Рішення № 140942751, 27.10.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2260/25

РІШЕННЯ

іменем України

"27" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представниці позивачки Чередніченко І.Б., представника відповідача - ТОВ «СГВП «Вознесенське» Науменка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Вознесенське», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАЕК-АГРО» про розірвання договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки, визнання відсутнім права оренди земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «СГВП «Вознесенське» про розірвання договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних, мотивуючи свої вимоги (з урахуванням їх уточнення у заяві про усунення недоліків позову від 14 травня 2025 року) тим, що на підставі Свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 23 квітня 2021 року, реєстр. №№410, 411, вона є власницею земельних ділянок площею 5,3971 га, кадастровий №4822084200:01:000:0095, та площею 1,2402 га, кадастровий №4822084200:09:000:0287, розташованих в межах території Таборівської (на цей час - Бузької) сільської ради Вознесенського району, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, успадкованих позивачкою після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, 28 серпня 2017 року між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ТОВ «СГВП «Вознесенське», як орендарем, було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 5,40 га, кадастровий №4822084200:01:000:0095, зі строком дії протягом 11 років. 21 червня 2018 року право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про речове право №26760324).

За умовами вказаного договору орендар набув право на використання земельної ділянки з нормативною грошовою оцінкою на дату підписання договору у розмірі 88 694,26 грн та зобов`язався щорічно до 25 грудня сплачувати орендну плату (у грошовій, натуральній чи відробітковій формах) у розмірі 8 000 грн (з урахуванням індексів інфляції та правом її перегляду), а в разі порушення своїх зобов`язань сплачувати неустойку.

Також, 13 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ТОВ «СГВП «Вознесенське», як орендарем, було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 1,24 га, кадастровий №4822084200:09:000:0287, зі строком дії протягом 11 років. 22 червня 2018 року право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про речове право №26778100).

За умовами вказаного договору орендар набув право на використання земельної ділянки з нормативною грошовою оцінкою на дату підписання договору у розмірі 59 594,51 грн та зобов`язався щорічно до 25 грудня сплачувати орендну плату (у грошовій, натуральній чи відробітковій формах) у розмірі 3 600 грн (з урахуванням індексів інфляції та правом її перегляду), а в разі порушення своїх зобов`язань сплачувати неустойку.

Однак ТОВ «СГВП «Вознесенське» належним чином взяті на себе зобов`язання в частині сплати орендної плати протягом 2022-2024 років не виконало, а тому ОСОБА_1 просила:

- розірвати Договори оренди земельних ділянок від 28 серпня 2017 року та від 13 жовтня 2017 року;

- зобов`язати відповідача повернути їй спірні земельні ділянки, що були об`єктом оренди;

- стягнути з ТОВ «СГВП «Вознесенське» на свою користь заборгованість по орендній платі за 2022-2024 роки, виходячи з проіндексованої щорічно грошової оцінки земельних ділянок та урахуванням індексів інфляції, у розмірі 53 551,14 грн;

- стягнути з ТОВ «СГВП «Вознесенське» на свою користь пеню за порушення зобов`язань за 2022-2024 роки у розмірі 1 392,27 грн та штраф за порушення зобов`язань за 2022-2024 роки у розмірі 65 151,16 грн;

- стягнути з ТОВ «СГВП «Вознесенське» на свою користь 3 % річних за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 712,95 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 097,86 грн.

Ухвалою суду від 16 травня 2025 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

29 травня 2025 року від представниці відповідача ТОВ «СГВП «Вознесенське» Третьяк Г.О. надійшов відзив на позовну заяву, у якому представниця вказаного відповідача позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення проти позову обґрунтовувала тим, що:

- ТОВ «СГВП «Вознесенське» повністю виконало перед позивачкою свої зобов`язання щодо сплати орендної плати за 2022 рік, що підтверджується відповідними доказами;

- позивачка в порушення умов договору попередньо не зверталася до орендаря з приводу виплати їй орендної плати, а тому позовні вимоги є передчасними та не можуть бути задоволені. При цьому, надані стороною позивачки розрахунки заборгованості по орендній платі не відповідають узгодженим у договорах оренди умовам, є неправильними та суперечать вимогам закону, оскільки здійснені із застосуванням подвійної індексації одночасної індексації орендної плати та нормативної грошової оцінки земельних ділянок;

- договорами оренди не передбачено стягнення штрафу за порушення орендарем умов договору (посилання в цій частині на умови типового договору оренди, який має лише рекомендаційний характер є недоречними), а тому такий штраф не підлягає стягненню. Водночас вимога ОСОБА_1 про стягнення пені за порушення зобов?язань заявлена з пропущенням позовної давності, а тому не може бути задоволена.

06 червня 2025 року від представниці позивачки Чередніченко І.Б. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій представниця позивачки наполягала на задоволенні позову. При цьому, просила врахувати, що:

- ТОВ «СГВП «Вознесенське» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання перед позивачкою своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за 2022 рік, а надані в цій частині докази не підтверджують правову природу таких виплат та періоду, якого стосуються такі виплати. При цьому, орендна плата за 2022 рік виплачена не в повному обсязі;

- твердження відповідача про необхідність попереднього звернення орендодавця до орендаря з приводу виплати орендної плати, як необхідної умови для здійснення такої виплати, є хибними та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договорів оренди. Також є незрозумілими доводи про те, що надані стороною позивачки розрахунки заборгованості по орендній платі не відповідають узгодженим у договорах оренди умовам, є неправильними та суперечать вимогам закону як такі, що здійснені із застосуванням подвійної індексації одночасної індексації орендної плати та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, оскільки в розрахунках орендодавцем проіндексована лише орендна плата;

- нарахований позивачкою штраф підлягає стягненню, оскільки право на його нарахування визначене у типовому договорі оренди, якому повинні відповідати оспорювані договори оренди. Водночас не заслуговують на увагу доводи відзиву про те, що вимога про стягнення пені за порушення зобов?язань заявлена позивачкою з пропущенням позовної давності, оскільки позовна давність продовжена на період дії в Україні воєнного стану;

- ТОВ «СГВП «Вознесенське» не оспорило та не спростувало факту систематичного невиконання умов договору оренди в частині сплати орендної плати, що вказує на підставність та обгрунтованість позовних вимог;

- долучені відповідачем до відзиву на позов докази про укладення між ТОВ «СГВП «Вознесенське» та ТОВ «ПАЕК-АГРО» Договору купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 05 грудня 2024 року №05/12/2024-09, за яким ТОВ «СГВП «Вознесенське» продало ТОВ «ПАЕК-АГРО» належне йому право оренди спірних земельних ділянок додатково свідчать про порушення вказаним відповідачем умов оспорюваних договорів оренди, оскільки такий продаж в порушення умов договорів оренди був здійснений без згоди орендодавця.

Ухвалою суду від 18 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «СГВП «Вознесенське» про стягнення заборгованості по орендній платі, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних (у частині вимог за 2022 рік) залишено без розгляду.

03 листопада 2025 року представниця позивачки Чередніченко І.Б. звернулася до суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ «ПАЕК-АГРО» та про зміну предмета позову шляхом пред?явлення додаткової вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ПАЕК-АГРО» по визнання відсутнім права оренди земельних ділянок, а також вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ПАЕК-АГРО» (замість аналогічної вимоги до ТОВ «СГВП «Вознесенське») про зобов?язання повернути земельні ділянки. Клопотання було мотивоване тим, що згідно Договору купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 05 грудня 2024 року №05/12/2024-09 ТОВ «СГВП «Вознесенське» продало ТОВ «ПАЕК-АГРО» належне йому право оренди земельних ділянок згідно окремого переліку, у тому числі щодо належних позивачці ділянок площею 5,3971 га, кадастровий №4822084200:01:000:0095, та площею 1,2402 га, кадастровий №4822084200:09:000:0287. За вказаним договором (який є неукладеним, оскільки у ньому відсутня одна з істотних умов, що є обов`язковою для даного виду договорів, а саме умова щодо права позивачки, як власниці спірних земельних ділянок та орендодавця, на отримання відсотків від ціни продажу (вартості відчуженого права)) саме ТОВ «ПАЕК-АГРО» стало фактичним користувачем спірних ділянок. Про вказану обставину стороні позивачки стало відомо лише під час розгляду справи після надання представником відповідача ОСОБА_3 відповідних доказів.

Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ «ПАЕК-АГРО». Цією ж ухвалою прийнято до розгляду додаткову вимогу ОСОБА_1 до ТОВ «ПАЕК-АГРО» по визнання відсутнім права оренди земельних ділянок та уточнену вимогу ОСОБА_1 про зобов?язання повернути земельні ділянки, заявлену до ТОВ «ПАЕК-АГРО».

Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

03 квітня 2026 року суд, розглянувши справу по суті, перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відклавши стадію його проголошення до 13 квітня 2026 року.

