Єдиний державний реєстр судових рішень
БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26.10.2026
Справа № 497/2527/26
Провадження № 2/497/2072/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Кодінцевої С.В.
за участю секретаря - Мунтянової В.Р.
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат за невиконання рішення суду, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач через свого представника Лях І.Д. звернулася до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на її користь з відповідача 3% річних та інфляційні витрати, нараховані на невиплачену заборгованість за період з 01.10.2020 по 01.09.2026 в розмірі 129066.46 гривень, судовий збір у розмірі 1064,96 гривень та витрати на професійну правничу допомогу, докази щодо якої будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Свої вимоги мотивує, тим, що постановами Одеського апеляційного суду від 27.03.2023 та від 11.09.2023 у справі № 523/13948/21 з відповідача в порядку поділу сумісного майна подружжя було стягнуто на користь позивача:
-151 400,00 гривень вартості 1/2 частини автобусу MERCEDESBENZ;
-140 250,00 гривень вартості 1/2 частини автобусу БАЗ;
-10 500,00 гривень витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції;
-15 000,00 гривень витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції;
-7 291,25 гривень судового збору.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.06.2023 у справі № 523/13948/21 з відповідача на користь позивача було стягнуто 8500,00 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідач приймав участь у вищевказаних судових справах в якості відповідача, є обізнаним щодо всіх встановлених судом у справі № 523/13948/21 обставин.
Вказані судові рішення набрали законної сили, були подані до виконання до Болградського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіональ?но?го управління Міністерства юстиції України (далі виконавець), проте до цього часу відповідачем виконані частково.
Так, судові рішення в частині стягнення з відповідача сум 7291,25 грн. та 8500,00 грн. (а всього - 15791,25 грн.) були виконані в січні 2026 року, а судові рішення в частині стягнення з відповідача 151 400,00 грн.,1402 50,00 грн., 10 500,00 грн. та 15 000,00 грн. (а всього 317 150,00 грн.) до цього часу залишаються не виконаними.
Позивач вважає, що відповідач безпідставно користується чужими (її) грошовими коштами, ігнорує судові рішення, чим продовжує порушувати законні права та інтереси позивача.
В зв`язку з цим, позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача 3 відсотків річних та інфляційних витрат, нарахованих відповідно до Закону за безпідставне користування чужими коштами.
Всі судові рішення про стягнення з відповідача коштів на користь позивача станом на 01.10.2023 набрали законної сили, тобто строк виконання зобов`язань по судовим рішенням був розпочатий.
Розрахунок 3 відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.10.2023 по 01.01.2026 щодо стягнених сум: 7291,25 грн. та 8500,00 грн. (а всього - 15791,25 грн.), які було сплачено в січні 2026 року становить 4 889,44 грн..
Розрахунок 3 відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.10.2023 по 01.09.2026 щодо стягнених сум: 151 400,00 грн.,140 250,00 грн., 10 500,00 грн. та 15 000,00 грн. (а всього 317 150,00 грн.), які до цього часу не сплачено, становить 124 177,02 грн..
Підсумкова сума нарахувань 3-х відсотків річних та інфляційних втрат по всім простроченим судовим рішенням за періоди затримки їх виконання станом на 01.09.2026 становить 129 066,46 грн. (124177,02 грн. + 4889,44 грн.). Таким чином загальна сума позову становить: 129 066,46 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
Ухвалою суду від 16.09.2026 року було відкрито провадження по справі та призначено судове засідання 26.10.2026 року о 09:00 годині (а.с.24), про що було сповіщено сторін по справі (а.с.25).
08.10.2026 року поштовим листом на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву (а.с.27-43), з якого вбачається, що позивач просить задовольнити позовні вимоги, частково, суттєво зменшивши розмір інфляційних втрат до розумної та співмірної суми, а саме до 24000 грн.
На підставі ст. 267 ЦПК України надати відповідачу розстрочку виконання рішення суду терміном на 24 місяці зі сплатою рівними частинами щомісячно по 1000 грн. в місяць, посилаючись на скрутне матеріальне становище та відсутність стабільного доходу.
