Рішення № 140923546, 26.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6379/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Одеса

Зала судових засідань №22

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Поліщука О.В.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 .

Від відповідача: не з`явився

Від третіх осіб: не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича (РНОКПП НОМЕР_2 ; місцезнаходження: вул. Асташкіна, буд. 21, оф. 1, м. Одеса, 65020), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача Житлово-будівельний кооператив «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» (код ЄДРПОУ 44102742; місцезнаходження: вул. Мала Арнаутська, буд. 64, м. Одеса, 65007), на стороні відповідача ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

09 березня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Хоменка Станіслава Романовича (сформована в системі «Електронний суд» 06.03.2026 року) до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича, у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича про арешт від 13.01.2026 р. ВП №79963198, якою накладено арешт на майнові права боржника: ЖБК «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» (код ЄДРПОУ 44102742) щодо земельної ділянки площею 0.1733 га з кадастровим номером 5111700000:02:007:0028, власником якої є ОСОБА_2 ;

стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подачу адміністративного позову в розмірі 1331,2 грн. та 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких буде надано протягом п`яти днів після винесення рішення у справі;

витребувати у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження №79963198.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Хурсу О.О.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з урахуванням особливостей, встановлених ст.ст. 268-273 КАС України щодо розгляду термінових справ; призначено судове засідання на 26.03.2026 року; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Житлово-будівельний кооператив «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС»; витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 79963198.

Ухвалою суду від 15.06.2026 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

19.08.2026 року матеріали справи надійшли до Одеського окружного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю по справі Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 24.08.2026 року справу прийнято до провадження; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду окремих категорій термінових справ; призначено судове засідання на 08.09.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:007:0028 площею 0,1733 га, розташованої за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Приморська, земельна ділянка 19-б. 08.06.2021 року між ним (суперфіціар) та Житлово-будівельним кооперативом «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» (суперфіціарій) укладено Договір суперфіцію №0028 строком до 31.12.2025 року з умовою про його продовження на той самий строк, якщо суперфіціар за 30 календарних днів до закінчення строку не повідомить письмово суперфіціарія про закінчення договірних відносин. 25.11.2025 року позивач направив кооперативу повідомлення про закінчення договірних відносин, а тому, на його думку, договір суперфіцію припинив свою дію 31.12.2025 року, а право забудови земельної ділянки припинилося в силу закону та умов договору. Відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно строку дії суперфіцію до 24.07.2030 року позивач вважає технічним записом, який не відповідає реальним правовідносинам.

Позивач вказує, що 16.01.2026 року, маючи намір здійснити державну реєстрацію припинення права користування земельною ділянкою, він дізнався, що постановою приватного виконавця від 13.01.2026 року у виконавчому провадженні ВП №79963198 з примусового виконання виконавчого листа №519/1612/25, виданого Південним міським судом Одеської області, про стягнення коштів з Житлово-будівельного кооперативу «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» на користь ОСОБА_3 накладено арешт на право забудови його земельної ділянки. 20.01.2026 року позивач звернувся до приватного виконавця із заявою про скасування арешту, однак листом від 24.02.2026 року вих. №2208 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

На думку позивача, арештованими під час виконання рішення суду можуть бути лише ті майнові права, які належать боржнику та які міг відчужити сам боржник (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №904/968/18), тоді як пунктами 2.10, 8.3.6 Договору суперфіцію №0028 відчуження права користування земельною ділянкою суперфіціарієм поставлено в залежність від письмової згоди власника земельної ділянки, якої позивач не надавав. Крім того, на момент накладення арешту право суперфіцію вже було припинене, а відтак був відсутній об`єкт, на який міг бути накладений арешт, а наявність самого лише запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не свідчить про існування права (постанови Верховного Суду від 16.02.2022 року у справі №924/508/21, від 07.12.2021 року у справі №910/1671/20). Позивач також вважає, що відповідач зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправильний вид обтяження «арешт нерухомого майна», хоча право забудови не є нерухомим майном, а наявність арешту унеможливлює державну реєстрацію припинення права суперфіцію та обмежує його право як власника земельної ділянки, який не є стороною виконавчого провадження.

25.03.2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що 09.01.2026 року на підставі заяви стягувача ним відкрито виконавче провадження ВП №79963198 з примусового виконання виконавчого листа №519/1612/25, виданого Південним міським судом Одеської області, про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» на користь ОСОБА_3 грошових коштів. Під час перевірки майнового стану боржника встановлено, що за боржником у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право забудови земельної ділянки (суперфіцій) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:007:0028 (номер запису про інше речове право 42429308) з датою закінчення 24.07.2030 року, у зв`язку з чим 13.01.2026 року винесено постанову про арешт та внесено відповідне обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідач вважає, що арешт накладено правомірно на підставі офіційних відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а за умовами п.3.3 Договору суперфіцію сам факт направлення повідомлення суперфіціарію не прирівнюється до його вручення, тож договірні відносини не можуть вважатися припиненими.

25.03.2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якій, крім доводів, наведених у позовній заяві, зазначив, що державна реєстрація має похідний характер і не створює права за відсутності правової підстави, позивач не оспорює право власності боржника, а оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень про обтяження його майна, а направлення 25.11.2025 року рекомендованого листа з описом вкладення на зареєстровану адресу юридичної особи є належним повідомленням незалежно від фактичного отримання кореспонденції адресатом (постанова Верховного Суду від 16.09.2025 року у справі №420/31843/24).

08.09.2026 року судом зареєстровано письмові пояснення третьої особи ОСОБА_3 (сформовані в системі «Електронний суд» 07.09.2026 року), у яких він просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що є стягувачем у виконавчому провадженні ВП №79963198, а оскаржуваною постановою арештовано не право власності позивача на земельну ділянку, а зареєстроване за боржником окреме речове право (право суперфіцію). Право суперфіцію є оборотоздатним (ч.2 ст.102-1 ЗК України), а п. «в» ч.1 та ч.4 ст.135 ЗК України прямо передбачають продаж права суперфіцію та звернення на нього стягнення державним або приватним виконавцем, тоді як пункти 2.10 та 8.3.6 Договору суперфіцію регулюють лише добровільне відчуження права самим суперфіціарієм. Станом на 13.01.2026 року державна реєстрація припинення права суперфіцію проведена не була, а відповідно до ч.2 ст.3 та ч.5 ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права припиняються з моменту державної реєстрації, а відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними до моменту державної реєстрації припинення таких прав.

У судовому засіданні 08.09.2026 року представник позивача заперечував проти приєднання письмових пояснень третьої особи до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 08.09.2026 року з власної ініціативи суду продовжено строк розгляду справи на 20 днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 17.09.2026 року.

16.09.2026 року представник позивача подав заперечення на письмові пояснення третьої особи, у яких зазначає, що третя особа, будучи залученою до участі у справі ще 24.04.2026 року, до переходу суду першої інстанції до стадії ухвалення рішення жодних пояснень по суті позову не подала, а подані нею пояснення не містять нових обставин. Позивач вважає, що для застосування ст.135 ЗК України необхідною передумовою є існування у боржника відповідного права, а на момент накладення арешту договір суперфіцію вже припинився. Крім того, позивач звертає увагу на невідповідність між змістом постанови, якою арештовано право забудови земельної ділянки (суперфіцій), і зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно видом обтяження «арешт нерухомого майна», а також на те, що 20.01.2026 року він надав приватному виконавцю копію повідомлення від 24.11.2025 року з доказами його направлення, однак відповідач не надав їм належної оцінки.

14.10.2026 року до суду надійшла заява представника третьої особи Каліна І.Г. (сформована в системі «Електронний суд» 12.10.2026 року) про розгляд справи за відсутності третьої особи та її представників, у якій третя особа підтримала письмові пояснення у повному обсязі.

Третя особа Житлово-будівельний кооператив «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» пояснень щодо позову до суду не подала, участі своїх представників у судових засіданнях не забезпечила, про розгляд справи неодноразово повідомлялася судом.

Щодо письмових пояснень третьої особи ОСОБА_3 суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.165 КАС України пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом. Ухвалою суду від 24.08.2026 року строк для подання пояснень третьою особою ОСОБА_3 не встановлювався, пояснення подані до судового засідання, призначеного на 08.09.2026 року, а позивач реалізував право надати на них заперечення. Пояснення третьої особи та заперечення позивача приєднано до матеріалів справи ухвалами суду від 17.09.2026 року, занесеними до протоколу судового засідання, тож суд оцінює наведені в них доводи разом з іншими матеріалами справи.

У судовому засіданні 17.09.2026 року ухвалами суду, занесеними до протоколу судового засідання, до матеріалів справи приєднано письмові пояснення третьої особи ОСОБА_3 та заперечення позивача на них; після заслуховування пояснень представника позивача та представника третьої особи ОСОБА_3 оголошено перерву до 24.09.2026 року.

Судове засідання, призначене на 24.09.2026 року, відкладено на 29.09.2026 року у зв`язку з оголошенням на території м. Одеси повітряної тривоги.

Судове засідання, призначене на 29.09.2026 року, було перенесено на 08.10.2026 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. У подальшому розгляд справи продовжено у судовому засіданні 15.10.2026 року.

У судовому засіданні 15.10.2026 року суд на місці ухвалив продовжити розгляд справи за наявною явкою учасників справи, після заслуховування пояснень представника позивача та дослідження письмових доказів закінчив з`ясування обставин у справі та перевірку їх доказами, перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив дату його проголошення 26.10.2026 року.

У судовому засіданні 26.10.2026 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:007:0028 площею 0,1733 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Делі Н.Г. за реєстровим №1757 (т.1 а.с.115). Право власності позивача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.10.2020 року (номер відомостей про речове право 38791699) (т.1 а.с.96-97), що не оспорюється іншими учасними справи.

08.06.2021 року між ОСОБА_2 (суперфіціар) та Житлово-будівельним кооперативом «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» (суперфіціарій) укладено Договір суперфіцію №0028, за умовами п.1.1 якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування вказану земельну ділянку (т.1 а.с.98-104) для здійснення будівництва об`єктів нерухомості та інших об`єктів.

Пунктом 2.10 Договору суперфіцію №0028 передбачено, що право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене суперфіціарієм за умови отримання попередньої письмової згоди суперфіціара. Згідно з п.8.3.6 Договору суперфіціарій має право включно за письмовою згодою суперфіціара відчужувати право користування земельною ділянкою, яке надано йому за цим Договором, шляхом укладення 3-х стороннього договору купівлі-продажу за участю суперфіціара.

Відповідно до п.3.1 Договору суперфіцію №0028 договір укладено терміном до 31 грудня 2025 року. Пунктом 3.3 Договору передбачено, що суперфіціарій продовжує користування земельною ділянкою після закінчення терміну дії Договору і Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, якщо суперфіціар за 30 календарних днів до закінчення дії Договору не повідомить письмово суперфіціарія про закінчення договірних відносин.

Згідно п.5.3 Договору право користування Суперфіціарія земельною ділянкою відповідно до даного договору виникає після державної реєстрації права за договором у встановленому законодавством порядку.

Згідно п.10.3 Договору (п.п.f) дія цього договору припиняється в інших випадках, встановлених законом.

08.06.2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю.О. проведено державну реєстрацію права забудови земельної ділянки (суперфіцію) за Житлово-будівельним кооперативом «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» (номер запису про інше речове право 42429308; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58667527 від 10.06.2021 року). У відомостях про зміст іншого речового права зазначено: «Строк: 4р.,6міс.,23дн., Дата закінчення дії: 24.07.2030, з автоматичним продовженням дії договору, з правом пролонгації» (т.1 а.с.9).

24.11.2025 року ОСОБА_2 склав повідомлення про закінчення договірних відносин за Договором суперфіцію №0028 від 08.06.2021 року, яке 25.11.2025 року направив Житлово-будівельному кооперативу «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» на адресу: вул. Мала Арнаутська, буд. 64, м. Одеса, 65007, поштовим відправленням з оголошеною цінністю та описом вкладення №6504800185211 (т.1 а.с.15-15 зворот). Доказів вручення вказаного поштового відправлення адресату матеріали справи не містять.

09.01.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шипковим Є.О. відкрито виконавче провадження ВП №79963198 з примусового виконання виконавчого листа №519/1612/25, виданого 22.12.2025 року Південним міським судом Одеської області, про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» на користь ОСОБА_3 грошових коштів (т.1 а.с.73-74 ).

13.01.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шипковим Є.О. винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП №79963198, у якій встановлено, що в ході примусового виконання у боржника виявлено право забудови земельної ділянки (суперфіцій) на земельну ділянку з кадастровим номером 5111700000:02:007:0028, та постановлено: «Накласти арешт на право забудови земельної ділянки (суперфіцій) на земельну ділянку кадастровий номер 5111700000:02:007:0028, площею: 0.1733 га відповідно до договору суперфіцію, серія та номер: 0028, виданий 08.06.2021, видавник: ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС" та ОСОБА_2 , що належить боржнику: ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС"» у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 73786,69 доларів США (т.1 а.с.85-86).

13.01.2026 року приватним виконавцем Шипковим Є.О. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження №63113520 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 82830460 від 13.01.2026 року), вид обтяження: арешт нерухомого майна; обтяжувач: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шипков Є.О.; особа, майно/права якої обтяжуються: Житлово-будівельний кооператив «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС»; об`єктом обтяження є майнові права/речові права; опис предмета обтяження: право забудови земельної ділянки (суперфіцій) на земельну ділянку з кадастровим номером 5111700000:02:007:0028 площею 0,1733 га відповідно до договору суперфіцію №0028 від 08.06.2021 року (т.1 а.с.89-90).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.01.2026 року №460605523 станом на 16.01.2026 року запис про інше речове право №42429308 (право забудови земельної ділянки (суперфіцій)) за Житлово-будівельним кооперативом «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» є актуальним, відомості про державну реєстрацію його припинення відсутні (т.1 а.с.9).

20.01.2026 року ОСОБА_2 звернувся до приватного виконавця із заявою про скасування арешту земельної ділянки (право забудови (суперфіцій)), до якої додав копію Договору суперфіцію №0028 та копію повідомлення про закінчення договірних відносин з доказами його направлення (т.1 а.с.10-11) з доказами його направлення боржнику за виконавчим провадженням.

Листом від 24.02.2026 року вих. №2208 приватний виконавець повідомив позивача, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за земельною ділянкою з кадастровим номером 5111700000:02:007:0028 зареєстроване право забудови земельної ділянки (суперфіцій) Житлово-будівельного кооперативу «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС», договір дійсний до 24.07.2030 року, у зв`язку з чим на вказане право накладено арешт, а правові підстави для задоволення заяви відсутні (т.1 а.с.16).

Власник земельної ділянки (позивач) з постановою про накладення арешту на право забудови земельної ділянки не погодився та оскаржив її до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

За положеннями ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктами 3, 6, 8 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Відповідно до ч.1 ст.48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з ч.5 ст.48 Закону №1404-VIII у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Абзацом другим пункту 1 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5), визначено, що на майнові права, корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності арешт накладається шляхом винесення постанови про арешт майна боржника. Опис та арешт такого майна не проводяться.

Відповідно до ч.1 ст.413 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Згідно з ч.2 ст.413 ЦК України право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.416 ЦК України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі спливу строку права користування.

Частиною 1 ст.182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч.1 ст.102-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Згідно з п.2 ч.9 ст.102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняється в разі спливу строку, на який було надано право користування.

Відповідно до п. «в» ч.1 ст.135 ЗК України порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов`язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюється продаж земельних ділянок, прав емфітевзису, суперфіцію на них державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Абзацом шостим ч.1 ст.135 ЗК України передбачено, що продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, передача їх у користування, продаж прав емфітевзису, суперфіцію на них, крім випадку, визначеного пунктом «в» цієї частини, можуть здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельних ділянок.

Згідно з ч.4 ст.135 ЗК України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням вимог цього Кодексу.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону №1952-IV (в редакції Закону України від 22.02.2024 року №3588-IX) речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону №1952-IV державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Згідно з п.4 ч.1 ст.4 цього Закону державній реєстрації підлягає також таке обтяження речових прав на нерухоме майно, як арешт.

Частиною 5 ст.12 Закону №1952-IV встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Згідно з ч.3 ст.13 Закону №1952-IV у разі якщо договором оренди землі, суборенди землі, земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію передбачено його поновлення, відомості про це із зазначенням строку, передбаченого договором, обов`язково вносяться до Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації такого права.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1952-IV відомості про речові права на земельну ділянку, похідні від права власності, що набуваються на підставі договору за умови його поновлення, містяться в Державному реєстрі прав з дня державної реєстрації набуття речового права. У разі подання стороною договору заяви про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору державний реєстратор виключає такі відомості з Державного реєстру прав і після закінчення строку дії договору державна реєстрація речового права, похідного від права власності, припиняється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору до закінчення строку дії договору, за умови його поновлення після закінчення строку дії договору, державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав. Заява про державну реєстрацію припинення речового права на земельну ділянку, похідного від права власності, незалежно від наявності чи відсутності відомостей про поновлення договору може бути подана в будь-який час до припинення такого права.

Згідно з п.6 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

Водночас пунктом 18 ч.4 ст.24 Закону №1952-IV (доповнено Законом України від 22.02.2024 року №3588-IX) встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації припинення речового права на нерухоме майно, похідного від права власності, - у разі закінчення строку дії договору, на підставі якого набуто таке право, або настання іншої обставини, що відповідно до закону має наслідком припинення такого права.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є правомірність постанови приватного виконавця від 13.01.2026 року у виконавчому провадженні ВП №79963198, якою арештовано право забудови земельної ділянки (суперфіцій), що належить боржнику Житлово-будівельному кооперативу «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС».

Насамперед суд зауважує, що оскаржуваною постановою арешт накладено не на земельну ділянку, яка належить позивачу на праві власності, а на похідне від права власності речове право боржника, а саме право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Як у самій постанові, так і в записі про обтяження №63113520 особою, майно/права якої обтяжуються, визначено виключно Житлово-будівельний кооператив «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС», а предметом обтяження визначено його право забудови земельної ділянки. Право власності позивача на земельну ділянку оскаржуваною постановою не обтяжено, а відомості про нього в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишились незмінними.

Відповідно до п.2.10. Договору №0028 право користування земельною ділянкою ЖБК «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС», наданою для забудови, може бути ним відчужене за умови отримання попередньої письмової згоди суперфіціара.

Отже згідно з умовами договору таке право є оборотоздатним.

Щодо доводів позивача про неможливість накладення арешту на право суперфіцію з огляду на умови пунктів 2.10, 8.3.6 Договору суперфіцію №0028, суд зазначає наступне.

На відміну від права оренди земельної ділянки, право суперфіцію є оборотоздатним речовим правом, яке за прямою вказівкою ч.2 ст.413 ЦК України та ч.2 ст.102-1 ЗК України може відчужуватися землекористувачем. Крім того, законодавець окремо врегулював саме примусову реалізацію цього права: пунктом «в» ч.1 ст.135 ЗК України передбачено продаж прав суперфіцію державним, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню, абзацом шостим ч.1 цієї статті такий продаж виведено з-під загального правила про проведення торгів виключно з ініціативи власника земельної ділянки, а ч.4 ст.135 ЗК України прямо встановлено, що звернення стягнення на права на земельні ділянки (суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №904/968/18, на яку посилається позивач, дійшла висновку про відсутність у виконавця права накладати арешт на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, оскільки таке право має обмежену оборотоздатність. Водночас у пункті 6.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.

Отже, право суперфіцію Великою Палатою Верховного Суду прямо віднесено до тих прав, звернення стягнення на які можливе, оскільки можливість їх відчуження іншою, крім власника земельної ділянки, особою передбачена законом або договором.

Пункти 2.10 та 8.3.6 Договору суперфіцію №0028 встановлюють порядок добровільного відчуження права користування земельною ділянкою самим суперфіціарієм (за письмовою згодою суперфіціара шляхом укладення тристороннього договору купівлі-продажу), однак не можуть виключати дію імперативних норм ст.135 ЗК України щодо примусового звернення стягнення на право суперфіцію під час виконання судового рішення. Протилежне тлумачення означало б, що сторони цивільно-правового договору можуть на власний розсуд вивести оборотоздатне майнове право боржника з-під дії заходів примусового виконання рішень, передбачених законом, що суперечить ст.129-1 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення.

Щодо доводів позивача про те, що на момент накладення арешту право суперфіцію вже було припинене, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 2024 року і на час винесення оскаржуваної постанови, речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації, не лише виникають, а й змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Право забудови земельної ділянки (суперфіцій) відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону №1952-IV підлягає державній реєстрації, а отже, і його припинення набуває юридичної сили з моменту державної реєстрації припинення.

Законодавець також визначив спеціальний механізм відображення в Державному реєстрі прав похідних речових прав на земельну ділянку, набутих на підставі договору з умовою про його поновлення. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1952-IV за відсутності поданої до закінчення строку дії договору заяви сторони договору про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав. При цьому заява про державну реєстрацію припинення такого права може бути подана в будь-який час до його припинення.

Як встановлено судом, при державній реєстрації права суперфіцію до Державного реєстру прав внесено відомості про автоматичне продовження дії договору, а після спливу первісного строку (31.12.2025 року) державну реєстрацію права суперфіцію Житлово-будівельного кооперативу «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» продовжено на той самий строк (4 роки 6 місяців 23 дні) до 24.07.2030 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач як сторона договору суперфіцію до закінчення строку його дії звертався до державного реєстратора із заявою про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору або із заявою про державну реєстрацію припинення права суперфіцію. Навпаки, як зазначає сам позивач, намір здійснити державну реєстрацію припинення права користування земельною ділянкою виник у нього лише 16.01.2026 року, тобто після винесення оскаржуваної постанови.

Таким чином, станом на 13.01.2026 року право забудови земельної ділянки (суперфіцій) було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за боржником Житлово-будівельним кооперативом «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС» як чинне, з датою закінчення 24.07.2030 року, а відомості про державну реєстрацію його припинення були відсутні.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону №1952-IV такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення відповідного права, а будь-які дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав та їх обтяжень, вчиняються на підставі відомостей Державного реєстру прав.

Приватний виконавець, здійснюючи перевірку майнового стану боржника та накладаючи арешт на виявлені майнові права, діяв на підставі офіційних відомостей державних реєстрів і не наділений повноваженнями встановлювати, чи настали передбачені пунктом 3.3 Договору суперфіцію умови для його продовження, чи було належним чином повідомлено суперфіціарія про закінчення договірних відносин, та на цій підставі самостійно вирішувати питання про припинення зареєстрованого за боржником речового права. Такі питання стосуються цивільно-правових відносин між сторонами договору суперфіцію і не можуть бути вирішені приватним виконавцем у межах виконавчого провадження.

Суд також зауважує, що повідомлення про закінчення договірних відносин направлено позивачем 25.11.2025 року поштовим відправленням до відділення, однак доказів його вручення Житлово-будівельному кооперативу «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС», а також доказів визнання кооперативом припинення договору суперфіцію матеріали справи не містять (у тому числі відсутні відповідні заяви по суті справи, подані суду).

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 16.02.2022 року у справі №924/508/21 та від 07.12.2021 року у справі №910/1671/20 суд не приймає до уваги, оскільки викладені у них висновки щодо можливості суду перевірити правомірність набуття речового права, незважаючи на наявність запису в Державному реєстрі прав, сформовані у спорах, предметом яких був захист самого речового права між учасниками відповідних цивільних (господарських) правовідносин. Натомість у цій справі суд перевіряє правомірність постанови приватного виконавця з урахуванням відомостей, якими виконавець володів на час її прийняття, та положень ч.2 ст.3 Закону №1952-IV в редакції Закону України від 22.02.2024 року №3588-IX, яка набрала чинності після ухвалення вказаних постанов.

Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.09.2025 року у справі №420/31843/24, на який посилається позивач, сформований у спорі щодо належного надсилання суб`єктом владних повноважень припису юридичній особі, тобто в інших правовідносинах, і не впливає на висновок суду про відсутність станом на 13.01.2026 року державної реєстрації припинення права суперфіцію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється з урахуванням обставин та відомостей, які існували на час його прийняття. Звернення позивача до приватного виконавця 20.01.2026 року із заявою про скасування арешту, до якої додано копію повідомлення про закінчення договірних відносин, мало місце після винесення оскаржуваної постанови, а тому не може свідчити про її протиправність. До того ж надані позивачем документи не підтверджували державної реєстрації припинення права суперфіцію, а обставини, з якими ч.4 ст.59 Закону №1404-VIII пов`язує зняття арешту виконавцем, у цьому випадку відсутні.

Щодо доводів позивача про реєстрацію відповідачем неправильного виду обтяження суд зазначає, що відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №1952-IV арешт є одним з видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації. Зазначення у записі про обтяження №63113520 виду обтяження «арешт нерухомого майна» відповідає класифікатору обтяжень Державного реєстру прав, при цьому запис чітко визначає об`єкт обтяження (майнові права / речові права), предмет обтяження (право забудови земельної ділянки (суперфіцій)) та особу, права якої обтяжуються (Житлово-будівельний кооператив «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС»), і повністю узгоджується зі змістом оскаржуваної постанови. Крім того, позовні вимоги стосуються саме постанови про арешт, а не правомірності дій відповідача як державного реєстратора щодо внесення запису до Державного реєстру прав.

Доводи позивача про те, що наявність арешту унеможливлює державну реєстрацію припинення права суперфіцію, суд також відхиляє, оскільки п.18 ч.4 ст.24 Закону №1952-IV прямо встановлено, що наявність зареєстрованих обтяжень не є підставою для відмови у державній реєстрації припинення речового права, похідного від права власності, у разі закінчення строку дії договору, на підставі якого набуто таке право, або настання іншої обставини, що відповідно до закону має наслідком припинення такого права.

Отже, оскаржувана постанова сама по собі не перешкоджає позивачу у разі наявності для цього підстав вирішити питання припинення права суперфіціарія у встановленому законом порядку, в тому числі шляхом вирішення відповідного спору з суперфіціарієм (у разі потреби).

Суд також зазначає, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи, яке має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів позивача. Оскільки оскаржуваною постановою арештовано зареєстроване за боржником майнове право, а право власності позивача на земельну ділянку не обтяжено, порушення прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваної постанови судом не встановлено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята приватним виконавцем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №1404-VIII, з метою забезпечення реального виконання судового рішення, на підставі офіційних відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належність боржнику права забудови земельної ділянки (суперфіцію), щодо якого законом прямо допускається звернення стягнення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем доведено правомірність оскаржуваної постанови, а доводи позивача суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) у п.58 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 121, 123, 139, 143, 241-246, 250, 255, 287, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача Житлово-будівельний кооператив «ПРИМОРСЬКИЙ РЕЗІДЕНС», на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ч.6 ст.287, ст.293 КАС України до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення ухвалено та проголошено 26.10.2026 року.

Суддя М.М. Аракелян

.