредитування», внесеними Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Зокрема, позивач зазначає, що з 24 січня 2024 року виключено пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», який передбачав звільнення споживачів від відповідальності за прострочення виконання кредитних зобов`язань у період воєнного стану.

На думку позивача, зазначені зміни свідчать про можливість нарахування та стягнення процентів відповідно до статті 625 ЦК України за договорами споживчого кредитування, укладеними після 24 січня 2024 року.

Однак суд не погоджується з таким правовим обґрунтуванням з огляду на наступне.

Дійсно, Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року внесено зміни до законодавства, якими, зокрема, виключено пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Водночас виключення зазначеного пункту не супроводжувалося скасуванням або зміною пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в частині звільнення позичальників від відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

Положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є самостійною нормою матеріального права, яка безпосередньо регулює питання цивільно-правової відповідальності позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період воєнного або надзвичайного стану.

При цьому зазначена норма не встановлює обмеження щодо дати укладення кредитного договору та не передбачає, що її дія поширюється виключно на кредитні договори, укладені до 24 січня 2024 року.

Відтак сама по собі обставина укладення спірного кредитного договору після зазначеної дати не є правовою підставою для незастосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд також враховує, що Закон України «Про споживче кредитування» регулює особливості виникнення, виконання та припинення правовідносин за договорами споживчого кредитування.

Водночас положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України безпосередньо визначають особливості відповідальності позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного або надзвичайного стану.

Отже, посилання позивача на принцип переваги спеціального закону над загальним у цьому випадку не спростовує необхідності застосування чинної спеціальної норми ЦК України, якою прямо передбачено звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України.

Суд виходить із того, що виключення одного із положень Закону України «Про споживче кредитування» не може саме по собі тлумачитися як скасування іншої чинної норми закону, яка прямо встановлює відповідне звільнення від відповідальності.

Крім того, необхідно розмежовувати проценти за правомірне користування кредитними коштами, передбачені статтею 1048 ЦК України, та проценти, що нараховуються як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.

Перші є платою за користування кредитом протягом погодженого сторонами строку кредитування, тоді як другі мають характер відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Звільнення позичальника від відповідальності відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не припиняє його обов`язку повернути отриману суму кредиту та сплатити проценти, правомірно нараховані за користування кредитом у межах строку кредитування.

Однак таке звільнення виключає можливість покладення на позичальника передбаченої статтею 625 ЦК України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання протягом визначеного законом періоду.

У даному випадку позивач самостійно визначив 7 021 грн 23 коп. саме як проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Позивачем не наведено належних правових підстав, які б дозволяли стягнути зазначену суму всупереч прямій законодавчій забороні застосування відповідної відповідальності у період дії воєнного стану.

При цьому суд не вправі змінювати правову природу заявленого платежу та відносити проценти, нараховані позивачем як відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, до складу звичайних договірних процентів без відповідних правових і фактичних підстав.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 7 021 грн 23 коп. процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, суперечить положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому задоволенню не підлягає.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню.

Зокрема, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення 7 406 грн 35 коп. основної суми кредиту та 6 221 грн 34 коп. процентів за користування кредитом, що в загальному становить 13 627 грн 69 коп.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 7 021 грн 23 коп. процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, слід відмовити.

Крім того, в силу дії ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача сплачений судовий збір.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 141, 247, 259, 263265, 273, 280284 ЦПК України, статтями 15, 16, 525, 526, 530, 610, 625, 626, 628, 629, 639, 1048, 1054 ЦК України, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд,

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 31.10.2025-100000431 від 31 жовтня 2025 року в загальному розмірі 13 627 грн 69 коп. (тринадцять тисяч шістсот двадцять сім гривень 69 копійок), з яких: 7 406 грн 35 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту; 6 221 грн 34 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 159,78 грн. (сто п`ятдесят дев`ять гривень 78 копійок) витрат, пов`язаних з направленням копії позовної заяви з додатками відповідачу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя І. Є. Зима