Крім того посилається на свою хворобу має встановлений діагноз: цукровий діабет типу 2 з незадовільним контролем. Потребує постійного медичного нагляду, проходження курсів високовартісних лікарських засобів. Його теперішня дружина, з якою перебуває в зареєстрованому шлюбі, вагітна. Вони чекають народження дитини. Також з дружиною мають на утриманні малолітню дитину, Оскільки його дружина незабаром народить ще одну малолітню дитину і буде перебувати у відпустці по народженню, а потім у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, усі витрати на утримання його теперішньої дружини та двох малолітніх дітей будуть покладені повністю на ньо го.
Послався на те що постійно сплачував добросовісно аліменти на утримання спільної з позивачем дитину, яка на даний час вже досягла повноліття. Належним чином виконував свої батьківські обов`язки до її 18-річчя. У період з 08.09.2022 до 23.02.2026 він щомісячно сплачував аліменти у розмірі 3 500,00 грн. За 42 місяці ним сплачено загалом 147 000,00 грн аліментів. Наведена сума підтверджує істотний і тривалий характер його фінансового навантаження, що спричиняло затримки у погашенні сум за рішення суду про поділ спільного майна подружжя .
Заперечував проти позиції позивача про те, що він відповідач, свідомо ухиляється від виконання рішення суду, не відповідає дійсності. Стверджує, що намагався виконувати свої зобов`язання за першої можливості, навіть перебуваючи у скрутному фінансовому становищі. Зокрема, у січні 2026 року ним було добровільно та частково погашено борг перед позивачем у сумі 30 791,25 грн. (15000,00 грн., 7291,25 грн. та 8500 грн.), що підтверджує і позивач в своїй позовній заяві.
Цей факт підтверджує його добросовісну поведінку та прагнення врегулювати конфлікт, а також суттєво зменшує загальний баланс заборгованості, що має бути враховано судом при винесенні рішення та оцін ці співмірності заявлених вимог.
Просить суд застосувати принципи розумності, справедливості, співмірності та надання розстрочки виконання рішення. Стягнення суми в розмірі 129 066,46 гривень одноразово є для останнього неможливим і поставить його сім`ю за межу бідності. Враховуючи відсутність у нього постійного заробітку, тяжку хворобу, вагітну дружину та малолітню дитину на його утриманні, а також відсутність з його боку злісного ухилення від виконання обов`язків (аліментні зобов`язання виконувалися вчасно та в повному обсязі, борг перед позивачем частково погашено), наявні всі правові підстави для захисту його прав шляхом надання тривалої розстрочки виконання рішення суду.
14.10.2026 року через «Електронний суд» від представника відповідача надійшла відповідь на відзив (а.с.44-49), в якій представник вважає, що позовні вимоги позивача є справедливими, адже неправомірне тривале утримання і використання її коштів не може бути заохоченням у вигляді їх знецінення та падіння купівельної спроможності, що є порушенням права позивачки. Вимога позивача стягнути з відповідача присуджену їй суму вартості частки сумісного майна подружжя не може погіршувати матеріальне становище відповідача, оскільки відповідач також отримав вартість своєї частки після продажу автобусів, який він здійснив одноособово, а суд лише поділив цю суму між подружжям відповідно до Закону. З урахуванням наведеного, заперечення відповідача вважає необґрунтованими, і повністю їх відхиляє, просить позовні вимоги задовільнити повністю.
В судове засідання 26.10.2026
-позивач та її представник не прибули, повідомлені належним чином. У відповіді на відзив від 14.10.2026 року зазначили клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та її представника, просили позов задовольнити (а.с.45);
- відповідач, повідомлений належним чином згідно вимог діючого законодавства. (а.с.26). До суду не з`явився, на позовну заяву відреагував, надіславши відзив 08.10.2026 року, втім жодних клопотань про розгляд справи у його відсутність чи за його участю не подавав (а.с.27-43).
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що постановою Одеського апеляційного суду від 27.03.2023 у справі № 523/13948/21 апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв адвокат Лях Ігор Дмитрович - задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2022 року змінено, скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію 1/2 частини транспортного засобу автобусу MERCEDES-BENZ 313 CDI, 2000 року випуску, в розмірі 151400.00 гривень (сто п`ятдесят одна тисяча чотириста гривень), 1/2 частини транспортного засобу - автобусу БАЗ А 079 23, 2006 року випуску, в розмірі 140 гривень (сто сорок тисяч двісті п`ятдесят гривень), судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 10 500.00 гривень (десять тисяч п`ятсот гривень).
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу та судового збору змінено, збільшивши розмір стягнутих з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги з 2000 (дві тисячі) грн до 15000.00 гривень (п`ятнадцять тисяч гривень), судового збору з 908 (дев`ятсот вісім) грн до 7291.25 гривень (сім тисяч двісті дев`яносто одна гривня 25 копійок).
Дата складення повного тексту постанови - 31 березня 2023 року (а.с.5 зворотна сторона - а.с.7).
Постановою Одеського апеляційного суду від 11.09.2023 у справі № 523/13948/21 виправлено арифметичну помилку, допущену у вступній та резолютивній частинах постанови Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року та в повному тексті постанови Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року, а саме зазначити: 1/2 частини транспортного засобу-автобус БАЗ А079 23, 2006 року випуску, в розмірі 140 250.00 гривень (сто сорок тисяч двісті п`ятдесят гривень), замість невірно зазначеного: 140 грн. (а.с.7 зворотна сторона - а.с.8).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.06.2023.у справі № 523/13948/21 у задоволенні заяви ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Форманюк Олена Миколаївна, про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та поділ майна подружжя відмовлено.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 березня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року залишено в силі.
Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 8500 грн.
Дата складення повного тексту ухвали - 09 червня 2023 року (а.с.8 зворотна сторінка - а.с.9).
У зв`язку з невиконанням рішень, позивач звернулася з заявою до державного виконавця.
За заявами позивача державний виконавець Болградського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського між?ре?гіо?наль?но?го управління Міністерства юстиції України Івашинський І.В. відкрив чотири виконавчі провадження про, що видав постанови про відкриття виконавчого провадження 06.12.2023:
- постанова про відкриття ВП 73526106 про стягнення з відповідача суми 7291,25 грн.;
- постанова про відкриття ВП 73525625 про стягнення з відповідача суми 8500,00 грн.;
- постанова про відкриття ВП 73524365 про стягнення з відповідача суми 302 250,00 грн. (151400,00 грн.,140250,00 грн. та 10500,00 грн.);
-постанова про відкриття ВП 73523593 про стягнення з відповідача суми 15 000,00 грн.
15.01.2026 державним виконавцем Івашинським І.В. винесено дві постанови про закінчення ВП 73526106 щодо стягнення суми 7291,25 грн. та ВП 73525625 щодо стягнення суми 8500,00 грн. в зв`язку з виконанням.
Станом на дату подачі цього позову вказані вище судові рішення виконані частково, так, судові рішення в частині стягнення з відповідача сум 7291,25 грн. та 8500,00 грн. (а всього - 15791,25 грн.) були виконані в січні 2026 року, а судові рішення в частині стягнення з відповідача 151400,00 грн., 140250,00 грн., 10500,00 грн. та 15000,00 грн. (а всього 317150,00 грн.) до цього часу залишаються не виконаними.
Рішення суду по справі № 523/13948/21 не виконується у повному обсязі відповідачем у період з 01.10.2023 по дату подачі цього позову, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).
У зв`язку з чим, позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості:
- 3% річних у розмірі за період з 01.10.2023. по 01.01.2026. щодо стягнених сум: 7291,25 грн. та 8500,00 грн. (а всього - 15791,25 грн.) які було сплачено в січні 2026 року становить 4889,44 грн..
- 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.10.2023. по 01.09.2026. щодо стягнених сум: 151400,00 грн.,140250,00 грн., 10500,00 грн. та 15000,00 грн. (а всього 317150,00 грн.), які до цього часу не сплачено, становить 124177,02 грн.
Підсумкова сума нарахувань 3 відсотків річних та інфляційних втрат по всім простроченим судовим рішенням за періоди затримки їх виконання станом на 01.09.2026 становить 129 066,46 грн. 124177,02 грн. + 4889,44 грн. = 129066,46 грн.
