Постанова № 140936531, 20.10.2026, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/3696/26

Провадження № 3/373/1334/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м.Переяслав

Суддя Переяславського міськрайонного суду Київської області Свояк Д.В. розглянув матеріали, які надійшли від ВП №1 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за чт.122-4, ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

04.10.2026 ОСОБА_1 о 01:10 в м.Переяслав по вул.Волонтерська, 43, керуючи транспортним засобом марк и «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу контролювати його рух та безпечно керувати ним, не був уважним, внаслідок чого допустив зіткнення з будинком 43 по вул.Волонтерська в м.Переяслав, після чого залишив місце події.

Цими діями ОСОБА_1 порушив п.п.2.10 (а), 12.1 ПДР України.

В суді ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративних правопорушень визнав, повідомив, що не впорався з керуванням транспортного засобу, було темно, злякався та залишив місце ДТП, зазначив, що сів за кермо, незважаючи на те, що не отримував посвідчення водія, бо власник машини та інші товариші були п`яні, а він ні. Порушив комендантську годину через те, що засидилися з товаришами вдома.

Потерпіла ОСОБА_2 в суді підтвердила обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, зазначила, що підняла номер машини, що відпав при зіткненні. Завдана їй матеріальна шкода, у виді руйнування частини її будинку, не відшкодована.

В суді обставини справи підтвердились матеріалами адміністративної справи: схемою місця ДТП; письмовими поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05.10.2026; рапортом старшого інспектора-чергового ВП №1 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області Домантовича В.П. від 05.10.2026; постановою серії ЕНА №8012102 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ст.124 КУпАП, як порушення водієм правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів та за ст.122-4 КУпАП, як залишення водіями транспортних засобів місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Підстав для звільнення від відповідальності ОСОБА_1 чи закриття справи суд не вбачає.

Обставини, які пом`якшують відповідальність: не виявлено.

Обставини, які обтяжують відповідальність: не виявлено.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 24 КУпАП передбачено, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання).

Частиною 2 ст. 30 КУпАП визначено, що позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

Буквальне тлумачення зазначених норм вказує на можливість застосування цього виду стягнення позбавлення права керування транспортними засобами лише до осіб (громадян), яким це право надано.

Зважаючи на сталий підхід Європейського суду з прав людини до визначення того, чи правопорушення відповідає гарантіям, що застосовуються до кримінального правопорушення у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справах «Енгель та інші проти Нідерландів», «Гурепка проти України» тощо), правопорушення за ст. 122-4 КУпАП є таким, що вимагає застосування гарантій справедливості судового розгляду, викладених у ст.6 цієї Конвенції, та принципів, сформованих для ст. 7 цієї Конвенції.

Це узгоджується з підходами, що застосовані Конституційним Судом України у Рішенні від 08.04.2015 № 3-рп/2015.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 8-р(I)/2022 зазначив, що унормовуючи порядок притягнення особи до юридичної відповідальності, законодавець має виходити також із рекомендацій, які містяться в Мінімальних стандартних правилах стосовно заходів, не пов`язаних із тюремним ув`язненням (Токійські правила) (Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй 45/110 від 14 грудня 1990 року): поряд з іншими обставинами мають бути враховані, зокрема, характер і ступінь тяжкості правопорушення, відомості про особу правопорушника, а також інтереси захисту суспільства тощо (пункт 2.3). За міжнародними рекомендаціями щодо застосування такого виду покарання (стягнення), як штраф, потрібно враховувати насамперед його адекватність матеріальному стану особи, яку притягають до юридичної відповідальності; законодавець має визначити співмірну міру адміністративної відповідальності для досягнення легітимної мети, а суди забезпечувати індивідуалізацію такої відповідальності залежно від обставин справи.

У Рішенні від 06.09.2023 № 6-р(I)/2023 Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абз. 3 п/п 3.1 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010).

У п/п 2.1 п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017 зазначено, що «Конституцією України проголошено, що Україна є правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права (ст. 1, ч. 1 ст. 8).

Конституційний Суд України в абз. 2 п/п 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 пі/п 5.4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абз. 3 п/п 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010).

Як зазначено в п. 44 Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків: він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку.

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.»

У Рішенні від 09.09.2026 № 10-р(I)/2026 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства Конституції України (ч. 2 ст. 8 Основного Закону України) зобов`язує кожен суд застосовувати норми права у спосіб, що відповідає Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Зважаючи на вищенаведене застосування до осіб, які вчинили дії, передбачені ст. 122-4, 124 КУпАП, і яким не надавалося у визначеному законодавством порядку право на керування транспортними засобами відповідної категорії, стягнення у виді позбавлення такого права, не відповідатиме як приписам національного законодавства, так і ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про вид та розмір стягнення, судом враховується, що вчинено два правопорушення, які поєднані також з керуванням транспортним засобом особою, яка не має права керування, а також із забороною перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень (з 01:00 до 05:00 п. 5 ч. 1 ст. 8Закону України «Про правовий режим воєнного стану», розпорядження начальника Київської обласної військової адміністрації від 08.09.2026 №1999),

Зважаючи на характер правопорушень, особу правопорушника, який не працює, який висловив готовність, але не відшкодував заподіяні потерпілій збитки, з метою виховання правопорушника та запобігання вчинення ним нових правопорушень, на підставі ст. 36 КУпАП необхідним та достатнім є стягнення в межах санкції ст.122-4 КУпАП у виді адміністративного арешту.

Відповідно до ст.ст.122-4, 124 КУпАП, згідно зі ст.33, 252, 283 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.122-4, ст.124 КУпАП.

Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк десять діб.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі до Київського апеляційного суду апеляційної скарги через Переяславський міськрайонний суд Київської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження.

Строк пред`явлення постанови до виконання три місяці з моменту набрання нею законної сили.

Реквізити для сплати судового збору: отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; рахунок отримувача № UA908999980313111256000026001; МФО 899998; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП).

Суддя Д. В. Свояк