Рішення № 140926181, 20.10.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 20.10.2026

Справа № 334/4794/26

Провадження № 2/334/3566/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., за участю секретаря Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В позові посилалися на те, що ОСОБА_1 є законним наймачем та фактичним користувачем квартири АДРЕСА_1 . Квартира не приватизована та належить до житлового фонду територіальної громади м. Запоріжжя.

Право користування житловим приміщенням підтверджується ордером на житлове приміщення № 1098 від 26.07.1996 року, договором найму житлового приміщення № 94972105, копією особового рахунку, витягом з Реєстру територіальної громади.

За копією особового рахунку квартира має загальну площу 63,05 кв.м., житлову площу 37 кв.м., складається з 3 кімнат; кількість зареєстрованих осіб зазначена як 4 особи.

В документах адреса квартири зазначена за попередньою назвою вулиці: АДРЕСА_2 . У подальшому вулицю Мурманську перейменовано на вулицю Мрії, у зв`язку з чим чинна адреса квартири: АДРЕСА_2 .

Разом із позивачем за адресою спірної квартири зареєстровані ОСОБА_4 , а також відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_4 є сином позивача, зареєстрований у спірній квартирі та має реальний зв`язок із цим житлом. З довідки військової частини НОМЕР_1 № 0897/01 від 17.05.2025 року вбачається, що він з 26.04.2025 року по цей час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ДПС України. Його відсутність має поважний і тимчасовий характер, право користування житлом позивачем не оспорюється, а тому він залучається до участі у справі як третя особа.

Відповідач ОСОБА_2 є донькою позивача, у квартирі фактично не проживає з 1993 року, що підтверджується актом від 09.05.2026 року, відповідач ОСОБА_3 є онукою позивача та на час звернення до суду є повнолітньою особою, у квартирі фактично не проживає з 2007 року, що підтверджується актом від 09.05.2026 року.

Відповідачі останній раз відвідували Україну у 2020 році, також у цьому році виїхали за межі України, з того часу до квартири не поверталися, постійно проживають за кордоном, а їх точне фактичне місце проживання невідоме.

Факт фактичного проживання позивача та непроживання відповідачів у спірній квартирі підтверджується актом обстеження житлових умов та фактичного проживання/непроживання осіб від 09.05.2026 року, складеним сусідами по будинку ОСОБА_5 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_3 , ОСОБА_6 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_4 , за участю голови ОСББ Кравченка В.В.

За змістом зазначеного акта за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 4 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Фактично у квартирі проживає одна особа - ОСОБА_1 . Особистих речей відповідачів, які б свідчили про їх фактичне проживання у квартирі, немає; вони участі в утриманні квартири та будинку не беруть, житлово-комунальні платежі та внески на утримання будинку не сплачують, до ОСББ або сусідів з питань проживання у квартирі, доступу до квартири, вселення або усунення перешкод у користуванні житлом не зверталися.

Зазначені обставини підтверджують, що відсутність відповідачів у спірному житлі не є тимчасовою та не пов`язана з обставинами воєнного стану, оскільки їх фактичне вибуття зі спірної квартири та проживання поза нею розпочалися задовго до повномасштабної збройної агресії, а з 2020 року відповідачі виїхали за межі України і до квартири не поверталися.

Доданими до позову рахунками та квитанціями про оплату комунальних послуг і внесків на утримання будинку підтверджується, що позивач несе фінансовий тягар утримання спірної квартири. Зокрема, 05.05.2026 року ОСОБА_1 сплачено платежі за послуги, пов`язані з користуванням і утриманням квартири, у тому числі за теплопостачання, водопостачання/водовідведення, поводження з побутовими відходами та внески ОСББ на утримання будинку за 4 осіб. З наданих квитанцій вбачається сплата: 166 грн., 4982,71 грн., 975,16 грн., 125,26 грн., 125,26 грн. та 2248,12 грн., тобто загалом не менше 8622,51 грн. Ці платежі здійснювалися позивачем за квартиру, у якій формально зареєстровані особи, які фактично тривалий час не проживають, участі в оплаті не беруть та витрат на утримання житла не несуть.

Формальна реєстрація відповідачів у квартирі не відповідає фактичним житловим відносинам та створює для позивача надмірний майновий тягар, оскільки позивач змушена одноособово забезпечувати оплату комунальних послуг, внесків ОСББ та інших платежів щодо квартири, у якій відповідачі обліковуються, але фактично не проживають і не беруть участі в її утриманні.

Наявність формальної реєстрації відповідачів у спірній квартирі також створює для позивача реальні перешкоди у належному користуванні житлом, веденні обліку осіб, які фактично проживають у квартирі, оформленні житлових прав щодо квартири, отриманні житлової субсидії та подальшому врегулюванні правового статусу неприватизованого житлового приміщення.

Прохали: 1) визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; 2) визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

05.06.2026 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду в судове засідання з викликом сторін.

09.07.2026 року ухвалою суду витребувано в адміністрації Державної прикордонної служби України: інформацію щодо перетину державного кордону України громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.01.2020 року по дату надання відповіді, а саме: дату кожного перетину державного кордону України, напрямок перетину, виїзд з України/в`їзд в Україну, пункт пропуску, інформацію про останній виїзд з України та наявність/відсутність подальшого в`їзду на територію України; інформацію щодо перетину державного кордону України громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01.01.2020 року по дату надання відповіді, а саме: дату кожного перетину державного кордону України, напрямок перетину, виїзд з України/в`їзд в Україну, пункт пропуску, інформацію про останній виїзд з України та наявність/відсутність подальшого в`їзду на територію України.

14.07.2026 року Державна прикордонна служба України на виконання ухвали суду надала витяг з наявною у базі даних інформацією щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2020 по 13.07.2026 (станом на 12:30, теперішній час) щодо ОСОБА_2 12.08.2021 року виїзд з України, пункт пропуску «Маяки-Удобне», а також щодо ОСОБА_3 12.08.2021 року виїзд з України, пункт пропуску «Маяки-Удобне».

20.10.2026 року позивач та її представник: адвокат Огійченко Є.В. в судове засідання не з`явилися, представник подала заяву про розгляд справи без їх участі.

20.10.2026 року в судове засідання відповідачі не з`явилися повторно, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутність не надали, відзив на позов не подали.

20.10.2026 року треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району в судове засідання не з`явилися.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України якщо відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлений завчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, то за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

У зв`язку з наведеним, суд на підставі ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.

Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася позивач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 від 28.05.1999 року та копією витягу з реєстру територіальної громади №2025/013530528 від 16.09.2025 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася відповідач ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_4 , зареєстрована з 08.08.2000 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю №2781949 від 25.05.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася відповідач ОСОБА_3 , зареєстрована з 16.08.2007 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю Департаменту адміністративних послуг ЗМР від 29.05.2026 року.

26.07.1996 року Виконавчий комітет міської ради народних депутатів м. Запоріжжя на підставі рішення міськвиконкому №29п12 від 26.07.1996 року видав ОСОБА_7 , сім`я якої складається з трьох осіб: ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_8 (мати), ОСОБА_2 (донька), Ордер на житлове приміщення №1098 на право зайняття житлового приміщення квартири житловою площею 37 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі Ордеру на житлове приміщення №1098 від 26.07.1996 року між ВРЕЖО-7 та ОСОБА_7 укладено Типовий договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

21.05.2015 року між МКП «Основаніє» та ОСОБА_1 укладено договір найму №94972105 житла в будинках державного і комунального житлового фонду, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно копії особового рахунку № НОМЕР_5 в МКП «Основаніє» станом на 01.09.2016 року відповідальним квартиронаймачем за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 .

Квартира за адресою: АДРЕСА_2 не приватизована та перебуває у власності Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради.

Згідно копії довідки ОСББ «Мурманська 3А» від 10.06.2024 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна кількість осіб, на яких нараховуються витрати/внески 1, загальна площа квартири 62,17 кв.м., опалювальна площа квартири 59,6 кв.м., внески на управління будинком 6 грн., загальна сума витрат на управління будинком на місяць 373,02 грн., заборгованість станом на 01.06.2024 року 746,20 грн.

Згідно копії акту обстеження житлових умов та фактичного проживання/непроживання осіб від 09.05.2026 року, складеного сусідами по будинку ОСОБА_5 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_3 , ОСОБА_6 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_4 , за участю голови ОСББ Кравченка В.В., за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 4 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Фактично у квартирі проживає ОСОБА_1 . Особистих речей відповідачів, які б свідчили про їх фактичне проживання у квартирі, немає; вони участі в утриманні квартири та будинку не беруть, житлово-комунальні платежі та внески на утримання будинку не сплачують, до ОСББ або сусідів з питань проживання у квартирі, доступу до квартири, вселення або усунення перешкод у користуванні житлом не зверталися.

Згідно копії довідки № 08/2701 від 17.05.2025 року ОСОБА_4 з 26.04.2025 року по цей час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ДПС України.

Згідно копій рахунків та квитанцій про оплату комунальних послуг і внесків на утримання будинку ОСОБА_1 сплачено платежі за послуги, пов`язані з користуванням і утриманням квартири, у тому числі за теплопостачання, водопостачання/водовідведення, поводження з побутовими відходами та внески ОСББ.

Відповідачі 12.08.2021 року виїхали з України через пункт пропуску «Маяки-Удобне», що підтверджується повідомленням Державної прикордонної служби України від 14.07.2026 року на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Суд, задовольняючи позов, виходить з наступного.

Відповідно ч.2 п.7 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення.

Згідно ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч.1 ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 2) право користування (сервітут).

Згідно ч.1 ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Глава 28 ЦК визначає житло об`єктом права приватної власності.

Відповідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно ст.64 ЖК України (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно ст.65 ЖК України (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Верховний Суд у Постанові від 20.09.2021 року у справі № 200/17337/17 зазначив, що «З урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування цим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування жилим приміщенням».

У Постанові Верховного Суду від 03.04.2021 року у справі № 161/2007/18 зазначено, що «Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Вичерпного переліку таких поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи та правил щодо оцінки доказів».

У Постанові Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі № 344/7064/16-ц зазначено, що «У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк».

Судом встановлено, що відповідачі, як члени сім`ї позивача - наймача за договором найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, не проживають в квартирі за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки з 12.08.2021 року виїхали з України через пункт пропуску «Маяки-Удобне», житловим приміщенням квартири не користуються, особистих речей у квартирі не мають, не сплачують комунальні послуги, в добровільному порядку з реєстрації не знімаються, а реєстрація відповідачів перешкоджає позивачу в реалізації права на отримання субсидії та приватизації вказаної квартири.

Суд доходить висновку, що відповідачі фактично більше шести місяців без поважних причин не проживають в квартирі за адресою реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , житловим приміщенням квартири не користуються, особистих речей у квартирі не мають, не сплачують комунальні послуги, в добровільному порядку з реєстрації не знімаються, тому позивач має право на захист своїх прав, зокрема шляхом визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням квартири в силу ст.72 ЖК України.

Суд вважає, що позивачем доведено відсутність відповідачів у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом, а відповідачі не надали доказів поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Тому суд дійшов висновку, що відповідачі втратили право користування житловим приміщенням даної квартири, що підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом доказами.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Крім того, відповідно ч.1,8 ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Так як відповідачі відзив на позов не подали, в судове засідання не з`явилися, будь-яких заперечень суду не надали, то суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Таким чином, за наявними матеріалами справи, позов підлягає задоволенню як такий, що ґрунтується на законі, підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Відповідно ч.1 п.6 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Так як позивач не заявляла вимоги щодо розподілу судових витрат, то суд, враховуючи принцип диспозитивності, під час ухвалення рішення не вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 27, 76-81, 211, 223, 247, 258-259, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_4 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копію заочного рішення направити відповідачам рекомендованим листом із повідомленням не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя: С.М. Телегуз