Рішення № 140921396, 26.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
26.10.2026
Номер справи
160/23911/26
Номер документу
140921396
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокуСправа № 160/23911/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 07 серпня 2026 року надійшов адміністративний позов Дяченка Олексія Володимировича (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), відповідно до якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі поточної індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 27.05.2025 включно за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 27.05.2025 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року у загальній сумі 38 251,28 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

В обґрунтування пред`явленого позову зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України, а саме: з 01.04.2019 по 22.10.2022 - у ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з 24.10.2022 по 27.05.2025 - у військовій частині НОМЕР_2 та була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 ; з 29.05.2025 по теперішній час - у військовій частині НОМЕР_3 .

15.06.2026 року позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати інформацію про виплачене грошове забезпечення у період проходження військової служби.

Листом від 07.07.2026 № 910 відповідач повідомив позивача, що у період з 01.01.2024 по 27.05.2025 позивачу не виплачувалась поточна індексація грошового забезпечення із застосуванням базового місяця березень 2018 року.

Позивач вважає, що за період з 01.01.2024 по 27.05.2025 їй належна поточна індексація грошового забезпечення із застосуванням базового місяця березень 2018 року, відповідно до пунктів 5, 10-2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», а загальна сума заборгованості складає 38 251,28 грн.

Ухвалою суду від 12.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що правові та організаційні засади індексації визначаються Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком № 1078. Разом із тим індексація не є фіксованою виплатою, яка нараховується в однаковому розмірі за кожен місяць незалежно від установлених законодавством умов. Її розмір визначається з урахуванням величини індексу споживчих цін, порогу індексації, розміру доходу, що підлягає індексації, та відповідних правил обчислення.

Окремого врахування потребують положення статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX, якою встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року. Отже, при визначенні права позивача на поточну індексацію за 2024 рік необхідно враховувати спеціальне законодавче регулювання цього бюджетного періоду та фактичну динаміку індексу споживчих цін, а не лише дату підвищення посадових окладів у березні 2018 року. Застосування березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів саме по собі не означає, що за весь заявлений період з 01.01.2024 по 27.05.2025 належить виплатити суму, визначену позивачем без перевірки помісячних показників та правил, чинних у відповідному періоді.

Відповідач не заперечує обов`язку застосовувати належні нормативні приписи під час нарахування грошового забезпечення, однак вважає, що судове рішення має ґрунтуватися на встановлених фактах та перевірених розрахунках, а не на припущенні про наявність заборгованості в заявленому розмірі. Вважає, що для вирішення спору необхідно встановити не лише застосовний місяць підвищення окладів, а й наявність права на поточну індексацію у відповідні місяці та її конкретний розмір. Вирішення питання компенсації сум податку залежить від встановлення факту наявності у позивача права на відповідні виплати, визначення суми належного грошового забезпечення та розміру податку, який підлягає компенсації відповідно до законодавства. У разі встановлення судом наявності заборгованості відповідні суми мають визначатися з дотриманням установленого нормативного порядку та на підставі належних розрахунків. Також відповідач зазначив, що сама по собі вимога про зазначення конкретного КЕКВ не доводить наявності заборгованості з індексації та не підтверджує правильності заявленого позивачем розрахунку. Просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, проходить військову службу у Збройних Силах України, а саме: з 01.04.2019 по 22.10.2022 - у ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.10.2022 по 27.05.2025 - у військовій частині НОМЕР_2 та була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач); з 29.05.2025 по теперішній час - у військовій частині НОМЕР_3 .

15.06.2026 позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати інформацію про виплачене грошове забезпечення у період проходження військової служби, а саме: з 24.10.2022 по 27.05.2025.

Листом від 07.07.2026 №910 військова частина НОМЕР_1 на звернення позивача повідомила, що пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції від 24.02.2018 року визначається, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14. Рішенням Міністра оборони України від 26.03.2018 № 248/1479 було встановлено з 01 березня 2018 року встановлювати посадові оклади та оклади за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), на тарифний коефіцієнт згідно з тарифним розрядом, установленим у штаті військової частини за відповідною посадою та на тарифний коефіцієнт за відповідним присвоєним військовим званням (результат заокруглювати до десяти гривень). Щодо тарифного розряду, згідно якого розраховується посадовий оклад займаної посади з 24.10.2022 року по 27.05.2025 року - 8, розмір тарифного коефіцієнту - 1,75.

За твердженням представника позивача, зазначеною відповіддю відповідач фактично підтвердив, що за період з 01.01.2024 по 27.05.2026 позивачу не проводилося нарахування та виплата поточної індексації грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів.

Відповідно до картки особового рахунку за 2024 рік позивачу нараховувалося грошове забезпечення, яке складалося з основних та додаткових його видів.

Також, із картки особового рахунку за 2024 рік убачається, що у графі «Індексація поточна» відображено нарахування за вересень 2024 року в розмірі 130,20 грн, за жовтень 2024 року - 130,20 грн, за листопад 2024 року - 130,20 грн та за грудень 2024 року - 130,20 грн.

Відповідно до картки особового рахунку за 2025 рік позивачу продовжувалося нарахування грошового забезпечення, яке складалося з основних та додаткових його видів.

Водночас у картці особового рахунку за 2025 рік відображено нарахування поточної індексації грошового забезпечення у січні 2025 року в розмірі 254,35 грн.

Таким чином, матеріали справи містять відомості про нарахування поточної індексації грошового забезпечення позивачу в окремих місяцях 2024-2025 роках, проте розміри та періодичність таких нарахувань є предметом спору між сторонами.

Отже, надані військовою частиною НОМЕР_1 картки особового рахунку підтверджують, що протягом спірного періоду відповідач здійснював нарахування позивачу поточної індексації грошового забезпечення в окремих місяцях, проте питання правильності визначення її розміру, застосованого порядку обчислення індексу споживчих цін та повноти відповідних виплат залишається спірним.

Водночас суд звертає увагу, що надані відповідачем картки особового рахунку відображають факти нарахування окремих сум поточної індексації, однак самі по собі не містять повного розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, застосованої розрахункової бази та порядку визначення належних позивачу сум індексації за кожний місяць спірного періоду.

При цьому позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 повинна була здійснювати нарахування поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 27.05.2025 включно із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів, у зв`язку з чим визначив загальний розмір, на його думку, недоотриманої індексації в сумі 38 251,28 грн.

Таким чином, спір між сторонами виник щодо правомірності дій військової частини НОМЕР_1 при визначенні порядку обчислення індексу споживчих цін для проведення поточної індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2024 по 27.05.2025 включно, повноти нарахування та виплати відповідних сум, а також наявності правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити додаткове нарахування та виплату індексації в заявленому позивачем розмірі 38 251,28 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Вважаючи, що відповідачем порушено право позивача на належне грошове забезпечення, складовою якого є індексація, представник позивача звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правове регулювання соціального захисту військовослужбовців здійснюється Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.

Статтею 4 Закону №1282-XII передбачено проведення індексації грошових доходів населення у разі перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації, установленого в розмірі 103 відсотків.

Механізм проведення індексації грошових доходів населення визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Пунктом 5 Порядку №1078 установлено спеціальні правила обчислення індексу споживчих цін у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

У місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця.

Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовців є обов`язковою державною соціальною гарантією, а її нарахування та виплата здійснюються за наявності встановлених законодавством умов.

У постанові Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 сформульовано правовий висновок про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний характер та є державною гарантією підтримання купівельної спроможності грошових доходів населення.

Аналогічний підхід щодо обов`язковості проведення індексації грошового забезпечення та неможливості поставити реалізацію цього права в залежність від обсягу бюджетного фінансування відображений у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 року у справі №825/694/17 та від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.

У постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22 Верховний Суд також зазначив, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті за наявності передбачених законодавством підстав.

Зазначені правові висновки свідчать про те, що проведення індексації не є правом або дискреційним повноваженням військової частини, а становить її обов`язок, визначений законодавством.

Разом із тим обов`язковість проведення індексації не означає, що вона повинна нараховуватися за кожний календарний місяць незалежно від величини індексу споживчих цін та особливостей нормативного регулювання відповідного періоду.

Щодо застосування березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018 року, запроваджено нову систему визначення розмірів посадових окладів військовослужбовців.

У зв`язку з підвищенням посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 року, березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів для цілей застосування пункту 5 Порядку №1078 за відповідного нормативного регулювання.

У постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 Верховний Суд детально розмежував механізми поточної індексації та індексації-різниці грошового забезпечення військовослужбовців.

Верховний Суд зазначив, що поточна індексація залежить від перевищення встановленого порогу індексації, тоді як індексація-різниця визначається за правилами абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 та пов`язана зі співвідношенням підвищення грошового доходу і суми можливої індексації в місяці підвищення посадових окладів.

Відповідні правові висновки щодо застосування пункту 5 Порядку №1078 викладені також у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21 та від 20.04.2023 у справі №320/8554/21.

Суд ураховує зазначені висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Водночас суд наголошує, що правові висновки Верховного Суду повинні застосовуватися з урахуванням фактичних обставин конкретної справи та нормативного регулювання, чинного у відповідний період.

Зазначені постанови Верховного Суду стосуються правовідносин, які виникли за інших часових та нормативних умов, ніж правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі.

Тому застосування березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів не означає можливості автоматичного використання накопиченого з березня 2018 року індексу споживчих цін для визначення поточної індексації за 2024-2025 роки без урахування спеціальних положень законів про Державний бюджет України.

Статтею 39 Закону України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024 року.

Отже, законодавцем визначено спеціальну початкову дату обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації у 2024 році.

Зазначене положення є обов`язковим для застосування під час визначення права військовослужбовців на поточну індексацію грошового забезпечення у відповідному бюджетному періоді.

Суд зазначає, що при визначенні належних сум індексації за 2024 рік необхідно враховувати величину приросту індексу споживчих цін, момент перевищення порогу індексації та місяць офіційного опублікування відповідного індексу.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Отже, відсутність нарахування індексації протягом певних місяців 2024 року не може сама по собі свідчити про протиправність бездіяльності відповідача без установлення моменту виникнення права на відповідну виплату.

Разом із тим, після виникнення права на поточну індексацію відповідач зобов`язаний здійснювати її нарахування та виплату у встановленому законодавством розмірі.

Статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено спеціальні правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення у 2025 році.

Зокрема, передбачено обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком починаючи із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків, а також не нарахування у січні 2025 року суми індексації, що склалася у грудні 2024 року.

Таким чином, при визначенні поточної індексації за 2025 рік не допускається автоматичне перенесення величини індексації, яка склалася у грудні 2024 року, на січень 2025 року.

Водночас зазначені положення не скасовують установленого законодавством права військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення протягом 2025 року за умови перевищення порогу індексації.

Отже, відповідач повинен був здійснювати обчислення індексу споживчих цін відповідно до спеціальних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Порядку №1078.

Отже, застосування березня 2018 року як єдиного розрахункового орієнтира для визначення поточної індексації за весь період з 01.01.2024 по 27.05.2025 без урахування зазначених законодавчих особливостей є необґрунтованим.

Щодо оцінки доказів та заявленої суми індексації 38 251,28 грн.

Судом установлено, що у матеріалах справи наявні картки особового рахунку позивача, які містять відомості про нарахування окремих сум поточної індексації грошового забезпечення протягом спірного періоду.

Зокрема, за 2024 рік відображено нарахування поточної індексації у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2024 року в розмірі 130,20 грн щомісячно.

За 2025 рік відображено нарахування поточної індексації у січні 2025 року в розмірі 254,35 грн.

Наведені відомості свідчать про те, що відповідачем здійснювалося нарахування окремих сум поточної індексації грошового забезпечення, а тому твердження про її повне не нарахування протягом усього спірного періоду не відповідає змісту наданих документів.

Водночас факт відображення окремих сум індексації у картках особового рахунку сам по собі не підтверджує правильності їх обчислення.

Суд зазначає, що заявлена позивачем сума індексації в розмірі 38 251,28 грн ґрунтується на запропонованому ним механізмі обчислення індексу споживчих цін із застосуванням березня 2018 року протягом усього спірного періоду.

Однак зазначений розрахунок не враховує спеціальних положень законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки.

Отже, суд не вбачає підстав для стягнення або зобов`язання відповідача нарахувати позивачу поточну індексацію грошового забезпечення у визначеному ним розмірі 38 251,28 грн.

Разом із тим відхилення запропонованого позивачем розрахунку не означає відсутності у нього права на отримання поточної індексації грошового забезпечення за ті місяці спірного періоду, в яких відповідно до законодавства виникло право на таку виплату.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 звернув увагу на необхідність належного встановлення обставин, які впливають на визначення розміру індексації грошового забезпечення, та забезпечення ефективного захисту порушеного права.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що належний спосіб захисту права позивача повинен ґрунтуватися на застосуванні механізму обчислення поточної індексації, визначеного законодавством для кожного відповідного бюджетного періоду, а також на врахуванні фактично нарахованих і виплачених сум.

Щодо одночасної компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу для відшкодування сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на отримання яких зазначені особи набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

З аналізу зазначеного положення вбачається, що право на компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб виникає у зв`язку з отриманням визначених законодавством виплат, пов`язаних із проходженням військової служби.

У постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22 Верховний Суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є його складовою, а тому її нарахування та виплата повинні здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Верховний Суд зазначив, що правова природа індексації як складової грошового забезпечення не змінюється залежно від часу її фактичного нарахування та виплати.

Отже, у разі здійснення відповідачем виплати належних позивачу сум індексації грошового забезпечення відповідні виплати повинні супроводжуватися компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Суд зазначає, що зазначена вимога є похідною від основної вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

При цьому відсутність на час звернення до суду остаточного розрахунку належних сум індексації сама по собі не є підставою для відмови в задоволенні похідної вимоги про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, якщо судом установлено обов`язок відповідача здійснити відповідну виплату.

Відтак вимога про одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб підлягає задоволенню в межах тих сум індексації грошового забезпечення, обов`язок щодо виплати яких установлений судом.

Щодо позовних вимог про здійснення виплат за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади та інших розпорядників бюджетних коштів.

Згідно зі статтею 10 Бюджетного кодексу України видатки та кредитування бюджету класифікуються, зокрема, за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні.

Наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333 затверджено Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету.

Зазначеною Інструкцією визначено порядок застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету залежно від економічної сутності платежів.

Код економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» використовується для відображення відповідних видатків на грошове забезпечення військовослужбовців та інших визначених законодавством категорій осіб.

Отже, економічна класифікація видатків бюджету має облікове та фінансово-організаційне призначення, оскільки визначає порядок відображення відповідних бюджетних операцій.

Разом із тим право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення та його складових виникає безпосередньо на підставі законодавства, яке регулює проходження військової служби та соціальний захист військовослужбовців.

Натомість застосування відповідного коду економічної класифікації видатків є способом організації фінансування та бухгалтерського відображення виконання такого обов`язку.

Суд зазначає, що правова природа виплати та порядок її відображення у бюджетному обліку є взаємопов`язаними, проте не тотожними правовими категоріями.

Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів здійснюють свої повноваження у межах бюджетного законодавства та забезпечують належне використання бюджетних коштів відповідно до встановлених бюджетних призначень.

Таким чином, організація проведення платежів, оформлення відповідних платіжних документів, застосування кодів економічної класифікації видатків та відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку належать до повноважень відповідного розпорядника бюджетних коштів.

При цьому зазначені повноваження не є необмеженою дискрецією, оскільки розпорядник бюджетних коштів зобов`язаний застосовувати економічну класифікацію видатків відповідно до вимог бюджетного законодавства.

Суд звертає увагу, що предметом судового захисту в цій справі є право позивача на належне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а не самостійний спір щодо порядку бухгалтерського відображення відповідних бюджетних операцій.

Позивачем не наведено обставин, які б свідчили про те, що застосування відповідачем певного коду економічної класифікації видатків спричинило порушення його права на отримання індексації грошового забезпечення.

Суд зазначає, що питання належного застосування коду економічної класифікації видатків повинно вирішуватися відповідно до чинного бюджетного законодавства та економічної сутності відповідної операції.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи та підлягає виконанню на всій території України.

Отже, у разі ухвалення рішення про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум індексації грошового забезпечення відповідач зобов`язаний забезпечити виконання такого рішення незалежно від внутрішніх особливостей організації бюджетного фінансування.

При цьому судове рішення визначає зміст обов`язку відповідача перед позивачем, тоді як порядок документального оформлення бюджетних операцій та застосування економічної класифікації видатків визначається відповідними нормативно-правовими актами.

Суд ураховує, що відповідно до статей 5 та 245 КАС України судовий захист повинен бути спрямований на поновлення конкретного порушеного права.

Зазначення конкретного коду економічної класифікації видатків у резолютивній частині судового рішення не є необхідною умовою виконання рішення про виплату індексації грошового забезпечення.

Не зазначення такого коду не звільняє відповідача від обов`язку застосувати належну економічну класифікацію видатків відповідно до вимог бюджетного законодавства.

Разом із тим окреме зобов`язання відповідача здійснити виплату саме за кодом економічної класифікації видатків 2112 за відсутності встановленого порушення порядку бюджетного обліку не забезпечуватиме додаткового поновлення прав позивача.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині окремого визначення коду економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» задоволенню не підлягають.

Водночас зазначений висновок не впливає на обов`язок відповідача здійснити належні позивачу виплати та забезпечити їх правильне відображення у бюджетному обліку відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

Суд зазначає, що ефективний спосіб судового захисту повинен відповідати характеру встановленого порушення та забезпечувати реальне поновлення права позивача.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що вимоги позивача про нарахування та виплату поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 27.05.2025 із застосуванням запропонованого ним механізму обчислення індексу споживчих цін та у визначеній сумі 38 251,28 грн не підлягають задоволенню в заявленому вигляді.

Водночас право позивача на поточну індексацію грошового забезпечення за відповідні місяці спірного періоду підлягає захисту в разі встановлення не нарахування або неповної виплати сум, належних відповідно до законодавства, чинного у 2024-2025 роках.

При визначенні способу судового захисту необхідно враховувати спеціальні положення законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки, приписи Порядку №1078, величину приросту індексу споживчих цін, момент виникнення права на індексацію та раніше виплачені суми.

Суд також ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22, відповідно до якого виплата належних військовослужбовцю сум індексації грошового забезпечення повинна здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб згідно з Порядком №44.

Водночас окреме визначення коду економічної класифікації видатків 2112 у резолютивній частині рішення не є необхідним для забезпечення ефективного поновлення права позивача.

Таким чином, часткове задоволення позовних вимог може бути забезпечене шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо конкретно встановлених випадків не нарахування або неповної виплати поточної індексації грошового забезпечення та зобов`язання здійснити належні виплати з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

У задоволенні вимог щодо застосування запропонованого позивачем розрахунку в сумі 38 251,28 грн та окремого визначення коду економічної класифікації видатків 2112 належить відмовити.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 27.05.2025 включно в частині недотримання встановленого законодавством порядку її обчислення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 27.05.2025 включно відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням особливостей обчислення індексу споживчих цін, установлених законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з урахуванням раніше нарахованих та фактично виплачених сум індексації, з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Є. Петросян

Часті запитання

Який тип судового документу № 140921396 ?

Документ № 140921396 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 140921396 ?

Дата ухвалення - 26.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 140921396 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 140921396 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 140921396, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Судове рішення № 140921396, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 26.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.

Судове рішення № 140921396 відноситься до справи № 160/23911/26

Це рішення відноситься до справи № 160/23911/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 140921394
Наступний документ : 140921397