Рішення № 140925298, 23.10.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/11509/25

Провадження № 2/202/1649/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року місто Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Мартинюк С.В., представника позивача Кучера С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про скасування запису про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна та усунення перешкод у здійсненні права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач в особі свого представника адвоката Кучера С.В. звернувся з позовом, в якому, уточнивши свої вимоги, просить скасувати архівнии? запис про заборону відчуження № 4787285, зареєстровании? 11.04.2007 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме маи?но щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у здіи?сненні ОСОБА_1 ?овичем права власності на житловии? будинок, розташований за вказаною адресою, шляхом виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме маи?но архівного запису про заборону відчуження № 4787285 від 11.04.2007.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він є фактичним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення виконавчого комітету Індустріальноі? раи?онноі? ради м. Дніпропетровська № 315 від 21.04.2000 йому було надано земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,072 га для будівництва індивідуального житлового будинку.

Цим же рішенням вилучено з користування ОСОБА_2 земельну ділянку АДРЕСА_1 у зв`язку з и?ого відмовою від подальшого освоєння ділянки (заява від 02.03.2000) та анульовано рішення виконкому від 21.05.1993 No289 про надання цієі? ділянки ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що він виконав усі зобов`язання: здіи?снив будівництво житлового будинку, отримав технічнии? паспорт від 05.06.2015 (виготовлении? ФОП ОСОБА_3 ), згідно з яким загальна площа будинку становить 110,2 кв.м, житлова площа 52,6 кв.м.

Протягом понад 20 років він відкрито, безперервно та добросовісно володіє та користується цим нерухомим маи?ном, несе всі витрати на и?ого утримання, сплачує комунальні платежі.

В 2024 році він звернувся до Департаменту по роботі з активами Дніпровськоі? міськоі? ради з клопотаннями від 30.10.2024 та 04.11.2024 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельноі? ділянки.

Листом від 22.11.2024 No8/7-1817 Департамент відмовив у задоволенні його клопотань, посилаючись на відсутність реєстраціі? права власності на об`єкт нерухомого маи?на в Державному реєстрі речових прав та наявність архівного запису про заборону відчуження № 4787285 від 11.04.2007, де власником вказано ОСОБА_4 ?ловича.

Згідно з інформаціи?ною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме маи?но № 405026326 від 22.11.2024 відомості про право власності на об`єкт нерухомого маи?на відсутні; наявнии? архівнии? запис про заборону відчуження № 4787285, зареєстровании? 11.04.2007, в якому зазначено власником ОСОБА_4 ?ловича. Підстава обтяження «Повідомлення б/н, 10.01.1993, ссуда на строит. дома».

Отже, покликаючись на те, що будь-якии? зв`язок між ОСОБА_4 і об`єктом нерухомості за вказаною адресою відсутній, просить задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 01 грудня 2025 року у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 02 лютого 2026 року витребувані наявні докази з Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області.

Ухвалою від 12 травня 2026 року залучено до участі у справі як співвідповідача Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129) та виключено його з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Під час підготовчого провадження відповідачем - Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області був поданий відзив на позов, в якому вважає себе належним відповідачем, у зв`язку з чим просить у задоволенні позовних вимог до Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області відмовити.

Відповідачем - Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») також був поданий відзив на позов, в якому позов не визнає з підстав відсутності будьяких правовідносин між банком і позивачем, а також відсутності доказів накладення заборони відчуження майна за ініціативою або участю АТ «Ощадбанк».

