Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
26 жовтня 2026 рокуСправа № 160/34019/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви військової частини НОМЕР_1 в особі представника Самойленка Вадима Петровича до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого грошового забезпечення,-
ВСТАНОВИВ:
21.10.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 21.10.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява військової частини НОМЕР_1 в особі представника Самойленка Вадима Петровича до Ліпатова Олега Сергійовича, в якій представник позивача просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуте грошове забезпечення, яке складається з щомісячної премії у розмірі 22 585,88 грн. та додаткової винагороди у розмірі 1400 грн. за червень 2023 року - на загальну суму 23 985,88 грн.
Вказані позовні вимоги вмотивовані тим, що за результатами проведеного 4 територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України внутрішнього аудиту діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.06.2020 року по 30.06.2026 року встановлено факти безпідставного нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини на загальну суму 840 165,62 грн, зокрема додаткової винагороди, щомісячних премій, одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту та грошової допомоги для оздоровлення. Позивач зазначає, що на виконання вимоги начальника відділу аудиту логістичного (тилового) забезпечення 4 територіального управління внутрішнього аудиту від 03.08.2026 року за вх.№21873 командиром військової частини НОМЕР_1 призначено службове розслідування з метою встановлення причин та умов, які призвели до безпідставного нарахування і виплати грошового забезпечення, а також визначення винних посадових осіб. За результатами службового розслідування встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , який відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2023 року №165 був призначений на посаду інструктора 4 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , 12.06.2023 року о 11:30 годині, перебуваючи у м. Запоріжжі, вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за що стосовно нього працівниками Військової служби правопорядку складено відповідний адміністративний протокол. За твердженням позивача, постановою суду відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення. Водночас, як стверджує позивач, відповідач усупереч вимогам статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України не повідомив свого безпосереднього начальника про факт вчинення військового адміністративного правопорушення та притягнення до адміністративної відповідальності, внаслідок чого командування військової частини НОМЕР_1 не володіло відповідною інформацією під час вирішення питання щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди і щомісячної премії. Позивач посилається на положення пункту 5 розділу XVI та пункту 14 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, якими передбачені обмеження щодо виплати щомісячної премії та додаткової винагороди військовослужбовцям у разі притягнення їх до відповідальності за вчинення військових адміністративних правопорушень. При цьому, на підставі рапорту тимчасово виконуючого обов`язки командира НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 від 27.11.2023 року за вх.№5611/7 відповідачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду за період з 29.06.2023 року по 01.07.2023 року в розмірі 1400 грн з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску. Крім того, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.07.2023 року №34 «Про преміювання військовослужбовців військової частини за їх особистий внесок у загальні результати служби у червні 2023 року» відповідачу за червень 2023 року було нараховано та виплачено щомісячну премію в розмірі 22 585,88 грн. При цьому до переліку військовослужбовців, яким премія підлягала зменшенню або невиплаті, відповідача включено не було. За результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 28.09.2026 року №3486 «Про результати службового розслідування», пунктом 2 якого виплату відповідачу додаткової винагороди в розмірі 1400 грн та щомісячної премії в розмірі 22 585,88 грн за червень 2023 року визнано такою, що здійснена з порушенням вимог законодавства та спричинила матеріальну шкоду (збитки) державі. Згідно з довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2026 року загальний розмір надмірно виплаченого відповідачу грошового забезпечення становить 23 985,88 грн, з яких 22 585,88 грн становить щомісячна премія та 1400 грн - додаткова винагорода. Позивач також зазначає, що відповідача звільнено з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_3 центру підготовки підрозділів від 16.12.2024 року №105-рс за підпунктом «г» (через сімейні обставини або з інших поважних причин), у зв`язку із чим повернення зазначених коштів шляхом здійснення відповідних утримань із грошового забезпечення відповідача є неможливим. На переконання позивача, неповідомлення відповідачем командування військової частини про вчинене військове адміністративне правопорушення призвело до безпідставного нарахування та виплати йому грошового забезпечення, на отримання якого він не мав права, що спричинило матеріальну шкоду державі на загальну суму 23 985,88 грн. Вважаючи, що зазначена сума підлягає відшкодуванню відповідачем відповідно до положень Закону України від 03.10.2019 року №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з цією позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь держави кошти в розмірі 23 985,88 грн.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2026 року зазначена вище справа розподілена та 22.10.2026 року передана судді Пруднику С.В.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали поданого адміністративного позову, суддя приходить до висновку про те, що зазначений позов слід залишити без руху на підставі ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з такого.
Частиною 3 ст. 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Розмір судового збору обчислюється відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, суб`єктом владних повноважень становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 1 січня 2026 року встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на рівні 3328,00 гривні.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, представником позивача заявлено вимогу майнового характеру щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуте грошове забезпечення, яке складається з щомісячної премії у розмірі 22 585,88 грн. та додаткової винагороди у розмірі 1400 грн. за червень 2023 року - на загальну суму 23 985,88 грн.
Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовну заяву представником позивача подано через систему «Електронний суд».
Таким чином, судовий збір, який підлягає сплаті при поданні даного адміністративного позову складає 2662,40 грн. (23 985,88 грн. х 1,5%, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2026 року становить 3328,00 грн. х 0,8 = 2662,40 грн.).
Однак, як вбачається із доданих до позову документів, позивачем до адміністративного позову не додано документу про сплату судового збору у вказаному розмірі за подання даного адміністративного позову майнового характеру суб`єктом владних повноважень в порушення вимог ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, позивачу необхідно надати до суду докази сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн. сплаченого на наступні реквізити:
отримувач коштів: ГУК у Дн-кій обл./Чечел.р/22030101
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП
код банку отримувача (МФО): 899998
рахунок отримувача (IBAN): UA368999980313141206084004632
код класифікації доходів бюджету: 22030101
Призначення платежу:
*;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Особа повинна докладати зусиль для усунення недоліків або інформування суду про свою позицію щодо встановлених судом недоліків під час винесення ухвали про залишення без руху. Такий підхід відповідатиме принципу добросовісності (поваги до суду та інших учасників справи), а також принципу заборони зловживання процесуальними правами (висновки у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №280/3193/23). З метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя.
Верховний Суд 13.04.2022 у справі №160/11095/20 зазначив, що залишення позовної заяви без руху це тимчасовий захід, що застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви.
Натомість, представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про відстрочення військовій частині НОМЕР_1 сплати судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у цій справі.
Розглянувши заявлене клопотання, дослідивши матеріали позовної заяви та надавши оцінку наявності правових підстав для відстрочення сплати судового збору, суд доходить висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За приписами статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 8 КАС України передбачено, що всі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Разом із тим, спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір».
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
Розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Позивачами є військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особи, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Частиною другою статті 8 зазначеного Закону передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що відстрочення сплати судового збору є правом, а не обов`язком суду, реалізація якого залежить від встановлення передбачених законом обставин та належного обґрунтування заявником необхідності застосування відповідного процесуального механізму.
При цьому саме по собі звернення особи з клопотанням про відстрочення сплати судового збору не зумовлює автоматичного виникнення у суду обов`язку задовольнити таке клопотання.
Суд звертає увагу, що законодавець пов`язує можливість відстрочення сплати судового збору не лише з посиланням заявника на складне матеріальне становище, а й з наявністю визначених законом обставин, які повинні бути підтверджені відповідними належними та допустимими доказами.
За змістом частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, обов`язок доведення обставин, які можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору, покладається саме на особу, яка звертається до суду з відповідним клопотанням.
Суд зазначає, що військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою публічного права, яка звернулася до адміністративного суду з позовом майнового характеру про стягнення з фізичної особи - колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 безпідставно набутого, на думку позивача, грошового забезпечення у загальному розмірі 23 985,88 грн.
Таким чином, позивачем у цій справі є військова частина як юридична особа, а не військовослужбовець як фізична особа.
Сам факт належності позивача до системи Збройних Сил України, виконання ним завдань із забезпечення обороноздатності держави та фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України не свідчить про наявність передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір» підстав для відстрочення сплати судового збору.
Зокрема, положення пункту 2 частини першої статті 8 зазначеного Закону щодо можливості відстрочення сплати судового збору військовослужбовцям не поширюються на військові частини як юридичних осіб, оскільки відповідна норма стосується спеціального правового статусу фізичної особи - військовослужбовця, а не органу військового управління, військового формування чи установи, в якій така особа проходить військову службу.
Водночас предметом заявленого позову є стягнення коштів у розмірі 23 985,88 грн, які, за твердженням позивача, були безпідставно нараховані та виплачені відповідачу у вигляді щомісячної премії та додаткової винагороди за червень 2023 року.
Отже, предметом цього спору є майнова вимога військової частини про повернення коштів, а не захист соціальних, трудових, сімейних чи житлових прав позивача або відшкодування шкоди його здоров`ю.
Тому передбачені пунктом 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» умови також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Крім того, передбачена пунктом 1 частини першої статті 8 цього Закону умова щодо співвідношення розміру судового збору та річного доходу позивача стосується виключно фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, зокрема на військові частини.
Таким чином, заявлене військовою частиною НОМЕР_1 клопотання про відстрочення сплати судового збору не відповідає умовам, визначеним частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Разом із тим, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.01.2021 року у справі №0940/2276/18, у якій здійснено системне тлумачення положень статті 133 КАС України та статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб незалежно від їхнього майнового стану, а положення пункту 3 частини першої цієї статті можуть застосовуватися до юридичних осіб за наявності майнового критерію виключно у справах, предметом яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав або відшкодування шкоди здоров`ю.
Водночас у пункті 48 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що юридична особа не позбавлена права звернутися з клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, а суд не обмежений у можливості вирішити таке питання на власний розсуд з урахуванням обставин конкретної справи.
Отже, відсутність у юридичної особи умов, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», сама по собі не виключає можливості відстрочення сплати судового збору. Проте застосування такого процесуального механізму потребує належного обґрунтування та підтвердження обставин, які об`єктивно перешкоджають своєчасній сплаті судового збору.
Аналогічний підхід викладений в ухвалі Верховного Суду від 19.02.2024 року у справі №560/4772/23, у якій наголошено на необхідності доведення особою, яка заявляє відповідне клопотання, фінансової неможливості сплати судового збору.
Крім того, в ухвалі Верховного Суду від 13.03.2025 року у справі №520/15947/24 зазначено, що обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, самі по собі не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення такої сплати.
Наведені висновки Верховного Суду мають значення для розгляду заявленого військовою частиною НОМЕР_1 клопотання, оскільки позивач є юридичною особою, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів та зобов`язана здійснювати відповідні видатки з дотриманням вимог бюджетного законодавства.
Суд зазначає, що фінансування військової частини за рахунок коштів Державного бюджету України не створює для неї особливого процесуального статусу щодо сплати судового збору та не звільняє від необхідності доведення обставин, які перешкоджають виконанню відповідного обов`язку.
При цьому обмеженість бюджетного фінансування, необхідність погодження видатків, особливості казначейського обслуговування та пріоритетність фінансування заходів, пов`язаних із забезпеченням обороноздатності держави, можуть враховуватися судом під час оцінки майнового стану заявника, однак не є безумовними підставами для відстрочення сплати судового збору.
Для позитивного вирішення такого клопотання заявник повинен довести не лише існування певних фінансових обмежень, а й те, що ці обмеження об`єктивно унеможливлюють сплату судового збору на момент звернення до суду.
Зокрема, такими доказами залежно від обставин справи можуть бути належним чином оформлені документи щодо бюджетних асигнувань, кошторисних призначень, залишків коштів за відповідними кодами економічної класифікації видатків, відомості органів Державної казначейської служби України про неможливість проведення платежів, документи щодо звернення за додатковим фінансуванням або перерозподілом бюджетних призначень.
Водночас сам факт звернення з клопотанням про відстрочення сплати судового збору без належного підтвердження відповідних обставин не може бути достатньою підставою для задоволення такого клопотання.
Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.04.2021 року у справі №640/3393/19, відповідно до якої особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Таким чином, позивач повинен належним чином обґрунтувати неможливість здійснення відповідного платежу та підтвердити, що ним вживалися необхідні й залежні від нього заходи для забезпечення виконання встановленого законом обов`язку зі сплати судового збору.
Надаючи оцінку заявленому клопотанню, суд виходить також із того, що розмір судового збору за подання військовою частиною НОМЕР_1 цієї позовної заяви становить 2662,40 грн, з урахуванням застосування коефіцієнта 0,8 у зв`язку з поданням позовної заяви в електронній формі.
Зазначений розмір судового збору визначений відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та не є таким, що сам по собі свідчить про об`єктивну неможливість його сплати юридичною особою.
Водночас матеріали позовної заяви не містять належних і достатніх доказів, які б підтверджували неможливість військової частини НОМЕР_1 сплатити судовий збір у розмірі 2662,40 грн на момент звернення до адміністративного суду.
Зокрема, позивачем не надано документального підтвердження відсутності відповідних бюджетних асигнувань, неможливості проведення платежу органами Державної казначейської служби України, звернення до уповноважених органів щодо виділення або перерозподілу коштів для сплати судового збору, а також інших об`єктивних обставин, які б свідчили про неможливість виконання зазначеного процесуального обов`язку.
Крім того, позивачем не обґрунтовано, яким чином відстрочення сплати судового збору саме до ухвалення судового рішення у справі усуне обставини, які, на його думку, перешкоджають сплаті судового збору на момент подання позовної заяви.
Адже відстрочення сплати судового збору передбачає лише перенесення строку виконання відповідного обов`язку, а не звільнення від нього. Тому заявник повинен навести обставини, які дозволяють суду обґрунтовано припустити, що сплата судового збору стане можливою протягом визначеного строку.
Саме по собі бажання позивача сплатити судовий збір після ухвалення судового рішення не може розцінюватися як достатня правова підстава для відстрочення його сплати.
Окремо суд звертає увагу на те, що позивач звернувся до адміністративного суду з метою стягнення коштів, які, на його переконання, були безпідставно виплачені колишньому військовослужбовцю та становлять матеріальну шкоду, завдану державі.
Водночас спрямованість заявлених позовних вимог на захист майнових інтересів держави не змінює встановленого законодавством порядку сплати судового збору та не створює для позивача додаткових процесуальних переваг порівняно з іншими учасниками судового процесу.
Протилежний підхід фактично означав би надання суб`єкту владних повноважень необґрунтованої переваги щодо виконання процесуальних обов`язків лише з огляду на його правовий статус та характер заявлених вимог, що не узгоджується із принципом рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини щодо допустимості встановлення державою фінансових умов доступу до суду.
Так, у рішенні від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Європейський суд з прав людини зазначив, що вимога сплати судового збору сама по собі не становить порушення права на доступ до суду. Водночас розмір судового збору, фінансове становище заявника та стадія провадження, на якій встановлюється відповідне обмеження, мають значення для оцінки пропорційності такого обмеження.
У рішенні від 26.07.2005 року у справі «Подбельський та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, заява №39199/98) Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами належного здійснення правосуддя та правом особи на ефективний доступ до суду.
Крім того, у рішенні від 28.05.1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom, заява №8225/78) Європейський суд з прав людини сформулював загальний підхід, відповідно до якого право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати допустимим обмеженням за умови, що такі обмеження переслідують легітимну мету, є пропорційними та не порушують самої сутності відповідного права.
У контексті наведених правових позицій суд зазначає, що встановлення законодавцем обов`язку сплачувати судовий збір є допустимим елементом процесуального регулювання, спрямованим на забезпечення належного функціонування системи правосуддя.
Водночас наведена практика Європейського суду з прав людини не означає автоматичного звільнення особи від виконання встановлених національним законодавством процесуальних обов`язків та не усуває необхідності належного обґрунтування заявленого клопотання.
При цьому суд враховує, що наведені рішення Європейського суду з прав людини стосуються насамперед гарантій доступу до суду, тоді як у цій справі позивачем є військова частина як юридична особа публічного права. Тому відповідні правові підходи враховуються судом у контексті загальних принципів пропорційності процесуальних обмежень, а не як самостійна підстава для надання позивачу пільг зі сплати судового збору.
Суд наголошує, що відмова у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору не означає відмови у доступі до правосуддя та не позбавляє позивача можливості реалізувати право на судовий захист у встановленому процесуальним законом порядку.
Залишення позовної заяви без руху у зв`язку з неподанням документа про сплату судового збору є передбаченим статтею 169 КАС України процесуальним заходом, спрямованим на надання позивачу можливості усунути недоліки позовної заяви протягом установленого судом строку.
Застосування такого заходу не є вирішенням спору по суті, не передбачає оцінки обґрунтованості заявлених позовних вимог та не позбавляє позивача можливості забезпечити відповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Аналогічний підхід щодо тимчасового характеру залишення позовної заяви без руху викладений у постанові Верховного Суду від 13.04.2022 року у справі №160/11095/20.
Таким чином, відмова у відстроченні сплати судового збору за відсутності належного обґрунтування відповідного клопотання не є надмірним формалізмом, оскільки позивачу забезпечується можливість усунути встановлений недолік шляхом подання документа про сплату судового збору в належному розмірі.
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 не доведено існування об`єктивних, виняткових та належним чином підтверджених обставин, які б перешкоджали сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн на момент звернення до адміністративного суду та обґрунтовували необхідність перенесення строку його сплати до ухвалення судового рішення у справі.
При цьому суд враховує правовий статус позивача, характер заявлених позовних вимог, розмір судового збору, відсутність належного документального підтвердження неможливості його сплати, а також принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
За таких обставин, з урахуванням положень статей 8, 77, 132, 133, 161, 169 КАС України, статті 8 Закону України «Про судовий збір», правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14.01.2021 року у справі №0940/2276/18 та від 28.04.2021 року у справі №640/3393/19, а також наведених правових позицій Європейського суду з прав людини, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору.
Відтак, у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 Самойленка Вадима Петровича про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі слід відмовити.
Водночас, оскільки позивачем не надано документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі 2662,40 грн, позовна заява військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого грошового забезпечення підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків відповідно до частин першої та другої статті 169 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст. 160, ч.1 ст. 169, ст. ст. 248, 256 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 Самойленка Вадима Петровича про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення - відмовити.
Позовну заяву військової частини НОМЕР_1 в особі представника Самойленка Вадима Петровича до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого грошового забезпечення - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- докази сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн., сплаченого за наступними реквізитами:
Отримувач коштів ГУК у Дн-кiй обл/Чечел.р/ 22030101;
Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155;
Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
Код банку отримувача (МФО): 899998;
Рахунок отримувача: UA368999980313141206084004632;
Код класифікації доходів бюджету: 22030101.
Призначення платежу *;101; (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник
Судове рішення № 140921456, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 26.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 160/34019/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: