Ухвала суду № 140935277, 19.10.2026, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №348/602/26

Провадження № 2/348/2216/26

19 жовтня 2026 року суддя Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Матолич В.В., розглянувши у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуд Палеттен Експрес Сервіс», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Командор Фінанс Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Авітру», Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Пак», ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор Єзупільської селищної ради Федорин Мирослав Михайлович про визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу, визнання недійсним договору купівлі-продажу виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами, скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно і відновлення становища, що існувало до порушення інтересів позивачів,

інші учасники: представник позивача ОСОБА_4

встановила:

10.03.2026 ТОВ «Вуд Палеттен Експрес Сервіс», ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 пред`явили позов до ТОВ «Командор Фінанс Груп», ТОВ «Авітру», ТОВ «Перфект Пак», ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор Єзупільської селищної ради Федорин Мирослав Михайлович про визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу, визнання недійсним договору купівлі-продажу виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами, скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно і відновлення становища, що існувало до порушення інтересів позивачів.

Предметом позову є виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами - сонячна електростанція на АДРЕСА_1 , право власності на який було зареєстроване за ТОВ "Перфект Пак", засновником та директором, якого був ОСОБА_3 ; потім право власності на предмет позову перейшло до ТОВ "Командор Фінанс Груп", засновниками якого були ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; після цього право власності на предмет позову було зареєстроване за ОСОБА_3 , який у подальшому передав його до статутного капіталу ТОВ "Авітру", засновником якого він на той час був.

У ході підготовчого судового засідання суд поставив на обговорення питання щодо закриття провадження у справі у зв`язку із тим, що позов слід розглядати у порядку господарського судочинства.

Сторона позивачів заперечувала проти закриття провадження, оскільки спір є цивільно-правовим - один із відповідачів є фізичною особою, яка не здійснює господарської діяльності. Водночас зазначила, що набуття права на предмет позову ОСОБА_3 не пов`язане із сімейними чи спадковими правовідносинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 13 ЦПК України визначено диспозитивність цивільного судочинства - принцип, згідно з яким сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами. Отже йдеться в першу чергу про принцип диспозитивності саме для сторін. Цим кодексом позивач наділений правом визначати особу, яка є відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Частиною 3 ст. 30 ГПК України встановлено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15,16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1,12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Також згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17), згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК (1798-12), господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК (1798-12), а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (436-15). Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України 435-15), Господарським кодексом України (436-15), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; г) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Крім того, спори про визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу господарського товариства підлягають виключній підсудності (ч. 1 ст. 30 ГПК України), та підлягають розгляду господарськими судами. Підсудність виключно за місцезнаходженням нерухомого майна (або основної його частини), оскільки спір стосується прав на нерухомість.

Враховуючи наведене, а також характер спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін (юридичні особи, суб`єкти підприємницької діяльності, а також фізична особа, яка була станом на вчинення оспорюваних правочинів та є на даний час, засновником та кінцевим бенефіціаром юридичних осіб - інших відповідачів), суд вважає, що спір, який виник між сторонами, є господарським спором, а тому підлягає розгляду у порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За наведених обставин, провадження у даній справі слід закрити.

Керуючись ст. 255 ЦПК України, суддя,

постановила:

провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуд Палеттен Експрес Сервіс», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Командор Фінанс Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Авітру», Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Пак», ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор Єзупільської селищної ради Федорин Мирослав Михайлович про визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу, визнання недійсним договору купівлі-продажу виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами, скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно і відновлення становища, що існувало до порушення інтересів позивачів, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду, а якщо оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 26.10.2026.

Суддя Матолич В.В.