Таким чином загальна сума становить: 129066,46 грн.
Мотиви суду:
Відповідач судове рішення не виконує, заборгованість позивачеві не сплачує.
Предметом позову у даній справі є стягнення боргу на підставі ст. 625 ЦК України, а саме 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, а саме виплати грошових коштів - суми основного боргу за договором позики, стягнутих рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування відображають суму збитків, викликаних знеціненням несвоєчасно повернутих йому грошових коштів.
Статтею 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три відсотка річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.
Законодавчо не визначена правова природа обов`язку боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, оскільки, по суті, це збитки, яких зазнає кредитор при простроченні грошового зобов`язання внаслідок знецінення грошових коштів, і обов`язок відшкодування збитків завданих порушенням зобов`язання, передбачений ст. 623 ЦК України при невиконанні якого спір вирішується лише в судовому порядку.
Судовою практикою та роз`ясненнями вищих національних судів визначено, у випадку якщо рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти і такий обов`язок є, по суті, грошовим, а рішення боржником не виконується, то строк прострочення виконання рішення суду обраховується з дати набрання цим рішенням суду законної сили.
Передбачена законом сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції здійснюється незалежно від того, чи міститься вказана міра відповідальності в договорі, так як вона передбачена законом - ЦК України.
Верховний Суд України у постанові № 10/557-26/155 вказав, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними сплаті кредитору.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу і відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання.
Дана рекомендація Верховного Суду України є основою розрахунку інфляційних втрат, що стягуються судами.
За змістом положень ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом положень ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, положення ст.625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/13238/18, від 30 березня 2016 у справі № 6-2168цс15.
Відповідачем доказів щодо виконання рішень судів не надано, наданий позивачем розрахунок не спростований.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три процента річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.
Щодо зменшення суми інфляційних витрат до розміру заявлено відповідачем суд зазначає наступне.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити розмір інфляційних витрат до розумної та співмірної суми, в саме до 24 000 гривень.
Дослідивши заяву відповідача, письмові заперечення представника позивача, долучені документи та матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Великою Палатою Верховного Суду у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова ВС від 22.01.2020 у справі № 914/1110/18).
Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Таким чином, інфляційне збільшення нараховується на суму боргу і є видом відшкодування втрат при недобросовісному виконанні грошових зобов`язань.
Судом встановлено, що станом на день звернення позивача з даним позовом ОСОБА_2 неналежним чином не виконував зобов`язання за судовим рішенням, постановами Одеського апеляційного суду , а отже позивач набув право нараховувати 3 % річних та індекс інфляції в порядку ст. 625 ЦПК України.
Позивачем надано розрахунок суми 3 % річних та суми інфляційних втрат за період з 3 відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.10.2023 по 01.01.2026 щодо стягнених сум: 7291,25 грн. та 8500,00 грн. (а всього - 15791,25 грн.) які було сплачено в січні 2026 року та становить 4889,44 грн.
Розрахунок 3 відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.10.2023 по 01.09.2026 щодо стягнених сум: 151400,00 грн.,140250,00 грн., 10500,00 грн. та 15000,00 грн. (а всього 317150,00 грн.), які до цього часу не сплачено, становить 124177,02 грн. загальна сума заборгованості становить 124177,02 грн. + 4889,44 грн. = 129 066,46 гривень.
Велика палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 зауважила, що сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч.2 ст.625 ЦК України.
Також ВП зазначила, що, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, з дотриманням розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Водночас, суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч.2 ст.625 ЦК, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Крім того, ВП ВС зауважила, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. А тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Варто зауважити, що доводи сторони відповідача щодо наявних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема у зв`язку з тим, що відповідач не має постійного заробітку, має захворювання, вагітну дружину та неповнолітніх дітей на утриманні не є підставою для зменшення розміру інфляційної складової боргу, зокрема враховуючи, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження виконання рішення суду, не надано доказів часткової сплати заборгованості.
Суд прийшов до висновку, що доводи відповідача про зменшення суми інфляційних втрат із посиланням на принципи «розумності та співмірності» є юридично неспроможними та суперечать самій правовій природі ст. 625 ЦК України.
Відповідач помилково ототожнює інфляційні втрати із неустойкою або штрафними санкціями. Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище фундаментальній постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 чітко розмежувала: суд може зменшити розмір процентів річних, але не має права зменшувати розмір інфляційних втрат.
Інфляційні втрати не є мірою відповідальності (карою), вони є складовою частиною самого грошового зобов`язання (знеціненим боргом). Зменшення інфляційних втрат означало б, що суд примусово зменшує вартість грошей, яка об`єктивно змінилася в державі, що є прямим порушенням права власності позивача (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).
Суд оцінює критично посилання відповідача на «скрутне становище», оскільки
відповідно до ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 625 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів або відсутність стабільного заробітку не звільняє його від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Скрутне матеріальне становище відповідача не може компенсуватися за рахунок знецінення коштів позивача.
Відповідач стверджує, що діяв добросовісно, частково сплативши 30 791,25 грн. у січні 2026 року. Проте, така сплата відбулася лише через 3 роки після ухвалення рішення апеляційного суду і виключно в межах примусового виконавчого провадження (під тиском державного виконавця). Це свідчить не про добросовісність, а про тривале (протягом років) ігнорування судового рішення.
Таким чином, аналізуючи доводи відповідача про наявність підстав для зменшення інфляційних втрат до 24 000 гривень суд відхиляє їх як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права. За своєю правовою природою інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а є компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Як зазначено у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, чинне законодавство не передбачає можливості зменшення судом розміру інфляційних втрат, оскільки вони є невід`ємною складовою частиною самого грошового зобов`язання.
Посилання відповідача на скрутне матеріальне становище, наявність хронічного захворювання та вагітність теперішньої дружини судом відхиляються, оскільки відповідно до ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Щодо доводів відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду на 24 місяці зі щомісячною платою 1000 гривень на підставі статті 267 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, за заявою сторони може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Згідно з частиною третьою зазначеної статті підставою для встановлення або зміни способу чи порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, а щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо та інші надзвичайні події.
Отже, застосування розстрочення виконання судового рішення потребує встановлення конкретних обставин, які об`єктивно істотно ускладнюють його виконання, з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливого балансу інтересів сторін.
Водночас суд зазначає, що вирішення питання про розстрочення виконання судового рішення повинно здійснюватися з дотриманням установленого процесуальним законом порядку.
Так, статтею 267 ЦПК України передбачено можливість вирішення судом питання про наявність підстав для негайного виконання судового рішення, відстрочення чи розстрочення його виконання під час ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Натомість стаття 435 ЦПК України регламентує окремий процесуальний порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.
Суд зазначає, що звернення відповідача із клопотанням про розстрочення виконання судового рішення під час розгляду справи по суті саме по собі не суперечить положенням статті 267 ЦПК України. Водночас вирішення такого питання можливе лише за наявності належним чином підтверджених обставин, які істотно ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням установлених законом обмежень щодо строку розстрочення та необхідності дотримання справедливого балансу інтересів сторін.
Крім того, частиною п`ятою статті 435 ЦПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали чи постанови.
Однак відповідач просить розстрочити виконання судового рішення на 24 місяці, що перевищує встановлений законом граничний строк. Окрім цього суд звертає у вагу що відповідач протягом трьох років знав що в нього існує наявна заборгованість за виконання рішення суду, останній володів значними коштами від відчуження спільного майна подружжя під час його розподілу, яке продав самостійно, достеменно знав про необхідність сплатити наявну заборгованість позивачу, однак лише у січні у 2026 році сплатив частину суми на погашення заборгованості за виконавчим провадженням.
Таким чином, заявлений спосіб розстрочення в частині його тривалості не відповідає вимогам частини п`ятої статті 435 ЦПК України.
Оцінюючи доводи відповідача щодо його матеріального та сімейного становища, суд виходить із такого.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
На підтвердження наведених у заяві обставин відповідачем надано відомості про заробітну плату, свідоцтва про народження дітей, які перебувають на його утриманні, консультативний висновок спеціаліста про захворювання відповідача, а також довідку щодо строку вагітності його дружини.
Суд бере до уваги зазначені документи та не применшує значення обставин, пов`язаних із вагітністю дружини відповідача, відсутністю стабільного доходу й необхідністю забезпечення належних умов для народження та утримання дітей.
Водночас надані документи самі по собі не дають можливості встановити сукупність обставин, необхідних для визначення конкретного порядку розстрочення виконання судового рішення, зокрема реальну платоспроможність відповідача, можливий розмір щомісячних платежів та обґрунтованість запропонованого строку виконання.
Крім того, суд позбавлений можливості оцінити співмірність запропонованого графіка платежів із сумою, яка фактично підлягатиме стягненню в разі задоволення позовних вимог.
Суд також враховує, що відстрочення або розстрочення виконання судового рішення не повинно призводити до невиправданого обмеження прав стягувача.
У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018 звернуто увагу на необхідність урахування майнових інтересів сторін, їхнього фінансового стану, ступеня вини кожної зі сторін у виникненні спору та інших обставин під час вирішення питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення.
Отже, матеріальне становище боржника підлягає оцінці не ізольовано, а в сукупності з іншими обставинами справи та з урахуванням необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.
При цьому суд наголошує, що відмова в задоволенні поданої заяви відповідача, не означає заперечення факту складного матеріального становища відповідача або неврахування його сімейних обставин.
Визначальними для вирішення справи у межах обраного процесуального порядку, невідповідність заявленого строку розстрочення законодавчо встановленому обмеженню та недостатність підстав для визначення конкретного графіка виконання рішення.
А відтак, розглядаючи клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 24 місяці зі сплатою по 1000 грн щомісячно, на переконання суду воно є безпідставним.
По-перше, заявлений строк (24 місяці) прямо порушує імперативну вимогу частини п`ятої статті 435 ЦПК України, яка обмежує максимальний строк розстрочки одним роком.
По-друге, запропонований відповідачем розмір платежу (1000 грн на місяць) при сумі боргу понад 129 000 грн призведе до фактичного затягування виконання рішення на роки, що грубо порушує баланс інтересів сторін та право позивача на справедливий суд в розумні строки.
Твердження відповідача про те, що тривале виконання ним аліментних обов`язків є причиною невиконання рішення про поділ майна, є безпідставними, оскільки виконання одного законодавчого обов`язку (утримання дитини) не може здійснюватися за рахунок порушення іншого (повернення вартості майна).
Суд враховує, що відповідач тривалий час володів коштами від самостійного відчуження спільного майна подружжя, а отже, мав об`єктивну можливість розрахуватися з позивачем, проте ухилявся від виконання зобов`язання.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення.
Положеннями ч. 3 ст. 2 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи, що відповідач не виконав належним чином покладені на нього зобов`язання рішенням суду, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позову в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в сумі 1064.96 гривень (а.с.21).
Стосовно витрат, пов`язаних з розглядом справи, - на професійну правничу допомогу, судом встановлені наступні обставини.
Згідно абзаців 1 і 2 ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В свою чергу абзацом першим ч.3 ст. 279 ЦПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У змісті поданої позовної заяви зроблено заяву про подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
При цьому, пункт 5 ч.7 ст. 265 ЦПК України передбачає, що у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про, серед іншого, строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
Водночас другим реченням ч.3 ст. 270 ЦПК України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Тому у даному рішенні суд визначає позивачу строк тривалістю п`ять днів для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які нею понесені.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95, 133, 141, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат за невиконання рішення суду - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1
на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2
заборгованість у розмірі 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих на невиплачену заборгованість за період з 01.10.2023 по 01.09.2026 в розмірі 129 066,46 гривень (сто двадцять дев`ять тисяч шістдесят шість гривень 46 копійок)
суму сплаченого судового збору в розмірі 1064.96 гривень (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).
Реквізити для оплати судового збору:
отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106
код за ЄДРПОУ 37993783
банк отримувача Казначейство України (ЕАП)
рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001
код класифікації доходів бюджету 22030106
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_3
Представник позивача ОСОБА_4 : АДРЕСА_3 , ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_4
Відповідач ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_5
Суддя С.В. Кодінцева
Судове рішення № 140944832, Болградський районний суд Одеської області було прийнято 26.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 497/2527/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: