Рішення № 140918707, 26.10.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/9174/26

Справа №754/7646/26

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2026 року м.Київ

Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.03.2025 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 8778383, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит. 24.11.2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідно до чинного законодавства України був укладений договір факторингу № 24112025, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 8778383 від 18.03.2054 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 24112025 від 24.11.2025 року, сума заборгованості відповідача становить 23 510,00 грн., з них: заборгованість за сумою кредиту - 7550,00 грн.; заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 8960,00 грн., заборгованість за неустойкою (штраф, пеня) - 7000,00 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 01.05.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

18.05.2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача Цокало-Зливко Т.М. на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечила проти стягнення з відповідача заборгованості за неустойкою (штрафами) в розмірі 7000,00 грн. та комісії за обслуговування кредиту в розмірі 8960,00 грн., посилаючись на незаконність нарахування цих сум і наявність у відповідача переплати за кредитом.

Посилаючись на викладене, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, а також стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з`явився, у прохальній частині позову просить розглядати справу в його відсутність.

Відповідач та її представник, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, представник звернулась до суду з заявою про розгляд справи без участі сторони відповідача, відмовити в задоволенні позову, здійснити розподіл судових витрат пропорційно задоволених вимог, стягнути з позивача на користь відповідача всі понесені судові витрати.

Враховуючи обставини справи, наявність відзиву, тривалість розгляду справи, достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 18.03.2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 8778383, за п.1.1. якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк 350 днів надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 8000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін до 03.03.2026 року та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п.1.5.1. Договору, комісія за надання кредиту: 16,00 грн., яка нараховується за ставкою 0,2 відсотків від суми кредиту одноразово.

За п.1.5.2., комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 24 640,00 грн., що нараховується за ставкою 14,00 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлено графіком платежів, який є додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п.п. 1.5.3, 1.5.4, денна процентна ставка складає 0,0010 % річних, нараховані проценти за весь строк кредитування становлять 0,0 грн.

Вказаний кредитний договір укладено в електронному вигляді відповідно до ст.ст.11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

Факт укладення вказаного договору та перерахування позивачем кредитних коштів відповідачу стороною відповідача не оспорено.

Відповідно до даних відомості про щоденні нарахування та погашення, складеного ТОВ «Мілоан» за період з 18.03.2025 року по 24.11.2025 року, за вказаний період у відповідача наявна заборгованість в розмірі 23 510,00 грн., з них: заборгованість за сумою кредиту - 7550,00 грн.; заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 8960,00 грн., заборгованість за неустойкою (штраф, пеня) - 7000,00 грн.

Із вказаної відомості також вбачається, що відповідачем здійснено часткове погашення тіла кредиту на загальну суму 500,00 грн. (07.05.2025 року - 80,00 грн., 21.06.2025 року - 160,00 грн., 05.07.2025 року - 80,00 грн., 20.07.2025 року - 180,00 грн.), а також сплачено комісію за надання кредиту в розмірі 16,00 грн., комісію за обслуговування кредиту в загальному розмірі 6720,00 грн. (07.05.2025 року - 1120,00 грн., 21.05.2021 року - 1120,00 грн., 07.06.2025 року - 80,00 грн., 21.06.2025 року - 1040,00 грн., 05.07.2025 року - 1120,00 грн., 29.07.2025 року - 1120,00 грн., 05.08.2025 року - 1120,00 грн.). Крім того, 23.04.2025 року та 07.06.2025 року відповідачем сплачено нестандартну комісію за обслуговування кредиту в розмірі по 1120,00 грн., а всього на суму 2240,00 грн. Загальний розмір сплаченої комісії становить 8 976,00 грн.

Судом також встановлено, що 24.11.2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідно до чинного законодавства України був укладений договір факторингу № 24112025, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 8778383 від 18.03.2054 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 24112025 від 24.11.2025 року, сума заборгованості відповідача становить 23 510,00 грн., з них: заборгованість за сумою кредиту - 7550,00 грн.; заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 8960,00 грн., заборгованість за неустойкою (штраф, пеня) - 7000,00 грн.

Позивач просить задовольнити його вимоги, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Сторона відповідача проти вказаних вимог заперечувала на незаконність нарахування сум комісії та неустойки і наявність у відповідача переплати за кредитом

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд керується наступними нормами права.

Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.

Суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредит за кредитним договором № 8778383 від 18.03.2025 року, проте не виконувала вчасно взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти в повному обсязі не повернула.

Також, суду надані відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача, як боржника, за кредитним договором № 8778383 від 18.03.2025 року у визначеному первісним кредитором розмірі.

Таким чином позивач, як новий кредитор отримав право вимоги до боржника ОСОБА_1 , а доказів визнання недійсним вказаного вище договору відступлення прав вимоги, як і доказів того, що його дійсність оскаржується у судовому порядку стороною відповідача суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності укладення такого договору.

Оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснила погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у неї утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).

Згідно наданих позивачем доказів, в тому числі відомості про щоденні нарахування, з урахуванням проведених відповідачем оплат на погашення тіла кредиту на загальну суму 500,00 грн., розмір заборгованості за тілом кредиту має становити 7500,00 грн., а не 7550,00 грн., як заявлено позивачем. Вимог про стягнення з відповідача процентів позивачем не заявлено.

При цьому, вирішуючи питання щодо розміру суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує і наступне.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача комісії суд дійшов наступних висновків.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Індивідуальною частиною кредитного договору № 8778383 від 18.03.2025 року передбачена, зокрема, Згідно комісія за надання кредиту: 16,00 грн., яка нараховується за ставкою 0,2 відсотків від суми кредиту одноразово (п.1.5.1), а також комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 24 640,00 грн., що нараховується за ставкою 14,00 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлено графіком платежів, який є додатком № 1 до цього договору (п.1.5.2).

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі № 8778383 від 18.03.2025 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення індивідуальної частини кредитного договору № 8778383 від 18.03.2025 року щодо обов`язку позичальника сплатити одноразову комісію за видачу кредиту та в подальшому комісію за обслуговування кредиту і нестандартну комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21.

З урахуванням наведеного, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача комісії в розмірі 8960,00 грн. належить відмовити.

Крім того, відповідно до даних відомості про щоденні нарахування та погашення, складеного ТОВ «Мілоан» за період з 18.03.2025 року по 24.11.2025 року, за вказаний період відповідачем сплачено комісію за надання кредиту в розмірі 16,00 грн., комісію за обслуговування кредиту в загальному розмірі 6720,00 грн. (07.05.2025 року - 1120,00 грн., 21.05.2021 року - 1120,00 грн., 07.06.2025 року - 80,00 грн., 21.06.2025 року - 1040,00 грн., 05.07.2025 року - 1120,00 грн., 29.07.2025 року - 1120,00 грн., 05.08.2025 року - 1120,00 грн.) Крім того, 23.04.2025 року та 07.06.2025 року відповідачем сплачено нестандартну комісію за обслуговування кредиту в розмірі по 1120,00 грн., а всього на суму 2240,00 грн. Загальний розмір сплаченої комісії становить 8 976,00 грн.

Оскільки судом встановлено нікчемність умов кредитного договору в частині комісії, то сплачена відповідачем загальна сума комісії в розмірі 8976,00 грн. підлягає зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту в розмірі 7500,00 грн. Відтак, з проведенням вказаного зарахування відповідач не має заборгованості перед позивачем за тілом кредиту, натомість, має місце переплата. Зустрічних вимог у даній справі відповідачем не заявлялось.

Також, у позовній заяві позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача неустойки (штраф, пеня) в розмірі 7000,00 грн.

В той же час, право на нарахування санкцій у порядку, встановленому частиною другою статті 625 ЦК України, виникло у позивача з 04.03.2026 року (дня, наступного за останнім днем строку кредитування).

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24лютого 2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Дія режиму воєнного стану неодноразово продовжувалась і він діє на час ухвалення рішення у даній справі.

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває з 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а позивачем нарахована неустойка за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором в цей період, підстави для стягнення з відповідача неустойки відсутні.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено незаконність нарахування неустойки, а також нікчемність умов договору щодо сплати комісії та її неправомірне нарахування, що впливає на визначення розміру заборгованісті за тілом кредиту з урахуванням здійснених відповідачем оплат, наслідком чого є встановлення факту відсутності у відповідача заборгованості за кредитним договором.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків. (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що позивач не довів заявлені ним позовні вимоги, а тому в задоволенні позову належить відмовити. Інші доводи сторони позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позову повністю чи частково не дають.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, то відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правову допомогу стороною відповідача надано договір № 1538 від 06.05.2026 року про надання правничої допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Цокало-Зливко Т.М., детальний опис робіт (наданих послуг) на загальну суму 9000,00 грн., а також квитанцію № 1538-2 від 06.05.2026 року.

Вирішуючи дану заяву по суті, суд враховує те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року № 159/5837/19.

При цьому, частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, вирішуючи питання щодо розмір витрат на правничу допомогу, суд вважає, що заявлена сума витрат на правову допомогу є недоведеною.

Так, відповідно до п.п.3.2, 3.4 договору про надання правничої допомоги, порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються даним договором про надання правничої допомоги, детальним описом робіт (наданих послуг) або додатковою угодою до даного договору.

Порядок оплати гонорару:

-сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок адвоката, реквізити якого зазначаються у даному договорі в реквізитах адвоката , або в готівковій формі;

-клієнт має право авансувати оплату послуг адвоката шляхом зарахування коштів на рахунок адвоката, які адвокат зобов`язаний буде зарахувати як оплату послуг за даним договором після виконання робіт та підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги.

За п.3.7 договору, сторони погодили наступний порядок приймання-передачі наданої правничої допомоги:

-правнича допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги, яка підписується сторонами;

-адвокат надає клієнту акт приймання-передачі наданої правничої допомоги, в якому зазначається зміст наданої правничої допомоги, розмір гонорару, який було внесено та розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце) та розмір авансового внеску клієнта, внесений в рахунок оплат послуг за даним договором (якщо останній було внесено), розмір відпрацьованого гонорару;

-якщо протягом строку, вказаного в п.3.7 даного договору клієнт не підписав акт приймання-передачі наданої правничої допомоги і не надав письмове заперечення, правнича допомога вважається наданою та прийнятою клієнтом і підлягає оплаті;

-факт надання адвокатом правничої допомоги в судовому засіданні підтверджується матеріалами справи і не є обов`язковим підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги.

Суд зазначає, що стороною відповідача на підтвердження обсягу наданої правової допомоги, її дійсності та вартості надано лише детальний опис робіт (наданих послуг), підписаний лише представником відповідача. Таким чином, докази узгодження вказаної суми з відповідачем і погодження цих робіт - відсутні.

Також, відсутній і акт виконаних робіт, підписаний сторонами, який передбачений п.3.7 договору. Доказів того, що такий акт взагалі складався, надавався відповідачу і вона відмовилась від його підпису - відсутні. Крім того, адвокат участі в судовому розгляді не приймав, а тому підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги є обов`язковим.

Таким чином, оскільки відсутні докази погодження обсягу виконаних робіт та їх вартість, а також не надано акту приймання-передачі наданої правничої допомоги, то заявлена стороною відповідача сума витрат на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн. є недоведеною і стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 247, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса: Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: