Рішення № 140940098, 26.10.2026, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/3325/26

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Бондаренко О.І.

при секретарі Нагірняк Т.А.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Вінницької міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, мотивуючи власні вимоги тим, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що за життя її сестра заповіту не склала, у зв`язку із чим спадкування після її смерті здійснюється за законом відповідно до положень Цивільного кодексу України. Спадкоємці першої черги за законом, визначені статтею 1261 Цивільного кодексу України, після смерті ОСОБА_2 відсутні та вона, як сестра, належить до другої черги спадкоємців.

Згідно позову, позивачка зазначає, що відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку, яка входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , земельна ділянка розташована у Вінницькій області, Вінницького району, Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер 0520685200:06:001:0611.

Також вказує, що починаючи із січня 2016 року, вона фактично постійно проживала разом зі своєю сестрою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , де вони вели спільне домашнє господарство, мали спільний побут, разом забезпечували утримання домоволодіння та фактично проживали однією сім`єю. Разом із тим, позивачка зазначає, що її зареєстроване місце проживання відрізнялося від місця реєстрації спадкодавиці. Пояснює, що оскільки вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тоді як її сестра була зареєстрована за іншою адресою, а з 19.08.2024 року була взагалі знята з реєстрації місця проживання та таким чином, відсутність однакової реєстрації місця проживання не відповідала фактичним обставинам нашого спільного проживання та ведення спільного господарства.

У зв`язку з похилим віком та станом здоров`я померлої сестри саме вона постійно здійснювала догляд за нею, забезпечувала її повсякденні потреби, супроводжувала під час лікування та надавала необхідну допомогу. В подальшому, після смерті сестри позивачка організувала її поховання, замовила ритуальні послуги та здійснила їх оплату за власні кошти.

Відтак, будучи переконаною, що її фактичне постійне проживання разом із сестрою на час відкриття спадщини є достатньою підставою для оформлення спадкових прав, вона звернулася до державного нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 . Під час розгляду поданих нею документів нотаріусом було встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася, а також роз`яснено, що у зв`язку з відсутністю реєстрації її місця проживання разом зі спадкодавицею та неподанням у шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини вона вважається такою, що не прийняла спадщину, а тому для реалізації свого права повинна звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позивачка зазначає, що згідно з випискою з медичної карти амбулаторного хворого вона страждає на хронічну ішемію мозку IIIII ступеня зі змішаним генезом, перенесла транзиторні ішемічні атаки, має виражений цефалгічний та вестибуло-атактичний синдром, поширений остеохондроз шийного, грудного та поперекового відділів хребта, остеоартроз кульшових та гомілковостопних суглобів, ускладнену катаракту обох очей та інші хронічні захворювання. Крім цього, 01 червня 2025 року вона отримала побутову травму закритий перелом правої променевої кістки зі зміщенням, у зв`язку з чим проходила амбулаторне лікування та реабілітацію в період з 01.06.2025 року по 01.10.2025 року, при цьому реабілітаційний період був ускладнений повільною консолідацією кісткових уламків. Також у період з 12.05.2025 року по 22.06.2025 року вона проходила лікування у зв`язку із бронхопневмонією. Сукупність зазначених захворювань та отриманої травми істотно обмежувала її рухливість, можливість самостійного пересування та своєчасного звернення до нотаріальної контори для оформлення спадкових прав.

Таким чином, пропуск строку для прийняття спадщини був зумовлений об`єктивними, непереборними та незалежними від її волі обставинами, пов`язаними зі станом здоров`я. При цьому позивачка зазначає, що ніколи не мала наміру відмовлятися від спадщини після смерті своєї рідної сестри, про що свідчить її фактичне багаторічне спільне проживання зі спадкодавицею, здійснення постійного догляду за нею, організація її лікування, здійснення поховання за власні кошти, а також подальше звернення до нотаріуса одразу після того, як стан здоров`я дозволив розпочати оформлення спадкових прав. Саме з метою реалізації гарантованого законом права на спадкування вона змушена звернутися до суду із цим позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивачка ОСОБА_1 надала суду заяву, якою просить справу розглянути у її відсутність, позовні вимоги підтримує та просить задоволити.

Представник відповідача в особі Шутака Б.І. надав суду за якою він просить проводити судове засідання без технічної фіксації, при винесенні судового рішення просить врахувати подані ними письмові пояснення та судові витрати залишити за позивачем.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін, викладену у письмових заявах, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав. ОСОБА_1 , є рідною сестрою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до архівної довідки від 15.05.2026 року за № 08-1264/7 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 ; батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.14).

Згідно копії свідоцтва про народження № 5 вбачається, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 ; батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.15-16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.17).

Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг від 07.07.2026 померла ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.18).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 15.07.2026 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.13).

Починаючи із січня 2016 року, ОСОБА_1 фактично постійно проживала разом зі своєю сестрою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , де вони вели спільне домашнє господарство, мали спільний побут, разом забезпечували утримання домоволодіння та фактично проживали однією сім`єю (а.с.19).

Після смерті сестри ОСОБА_2 безпосередньо ОСОБА_1 організувала її поховання, замовила ритуальні послуги та здійснила їх оплату, що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» (а.с.20).

Відповідно до довідки від 14.07.2026 року на момент смерті ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 21, 22-23).

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку, яка входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , земельна ділянка розташована у Вінницькій області, Вінницького району, Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер 0520685200:06:001:0611 (а.с. 24-25).

Під час розгляду поданих нею документів нотаріусом було встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася, а також роз`яснено, що у зв`язку з відсутністю реєстрації її місця проживання разом зі спадкодавицею та неподанням у шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини вона вважається такою, що не прийняла спадщину, а тому для реалізації свого права повинна звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (а.с.26-27).

Частиною 1 ст.ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За змістом ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч. 1 ст.1269, ч. 1 ст.1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 4 листопада 2015 року № 6-1486цс15, від 26 вересня 2012 року № 6-497цс17.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7роз`яснено, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від14 листопада 2018 року у справі № 636/2510/17.

Крім того, суд враховує ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згідно з якою практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Так, право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions).

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність не можна ототожнювати з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем й у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Тож необізнаність про наявність заповіту може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 року у справі №686/5757/23.

Суд вважає, що пропуск строку позивачем для прийняття спадщини, яке складається із нерухомого майна, на яке інші особи, окрім позивача, не претендують, пов`язане із правом володіти і користуватися майном, а тому є перешкодою для позивача у користуванні власністю, що входить до складу спадщини, що в свою чергу є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними. За змістом ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту заяви вбачається, що заявник просить встановити факти, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення у неї права на отримання спадщини після померлих батьків.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

З урахуванням обставин справи та наданих позивачем доказів, враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку визнати причини пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 поважними, а тому ОСОБА_1 необхідно визначити додатковий строк для прийняття спадщини тривалістю два місяці, для подання заяви про прийняття спадщини.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що на теперішній час дійсно існують перешкоди для оформлення позивачем спадкових прав у нотаріальному порядку і за таких обставин визнання права власності на майно в порядку спадкування є компетенцією суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 1216, 1218, 1264, 1266, 1268, 1270,1272, 1276 ЦК України, ст.ст. 2,11,12,13,206,247,263,264,265,355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , протягом двох місяців з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

учасники судового провадження:

позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_4 ;

відповідач Вінницька МР, адреса: м. Вінниця, вул. Соборна,59.

Повний текст судового рішення складено 26.10.2026.

Суддя Оксана БОНДАРЕНКО