Рішення № 140929429, 26.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8597/26-Е

Провадження № 2-а/522/310/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 19.05.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №7276350 від 16.05.2026, закриття провадження у справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 травня 2026 року позивач, керуючи автомобілем MITSUBISHI LANCER, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись провулком Ванним у м. Одесі, заїхав на прилеглу територію магазину «Таврія В», після чого виїхав звідти на дорогу та здійснив зупинку транспортного засобу праворуч по ходу руху. Позивач зазначає, що дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» був установлений праворуч відносно напрямку руху основною дорогою, а тому після виїзду з прилеглої території не перебував у його безпосередньому полі зору та не міг бути своєчасно сприйнятий. У зв`язку з цим, позивач вважає притягнення його до адміністративної відповідальності неправомірним.

Позивач просив суд скасувати постанову серії ОДП № 7276350 від 16.05.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі за адміністративне правопорушення, якою притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Шенцевої О.П.

29 травня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у адміністративній справі.

05 червня 2026 року до суду від представника Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху ОМР надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві.

27 серпня 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі й стягнути судові витрати.

27 серпня 2026 року представником відповідача подано до суду надано додаткові пояснення, в яких вказали на наявність технічної описки у відзиві.

28 вересня 2026 року до суду від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.

Позивач в судові засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини неявки до суду не повідомив.

Як зазначено в ст. 6 КАС України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Слід звернути увагу, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі N 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 250 КАС України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення (повне чи скорочене) без його проголошення.

У відповідності до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з викладеним, суд доходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Відтак, згідно з ч. 4 ст. 229 та ч. 3 ст. 268 КАС України, враховуючи вищезазначене, а також неодноразову неявку сторони позивача, з огляду на заяву відповідача, суд доходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутність сторін, без фіксації судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 16.05.2026 інспектором з паркування відділу контролю за безпекою дорожнього руху та паркуванням управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Ніколовим Віталієм Димитровичем було виявлено порушення водієм транспортного засобу MITSUBISHI LANSER, д/н НОМЕР_2 , вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» п. 33.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306 (далі ПДР), а саме: здійснено заборонену зупинку за адресою м. Одеса, провулок Ванний, 1А За результатами виявленого адміністративного правопорушення інспектором з паркування винесено постанову про адміністративне правопорушення ОДП № 7276350 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Зі змісту постанови вбачається, що 16.05.2026 о 14:49 у м. Одеса по провулку Ванний, 1 А водій транспортного засобу MITSUBISHI LANSER, д/н НОМЕР_2 , здійснив зупинку, стоянку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушено вимоги п. 33.3 34 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306 (далі - ПДР) та ч. 1 ст. 122 КУпАП. Постановою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340 гривень.

Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, оскільки зупинка транспортного засобу була здійснена ним після виїзду з прилеглої території магазину, а дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» не перебував у його безпосередньому полі зору та не міг бути своєчасно сприйнятий. На думку позивача, відсутність дублюючого дорожнього знака та дорожньої розмітки 1.4 не забезпечила належного інформування про заборону зупинки, у зв`язку з чим він вважає притягнення до відповідальності неправомірним та просить скасувати постанову.

На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення представником Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради разом з відзивом на позов, що долучено до матеріалів справи, надано фотофіксацію.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За статтею 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (стаття 11).

В силу статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Таким чином, притягнути до адміністративної відповідальності можна лише ту особу, яка вчинила дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення та яка є або може бути суб`єктом адміністративного правопорушення.

При цьому, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і обєктивне зясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 КУпАП ).

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обовязок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

За змістом статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ч.1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимогдорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.).

Правовідносини, що стосуються дорожнього руху врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" від 10.10.2001 № 1306 ( далі - Постанова № 1306).

За змістом п. 1.1. Постанови № 1306, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Розділом 8 вказаних Правил встановлено порядок та особливості регулювання дорожнього руху.

Згідно з п. 8.1. вказаного розділу Правил, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

При цьому, відповідно до вимог п. 8.2-1. Постанови № 1306, дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.

Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.

Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.

Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги).

Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.

Відповідно до ДСТУ 4100-2021 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови Правила застосування» цей стандарт поширюється на дорожні знаки, призначені для інформування учасників дорожнього руху щодо умов, напрямків, режимів руху на автомобільних дорогах і вулицях (далі дорогах) та виїздах на них з прилеглих територій, на територіях об`єктів дорожнього сервісу, а також на матеріали для світлоповертальних поверхонь (далі світлоповертальні матеріали) технічних засобів організації дорожнього руху.

Положенням п. 14.1.1 встановлено, що дорожні знаки потрібно розташовувати так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатування і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо). Під час розташування дорожніх знаків повинна бути забезпечена спрямованість інформації, яку вони передають, тільки до тих учасників руху, для яких її призначено. Дорожні знаки повинні бути видимі за відстані не менше ніж 100 м за напрямком руху.

Згідно з пунктом 3.11 ДСТУ 4100-2021 лицева поверхня дорожнього знака - повернута в сторону водія поверхня дорожнього знака з нанесеним на ній зображенням.

Пунктом 14.5.30 ДСТУ 4100-2021 зазначено, що у випадках, коли потрібно заборонити зупинку або стоянку вздовж одного боку площі, фасаду будинку тощо, і знаки 3.343.37 не можуть бути встановлені так, щоб усі водії були поінформовані про введену заборону, дозволено установлювати ці знаки разом із однією з табличок 7.2.5 чи 7.2.6 або з табличкою 7.2.7 навпроти в`їзду на площу, під`їзду до будинку тощо, лицьовою частиною в бік водіїв ТЗ, що під`їжджають.

Якщо немає потреби поширювати дію знаків 3.343.37 до найближчого за ходом руху перехрестя чи кінця населеного пункту, то в кінці зони дії цих знаків рекомендовано встановити відповідні знаки з табличкою 7.2.3, а посередині з табличкою 7.2.4. Дозволено також застосувати табличку 7.2.2 у разі зони дії знаків до 100 м.

Знаки 3.343.37 застосовують без табличок 7.2.27.2.4, якщо зону їхньої дії поширюють до видимого з місця встановлення цих знаків перехрестя чи кінця населеного пункту.

Отже, дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. Дорожні знаки призначені для інформування водіїв про запровадження або скасування певного режиму руху, а також інформування учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила, запровадження або скасування певних обмежень в русі, тощо. Основна мета встановлення дорожніх знаків є інформування водіїв.

Підпунктом в) пункту 8.4 розділу 8 Правил дорожнього руху України (ПДР) визначено, що заборонні знаки - запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Пунктом 3.34 розділу 33 ПДР визначено, що знак «Зупинку заборонено» встановлює заборону зупинки і стоянки транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Також розділ 33 ПДР визначає, що зона дії знаків 3.1-3.15, 3.19-3.21, 3.25, 3.27, 3.29, 3.33-3.37 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету.

Як вбачається з фотознімків, наданих відповідачем разом з відзивом на позов, водій транспортного засобу порушив вимоги розділу 33 ПДР України «Дорожні знаки», а саме дію знаку 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушив Правила дорожнього руху за адресою: м.Одеса, вул.Балківська, 137 Г.

На підтвердження наявності знаку 3.34 «Зупинку заборонено» за адресою: м. Одеса, провулок Ванний стороною відповідача суду було надано фото розташування вищезазначеного знаку, що є підтвердженням того, що за даною адресою «Зупинку заборонено».

Судом встановлено, що за адресою м.Одеса, провулок Ванний, 1 А на тому боці де стояв автомобіль, розташований дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено», що підтверджується фото, наданими Департаментом разом з відзивом, та є підтвердженням того, що за даною адресою діє знак «Зупинку заборонено» і саме вимоги цього дорожнього знаку 3.34 було порушено водієм транспортного засобу MITSUBISHI LANSER, д/н НОМЕР_2 .

Крім того, сам позивач не заперечує факт зупинки автомобіля по провулку Ванному, 1 А у м. Одесі.

При цьому, з наявної в матеріалах фотофіксації вбачається, що транспортний засіб позивача було залишено таким чином, що він створює суттєві перешкоди для руху інших транспортних засобів по дорозі, яка має бути вільна від будь-яких перешкод, в тому числі без створення аварійних ситуацій.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дійчи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних до нього причин.

Таким чином, позивачем суду не було надано належних та допустимих доказів щодо спростування факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме того, що водієм не було порушено вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» на провулку Ванному, 1 А в м. Одесі.

В свою чергу, стороною відповідача надано фотофіксацію, що долучено до матеріалів справи, яка повністю підтверджує наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Враховуючи досліджені в судовому засіданні обставини та встановлені факти на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що доводи позовної заяви є необґрунтованими та спростовуються доказами наданими Департаментом транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на наведене, виходячи з засад розумності та справедливості, суд приходить до переконливого висновку про те, що при винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП 7276350 від 16.05.2026 року інспектором з паркування, він діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України, та правомірно притягнув правопорушника до передбаченої законом адміністративної відповідальності, наклавши на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Враховуючи досліджені судом обставини та встановлені факти на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що доводи позовної заяви є недоведеними та спростовуються доказами наданими відповідачем.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то судові витрати стягненню з відповідача на корись позивача за рахунок бюджетних асигнувань не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 63 Конституції України, ст.ст.2, 14, 19-20, 22, 72-77, 118, 192, ч.3 ст.194, 227-228,ч.4 ст.229, 241-246, 250, 286, 293, 294 КАС України, ст.ст.9, ч.3 ст.122, 222, 251, 252, 254, 257, 258, 268, 276, 278, 280, 283, 289 КУпАП, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 26 жовтня 2026 року, у зв`язку з перебуванням судді в період з 06 жовтня 2026 року по 16 жовтня 2026 року в щорічній основній відпустці, а з 20 жовтня 2026 року по 23 жовтня 2026 року на лікарняному.

Суддя: