Рішення № 140922564, 23.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/8506/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом Командитного товариства «Бова-Електронік ГМБХ І КО.КГ» (BOWA-electronic

GmbH & Co.KG)

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

від 03.10.2024 № 1116552305, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Командитне товариство «Бова-Електронік ГМБХ І КО.КГ» (BOWA-electronic GmbH & Co.KG) (далі позивач, нерезидент, Компанія) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі відповідач, контролюючий орган, податковий орган), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.10.2024 № 1116552305.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Представництво є відокремленим підрозділом позивача без статусу юридичної особи, не провадить господарської діяльності на території України та здійснює для Компанії виключно діяльність підготовчого або допоміжного характеру: промоцію та маркетинг медичного обладнання BOWA, участь у виставках, медичних конгресах і конференціях, виготовлення інформаційних матеріалів, демонстрацію та інженерне налаштування обладнання. Отже, у розумінні підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) та підпункту «е» пункту 4 статті 5 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995 (далі Угода) Представництво не є постійним представництвом.

Представництво не виробляло, не закуповувало та не реалізовувало обладнання BOWA, не укладало договорів із ТОВ «МЕДІНТЕКС», компаніями «OPTIMUM SK S.R.O.» та «GELARRY (SC) LIMITED» і не отримувало від них доходу. Висновок про діяльність в інтересах третіх осіб ґрунтується на припущеннях. Зазначення Представництва уповноваженим представником виробника в деклараціях про відповідність є виконанням функцій, передбачених технічним регламентом щодо медичних виробів, а компанія «SRA DEVELOPMENT Ltd» з 01.11.2016 перебуває під повним контролем позивача, якому належить 100 % її акцій.

Кошти, отримані Представництвом від Компанії на фінансування власного утримання, не є доходом, оскільки Представництво не має власного капіталу і права власності на ці кошти не набуває. Відтак до них безпідставно застосовано коефіцієнт 0,7. Відповідач не здійснив порівняння діяльності Представництва та материнської компанії, а акт перевірки не містить чіткого викладу фактів порушення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що Представництво впродовж тривалого часу орендувало приміщення та автомобілі, а його діяльність була спрямована на отримання доходу компаніями «OPTIMUM SK S.R.O.» (Словацька Республіка) та «GELARRY (SC) LIMITED» (Шотландія), які у 2017 2020 роках поставили ТОВ «МЕДІНТЕКС» обладнання BOWA на суму понад 135 млн грн. ТОВ «МЕДІНТЕКС» було зареєстроване за податковою адресою Представництва, а до митних декларацій додавалися декларації про відповідність, завірені головою Представництва, у яких воно зазначене уповноваженим представником також компанії «SRA DEVELOPMENT Ltd». З посиланням на пункти 26 та 61 Коментарів до статті 5 Модельної конвенції ОЕСР відповідач вважає, що діяльність в інтересах інших підприємств, у тому числі підприємств групи, виключає застосування підпункту «е» пункту 4 статті 5 Угоди. Крім того, відповідач зазначав, що Представництво не надало оригіналів довідок про підтвердження статусу податкового резидента Німеччини, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2017 № 480 юридичні особи Німеччини в організаційно-правовій формі GmbH & Co.KG не сплачують податок на прибуток і не є податковими резидентами. На цій підставі відповідач дійшов висновку про відсутність у Представництва права на пільги за Угодою та про порушення пункту 103.4 статті 103 і підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги та просив повернути відзив як такий, що поданий з пропуском строку на 164 дні без поважних причин та зазначив, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження висновків акта перевірки.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 відкрито провадження у справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.08.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву.

25.08.2025 відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду.

01.09.2025 позивач подав відповідь на відзив.

04.09.2025 позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2026 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом та поновлено його. У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовлено.

Щодо належності позивача суд зазначає, що Представництво є відокремленим підрозділом Компанії без статусу юридичної особи і не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності. Верховний Суд у постанові від 25.07.2024 у справі № 640/31489/21 дійшов висновку, що належним позивачем у спорі щодо податкового повідомлення-рішення, прийнятого стосовно такого представництва, є саме материнська компанія-нерезидент. Отже, позов подано належним позивачем.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Командитне товариство «Бова-Електронік ГМБХ І КО.КГ» (BOWA-electronic GmbH & Co.KG) зареєстроване за законодавством Федеративної Республіки Німеччина (реєстраційний номер 880016892, місцезнаходження: Генріх-Герц-Штрассе 4-10, 72810 Гомарінген). Відповідно до витягу з торгового реєстру від 16.12.2021 № 609114 предметом діяльності Компанії є виробництво та збут електричних і електронних деталей, зокрема повного асортименту інструментів та аксесуарів для високочастотної хірургії.

Представництво «БОВА-ЕЛЕКТРОНІК ГМБХ & КО.КГ» зареєстроване Міністерством економіки України 30.03.2016 (реєстраційний № ПІ-5149) та з 07.04.2016 перебуває на обліку в органах ДПС.

Згідно з пунктами 1.1, 1.6 та 1.7 Положення про Представництво від 11.01.2016 воно є відокремленим структурним підрозділом Компанії, не є юридичною особою та діє від імені, за дорученням і під відповідальністю Компанії. Предметом його діяльності є вдосконалення форм співробітництва та розширення обміну економічною, комерційною і науково-технічною інформацією у сфері електромедичної апаратури та медичних інструментів.

Головне управління ДПС у м. Києві провело документальну планову виїзну перевірку Представництва з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, валютного законодавства за той самий період та законодавства з єдиного внеску за період з 07.04.2016 по 31.12.2023. За її результатами складено акт від 14.08.2024 № 97143/Ж5/26-15-23-05-21/26620639 (далі акт перевірки).

В акті перевірки зроблено висновок про порушення Представництвом пункту 103.4 статті 103 та підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 583 846,00 грн, у тому числі за періодами: 2017 рік 315 391,00 грн; 2018 рік 462 884,00 грн; 2019 рік 400 395,00 грн; 2020 рік 405 176,00 грн.

Підставою для такого висновку контролюючий орган визначив кваліфікацію Представництва як постійного представництва нерезидента. Як дохід Представництва за 2017 2020 роки контролюючий орган урахував 29 330 489,00 грн кошти, отримані від Компанії на фінансування витрат Представництва, до яких застосовано коефіцієнт 0,7.

Позивач подав заперечення на акт перевірки. Листом від 01.10.2024 № 346987/Ж12/26-15-23-05-08 відповідач повідомив, що висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 03.10.2024 № 1116552305, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 1 583 846,00 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 294 667,50 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Оцінка суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до підпункту 133.2.2 пункту 133.2 статті 133 ПК України (у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466-IX)) платниками податку з числа нерезидентів є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників. Після набрання чинності Законом № 466-IX підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 статті 133 ПК України визначено, що платниками податку нерезидентами є нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов`язок сплачувати податок у порядку, встановленому цим розділом.

Відповідно до підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку.

Законом № 466-IX абзаци другий і третій підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України викладено в новій редакції, за якою постійне представництво визначає обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого протягом звітного (податкового) періоду, відповідно до принципу «витягнутої руки»; обсяг оподатковуваного прибутку постійного представництва розраховується відповідно до положень статті 39 ПК України.

Водночас Законом України від 17.12.2020 № 1117-IX (далі Закон № 1117-IX) підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено нормами, за якими положення підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України у редакції Закону № 466-IX застосовуються до податкових (звітних) періодів, починаючи з 1 січня 2021 року, а до 31 грудня 2020 року включно цей підпункт застосовується в попередній редакції.

Згідно з абзацом третім підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України у такій редакції у разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається контролюючим органом як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7 з урахуванням вимог, визначених статтею 39 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України постійне представництво визначено як постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні. Водночас цією ж нормою передбачено, що постійним представництвом не є, зокрема, утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Наведене визначення застосовується до спірних періодів (2017 2020 роки) у редакції, що діяла до внесення змін Законом № 466-IX, оскільки відповідно до підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (у редакції Закону № 1117-IX) норми підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України у новій редакції (крім абзацу двадцять п`ятого) застосовуються до податкових (звітних) періодів, починаючи з 1 січня 2021 року, а до 31 грудня 2020 року включно у попередній редакції.

Аналогічне правило закріплене у статті 5 Угоди, ратифікованої Законом України від 22.11.1995 № 449/95-ВР. Згідно з підпунктом «е» пункту 4 статті 5 Угоди термін «постійне представництво» не включає утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

За пунктом 1 статті 7 Угоди прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

Відповідно до частин другої та третьої статті 95 Цивільного кодексу України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Коментарі до Модельної податкової конвенції ОЕСР не є джерелом права України. Проте суд враховує їх як допоміжний засіб тлумачення міжнародного договору відповідно до статей 31 і 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, як це послідовно робить Верховний Суд у своїх постановах.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 22.07.2026 у справі № 320/44103/23, Коментарі до Модельної конвенції ОЕСР підлягають застосуванню як у редакції 2014 року, так і в редакції 2017 року (у частині, що не суперечить пункту 4 Коментарів до статті 5), оскільки зміни 2017 року відображають консенсус країн членів ОЕСР щодо тлумачення існуючих положень.

Верховний Суд неодноразово виснував, що обов`язок сплатити податок на прибуток у представництва нерезидента виникає лише тоді, коли представництво має статус постійного та одержує доходи з джерелом походження з України (постанови Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 826/10603/15, від 24.05.2019 у справі № 826/3191/13-а, від 02.05.2023 у справі № 826/16863/14).

Діяльність непостійного представництва має виключно підготовчий або допоміжний характер щодо діяльності материнської компанії і має бути відмінною від її статутних функцій. Натомість представництво, яке здійснює вид діяльності, тотожний основній діяльності нерезидента, набуває статусу постійного (постанови Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 826/7675/18, від 21.12.2022 у справі № 200/7051/20-а, від 11.11.2025 у справі № 640/14638/19, від 22.07.2026 у справі № 320/44103/23). Для встановлення допоміжного характеру діяльності представництва її необхідно порівняти з діяльністю нерезидента (постанова Верховного Суду від 24.05.2019 у справі № 826/3191/13-а).

Верховний Суд у постанові від 11.08.2026 у справі № 640/13698/22 з посиланням на постанову від 17.10.2019 у справі № 2а-16434/12/2670 зазначив, що при вирішенні спору щодо характеру діяльності представництва важливо враховувати: а) наявність постійного місця діяльності нерезидента в Україні або наявність в Україні особи, яка має і зазвичай використовує повноваження щодо укладання контрактів від імені нерезидента; б) наявність у нерезидента ділової мети в утриманні відповідного місця діяльності; в) функціонал представництва, на підставі якого має бути визначено характер взаємовідносин між представництвом і підприємством з погляду принципу окремої податкової правосуб`єктності; г) оцінку того, наскільки виконувані представництвом функції становлять суттєву або істотну частину діяльності нерезидента; ґ) визначення того, чи виконує представництво функції виключно щодо нерезидента, чи також щодо інших осіб.

Найважливішим критерієм, яким характеризується діяльність постійного представництва, є комерційна мета діяльності. Господарська діяльність характеризується насамперед спрямованістю на отримання доходу, а також організаційними, фінансовими та людськими зусиллями, які вчиняються для її здійснення; фактичне отримання доходу у певному податковому періоді не має вирішального значення (постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 640/10685/20, від 11.08.2026 у справі № 640/13698/22). Відповідно до пунктів 58 60 Коментарів до статті 5 Модельної конвенції ОЕСР (у редакції 2017 року) вирішальним є те, чи становить діяльність, яка здійснюється у визначеному місці, суттєву і важливу частину діяльності підприємства в цілому; допоміжна діяльність здійснюється з метою підтримки, не будучи такою частиною, і є настільки віддаленою від фактичної реалізації прибутку, що віднести до неї будь-який прибуток складно.

У постанові у справі № 640/14638/19 від 11.11.2025 Верховний Суд погодився, що реєстрація продукції головної компанії, організація інформаційних заходів і замовлення рекламних матеріалів мають підготовчий і допоміжний характер. Такі дії не є операціями, що самі по собі призводять до отримання доходу. Кошти, що надходять від материнської компанії на утримання представництва, є внутрішньогосподарським фінансуванням і не формують об`єкта оподаткування. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 22.07.2026 у справі № 320/44103/23, зазначивши, що поширення представництвом інформації про лікарські засоби, виробниками яких є інші компанії групи, не свідчить про діяльність в інтересах таких компаній, якщо засоби зареєстровані за заявками материнської компанії, а представництво не має господарських відносин з виробниками.

Верховний Суд також наголосив, що обов`язок довести наявність постійного представництва покладається на контролюючий орган (частина друга статті 77 КАС України; постанови Верховного Суду від 11.11.2025 у справі № 640/14638/19, від 22.07.2026 у справі № 320/44103/23).

Компанія є виробником медичного обладнання та інструментів для високочастотної хірургії і здійснює їх збут. Представництво у перевіреному періоді не виробляло, не закуповувало, не зберігало для поставки і не реалізовувало обладнання BOWA, не укладало зовнішньоекономічних чи інших договорів щодо такого обладнання та не надавало платних послуг.

Його діяльність полягала в маркетинговій підтримці продукції Компанії: участі у виставках і конференціях, інформуванні медичних спеціалістів, демонстрації обладнання, виготовленні рекламних матеріалів. Така діяльність є відмінною від основної діяльності Компанії, віддалена від фактичного отримання прибутку та за своєю природою є допоміжною.

Демонстрація та інженерне налаштування обладнання, як убачається з матеріалів справи, здійснювалися в межах презентаційних заходів та від імені Компанії, без укладення договорів з медичними закладами чи дистриб`юторами та без отримання оплати. За таких обставин ця діяльність не є сервісним обслуговуванням проданого обладнання для третіх осіб, а є складовою промоції продукції Компанії.

При цьому контролюючий орган порівняння діяльності Представництва та Компанії не здійснив. Висновок про «продуктивний (комерційний)» характер діяльності Представництва ґрунтується не на встановлених фактах здійснення ним господарських операцій, а на загальних посиланнях на тривалість його функціонування та оренду приміщення й автомобілів.

Суд зауважує, що наявність орендованого приміщення та тривалість діяльності підтверджують лише існування постійного місця діяльності. Проте саме по собі постійне місце діяльності не утворює постійного представництва, якщо через нього здійснюється виключно допоміжна діяльність. Як виснував Верховний Суд у постанові від 15.02.2024 у справі № 640/35881/21 (цей підхід підтримано і в постанові Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 320/44103/23), незалежно від тривалості перебування представництва за певним місцем розташування, кількості персоналу та обсягу наявних основних засобів відсутні підстави для надання такому представництву статусу постійного, поки його діяльність обмежується функціями суто підготовчого та/або допоміжного характеру.

Ключовим доводом відповідача є те, що Представництво діяло в інтересах компаній «OPTIMUM SK S.R.O.» та «GELARRY (SC) LIMITED», які у 2017 2020 роках поставляли ТОВ «МЕДІНТЕКС» обладнання BOWA.

Суд відхиляє цей довід з таких підстав.

По-перше, відповідач не надав жодного договору, платіжного документа, листування чи іншого доказу, який би свідчив про надання Представництвом послуг зазначеним компаніям, отримання від них винагороди або участь Представництва у переговорах чи укладенні контрактів з ТОВ «МЕДІНТЕКС». Сам факт поставки в Україну третіми особами продукції, виробленої Компанією, не свідчить про діяльність Представництва в їхніх інтересах.

По-друге, промоція продукції виробника здійснюється в інтересах самого виробника, оскільки спрямована на формування попиту на його продукцію. Обставина, що таку продукцію в Україну ввозять незалежні дистриб`ютори, не змінює адресата допоміжної діяльності Представництва.

По-третє, реєстрація ТОВ «МЕДІНТЕКС» за адресою, яку раніше орендувало Представництво, та укладення договору оренди з фізичною особою-підприємцем, яка є директором ТОВ «МЕДІНТЕКС», свідчать лише про орендні відносини. Вони не доводять надання Представництвом будь-яких послуг цьому товариству чи нерезидентам-постачальникам.

По-четверте, декларації про відповідність, у яких Представництво зазначене уповноваженим представником виробника, засвідчують виконання функцій, передбачених Технічним регламентом щодо медичних виробів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753.

Однак ці функції полягають у зберіганні технічної документації та взаємодії з органами оцінки відповідності та ринкового нагляду щодо продукції виробника. Вони є передумовою введення продукції в обіг, мають підготовчий характер і не породжують доходу.

По-п`яте, щодо «SRA DEVELOPMENT Ltd» суд враховує, що з 01.11.2016 ця компанія перебуває під повним контролем Компанії, якій належить 100 % її акцій, і виробляє інструменти та аксесуари для високочастотної хірургії в межах групи BOWA. Відповідач не довів, що Представництво надавало цій компанії послуги безпосередньо, отримувало від неї оплату або діяло від її імені поза функціями уповноваженого представника щодо продукції BOWA. Пункти 26 та 61 Коментарів до статті 5 Модельної конвенції ОЕСР, на які посилається відповідач, стосуються випадків, коли постійне місце діяльності фактично надає послуги іншим підприємствам. Такі обставини у цій справі не встановлені.

Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 11.11.2025 у справі № 640/14638/19, де враховано, що виробники продукції є афілійованими компаніями однієї групи, а представництво діяло в інтересах головної компанії, яка придбавала продукцію в цих виробників і реалізовувала її в Україні.

По-шосте, твердження відповідача про те, що витрати на утримання Представництва перевищують 20 % доходу компаній «OPTIMUM SK S.R.O.» та «GELARRY (SC) LIMITED» з України, не підтверджене розрахунками чи доказами.

Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 у справі № 640/10685/20 вказав на необхідність дослідження того, чи може обсяг фінансування допоміжної діяльності представництва порівняно з надходженнями нерезидента з України свідчити про істотну участь представництва в комерційній діяльності нерезидента.

Проте відповідач такого аналізу не здійснив: не обґрунтував, чому наведене співвідношення свідчить про істотну участь Представництва, та не провів функціонального аналізу його діяльності.

Крім того, відповідач співвідносить витрати Представництва з доходами інших осіб компаній «OPTIMUM SK S.R.O.» та «GELARRY (SC) LIMITED», а не самої Компанії, тому такий показник не характеризує частку діяльності Представництва в діяльності нерезидента. Обсяг фінансування сам по собі не змінює характеру діяльності, віддаленої від фактичної реалізації прибутку (пункт 58 Коментарів до статті 5 Модельної конвенції ОЕСР у редакції 2017 року).

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 11.11.2025 у справі № 640/14638/19 та від 22.07.2026 у справі № 320/44103/23. Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності доказів того, що представництво діяло в інтересах інших осіб (зокрема виробників продукції) та отримувало від цього дохід, підстави вважати його діяльність такою, що виходить за межі підготовчої чи допоміжної, відсутні.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Податкове повідомлення-рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання відповідача на неподання Представництвом посадових інструкцій та на неможливість через це встановити характер його діяльності не звільняє контролюючий орган від обов`язку довести наявність постійного представництва.

Відповідач визначив об`єкт оподаткування, застосувавши коефіцієнт 0,7 до 29 330 489,00 грн, тобто до коштів, отриманих Представництвом від Компанії на фінансування власних витрат.

Представництво не є юридичною особою і не має власного капіталу. Кошти, що надходять від Компанії на його утримання, залишаються власністю Компанії та не збільшують власний капітал Представництва. Відтак, з огляду на пункти 5 та 6.6 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, вони не є доходом.

Такі кошти не є і доходом із джерелом походження з України у розумінні підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України, оскільки джерелом походження доходу є не резиденція особи, яка здійснює виплату, а господарська діяльність в Україні, якої Представництво не провадило. Верховний Суд у постанові від 11.11.2025 у справі № 640/14638/19 також зазначив, що отримання представництвом від материнської компанії коштів фінансування є внутрішньогосподарським переміщенням у межах однієї юридичної особи, яке не породжує доходу.

Коефіцієнт 0,7, передбачений абзацом третім підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України (у редакції, що застосовувалася до 31.12.2020), застосовується до суми отриманого доходу у разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентом з джерелом його походження з України. За відсутності постійного представництва та доходу підстави для його застосування відсутні.

Відповідач також вважає, що Представництво не мало права на «пільгу» за Угодою через неподання довідки про податкове резидентство Компанії та через включення організаційно-правової форми GmbH & Co.KG до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2017 № 480.

Суд не погоджується з таким підходом.

Виключення діяльності підготовчого або допоміжного характеру з поняття постійного представництва встановлене не лише Угодою, а й безпосередньо підпунктом 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Отже, навіть без застосування Угоди Представництво не є постійним представництвом за національним законодавством, а Компанія не є платником податку на прибуток за підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 статті 133 ПК України. Питання про підтвердження резидентства для застосування Угоди за таких обставин не впливає на результат спору.

Пункт 103.4 статті 103 ПК України регулює звільнення (зменшення) від оподаткування доходів нерезидента, що виплачуються йому податковим агентом. Представництво доходів Компанії не виплачувало, а сама Компанія доходів із джерелом походження з України не отримувала. Тому висновок про порушення цієї норми є безпідставним.

Постанова Кабінету Міністрів України № 480 прийнята для цілей статті 39 ПК України щодо трансфертного ціноутворення. Вона не визначає умов виникнення постійного представництва і не змінює приписів підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Лист Міністерства фінансів України від 07.08.2024 № 44020-08-62/23298 не є нормативно-правовим актом, обов`язковим для платників податків і суду. Податкове зобов`язання не може ґрунтуватися на роз`ясненнях, які не встановлюють і не змінюють норм податкового законодавства.

Відповідач не довів, що у 2017 2020 роках Компанія здійснювала господарську діяльність в Україні через постійне представництво. Діяльність Представництва мала підготовчий і допоміжний характер щодо Компанії, а кошти, отримані ним від Компанії, не є доходом.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 03.10.2024 № 1116552305 прийняте необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, і підлягає скасуванню. Оскільки висновок про заниження податку на прибуток на 1 583 846,00 грн не підтверджений, штрафні санкції у розмірі 294 667,50 грн, застосовані за це порушення, також не мають правової підстави.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 28 177,70 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.02.2025 № 2331. Оскільки позов задоволено повністю, ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242 246, 255, 257 263, 293, 295 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03.10.2024 № 1116552305.

Стягнути на користь Командитного товариства «Бова-Електронік ГМБХ І КО.КГ» (BOWA-electronic GmbH & Co.KG) (Генріх-Герц-Штрассе 4-10, 72810 Гомарінген, Федеративна Республіка Німеччина; реєстраційний номер 880016892; 02072, м. Київ, пр-кт Миколи Бажана, буд. 14-А, прим. 5) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 28 177 (двадцять вісім тисяч сто сімдесят сім) гривень 70 копійок.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.