Вирок № 140940778, 12.10.2026, Оболонський районний суд міста Києва

12.10.2026 Справа № 756/17235/26

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/17235/26

1-кп/756/2034/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.10.2026 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025052210003956 від 04.12.2025, на підставі обвинувального акта за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Зарафшан Бухарської області Республіки Узбекистан, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , такого, що має середню освіту, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , раніше судимого:

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 29.11.2001 за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. 25.06.2002 звільненого умовно-достроково на невідбутий строк покарання 1 (один) місяць 23 (двадцять три) дні;

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 20.04.2004 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 191, ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, пов`язаною з використанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків в підприємствах, установах та організаціях на строк 2 роки. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.06.2004 вирок змінено в частині перекваліфікації дій з ч. 3 ст. 191 на ч. 2 ст. 190 КК України та на підставі ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді 2 років позбавлення волі, в іншій частині вирок залишено без змін. 15.06.2005 звільненого умовно-достроково на невідбутий строк покарання 7 (сім) місяців 10 (десять) днів;

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.11.2006 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. 21.09.2012 звільненого по відбуттю покарання;

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 13.05.2013 за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки (справа №756/6006/13-к). 11.06.2014 звільненого від подальшого відбуття покарання на підставі ст. 84 КК України за хворобою;

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 22.09.2016 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки на підставі ст. 75 КК України (справа №756/8294/16-к);

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 02.10.2017 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком від 22.09.2016 до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці (справа №756/8917/17);

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 07.11.2017 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення більш суворого покарання за попереднім вироком Оболонського районного суду міста Києва від 02.10.2017 більш суворим за цим вироком до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 місяців (справа №756/10063/17). 14.08.2019 звільненого умовно-достроково на невідбутий строк покарання 11 (одинадцять) місяців 1 (один) день;

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 03.12.2021 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці (справа №756/12957/21). 20.05.2022 звільненого по відбуттю строку покарання;

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 16.08.2022 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки (справа №756/4056/22);

- вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.03.2023 зі змінами, внесеними ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2023, за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за попереднім вироком суду від 16.08.2022 більш суворим за цим вироком до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки (справа №756/7227/22). Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2025 звільненого умовно-достроково на невідбутий строк покарання 1 (один) рік 1 (один) місяць 13 (тринадцять) днів для проходження військової служби за контрактом (справа №357/9839/25);

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 408 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

Так, судом установлено, що відповідно до вимог статей 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком для громадян України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно статті 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05:30 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово було продовжено та який діє до цього часу.

Відповідно до ч. 6 ст. 2, ст. 215 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» одним з видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового складу особами, які умовно-достроково звільнені від відбування покарання на підставі ст. 811 КК України.

15.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 призвано до лав Збройних Сил України на військову службу. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.10.2025 (по стройовій частині) №2975 солдата ОСОБА_7 зараховано на посаду старшого стрільця помічника гранатометника 1 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 .

Водночас, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації на особливий період, всупереч вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, діючи умисно, без поважних причин та без дозволу командирів (начальників), в умовах воєнного стану, 28.10.2025 вчинив дезертирство, а саме з особистих мотивів та з метою ухилитись від військової служби назавжди, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин самовільно залишивши місце служби, а саме пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 , що на той момент знаходилося поблизу с. Русин Яр Краматорського району Донецької області, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв і перебував за межами місця служби до його затримання 15.08.2026 за адресою: АДРЕСА_2 під час вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, 15.08.2026 приблизно о 16:43 ОСОБА_5 перебував у гіпермаркеті «АШАН» у м. Києві (вул. Лугова, 12), де в нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), належного ТОВ «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 35442481), вчиненого повторно в умовах воєнного стану.

Надалі, реалізуючи свій вищевказаний умисел, того ж дня в той же час і в тому ж місці ОСОБА_5 , впевнившись, що за його злочинними діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, таємно умисно з корисливих мотивів з метою власного збагачення підійшов до торгових полиць магазину, де взяв товар, що належить ТОВ «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 35442481), а саме рюкзак чоловічий (арт. 4202929100), вартістю 1 082,50 грн, до якого в подальшому поклав зубні щітки НХ40220 (арт. 8720689041737) у кількості 2 шт., загальною вартістю 3 165 грн, хребет сьомги (арт. 2200964000005) вагою 0,252 кг, вартістю 67,56 грн, після чого підійшов до торгівельного прилавку з електронікою, звідки взяв флеш карти 32G (арт. 6908267920824) у кількості 2 шт., загальною вартістю 648,33 грн, які поклав до штанів, у які був одягнений.

Виконавши всі дії, які ОСОБА_5 вважав необхідними для таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно в умовах воєнного стану, останній попрямував до виходу із магазину, де перетнув межі ліній кас магазину, не розрахувавшись за вищевказаний товар, однак свій злочинний умисел до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений працівниками охорони магазину «АШАН».

Внаслідок вчинення злочину, в разі доведення його до кінця, ОСОБА_5 міг спричинити ТОВ «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 35442481) майнову шкоду на загальну суму 4 963,39 грн (без урахування ПДВ).

Представник потерпілого ТОВ «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ» - ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 135 КПК України, у судове засідання не з`явився. При цьому, до суду надійшла заява, в якій представник потерпілого просить проводити розгляд кримінального провадження за його відсутності, жодних претензій до обвинуваченого немає, при призначенні покарання покладається на розсуд суду.

Заслухавши позиції сторін кримінального провадження про можливість проведення судового розгляду, враховуючи відсутність цивільного позову у кримінальному провадженні, суд прийняв рішення про проведення судового розгляду за відсутності представника потерпілого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 408 КК України, визнав повністю, щиро покаявся, зазначив, що жалкує, що так сталося, попросив вибачення за вчинене, беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, при цьому не оспорював день, час, місце, спосіб та мотиви вчинених злочинів відповідно до висунутого обвинувачення й показав наступне.

Так, обвинувачений показав, що він раніше неодноразово судимий, у тому числі й за корисливі злочини, востаннє він був судимий у 2023 році та відбував покарання у виді позбавлення волі реально в Білоцерківській виправній колонії, звідки він був звільнений від відбування покарання умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду. Після цього, 15.07.2025 він уклав контракт з цього дня до закінчення особливого періоду, прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадоюу військовій частині НОМЕР_2 .

У кінці жовтня 2025 року він, перебуваючи поблизу населеного пукту Русин Яр Краматорського району Донецької області на підставі бойового розпорядження командира, з метою ухилитися від військової служби самовільно залишив місце служби в умовах воєнного стану, то було його свідоме рішення, на меті він мав взагалі припинити проходження військової служби і більше ніколи туди не повертатися. Пішки прийшов до м. Дружківки Краматорського району Донецької області через поля та посадки, там він заночував, а наступного дня, діставшись до м. Слав`янськ Краматорського району Донецької області, поїхав швидкісним потягом до міста Києва, де намагався налагодити цивільне життя. На сьогоднішній день він усвідомив усю тяжкість та небезпеку свого вчинку в такий складний час.

Крім того, в серпні 2026 року він, перебуваючи в гіпермаркеті «АШАН» у м. Києві (вул. Лугова, 12), вирішив вкрасти товар, про який вказано в обвинувальному акті, однак був зупинений працівниками охорони гіпермаркета, які виявили в нього неоплачений товар та викликали працівників поліції.

ОСОБА_5 , висловивши самозасудження своїх вчинків та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, свою винуватість в учиненні інкримінованих злочинів визнав повністю, щиро покаявся та просив суворо не карати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння останнім змісту обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Враховуючи те, що учасники судового провадження не оспорювали обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутністю будь-яких сумнівів у добровільності та істинності позиції останніх, за згодою учасників судового провадження, суд провів судовий розгляд кримінального провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що мають істотне значення для вирішення обвинувачення по суті, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом роз`яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 в межах висунутого обвинувачення, допитавши останнього, дослідивши письмові матеріали, долучені прокурором відповідно до встановленого порядку, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 408 КК України, за обставин, установлених у судовому засіданні, доведено повністю та кваліфікує дії останнього:

- за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно в умовах воєнного стану, за обставин, коли обвинувачений виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі;

- ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання, суд приходить до наступного висновку.

Як неодноразово орієнтував у своїх постановах Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 13.11.2018 у справі №401/2807/16-к (провадження №51-2816км18), від 11.06.2024 у справі №638/1500/23 (провадження №51-965км24) дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Суд, призначаючи покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато у чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання повною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження. Реалізуючи принцип індивідуалізації покарання, необхідно в остаточному підсумку враховувати діяння, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення й перевиховання конкретного засудженого.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Норми КК України наділяють суд правом вибору певного виду і розміру у визначених законом межах заходу примусу. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах у кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

При цьому, в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа№206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких, відповідно до положень ст. 12 КК України, відноситься до тяжких, а інший - до особливо тяжких, характер, мотиви та обставини їх вчинення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до ст. 67 КК України суд не встановив.

Вирішуючи питання про наявність у кримінальному провадженні обставин, що пом`якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України, суд приходить до наступного висновку.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки щодо кожного епізоду кримінально-караних діянь, зазначив про готовність нести юридичну відповідальність. Визнавши повністю свою винуватість щодо кожного епізоду своєї злочинної діяльності, під час допиту в суді зазначив, що шкодує та розкаюється у вчиненому, що свідчить про наявність обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_5 страждає на ряд захворювань, зокрема ВІЛ-інфекцію ІІ клінічної стадії, важкі бактеріальні інфекції, кандидоз ротової порожнини, отримує ВААРТ.

З огляду на викладене, суд визнає обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, - незадовільний стан здоров`я обвинуваченого відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України.

Зважив суд і на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , зокрема те, що він раніше неодноразово судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується формально посередньо, має дитину ( ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), з 11.08.2021 перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності, та не перебуває на обліку у лікаря психіатра, що свідчить про його осудність.

Враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання, з огляду на відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність у кримінальному провадженні обставин, що пом`якшує покарання, беручи до уваги дані про особу останнього, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_5 покарання відповідно до санкцій ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 408 КК України, що буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень відповідно до мети покарання, визначеної ч. 2 ст. 50 КК України.

При цьому остаточне покарання за сукупністю злочинів слід визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим на підставі ст. 70 КК України.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 81 КК України в разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 71 КК України в разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.03.2023 зі змінами, внесеними ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2023, за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України ОСОБА_5 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за попереднім вироком Оболонського районного суду міста Києва від 16.08.2022 більш суворим за цим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки (справа №756/7227/22).

Відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2025 ОСОБА_5 звільнено з Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» умовно-достроково від подальшого відбування покарання, призначеного вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.03.2023, на невідбутий строк покарання 1 (один) рік 1 (один) місяць 13 (тринадцять) днів для проходження військової служби за контрактом на підставі ст. 811 КК України (справа №357/9839/25), що свідчить про те, що ОСОБА_5 , будучи особою, до якої застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання вчинив новий злочин, а тому, враховуючи тяжкість злочинів, відомості про особу обвинуваченого, суд приходить до висновку про призначення остаточного покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 71 КК України.

При цьому, суд приходить до висновку про призначення остаточного покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за сукупністю вироків у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням, підстав для застосування положень статей 69, 75 КК України суд не вбачає.

Залік тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою слід вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до положень ст. 100 КПК України.

Приймаючи рішення щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, враховуючи те, що суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 основного покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням, з огляду на положення статей 177, 178 КПК України, дані про його особу, суд вважає правильним до набрання вироком законної сили обрати обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись положеннями статей 100, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

- за ч. 4 ст. 408 КК України - у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 3 (три) місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_10 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 3 (три) місяці.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.03.2023, та остаточно призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шість) місяців.

Строк відбування ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

До набрання вироком законної сили обрати обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбутого ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі зарахувати строк його попереднього ув`язнення в період з 15.08.2026 (момент фактичного затримання в порядку ст. 208 КПК України) по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме DVD-R диск з записами з камер відеоспостереження від 15.08.2026 з приміщення магазину «АШАН» за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 12 (постанова від 17.08.2026), - після набрання вироком законної сили залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1