Ухвала суду № 140935815, 26.10.2026, Вишгородський районний суд Київської області

"26" жовтня 2026 р. Справа № 363/1928/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря Михайлик Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вишгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою КП «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії-

ВСТАНОВИВ:

27.03.2026 року представником позивача було подано до Вишгородського районного суду Київської області вказану позовну заяву.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.04.2026 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, яке потім за клопотанням відповідачки було відкладено.

У призначене судове засідання учасники провадження не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. При цьому, 21.10.2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову та стягнення з відповідачки сплаченого позивачем судового збору, оскільки заборгованість була погашена відповідачкою після подачі позову до суду, а отже позовні вимоги задоволені.

Представник позивача та відповідачка просили суд провести засідання за їх відсутності, про що надали суду відповідні заяви.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши заяву представника позивача про закриття провадження у справі, а також матеріали справи, суд дійшов наступного висновку:

Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 62 ЦПК України встановлено перелік документів, що підтверджують повноваження представників.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 64 ЦПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Так, в матеріалах справи наявна виписка з Єдиного державного реєстру ЮО, ФОП та ГФ, відповідно до якої Нефьодова М.О. має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи КП «Вишгородтепломережа» Вишгородської місткої ради без довіреності, в тому числі і підписувати договори.

Як убачається із заяви представника позивача, остання просить суд закрити провадження по справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Отже, відмова від позову є одностороннім вільним волевиявлення позивача шляхом здійснення процесуальної дії, спрямованої на завершення розгляду судом справи. У разі подання позивачем такої заяви суд зобов`язаний перевірити, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача та роз`яснити позивачу наслідки вчинення такої дії. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14.09.2020 року у справі за №520/13115/16, від 10.02.2021 року у справі за №2-5015/10, від 02.02.2022 року у справі за №538/1818/20, від 28.04.2022 року у справі за №138/2763/20 та інших.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд виходить з того, що представник позивача подала до суду заяву про відмову від позову, така відмова від позову не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому її необхідно прийняти, а провадження у справі закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом).

Суд наголошує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Принцип диспозитивності цивільного судочинства - це свобода заінтересованих осіб розпоряджатися на свій розсуд матеріальними і процесуальними правами. Тобто диспозитивність процесу надає можливість заінтересованим особам самим визначати матеріальні та процесуальні межі судового захисту.

У п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України передбачено, що, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Приймаючи до уваги, що позивач відмовився від позову, посилаючись на те, що відповідачкою була погашена заборгованість після подачі позову до суду, а тому суд вважає за необхідне прийняту відмову від позову та закрити провадження по справі.

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору, який було сплачено позивачем при подачі цього позову до суду, суд зазначає наступне:

Згідно ч. 2 ст. 255 ЦПК України - про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачений у ст. 142 ЦПК України.

Так, ч. 1 ст. 142 ЦПК України зазначає, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тлумачення ч. 3 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову. Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06.05.2026 року у справі за №726/2253/25 (провадження № 61-13391св25).

В даній справі представник позивача просить суд закрити провадження у справі у на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) саме внаслідок задоволення відповідачкою його вимог після пред`явлення позову.

Розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України) є імперативною нормою для суду, який за результатом розгляду справи розподіляє судові витрати як за заявою учасника справи, так і з власної ініціативи. При цьому ч. 1 ст. 142 ЦПК України є загальною процесуальною нормою, а ч. 3 ст. 142 ЦПК України є спеціальною процесуальною нормою права, яка уточнює наслідки відмови позивача від позову.

Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (п. 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 року у справі за №910/18214/19).

Таким чином, з урахуванням ч. 3 ст. 142 ЦПК України, оскільки позивач відмовився від позову у зв`язку із добровільною сплатою відповідачкою заборгованості після пред`явлення позову, а предметом позову було саме стягнення заборгованості, тому у цій справі наявні правові підстав для стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, зокрема, судового збору.

На підставі викладеного вище та керуючись Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 142, 255, 353-354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника позивача про закриття провадження у справі та стягнення сплаченого судового збору задовольнити.

Провадження у цивільній справі за позовною заявою КП «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії закрити на підставі ст. 255 ч. 1 п. 4 ЦПК України, у зв`язку із відмовою позивача від позову та прийняття відмови судом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради витрати зі сплати судового збору в сумі 3 328 грн. 00 коп.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.П. Дьоміна