Крім того, АТ «Ощадбанк» вважає, що є неналежним відповідачем, оскільки відповідно до п. 6 Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 25 лютого 2003 р. № 261 в редакціі? постанови Кабінету Міністрів Украі?ни від 16 травня 2025 р. № 565, банк має інше найменування, аніж зазначене в обтяженні. АТ «Ощадбанк», як юридична особа, створено 31.12.1991 відповідно до Закону Украі?ни від 20.03.1991 «Про банки і банківські діяльність» у формі Державного спеціалізованого комерціи?ного ощадного банку Украі?ни». 21.05.1999 відповідно до постанови КМУ № 876 Банк перетворении? у Відкрите акціонерне товариство «Державнии? ощаднии? банк Украі?ни», скорочена назва ВАТ «Ощадбанк». Згідно постанови КМУ від 06.04.2011 № 505 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів Украі?ни від 25.02.2003 № 261», ВАТ «Ощадбанк» змінило наи?менування на Публічне акціонерне товариство «Державнии? ощаднии? банк Украі?ни», скорочена назва АТ «Ощадбанк». Постановою КМУ № 568 від 05.06.2019 затверджено зміни до Статуту АТ «Ощадбанк», якими, зокрема, змінено повне наи?менування Банку з Публічне акціонерне товариство «Державнии? ощаднии? банк Украі?ни» на Акціонерне товариство «Державнии? ощаднии? банк Украі?ни».

Згідно з законодавством Украі?ни, що діяло в період 1995-2010 років, повноваженнями з накладання та зняття заборон (арештів) нерухомого та рухомого маи?на були наділені тільки державні нотаріуси державних нотаріальних контор за місцем знаходження такого маи?на.

Оскільки на 1988 рік не існувало електронноі? бази накладених заборон (арештів), повідомлення банків та ухвали судів про накладання заборон (арештів) відчуження на рухоме та нерухоме маи?но надсилалися до відповідних державних нотаріальних контор згідно до територіального поділу.

При надходженні до відповідноі? державноі? нотаріальноі? контори повідомлення банку (ухвали суду) про накладання заборони на маи?но, державнии? нотаріус нотаріальноі? контори вносив запис про заборону (арешт) до Реєстру державноі? нотаріальноі? контори для реєстраціі? заборон жилих будинків (частин будинків) та квартир в багатоквартирному будинку, а також арештів (заборони) накладених судовими та слідчими органами, та одночасно вносився запис в Алфавітну книгу накладених заборон.

Тобто до створення Єдиноі? електронноі? бази записи про обтяження робилися на паперових носіях - Реєстрах заборон (арештів) і Алфавітних книгах заборон (арештів).

Згідно з наказом Міністерства юстиціі? Украі?ни № 41/5 від 27 травня 1997 року було створено Єдинии? реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого маи?на - єдину комп`ютерну базу даних Украі?ни, в яку всі державні нотаріальні контори Украі?ни мали перенести всю інформація про накладені заборони і арешти з паперових носіі?в.

Наказом Міністерства юстиціі? Украі?ни від 18 серпня 2004 року № 85/5 «Про внесення змін та доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиціі? Украі?ни, зареєстрованим в Міністерстві юстиціі? Украі?ни 18 серпня 2004 року за № 10210/9619, Державному підприємству "Інформаціи?нии? центр" Міністерства юстиціі? Украі?ни було доручено здіи?снити заходи щодо створення програмного забезпечення Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого маи?на, яке б відповідало новим сучасним стандартам збереження та захисту інформаціі? та доручено забезпечити належне перенесення бази даних електронного Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого маи?на до новоі? бази даних.

Перенесення інформаціі? з бази даних раніше створеного прикладного програмного забезпечення Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого маи?на до бази даних нового прикладного програмного забезпечення здіи?снювалося частинами нотаріальними конторами за окремими нотаріальними округами.

Таким чином, в оновлену електронну базу даних було автоматично перенесено запис про заборону відчуження будинку.

Архівнии? запис - це не накладення Державним нотаріальним архівом заборони відчуження, а лише автоматичне перенесенням інформаціі? з бази даних раніше створеного електронного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого маи?на до бази даних нового прикладного програмного забезпечення.

Проведення реєстраціи?них діи? із нерухомим маи?ном на територіі? Украі?ни законодавцем віднесено до функціи? державних реєстраторів. Банки не наділені такими повноваженнями, тобто не є суб`єктом організаціи?ноі? системи державноі? реєстраціі? прав.

Відносини, що виникають у сфері державноі? реєстраціі? речових прав на нерухоме маи?но, розміщене на територіі? Украі?ни, та обтяжень таких прав регулюються Законом Украі?ни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме маи?но та і?х обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV із змінами та доповненнями.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV реєстраціи?на дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державноі? реєстраціі? прав, а також інші діі?.

Відповідно до цього Закону скасування заборони є функцією державного реєстратора.

Згідно зі ст. 6 Закону організаціи?ну систему державноі? реєстраціі? прав становлять: Міністерство юстиціі? Украі?ни та и?ого територіальні органи; суб`єкти державноі? реєстраціі? прав (виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Киі?вська, Севастопольська міські, раи?онні, раи?онні у містах Києві та Севастополі державні адміністраціі?; акредитовані суб`єкти; державні реєстратори прав на нерухоме маи?но).

Таким чином, відповідно до діючого законодавства Банк не є органом або суб`єктом, якии? здіи?снює повноваження у сфері державноі? реєстраціі?, ні в які правовідносини з позивачем не вступав, відносини між позивачем і банком відсутні.

На думку відповідача, позивачем не доведено, що и?ого права як власника є порушеними.

З огляду на вищевикладене, Акціонерне товариство «Державнии? ощаднии? банк Украі?ни» просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У свою чергу, представником позивача була подана відповідь на відзив, в якій він, посилаючись на відсутність у позивача боргу та застави маи?на у АТ «Ощадбанк», наполягав на безпідставності обтяження маи?на позивача. Також вважав, що саме АТ «Ощадбанк» є належним відповідачем, оскільки заборону накладено в інтересах Індустріального відділу ощадбанку № 7995, що належало до системи Ощадного банку, правонаступником якого є АТ «Ощадбанк». Отже наполягав на задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 29 травня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Під час судового розгляду представник позивача адвокат Кучер С.В. у судовому засіданні позов підтримав.

Представники відповідачів Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явилися, в своїх заявах просили розглядати справу без їх участі.

Відповідачі - Шоста дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, а також третя особа - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради про розгляд справи були повідомлені, явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, заперечень проти позову не надали.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, доходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська від 21.04.2000 року за № 315 анульовано рішення виконкому від 21.05.1993 року № 289, вилучено з користування ОСОБА_2 земельну ділянку АДРЕСА_1 , виділено ОСОБА_1 земельну ділянку АДРЕСА_1 ) площею 0,072 га для будівництва індивідуального житлового будинку та дозволено будівництво на вказаній земельній ділянці житлового будинку з господарськими будівлями.

Згідно з Єдиним реєстром заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11.04.2007 року Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області зареєстровано обтяження будинку АДРЕСА_1 за номером 4787285, архівний номер: 12704DNIPER1, архівна дата: 01.08.1997, дата виникнення: 01.01.1993, № реєстру: 1325-21, внутрішній номер 6301152229ЕЕ3D30574D.

Відповідно до листа Шостої дніпровської державної нотаріальної контори заборону відчуження було накладено на підставі повідомлення Ощадного банку СРСР від 03.03.1993 року про видачу позики ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку на ділянці, відведеній по АДРЕСА_1 .

Так, згідно з копією оповіщення про видачу позики від 03.03.1993 Індустріальним відділенням ощадного банку № 7995 повідомлено нотаріуса Індустріального району, що ОСОБА_4 банком надано позику в сумі 1 млн карб. строком на 25 років для будівництва індивідуального житлового будинку на ділянці, відведеній по АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Індустріальної районної ради № 88/5 від 19 лютого 1993 року.

При цьому згідно з довідкою АТ «Ощадбанк» від 11.05.2026 ОСОБА_1 не має заборгованості перед банком.

Заявляючи позовні вимоги про скасування та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження нерухомого майна, позивач зазначив, що цією забороною порушуються його права як власника будинку.

При вирішенні спору суд керується тим, що згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом частини 2 цієї статті способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Аналогічні положення містяться у статтях 317 та 321 ЦК України.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд вважає, що звернення позивача до суду з цим позовом не суперечить вищенаведеним принципам захисту прав та інтересів власника нерухомого майна.

Суд враховує, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 виділена ОСОБА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська від 21.04.2000 року за № 315, яким таку земельну ділянку було вилучено у попередньо землекористувача.

Земельна ділянка була надана позивачу для будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про обтяження майна зареєстровані Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області 11.04.2007 року на підставі архівного запису та підставою обтяження значиться повідомлення Ощадного банку СРСР від 03.03.1993 року про видачу позики ОСОБА_4 .

Суд звертає увагу, що понад двадцяти п`яти років суб`єкт, в інтересах якого накладено заборону відчуження, не мав будь-яких претензій до позивача. Позивач не є боржником за зобов`язанням, в забезпечення якого було накладено заборону відчуження, та взагалі будь-які докази існування на сьогодні невиконаного зобов`язання відсутні.

Тож суд вважає, що заборона відчуження майна порушує права позивача як власника майна, а тому позивач обґрунтовано звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в інтересах якого накладено відповідну заборону.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, про те, що Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» є неналежним відповідачем не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до статті 383 ЦК УРСР 1963 року позички громадянам видаються банками СРСР у випадках і в порядку, що визначаються законодавством Союзу РСР.

Відповідно до п. 2 постанови Верховної Ради України від 20.03.1991 «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» було оголошено власністю України, в тому числі Український Республіканський Банк Ощадного банку СРСР з його мережею, обчислювальними центрами, усіма активами, пасивами.

Наказом Українського Республіканського банку від 02.01.1992 за № 2-К відповідно зі Статутом, зареєстрованим Національним банком України 31.12.1991 року за № 4, Український Республіканський банк Ощадного банку СРСР з підзвітною йому інфраструктурою установ та організацій було перетворено в Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України.

Постановою КМУ від 21.05.1999 № 876 «Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України» перетворено Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України у Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

Відповідно до Статуту акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» останнє є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком 31.12.1991 за № 4.

Таким чином, АТ «Державний ощадний банк України» є правонаступником прав і обов`язків Українського Республіканського Банку Ощадного банку СРСР.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала також щодо неможливості оцінки спірних правовідносин лише залежно від того, як позивач сформулював позовну вимогу, і кого вказав відповідачем за цією вимогою. У кожному випадку суд повинен встановити зміст спірних правовідносин (обставини, пов`язані з правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити зміст спору. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, із неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є; позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-27, 30-32, 96-98), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 55), від12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 51)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах також неодноразово наголошувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зроблений висновок, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є, зокрема, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

З огляду на вищенаведене, позивачем вірно пред`явлено позов до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» як до правонаступника особи, в інтересах якої було накладено заборону відчуження нерухомого майна.

Водночас Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області та Шоста дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області є неналежними відповідачами, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до вказаних осіб слід відмовити.

Крім того, при вирішенні спору суд ураховує, що відповідно до приписів частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже законом не передбачено внесення судом будь-яких змін до державних реєстрів, зокрема щодо скасування чи виключення записів про обтяження майна.

За таких обставин суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» необхідно задовольнити частково шляхом зняття заборони відчуження нерухомого майна будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована 11.04.2007 року Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 4787285, архівний номер: 12704DNIPER1, архівна дата: 01.08.1997, дата виникнення: 01.01.1993, № реєстру: 1325-21, внутрішній номер 6301152229ЕЕ3D30574D.

Суд наголошує, що в даному випадку само по собі зняття заборони відчуження нерухомого майна є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача та є підставою для здійснення уповноваженим органом відповідної державної реєстрації змін стосовно обтяження речових прав, які повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації такого обтяження.

При розподілі судових витрат суд керується положеннями статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Оскільки позов задоволено частково, то вказані витрати підлягають стягненню на користь позивача з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» як належного відповідача в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Зняти заборону відчуження нерухомого майна будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована 11.04.2007 року Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 4787285, архівний номер: 12704DNIPER1, архівна дата: 01.08.1997, дата виникнення: 01.01.1993, № реєстру: 1325-21, внутрішній номер 6301152229ЕЕ3D30574D.

У решті вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області та Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 23 жовтня 2026 року.

Суддя Наталія Марченко