Проте ухвалою суду від 13 квітня 2026 року поновлено судовий розгляд справи.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року постановлено матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СГВП «Вознесенське» про стягнення заборгованості по орендній платі, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних надіслати на розгляд до Господарського суду Миколаївської області в межах справи про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30 червня 2026 року матеріали справи повернуто до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

Ухвалою суду від 25 серпня 2026 року повторно постановлено матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СГВП «Вознесенське» про стягнення заборгованості по орендній платі, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних надіслати на розгляд до Господарського суду Миколаївської області в межах справи про банкрутство.

В судовому засіданні, яке проводилася без особистої участі позивачки ОСОБА_1 , її представниця ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «СГВП «Вознесенське» Науменко А.С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказував на безпідставність вимог.

Представник відповідача ТОВ «ПАЕК-АГРО» в судове засідання не з?явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивачки ОСОБА_1 та представника ТОВ «ПАЕК-АГРО», оскільки матеріали справи містять усю необхідну інформацію та докази для вирішення спору.

Заслухавши пояснення представниці позивачки Чередніченко І.Б., представника відповідача ТОВ «СГВП «Вознесенське» Науменка А.С., дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що на підставі Свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 23 квітня 2021 року, реєстр. №№410, 411, ОСОБА_1 є власницею земельних ділянок площею 5,3971 га, кадастровий №4822084200:01:000:0095, та площею 1,2402 га, кадастровий №4822084200:09:000:0287, розташованих в межах території Таборівської (на час розгляду справи - Бузької) сільської ради Вознесенського району, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, успадкованих позивачкою після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, 28 серпня 2017 року між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ТОВ «СГВП «Вознесенське», як орендарем, було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 5,40 га, кадастровий №4822084200:01:000:0095, зі строком дії протягом 11 років. 21 червня 2018 року право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про речове право №26760324).

За умовами вказаного договору орендар набув право на використання земельної ділянки з нормативною грошовою оцінкою на дату підписання договору у розмірі 88 694,26 грн та зобов`язався щорічно до 25 грудня сплачувати орендну плату (у грошовій, натуральній чи відробітковій формах) у розмірі 8 000 грн (з урахуванням індексів інфляції та правом її перегляду), а в разі порушення своїх зобов`язань сплачувати неустойку у вигляді пені у розмірі 0,01 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Також, 13 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ТОВ «СГВП «Вознесенське», як орендарем, було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 1,24 га, кадастровий №4822084200:09:000:0287, зі строком дії протягом 11 років. 22 червня 2018 року право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про речове право №26778100).

За умовами вказаного договору орендар набув право на використання земельної ділянки з нормативною грошовою оцінкою на дату підписання договору у розмірі 5 9594,51 грн та зобов`язався щорічно до 25 грудня сплачувати орендну плату (у грошовій, натуральній чи відробітковій формах) у розмірі 3 600 грн (з урахуванням індексів інфляції та правом її перегляду), а в разі порушення своїх зобов`язань сплачувати неустойку у вигляді пені у розмірі 0,01 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

До особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору (ч.ч. 1, 4 ст. 148-1 ЗК України).

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (ч. 6 ст. 32 Закону України «Про оренду землі»).

Таким чином, зі смертю ОСОБА_2 укладені нею договори оренди не припинили свою дію та залишаються чинними. У той же час ОСОБА_1 , успадкувавши спірні земельні ділянки, автоматично набула усі права та обов`язки орендодавця за договорами оренди земельних ділянок.

Також судом встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 05 грудня 2024 року №05/12/2024-09 ТОВ «СГВП «Вознесенське» продало ТОВ «ПАЕК-АГРО» належне йому право оренди земельних ділянок згідно окремого переліку, у тому числі щодо належних позивачці ділянок площею 5,3971 га, кадастровий №4822084200:01:000:0095 (дата державної реєстрації речового права 21 червня 2018 року; запис про речове право №41671576), та площею 1,2402 га, кадастровий №4822084200:09:000:0287 (дата державної реєстрації речового права 22 червня 2018 року; запис про речове право №41671200).

Аналізуючи вимоги та заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна (ч.ч. 1-3 ст. 762 ЦК України).

При цьому, згідно ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Водночас, відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати, а орендар повинен своєчасно вносити орендну плату.

Відповідно до ч. 3 ст. 31, ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

На вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Аналогічні умови містять й оспорювані договори оренди земельних ділянок:

- п. 9 договорів, згідно якого орендна плата вноситься орендарем в грошовій, натуральній або відробітковій формах згідно письмової заявки орендодавця у визначених договорами розмірах (8 000 грн та 3 600 грн відповідно);

- п. 10 договорів, згідно якого обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції;

- п. 11 договорів, згідно якого орендна плата вноситься щорічно до 25 грудня;

- п. 29 договорів, згідно якого орендодавець має право вимагати своєчасного внесення орендарем орендної плати;

- п. 37 договорів, згідно якого дія договору оренди припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 зроблено висновок, що аналіз ст.ст. 526, 629, 651 ЦК України, ст.ст. 2, 13, 15, 21, 22, 32 Закону України «Про оренду землі», ст. 141 ЗК дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Водночас, у своїй постанові від 20 листопада 2024 року у справі №918/391/23 Велика Палата Верховного Суду уточнила попередній висновок Об?єднаної Палати Верховного Суду, зазначивши, що правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки доповнюють одні одних.

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма в такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми ч. 2 ст. 651 ЦК України немає потреби.

Якщо має місце сплата орендної плати в меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосовується правило ч. 2 ст. 651 ЦК України у разі істотності порушення договору іншою стороною. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Той факт, що на момент розгляду справи орендар погасив заборгованість за орендною платою, не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору як на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, так і на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України.

З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводами касаційної скарги про те, що сам лише факт систематичного порушення договорів оренди землі у виді повної несплати орендної плати є підставою для розірвання таких договорів, незважаючи на те, чи надалі була повністю сплачена зазначена заборгованість, у цій справі після звернення до суду з позовом про розірвання згаданих договорів.

Відповідачами не надано, а матеріали справи не містять жодних доказів того, що протягом 2023-2024 років ТОВ «СГВП «Вознесенське», як орендар, сплачувало на користь ОСОБА_1 , як орендодавця, орендну плату у визначеному договорами розмірі.

Відсутні в матеріалах справи й докази сплати заборгованості з орендної плати й ТОВ ТОВ «ПАЕК-АГРО», як наступним орендарем земельних ділянок.

Таким чином, судом встановлено систематичну несплату орендарем орендної плати, що вказує на наявність підстав для розірвання договорів оренди у зв`язку з істотним порушенням умов правочинів.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання ТОВ «ПАЕК-АГРО» повернути ОСОБА_1 спірні земельні ділянки, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

За умовами п. 22 договорів оренди після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

З аналізу правових норм вбачається, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі.

Так, правовим наслідком розірвання договору оренди землі є обов`язок орендаря повернути земельну ділянку.

Водночас, з урахуванням умов Договору купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 05 грудня 2024 року №05/12/2024-09, укладеного між ТОВ «СГВП «Вознесенське» та ТОВ «ПАЕК-АГРО», вимог ч. 5 ст. 93 ЗК України, ч. 6 ст. 7 Закону України «Про оренду землі», ч. 6 ст. 411 ЦК України усі права та обов?язки орендаря щодо спірних ділянок, у тому числі право користування землею та обов?язок щодо повернення землі після закінчення строку дії або розірвання договорів оренди перейшли до ТОВ «ПАЕК-АГРО».

Отже, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання ТОВ «ПАЕК-АГРО» повернути спірні земельні ділянки площами 5,3971 га та 1,2402 га підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ПАЕК-АГРО» про визнання відсутнім права оренди земельних ділянок, то в цій частині суд зазначає наступне.

Підставою для заявлення такої вимоги представниця позивачки зазначає те, що Договір купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 05 грудня 2024 року №05/12/2024-09, за яким ТОВ «СГВП «Вознесенське» продало ТОВ «ПАЕК-АГРО» належне йому право оренди земельних ділянок згідно окремого переліку, у тому числі щодо належних позивачці ділянок площами 5,3971 га та 1,2402 га, є неукладеним, оскільки у ньому відсутня одна з істотних умов, що є обов`язковою для даного виду договорів, а саме умова щодо права позивачки, як власниці спірних земельних ділянок та орендодавця, на отримання відсотків від ціни продажу (вартості відчуженого права).

Відповідно до ч. 5 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством.

У разі відчуження права оренди земельної ділянки таке право переходить до особи, на користь якої воно відчужено (ч. 6 ст. 7 Закону України «Про оренду землі»).

Таким чином, право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути вільно відчужене орендарем без погодження з власником такої земельної ділянки (крім земельних ділянок державної, комунальної власності) та будь-яких додаткових умов та вимог до змісту договору відчуження.

Натомість, згідно ч.ч. 1, 5, 6 ст. 411 ЦК України (на яку посилається сторона позивачки як на правову підставу вимоги про визнання відсутнім права оренди) землекористувач має право на відчуження права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом.

У разі продажу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі власник земельної ділянки має право на одержання відсотків від ціни продажу (вартості права), встановлених договором про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Розмір та порядок сплати відсотків є істотною умовою договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

У разі відчуження права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі до неї переходять усі права та обов`язки землекористувача з дня державної реєстрації переходу права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Однак, проаналізувавши як розміщення так зміст ст. 411 ЦК України, суд приходить до висновку, що положення вказаної статті не поширюється на відносини оренди, оскільки вказана норма розміщена у главі 33 ЦК України, яка регулює питання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, тобто «емфітевзис», що розміщена у розділі ІІ ЦК України «Речові права на чуже майно».

Натомість положення, що регулюють відносини оренди землі, розміщені у главі 58 розділу ІІІ ЦК України «Окремі види зобов?язань», підрозділ 1 «Договірні зобов?язання».

При цьому, Цивільний кодекс України розрізняє поняття:

- «оренда земельної ділянки», тобто передання наймодавцем наймачеві земельної ділянки на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч. 1 ст. 792 ЦК України);

- «емфітевзис», тобто право користування (без володіння) земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб як окремий вид сервітуту (п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України)

Про відмінність відносин оренди землі та емфітевзису, які мають різну правову природу та регулювання неодноразово зазначалося й в теорії права.

Про те, що вказані поняття не є тотожними, а відрізняються, також вказує й ч. 1 ст. 410 ЦК України, згідно якої землекористувач (примітка: користувач земельної ділянки для сільськогосподарських потреб) має право передавати земельну ділянку в оренду.

Таким чином, положення ст. 411 ЦК України не поширюються на відносини оренди землі, а тому й не поширюється на ці відносини й вимоги ч. 5 ст. 411 ЦК України, яка передбачає, що розмір та порядок сплати відсотків від ціни продажу права оренди земельної ділянки на користь власника ділянки є істотною умовою договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Аналогічних вимог до договору продажу права оренди закон не містить.

За встановленого, в цій частині вимога є безпідставною та не підлягає задоволенню.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України та розміру задоволених позовних вимог на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір:

-з ТОВ «СГВП «Вознесенське» - 1 937,92 грн (за дві вимоги про розірвання двох договорів оренди, кожна з яких оплачена судовим збором по 968,96 грн.):

-з ТОВ «ПАЕК-АГРО» - 968,96 грн (за вимогу про зобов?язання повернути земельні ділянки).

Також на користь ОСОБА_1 відповідно до розміру задоволених позовних вимог слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу (у цій частині суд, враховуючи виділення частини вимог та передання їх на розгляд до суду господарської юрисдикції, вважає понесеними в межах цивільного судочинства половину сплачених витрат на правничу допомогу, тобто 10 000 грн):

-з ТОВ «СГВП «Вознесенське» - 5 000 грн (за дві вимоги про розірвання двох договорів оренди):

-з ТОВ «ПАЕК-АГРО» - 2 500 грн (за вимогу про зобов?язання повернути земельні ділянки).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Вознесенське» про розірвання договорів оренди земельних ділянок задовольнити повністю.

Розірвати Договір оренди земельної ділянки від 28 серпня 2017 року б/н, укладений між ОСОБА_2 як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Вознесенське» як орендарем (запис про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №26760324 від 21 червня 2018 року).

Розірвати Договір оренди земельної ділянки від 13 жовтня 2017 року б/н, укладений між ОСОБА_2 як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Вознесенське» як орендарем (запис про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №26778100 від 22 червня 2018 року).

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАЕК-АГРО» про зобов`язання повернути земельні ділянки задовольнити повністю.

Зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАЕК-АГРО» повернути ОСОБА_1 земельні ділянки площею 5,3971 га, кадастровий №4822084200:01:000:0095, та площею 1,2402 га, кадастровий №4822084200:09:000:0287, розташовані в межах території Таборівської (на цей час - Бузької) сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАЕК-АГРО» про визнання відсутнім права оренди земельних ділянок відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Вознесенське» (Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с-ще Єланець, вул. Паркова, 4/1; код ЄДРПОУ 41489779) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 6 937 (шість тисяч дев?ятсот тридцять сім) гривень 92 копійки судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАЕК-АГРО» (Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Калинівка, пров. Янтарний, 8; код ЄДРПОУ 45038043) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 468 (три тисячі чотириста шістдесят вісім) гривень 96 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В.Вуїв