Рішення № 140938990, 26.10.2026, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/1432/26

Провадження № 2/185/1838/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Перекопського М. М.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Красноріченської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області про визнання права власності на житловий будинок,

встановив:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Красноріченської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області про визнання права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,4 кв. м, житловою площею 29,0 кв. м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка набула право власності на зазначений житловий будинок на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 червня 1995 року, виданого державним нотаріусом Кремінської державної нотаріальної контори Луганської області.

З метою внесення відомостей про належне їй нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачка 16 травня 2024 року звернулася до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності. Однак рішенням державного реєстратора від 28 травня 2024 року № 73366500 їй відмовлено в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з неотриманням відомостей, що підтверджують державну реєстрацію права власності до 01 січня 2013 року. Позивачка зазначає, що належний їй житловий будинок розташований на тимчасово окупованій території Луганської області та зазнав пошкоджень унаслідок бойових дій, у зв`язку з чим 24 червня 2024 року нею подано повідомлення про пошкоджене або втрачене нерухоме майно. Посилаючись на те, що право власності на спірний житловий будинок набуте нею на законних підставах, однак підтвердження цього права в установленому реєстраційному порядку є неможливим через обставини, які від неї не залежать, позивачка просить суд визнати за нею право власності на зазначений житловий будинок.

Ухвалою суду від 16 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 жовтня 2026 року.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представниця позивачки подала заяву від 08 жовтня 2026 року, у якій підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила здійснювати розгляд справи за відсутності позивачки та її представника. Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, у якому зазначено, що відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, перевіривши обставини, на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що 05 червня 1995 року державним нотаріусом Кремінської державної нотаріальної контори Луганської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1 .

Із зазначеного свідоцтва вбачається, що до складу спадкового майна входив, зокрема, житловий будинок літ. А-І, дерев`яний, обкладений цеглою, житловою площею 29,0 кв. м. Свідоцтво також містить відомості про його реєстрацію в реєстрі нотаріальних дій, підпис державного нотаріуса та відбиток печатки державної нотаріальної контори. На зворотному боці свідоцтва міститься реєстраційний напис про реєстрацію права приватної власності на зазначене домоволодіння за ОСОБА_1 в Кремінському малому державному підприємстві «Інвентаризатор» 05 червня 1995 року.

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за законом разом із реєстраційним написом підтверджує як правову підставу набуття позивачкою спірного нерухомого майна, так і оформлення її права власності відповідно до законодавства, чинного на час його виникнення.

Відповідно копії технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа будинку становить 36,4 кв. м, житлова площа - 29,0 кв. м.

Відомості технічного паспорта щодо місцезнаходження та характеристик житлового будинку узгоджуються зі змістом свідоцтва про право на спадщину за законом. Належність житлового будинку позивачці узгоджується з іншими письмовими доказами у справі, зокрема документами щодо державної реєстрації права власності та відомостями про об`єкт нерухомого майна.

Із копії рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 28 травня 2024 року № 73366500 встановлено, що за результатами розгляду заяви позивачки від 16 травня 2024 року про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно їй відмовлено в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з неотриманням державним реєстратором відомостей із реєстрів, автоматизованих інформаційних систем або документів із паперових носіїв, які підтверджують реєстрацію речових прав до 01 січня 2013 року. У рішенні зазначено, що через тимчасову окупацію відповідної території архів БТІ не евакуйований і відповідної інформації не надає.

Отже, відмова в державній реєстрації не ґрунтувалася на встановленні відсутності у позивачки права власності чи недійсності свідоцтва про право на спадщину за законом, а була зумовлена неможливістю отримання архівних відомостей для підтвердження раніше проведеної реєстрації.

Згідно копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших відповідних реєстрів від 29 грудня 2025 року № 458732946 відомості про зареєстровані речові права на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за зазначеними параметрами запиту відсутні.

Водночас відсутність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно сама собою не свідчить про відсутність права власності, яке виникло та було зареєстроване відповідно до законодавства, чинного до 01 січня 2013 року.

Також з наданої позивачкою копії довідки про взяття на облік ВПО від 30 січня 2023 року вбачається, що її зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_1 , а фактичним місцем проживання зазначено м. Рівне.

Згідно копії повідомлення про пошкоджене або втрачене нерухоме майно від 24 червня 2024 року № ІП-24.06.2024-307591 позивачка повідомила про пошкодження житлового будинку внаслідок бойових дій.

Оцінюючи досліджені докази в сукупності відповідно до статей 7681, 89, 95 ЦПК України, суд установив, що вони узгоджуються між собою щодо особи власника, місцезнаходження житлового будинку, його основних характеристик та правової підстави набуття права власності. Доказів припинення права власності позивачки, відчуження спірного будинку іншій особі або визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом матеріали справи не містять.

Відповідач належності позивачці спірного нерухомого майна не заперечує.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та встановлено непорушність права приватної власності.

На час набуття позивачкою права власності на спірний житловий будинок діяли положення Закону України «Про власність», відповідно до статей 12, 13 якого майно, одержане внаслідок успадкування, належало до передбачених законом підстав набуття громадянином права приватної власності, а житлові будинки могли перебувати у приватній власності громадян.

Отже, набуття позивачкою житлового будинку в порядку спадкування у 1995 році відповідало законодавству, чинному на час виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено визнання дійсними речових прав на нерухоме майно, які виникли до 01 січня 2013 року, якщо їх державну реєстрацію проведено відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення таких прав, або якщо на той момент законодавство не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Таким чином, запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не припинило та не скасувало права власності, набуті й оформлені в установленому законодавством порядку до початку його функціонування.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав, які виникли до 01 січня 2013 року, державний реєстратор у передбачених законом випадках запитує від органів та організацій, які здійснювали оформлення або реєстрацію прав, інформацію, необхідну для проведення відповідної реєстрації.

Установлена в цій справі неможливість отримання відомостей з архіву бюро технічної інвентаризації, який залишився на тимчасово окупованій території, призвела до того, що позивачка, маючи правовстановлювальний документ, фактично позбавлена можливості забезпечити внесення відомостей про своє раніше набуте право до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, у якому вона вже зверталася за відповідною реєстрацією.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, зокрема шляхом визнання права.

Статтею 392 ЦК України встановлен, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності».

За змістом наведеної норми визнання права власності є способом захисту вже існуючого права, а не самостійною підставою його набуття.

Суд бере до уваги правовий підхід Верховного Суду, відповідно до якого рішення суду про визнання права власності не створює нового права, а підтверджує належність особі права власності, набутого раніше на законних підставах.

Установлені обставини свідчать про існування об`єктивної перешкоди в офіційному підтвердженні та державній реєстрації вже набутого позивачкою права власності, яка виникла внаслідок недоступності архівних документів і підтверджується рішенням державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій.

За таких обставин суд виходить із того, що потреба в судовому захисті зумовлена не лише відсутністю відомостей у сучасному державному реєстрі, а й неможливістю підтвердити раніше зареєстроване право у процедурі, яку позивачка фактично пройшла безрезультатно з незалежних від неї причин.

Отже, судове підтвердження належності позивачці права власності на спірний житловий будинок здатне усунути встановлену перешкоду в реалізації її майнових прав без повторного набуття такого права.

З огляду на встановлені обставини, наявність належних доказів правомірного набуття позивачкою права власності в порядку спадкування, реєстрацію зазначеного права відповідно до законодавства, чинного на момент його виникнення, відсутність доказів припинення цього права та встановлену неможливість його підтвердження у звичайному реєстраційному порядку суд дійшов висновку про наявність підстав для захисту права позивачки шляхом його визнання.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1193,92 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.

Оскільки позовні вимоги підлягають задволенню в повному обсязі, сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 95, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до Красноріченської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області про визнання права власності на житловий будинок.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,4 кв. м, житловою площею 29,0 кв. м.

Стягнути з Красноріченської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1193 (одна тисяча сто дев`яносто три гривні дев`яносто дві копійки) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: Красноріченська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області, РНОКПП 44781757, вул. Центральна, буд. 20, с. Красноріченське, Сватівський р-н р-н, Луганська обл. обл., 92913.

Суддя М. М. Перекопський