Рішення № 140916262, 12.10.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/4743/21 Провадження 2/636/339/26РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026

Чугуївський міський суд Харківської області в складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Шикової К.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Русанова Г.В.,

представника відповідача адвоката Пекареніна А.А.,

представника третьої особи Кваснікової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

21.10.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами про розірвання шлюбу, зареєстрованого 11 серпня 2011 року, визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10000,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, здійснення поділу майна подружжя і виділення у власність ОСОБА_1 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частини будинку з земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , і 1/2 частини автомобіля Hyunday Tucson і у власність ОСОБА_2 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину будинку з земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , і 1/2 частину автомобіля Hyunday Tucson, стягнення з відповідача судових витрат.

21.10.2021 справу розподілено в провадження судді Гуменного З.І.

Позов обґрунтовано тим, що 11.08.2011 між сторонами укладено шлюб. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часом сімейні стосунки між подружжям не склалися, зникло почуття любові та взаєморозуміння, подружжя по різному ставиться до сімейних обов`язків та виховання дитини. Відповідач усунувся від виконання сімейних обов`язків, а з часом почав проживати окремо, сторони спільного господарства не ведуть, не спілкуються. Шлюб носить формальний характер, подальше існування шлюбу суперечить інтересам позивача. Окрім того 18.10.2021 на телефон позивача співмешканка відповідача надіслала інтимні світлини, які першою побачила спільна донька сторін, що викликало у останньої нервовий зрив. У зв`язку з викладеним примирення між сторонами неможливе. Після розірвання шлюбу позивач просить відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».

Спільна донька проживає з позивачем, у зв`язку з чим доцільно визначити місце проживання доньки разом з матір`ю, та відповідно за законодавства дитина має право на належний рівень життя, проживання батьків окремо та розірвання між батьками шлюбу не виключає рівності прав та обов`язків батьків по відношенню до дитини. Позивач одна не може забезпечити належний рівень забезпечення доньки, відповідач здатен сплачувати аліменти.

Під час шлюбу сторонами придбано 3-кімнатну квартиру загальною площею 98 кв.м. та 2 паркомісця з нею у новобудові за адресою: АДРЕСА_3 ; будинок з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 за 20000 доларів США (за домовленістю сторін вказані об`єкти нерухомості зареєстровані за відповідачем); автомобіль Hyundai Tucson за 22000 доларів США (детальні відомості про автомобіль у позивача відсутні, оскільки документи на транспортний засіб знаходяться у відповідача).

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У зв`язку з чим просить провести розподіл вказаного майна між подружжям.

19.11.2021 відповідачем надано відзив на позов, в якому вимоги про розірвання шлюбу визнає, про визначення місця проживання дитини, про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини визнав; не проти того, щоб визначити, що частка Позивачки, у автомобілі Hyundai Tucson, сірого кольору, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 складає одну другу, разом з тим для ефективного вирішення спору щодо автомобіля вважає за можливе укласти мирову угоду, за якою автомобіль має бути залишений у власності Відповідачу, у якого і перебуває на даний час, а з нього на користь Позивачки має бути стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки Позивачки у вказаному майні виходячи з ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи; просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

В обґрунтування відзиву зазначено наступне. Відповідач підтверджує, що на даний час, шлюбні стосунки фактично розірвано. Між сторонами відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе, і є таким, що суперечить інтересам ОСОБА_2 . Оскільки збереження шлюбу є неможливим, то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Від шлюбу у сторін народилася донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Згідно з ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору, місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Спору щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 немає. Батько не заперечує, аби суд визначив місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 . Разом з тим, вимога про визначення місця проживання дитини у позові викладена не зовсім коректно, адже не вказано, за якою адресою Позивачка просить визначити місце проживання доньки. Вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою реєстрації місця проживання матері, а саме: АДРЕСА_4

У позові Позивачка просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 10000 грн. 00 коп. на місяць до досягнення дитиною повноліття. За визначенням ст. 27 цієї Конвенції та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» визнано право кожної дитини на рівень життя, необхідний та достатній для фізичного, інтелектуального, культурного, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. ОСОБА_2 після припинення фактичних шлюбних відносин із ОСОБА_1 продовжує брати участь в утриманні неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 ніколи не відмовлявся брати участь в утриманні доньки. Разом з тим, якщо Позивачка бажає стягнути аліменти через суд, то ОСОБА_2 - не заперечує. Також, ОСОБА_2 згоден сплачувати аліменти у твердій сумі у розмірі 10000 грн. 00 коп. щомісячно.

Відповідно до ч. 1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). У ст.60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Позивач вважає об`єктами спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_7 ; квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач, ОСОБА_2 , погоджується із тим, що автомобіль Hyundai Tucson, сірого кольору, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 був куплений у шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, визнання права власності на 1/2 частку автомобіля за ОСОБА_2 та визнання права власності на 1/2 частку автомобіля за ОСОБА_1 не буде ефективним способом захисту прав Позивачки та не вирішить питання поділу, оскільки автомобіль є неподільною річчю. Недоцільним є залишення автомобіля у спільній власності і надалі, оскільки встановлення спільного режиму користування автомобілем неможливе, виходячи з того, що сторони припинили спільне проживання та ведення спільного побуту, їх стосунки на даний час є конфліктними і можуть розглядатись як такі, що унеможливлюють досягнення згоди з приводу користування спільним автомобілем. Тому доцільним є здійснити поділ спільного майна саме у такий спосіб, за яким неподільна річ залишається одному з співвласників зі стягненням з нього на користь іншого співвласника грошової компенсації у розмірі вартості його частки і з подальшим (після сплати компенсації) припиненням спільної власності. На сьогодні автомобілем користується Відповідач і доцільним вирішенням питання є залишення автомобіля саме Відповідачу зі стягненням з нього грошової компенсації на користь Позивачки. Разом з тим, Позивачка просить суд лише визначити за нею 1/2 частку автомобіля, а для того аби Відповідач міг сплатити грошову компенсацію за 1/2 частку автомобіля необхідна згода Позивачки. Просить суд врахувати, що Відповідач користується даним автомобілем після припинення сімейних стосунків, і що він має право керування транспортним засобом, тому доцільним є залишити автомобіль саме йому. Таким чином, Відповідач не проти того, щоб визначити що частка Позивачки у автомобілі Hyundai Tucson, сірого кольору, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 складає 1/2, разом з тим для ефективного вирішення спору щодо автомобіля вважає за можливе укласти мирову угоду за якою автомобіль має бути залишений у власності Відповідачу, у якого і перебуває на даний час, а з нього на користь Позивачки має бути стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки Позивачки у вказаному майні виходячи з ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи.

Щодо вимог про визнання за Позивачкою права власності на 1/2 частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , то вказані вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із наступним. Згідно ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 07.10.2021 ОСОБА_2 отримав у дар від ОСОБА_8 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вказане підтверджується Договором дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Сіухіним Ігорем Івановичем. Таким чином, будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а відтак не підлягає поділу. Земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 станом на дату подання цього Відзиву не перебуває у власності ОСОБА_2 . За Договором дарування від 07 жовтня 2021 року ОСОБА_2 отримав в дар лише житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-9902034172021 від 19 жовтня 2021 року, земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 має цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Разом з тим, інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня. Відповідно до роз`яснень, наданих у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року №7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Тому, навіть якщо ОСОБА_2 приватизує земельну ділянку, то вона буде його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо вимоги про визнання за Позивачкою права власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , то вона також не підлягає задоволенню в повному обсязі у зв`язку із наступним. ОСОБА_2 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 жовтня 2015 року, індексний номер 45125002. У Свідоцтві про право власності на нерухоме майно вказано загальну площу квартири 98 кв.м. Вказану квартиру ОСОБА_2 набув у власність шляхом участі у фінансуванні будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_5 . 14 січня 2011 року ОСОБА_2 та ТОВ «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва» уклали Договір №ФФБ-4-С-20 про участь у фонді фінансування будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_5 . Відповідно до п.4.3 Договору Довіритель ФФБ протягом 7 (семи) календарних днів з календарної дати підписання цього Договору вносить грошові кошти у національній валюті України в готівковій чи безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 , відкритий в ХОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 299980 грн. та складає 60,31 (шістдесят цілих тридцять одна сотих) % (відсотків) вартості Об`єкта Інвестування за Поточною ціною вимірювальної одиниці Об`єкта інвестування, зазначеного в п.4.1 цього Договору. Відповідно до пункту 4.5 Договору Після внесення згідно з п.4.3 цього Договору Довірителем ФФБ грошових коштів на рахунок ФФБ, управитель закріплює за ним (Довірителем ФФБ) відповідний зарезервований Об`єкт інвестування та відповідну кількість вимірних одиниць Об`єкта інвестування з урахуванням Поточної ціни вимірної одиниці Об`єкта інвестування, що зазначена в п.4.1 цього Договору, та видає у порядку, визначеному п.5.4.5 Правил ФФБ, Свідоцтво про участь у ФФБ , яке є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до пункту 4.6 Договору наступні внески, за наявності, сплачуються Довірителем ФФБ згідно графіком, що зазначений у Свідоцтві про участь у ФФБ. У Договорі в Розділі 5 вказані Характеристики об`єкта інвестування. Згідно з пунктом 5.1 Договору Відповідно до правил ФФБ та цього Договору за Довірителем ФФБ закріплюється Об`єкт інвестування з наступними основними характеристиками: вид Об`єкта інвестування - квартира; район забудови Дзержинський; адреса Об`єкта будівництва АДРЕСА_5 ; номер Об`єкта інвестування 52; поверх 5, 19-поверхового Об`єкта інвестування; кількість кімнат 3; проектна загальна площа Об`єкта інвестування 93,85 кв.м.; проектна житлова площа Об`єкта інвестування 50,15 кв.м.; інше. 20.01.2011 ОСОБА_2 було видане Свідоцтво про участь у фонді фінансування будівництва об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно вказаного Свідоцтва, кількість закріплених за довірителем ФФБ вимірних одиниць Об`єкта інвестування на дату видачі Свідоцтва 56,6 кв.м. Згідно з Графіком подальшого внесення довірителем ФФБ грошових коштів на рахунок ФФБ Об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_5 з 20 лютого 2011 року по 20 вересня 2013 року ОСОБА_2 вносив відсотки від загальної кількості одиниць інвестування об`єктів інвестування та отримував відповідну кількість квадратних метрів у об`єкті інвестування. Тобто, Договір про участь у фонді фінансування будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_5 ОСОБА_2 було укладено до вступу в шлюб. За Договором він сплатив кошти у сумі 299980 грн. та відповідно до Свідоцтва за ним було закріплено 56,6 кв.м в об`єкті інвестування. Відповідно до Графіка подальшого внесення довірителем ФФБ грошових коштів на рахунок ФФБ Об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_5 . ОСОБА_2 до вступу в шлюб вніс кошти, що становлять 7,44% від загальної кількості одиниць інвестування об`єктів інвестування та отримав 6,96 кв.м в об`єкті інвестування. Тобто, ОСОБА_2 до укладення шлюбу набув право на 63,56 кв.м. в об`єкті інвестування, що становить 67,75 %. Внески, сплачені за об`єкт інвестування з 20 серпня 2011 року по 20 вересня 2013 року були сплачені уже в той час, як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб. За цей час було сплачено кошти, що становлять 32,37% від загальної кількості одиниць інвестування об`єктів інвестування та отримав 30,29 кв.м в об`єкті інвестування. Тому, саме ця частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу. Таким чином, подружжям під час шлюбу за спільні кошти було набуто у власність 30,29 кв.м. Оскільки частки подружжя є рівними, то частка ОСОБА_1 становить 15,15 кв.м. ОСОБА_2 не проти компенсувати ОСОБА_1 вартість 15,15 кв.м. квартири і щоб квартира перейшла у його особисте володіння. 12.04.2012 між ОСОБА_2 та ТОВ «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва» було укладено Договір про уступку майнових прав на Об`єкт інвестування. Відповідно до п.1.3 Договору до Довірителя ФФБ переходять зазначені в п.1.2 цього Договору майнові права в обсязі та на умовах, що існували на момент підписання Управителем та Забудовником, яким є ТДВ «Житлобуд-2», Договору №12 від 23 грудня 2010 року. Відповідно до п.1.4 Договору Характеристика Об`єкта інвестування: вид Об`єкта інвестування - квартира; район забудови Дзержинський (після перейменування -Шевченківський); адреса Об`єкта будівництва АДРЕСА_5 ; номер Об`єкта інвестування 52; поверх 5, 19-поверхового Об`єкта будівництва; кількість кімнат 3; проектна загальна площа Об`єкта інвестування 93,85 кв.м.; проектна житлова площа Об`єкта інвестування 50,15 кв.м. 12.08.2015 було укладено Акт прийому-передачі квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_5 , згідно з яким на підставі сертифіката відповідності №ІУ 164150200475 від 20 січня 2015 року та відповідно до Договору про участь у фонді фінансування будівництва №ФФБ 4-С-20 від 14 січня 2011 року ТДВ «Житлобуд-2» передає, а громадянин ОСОБА_2 приймає квартиру АДРЕСА_6 . Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України у справі № 6-2921цс16 від 15 листопада 2017 року. Сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

25.11.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що у відзиві відповідач зазначив, що вважає за доцільне визначити місце проживання доньки з матір`ю за адресою: АДРЕСА_4 , проте не може з цим погодитися, оскільки має намір проживати за адресою: АДРЕСА_3 , що є спільною власністю подружжя, оскільки кв. АДРЕСА_7 позивачу не належить. Крім того у м. Харків умови для розвитку дитини кращі.

Щодо мирової угоди стосовно спірного автомобіля, то відповідачем проекту мирової угоди позивачу не надано.

Щодо договору дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , то відповідач прорахував завчасно свої дії, що вказаний будинок не став спільною власністю подружжя, оскільки відповідач передав ОСОБА_8 1000 доларів США в якості гарантії виконання зобов`язань, про що останній написав розписку 24.06.2021; під час укладення договору дарування відповідач передав продавцю 19000 доларів США, які подружжі дала мати позивача. Таким чином між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 насправді укладено договір купівлі-продажу.

Щодо квартири АДРЕСА_8 , відповідач посилається на те, що договір участі у фінансування будівництва житлового будинку ним укладено до укладення шлюбу, проте не зазначає, що у стосунках сторони перебувають з 1997 року (коли позивачу було 14 років); з 2004 року сторони поїхали на заробітки до Італії, де рік проживали у матері позивача однією сім`єю як чоловік та дружина. Відповідач в той час взагалі не працював, тому позивач та її матір його утримували. У 2008 році позивач повернулася до України у зв`язку з необхідністю закінчити навчання, відповідач залишився в Італії у матері позивача. Після повернення відповідача сторони проживали за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить матері позивача. Тобто з 2004 року сторони проживали однією сім`єю, заробляли, придбали автомобіль Форд фокус, продали вказаний автомобіль, придбали інший автомобіль, разом прийняли рішення про купівлю квартири у м. Харків. Станом на 2011 рік сторони мали 25000 доларів США, перший внесок складав 30000 доларів США, тож мати позивача позичила їм 5000 євро, тобто перший внесок було здійснено за рахунок спільних коштів подружжя та за рахунок грошей матері позивача, при цьому сторони разом спілкувалися з представниками продавця, укладали договір участі у фонді фінансування будівництва, внесли перший внесок. Крім того в цей час позивач вже була вагітна.

01.12.2021 позивачем надано заяву про збільшення позовних вимог, в якій вона просила: розірвати шлюб, визначити місце проживання доньки з нею, стягнути аліменти у розмірі 10000.00 грн. щомісячно на утримання доньки, здійснити поділ майна подружжя: виділити у власність позивача 2/3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину будинку з земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частину автомобіля Hyunday Tucson; іменні бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1», міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000190045, у кількості 679 штук, номінальною вартістю однієї облігації 1000 грн., загальною номінальною вартістю 678020 грн., які відповідач придбав за договором № 8891-20/8888-20/БВ від 20.10.2020 року; іменних бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер 1)А4000202790 у кількості 2005,5 штук, номінальною вартістю 76 грн. за штуку, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ200224-1-1 від 24.02.2020 року; іменних бездокументарних облігацій ПАТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000200299 у кількості 201,5 штук, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ210531-1-1 від 311.05.2021; виділити у власність відповідача 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину будинку з земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частину автомобіля Hyunday Tucson; іменні бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1», міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000190045, у кількості 679 штук, номінальною вартістю однієї облігації 1000 грн., загальною номінальною вартістю 678020 грн., які відповідач придбав за договором № 8891-20/8888-20/БВ від 20.10.2020 року; іменних бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер 1)А4000202790 у кількості 2005,5 штук, номінальною вартістю 76 грн. за штуку, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ200224-1-1 від 24.02.2020 року; іменних бездокументарних облігацій ПАТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000200299 у кількості 201,5 штук, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ210531-1-1 від 311.05.2021, стягнути судові витрати. В обґрунтування зазначено, що після звернення до суду позивачу стало відомо про придбання відповідачем цінних паперів, зазначених вище.

01.12.2021 представник відповідача адвокат Пекареніна О.М. надала заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено наступне.

Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини.

У контактних даних, які Позивачка самостійно вказала як у Позові, так і у Відповіді на відзив, зазначається: « ОСОБА_1 зареєстрована: АДРЕСА_9 ». Відповідно до вказаної інформації, усе листування щодо судового розгляду справи № 636/4743/21 надходить на дану адресу, тобто Позивачка на даний момент зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_9 . Виходячи із того, що Позивачка у Позові просить: «Місцем проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рнокпп НОМЕР_4 визначити з матір`ю», але не зазначає жодної адреси, за якою вони з донькою будуть проживати, Відповідач вважає за необхідне визначити адресу проживання доньки за місцем реєстрації Позивачки: АДРЕСА_9 . Відповідач також дотримувався думки, що донька матиме більше можливостей для розвиту у місті Харків, тому запропонував перевести доньку до однієї з Харківських шкіл. 1 клас ОСОБА_3 закінчила у Есхарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. 13 червня 2019 року дитину було зараховано до Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 105, проте після першого дня у новій школі Позивачка була невдоволена якістю проведення шкільних заходів (лінійкою, присвяченою святу Першого дзвоника) та відмовилася від подальшого навчання доньки у цій школі. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що їй страшно переходити широку дорогу з щільним трафіком автомобілів, ведучи доньку до школи. 04 вересня 2019 року доньку було зараховано до Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 132. Проте, саме за бажанням Позивачки і 25 листопада 2019 року ОСОБА_3 знову було переведено до Есхарівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Таким чином за період з 01 вересня 2018 року по 25 листопада 2019 року ОСОБА_3 змінила 3 школи. Тобто, Позивачка свідомо відмовилася аби дитина відвідувала школу у місті Харків та повернулася до Есхарівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, щоб донька продовжила навчання там. Крім того, важливо звернути увагу на інтереси дитини, оскільки у Есхарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, яку вона відвідує у смт. Есхар, у неї сформувалися стійкі соціальні зв`язки з учнями та вчителями. У дитини там багато друзів і переведення її до нової школи попри її волю може призвести до психологічних травм, яких Відповідач хотів би уникнути для збереження ментального здоров`я доньки. Тому в інтересах ОСОБА_3 , вважає за необхідне, щоб донька продовжила відвідувати Есхарівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів у смт. Есхар. Посилання на той факт, що Позивачка не має власного житла, не спростовує, що ОСОБА_1 . в даний час проживає разом з донькою за місцем реєстрації Позивачки: АДРЕСА_9 . Дана квартира належить матері Позивачки, яка не висловлює заперечень проти їхнього проживання у її квартирі. Крім того, оскільки Відповідач регулярно надає кошти на утримання доньки, а також погоджується з вимогою щодо розміру аліментів та буде сумлінно їх сплачувати після винесення судового рішення, варто зазначити, що 10000 грн. буде достатньо не тільки на забезпечення гідного рівня життя для доньки, але і на оренду квартири у смт. Есхар (де навчається дитина), якщо виникне така необхідність. Попереднє ознайомлення з ринком вартості орендних послуг у смт. Есхар встановило, що орендна плата коливається від 1200 до 2000 грн. Тобто, у випадку виникнення необхідності змінити місце проживання, Позивачка матиме змогу орендувати житло за місцем навчання дитини.

Оскільки Позивачка та Відповідач однозначно погоджуються щодо неможливості збереження шлюбу та наполягають на розлученні, вважають за необхідне звернути увагу на наступний факт. Відповідач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_10 . Змінювати своє місце проживання у зв`язку із розлученням ОСОБА_2 не планує, оскільки має тільки 2 власних житла, проте стан та місце розташування будинку не дозволяє йому не тільки своєчасно та зручно приїздити на роботу, а і взагалі там проживати, оскільки у будинку абсолютно відсутні будь-які умови для нормального життя і він потребує термінового ремонту, про що зазначає і сама Позивачка у Відповіді на відзив. На даний момент Позивачка разом з донькою проживає у її матері, де власне і зареєстрована. При цьому Відповідач не має іншого місця проживання, окрім квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , де він і зареєстрований. Відповідно, сумісне проживання з Позивачкою не вважається допустимим, оскільки це суперечитиме інтересам як Відповідача, так і Позивача. З наведеного ОСОБА_1 можна зробити висновок, що її цікавить не забезпечення гарних умов життя для доньки, з урахуванням її інтересів, а квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 .

Щодо вимог про розподіл майна подружжя

Як уже неодноразово зазначалося у Відзиві, Позивачка некоректно сформулювала свої позовні вимоги. Вимоги щодо автомобіля. У Позові ОСОБА_1 просила виділити їй «1/2 автомобіля Hyundai Tucson». Проте виконання такої вимоги є неможливим, оскільки автомобіль є неподільною річчю. Як було зазначено у Відповіді на відзив розмір вартості частки Позивачки буде встановлено виходячи з ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи. Тобто необхідно залучити спеціаліста для проведення оцінки автомобіля. Втім, проведення оцінки для мирової угоди буде недоцільним, якщо Позивачка не погоджується із таким поділом автомобіля. Крім того, Позивачка не користується даним автомобілем. Проект мирової згоди не був наданий, оскільки це є неможливим з урахуванням тих позовних вимог, які вказує Позивачка. Шляхом мирової угоди Сторони по справі у повному обсязі ліквідують спір, що виник між ними. Мирова згода не може бути винесена судом тільки з одного питання. Відповідно, до даного позову неможливо запропонувати мирову угоду виключно щодо питання розподілу вартості автомобілю. Оскільки, Відповідач не проти того, щоб визначити, що частка Позивачки у автомобілі Hyundai Tucson, сірого кольору, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 складає 1/2, для ефективного вирішення спору щодо автомобіля вважаємо за можливе: або укласти мирову угоду окремо від судового рішення, за якою автомобіль має бути залишений у власності Відповідачу, у якого і перебуває на даний час, а з нього на користь Позивачки має бути стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки Позивачки у вказаному майні виходячи з ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи. При цьому Позивачка відмовляється від позовної вимоги виділити їй «1/2 автомобіля Hyundai Tucson»; або коректно сформулювати позовну вимогу, за якою автомобіль має бути залишений у власності Відповідачу, у якого і перебуває на даний час, а з нього на користь Позивачки має бути стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки Позивачки у вказаному майні виходячи з ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи тобто 1/2 частки. У будь-якому з цих варіантів Позивачка отримає свою законну 1/2 частку від ринкової вартості автомобіля Hyundai Tucson, сірого кольору, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 на момент розгляду справи.

Вимоги щодо будинку. Відповідач продовжує наполягати на тому, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 є його особистою приватною власністю. Підставою набуття будинку у особисту приватну власність є Договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Сіухіним Ігорем Івановичем. До причин, через які даний будинок було надано у дар відноситься стан будинку. Попередній власник не мав часу на здійснення ремонту даного будинку, не проживав там та не планував жодним чином використовувати даний будинок у подальшому. Будь-які свідчення Позивачки про удаваність даного договору, спростовуються наявними доказами та є її власними безпідставними домислами, які не мають жодного відношення до суті справи. Даний Договір дарування посвідчено нотаріально. Жодних коштів за будинок не було сплачено. Договір про намір придбання будинку, який надала Позивачка не містить під собою жодного правового підґрунтя, оскільки такі договори мають укладатися на спеціальних нотаріальних бланках. У інших випадках вони не мають жодної юридичної сили. Жодний договір, складений агентством нерухомості не може мати жодної юридичної сили щодо придбання житла або наміру такого придбання. Відсутність нотаріального посвідчення автоматично вказує на відсутність у даного договору юридичної сили. Крім того, Позивачка абсолютно ігнорує часові проміжки між виявленням бажання придбати даний будинок та отриманням його в дар. Щодо розписки, наданої Позивачкою варто зазначити наступне: на момент, коли Відповідач планував придбати даний будинок він дійсно надав попередньому власнику завдаток за будинок. Проте після тривалого спілкування з попереднім власником, останнім було прийняте рішення передати даний будинок Відповідачеві у дар. Окрім того, Попередній договір на який посилається Позивачка діяв до 24 вересня 2021 року, його не було пролонговано сторонами. До 24 вересня 2021 року Договір купівлі-продажу не було укладено. Кошти, які Відповідач надав під розписку, були повернені йому назад. Попереднім власником домоволодіння було прийняте рішення подарувати будинок оскільки у нього не було коштів на утримання будинку, ремонт чи реконсутрукцію та земельної ділянки біля будинку.

Вимоги щодо земельної ділянки. У Відповіді на відзив Позивачка нічого не вказує про земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Проте позовна вимога про надання їй 1/2 частки даної земельної ділянки все ще міститься серед інших позовних вимог. У зв`язку з чим необхідно повторно звернути увагу, що дана земельна ділянка не перебуває у власності ОСОБА_2 .

Як вже було пояснено у Відзиві, фактична частка ОСОБА_1 у разі поділу саме тієї частини квартири, що є спільною сумісною власністю подружжя, складає 15,15 кв.м. Це підтверджується усіма фактами, наведеними у Відзиві, проте необхідно звернути увагу на основні моменти: 14 січня 2011 року ОСОБА_2 та ТОВ «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва» уклали Договір №ФФБ-4-С-20 про участь у фонді фінансування будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_5 ; протягом 7 днів Відповідач вніс грошові кошти на рахунок НОМЕР_3 , відкритий в ХОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 299980 грн, що склало 60,31% вартості Об`єкта Інвестування; 20 січня 2011 року ОСОБА_2 було видане Свідоцтво про участь у фонді фінансування будівництва об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_5 ; до вступу у шлюб відповідно до Графіка подальшого внесення довірителем ФФБ грошових коштів на рахунок ФФБ Об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_5 ОСОБА_2 вніс кошти, що становлять 7,44% від загальної кількості одиниць інвестування об`єктів інвестування та отримав 6,96 кв.м в об`єкті інвестування. Тобто, ОСОБА_2 до укладення шлюбу набув право на 63,56 кв.м. в об`єкті інвестування, що становить 67,75 %. Жодних доказів надання Позивачкою або її матір`ю коштів для придбання цієї частки квартири, ОСОБА_1 не надає. 11 серпня 2011 року ОСОБА_9 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Внески, сплачені за об`єкт інвестування з 20 серпня 2011 року по 20 вересня 2013 року були сплачені уже в той час, як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб. За цей час було сплачено кошти, що становлять 32,37% від загальної кількості одиниць інвестування об`єктів інвестування та отримано 30,29 кв.м в об`єкті інвестування. Тому, саме ця частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу. Таким чином, подружжям під час шлюбу за спільні кошти було набуто у власність 30,29 кв.м. Оскільки частки подружжя є рівними, то частка ОСОБА_1 становить 15,15 кв.м. ОСОБА_2 не проти компенсувати ОСОБА_1 вартість 15,15 кв.м. квартири, щоб квартира перейшла у його особисте володіння. Як було зазначено у Відзиві, 12 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва» було укладено Договір про уступку майнових прав на Об`єкт інвестування. А 12 серпня 2015 року було укладено Акт прийому-передачі квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_5 , згідно з яким на підставі сертифіката відповідності №ІУ 164150200475 від 20 січня 2015 року та відповідно до Договору про участь у фонді фінансування будівництва №ФФБ 4-С-20 від 14 січня 2011 року ТДВ «Житлобуд-2» передає, а громадянин ОСОБА_2 приймає квартиру АДРЕСА_6 . Тобто з 12 серпня 2015 року ОСОБА_2 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 жовтня 2015 року, індексний номер 45125002. У Свідоцтві про право власності на нерухоме майно вказано загальну площу квартири 98 кв.м. Як зазначила Позивачка у Відповіді на відзив будинок, який Відповідач прийняв у дар, не придатний для житла і потребує ремонту. Іншого, придатного для життя житла, окрім квартири за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 не має.

Відповідач звертає увагу суду на положення сімейного законодавства України, щодо способів та порядку поділу майна, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що дозволяють створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості цієї частки в разі ухвалення судового рішення.

08.02.2022 до суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому зазначено наступне.

Щодо вимоги про розірвання шлюбу. Позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню, оскільки збереження шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є неможливим.

Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини. Позивачка проігнорувала усі аргументи, які Відповідач надав у Запереченні на відповідь на відзив. Відповідач не заперечує, щоб їх спільна дитина проживала з матір`ю. При цьому у Заяві про уточнення позовних вимог Позивачка не вказує у позовних вимогах адресу, за якою буде проживати з дитиною. Відповідач також пояснив, що проживання дитини у Харкові суттєво вплине на її соціальні зв`язки. ОСОБА_2 неодноразово переводив доньку до Харківських шкіл, втім Позивачка щоразу повертала дитину до Есхарівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яку вона відвідує і зараз. При цьому ОСОБА_1 не в змозі самостійно жити у великому місті і тим паче відводити доньку до школи, оскільки за період шлюбу регулярно скаржилася на страх великих натовпів та широких автомобільних доріг. Позивачка ігнорує наступні факти: Відповідач має зареєстроване місце проживання у квартирі за адресою АДРЕСА_10 . Крім того, за законом йому належить 83,9% даного житла, що також було неодноразово пояснено; Відповідач не має іншого, придатного для життя житла. Позивачка також зазначила, що будинок, який є особистою приватною власністю Відповідача, абсолютно не придатний для проживання у ньому. На підтвердження цього факту суду були надані фотографії даного будинку; Позивачка зареєстрована у квартирі матері, яка наразі не проживає в Україні та не має жодних претензій щодо проживання доньки у її квартирі. Тобто ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_9 . Вимоги Позивачки щодо проживання у квартирі за адресою АДРЕСА_10 не обґрунтовані та спрямовані не на покращення умов для життя доньки, а на незаконне заволодіння частиною квартири, яка їй не належить, що видно із наступних позовних вимог. Позивну вимогу щодо визначення місця проживання доньки у Заяві Позивачка сформулювала наступним чином: «Місцем проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рнокпп НОМЕР_4 визначити з матір`ю». Відповідач звертає увагу суду, що в уточнених позовних вимогах Позивачка знову не вказує адресу, за якою донька буде проживати з матір`ю. Вважаємо за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою реєстрації місця проживання матері, а саме: АДРЕСА_4 .

Щодо вимоги про стягнення аліментів. Відповідач неодноразово визнавав, що погоджується із даною позовною вимогою, оскільки розлучення жодним чином не впливає на його батьківські обов`язки та стосунки із донькою. ОСОБА_2 ніколи не припиняв брати участь у житті доньки та її утриманні і продовжуватиме це в подальшому. Відповідач згоден сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі 10 000 гривень щомісячно. Тому пояснення ОСОБА_1 щодо доходів Відповідача, які аргументують його здатність сплачувати аліменти не мають жодного сенсу, оскільки дану позовну вимогу ОСОБА_2 визнав одразу.

Щодо вимог про розподіл майна подружжя. Попри багаторазове акцентування Відповідачем уваги на некоректності формулювання позовних вимог, в уточненій заяві про збільшення позовних вимог відсутнє виправлення даних помилок.

Вимоги щодо автомобіля. Автомобіль є неподільною річчю. Вимогу Позивачки щодо виділення їй у власність: «1/2 автомобіля Hyundai Tucson» неможливо виконати іншим чином, аніж розділити автомобіль навпіл, що повністю анулює можливість як використовувати його за цільовим призначенням, так і реалізувати з метою отримання коштів. При цьому Відповідач запропонував 2 справедливі варіанти для поділу автомобіля: або укласти мирову угоду окремо від судового рішення, за якою автомобіль має бути залишений у власності Відповідачу, у якого і перебуває на даний час, а з нього на користь Позивачки буде стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки Позивачки у вказаному майні виходячи з ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи. При цьому Позивачка відмовляється від позовної вимоги виділити їй «1/2 автомобіля Hyundai Tucson»; або коректно сформулювати позовну вимогу, за якою автомобіль має бути залишений у власності Відповідачу, у якого і перебуває на даний час, а з нього на користь Позивачки має бути стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки Позивачки у вказаному майні виходячи з ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи тобто 1/2 частки. У будь-якому з цих варіантів Позивачка отримає свою законну 1/2 частку від ринкової вартості автомобіля Hyundai Tucson, сірого кольору, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 на момент розгляду справи. Проте позовна вимога у Заяві про збільшення позовних сформульована: виділити Позивачці у власність: «1/2 автомобіля Hyundai Tucson», що не вирішить спір між сторонами. В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Вимоги щодо будинку. Будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Усі спроби спростувати легітимність Договору дарування є лише бажанням Позивачки незаконно заволодіти майном Відповідача. Жодних доказів, які спростовують дійсність Договору, ОСОБА_1 не надає. Відповідач не визнає дану позовну вимогу, оскільки будинок є його особистою приватною власністю. Обґрунтування було надане і у Відзиві на позовну заяву.

Вимоги щодо земельної ділянки. Відповідач неодноразово надавав пояснення щодо того, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не перебуває у власності ОСОБА_2 . Відповідач не визнає позовну вимогу щодо виділення Позивачці у власність: «1/2 будинку з земельною ділянкою по адресу: АДРЕСА_2 », оскільки дана земельна ділянка не належить ОСОБА_2 .

Вимоги щодо квартири. У Заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просить виділити їй: «2/3 частини квартири по адресу: АДРЕСА_3 ». Проте Відповідач неодноразово пояснював, що фактична частка ОСОБА_1 у разі поділу саме тієї частини квартири, що є спільною сумісною власністю подружжя, складає 15,15 кв.м. ОСОБА_2 до укладення шлюбу набув право на 63,56 кв.м. в об`єкті інвестування, що становить 67,75 %. Жодних доказів надання Позивачкою або її матір`ю коштів для придбання цієї частки квартири, ОСОБА_1 не надає. 11 серпня 2011 року ОСОБА_9 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Внески, сплачені за об`єкт інвестування з 20 серпня 2011 року по 20 вересня 2013 року були сплачені уже в той час, як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб. За цей час було сплачено кошти, що становлять 32,37% від загальної кількості одиниць інвестування об`єктів інвестування та отримано 30,29 кв.м в об`єкті інвестування. Тому, саме ця частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу. Таким чином, подружжям під час шлюбу за спільні кошти було набуто у власність 30,29 кв.м. Оскільки частки подружжя є рівними, то частка ОСОБА_1 становить 15,15 кв.м. ОСОБА_2 не проти компенсувати ОСОБА_1 вартість 15,15 кв.м. квартири, щоб квартира перейшла у його особисте володіння. Вимогу про виділення Позивачці «2/3 частини квартири по адресу: АДРЕСА_3 » Відповідач не визнає та категорично заперечує, оскільки такий поділ є незаконним. ОСОБА_1 намагається обманним шляхом заволодіти частиною квартири, яка їй не належить, чим порушує законні права Відповідача.

Вимоги щодо цінних паперів. У Заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що: «Після звернення з позовом до суду позивачці стало відомо, що відповідач шляхом укладання договорів купівлі-продажу цінних паперів володіє майном, яке відповідно до ст. 60 СК України є спільним майном подружжя і згідно ст. 70 СК України має бути поділено між позивачкою і відповідачем». Проте Відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду, що ОСОБА_1 вводить суд у оману. Усі договори щодо придбання Відповідачем цінних паперів були нотаріально посвідчені. Відповідно до ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Позивачка знала про укладення даних договорів, була присутня під час їхнього підписання, а також нотаріально засвідчувала свою згоду на придбання та продаж об`єктів нерухомості шляхом придбання цінних паперів. Усі кошти, отримані з даних договорів, були отримані у шлюбі та витрачені Позивачкою та Відповідачем спільно на користь сім`ї. Крім того, Відповідач вважає за необхідне зазначити, що Позивачка жодного разу не звернулася до нього для отримання даних договорів. Виходячи з того, що усі договори були укладені у шлюбі, що підтверджується нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не має намірів приховувати від суду дані докази. Нотаріальне посвідчення згоди Позивачки на укладення усіх договорів, про які вона нібито не знала, а також копії договорів містяться у додатках до Відзиву на Заяву про збільшення позовних вимог. Вимоги про виділення Позивачці іменних бездокументарних облігацій Відповідач категорично не визнає, оскільки усі кошти були витрачені ними спільно у шлюбі на благо сім`ї.

Щодо необґрунтованого збільшення позовних вимог. Як було зазначено вище, ОСОБА_1 знала про договори, що стосуються купівлі та продажу квартир шляхом придбання цінних паперів. Виходячи з цього необхідно зазначити, що подаючи Позовну заяву Позивачка свідомо не включила дані позовні вимоги, а не з підстави необізнаності щодо укладення даних правочинів.

Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Пунктом 5 частини 5 статті 12 ЦПК України визначено, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно з ч. 2 ст. 44 ЦПК України суд може визнати зловживання процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, залежно від конкретних обставин справи.

Щодо світлин, наданих Позивачкою. ОСОБА_1 до Заяви про збільшення позовних вимог додала декілька фото, які на її думку мають підтверджувати її стосунки з Відповідачем до шлюбу. Вважає за необхідне звернути увагу на наступні факти: п. 1, ч. 1, ст. 57 Сімейного кодексу України зазначає, що особистою приватної власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу тобто будь-які стосунки між Відповідачем та Позивачкою не породжують виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте Відповідачем до шлюбу; усі фото, надані Позивачкою, поганої якості. Відповідач не може переконатися, що він зображений на цих світлинах, оскільки там неможливо ідентифікувати жодне обличчя; Позивачка не надає жодних доказів щодо часу, коли були зроблені ці фото. Усі фотографії підписані ОСОБА_1 від руки, що не може доводити достовірності щодо року, коли світлини було зроблено насправді; та навіть проведення разом часу та відпочинку не може свідчити про перебування у шлюбних відносинах.

17.02.2022 до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог, у якій вона просить розірвати шлюб, визначити місце проживання доньки з нею, стягнути аліменти у розмірі 10000.00 грн. щомісячно на утримання доньки, здійснити поділ майна подружжя: виділити у власність позивача 2/3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину автомобіля Hyunday Tucson; іменні бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1», міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000190045, у кількості 679 штук, номінальною вартістю однієї облігації 1000 грн., загальною номінальною вартістю 678020 грн., які відповідач придбав за договором № 8891-20/8888-20/БВ від 20.10.2020 року; іменних бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер 1)А4000202790 у кількості 2005,5 штук, номінальною вартістю 76 грн. за штуку, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ200224-1-1 від 24.02.2020 року; іменних бездокументарних облігацій ПАТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000200299 у кількості 201,5 штук, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ210531-1-1 від 311.05.2021; виділити у власність відповідача 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину автомобіля Hyunday Tucson; іменні бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1», міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000190045, у кількості 679 штук, номінальною вартістю однієї облігації 1000 грн., загальною номінальною вартістю 678020 грн., які відповідач придбав за договором № 8891-20/8888-20/БВ від 20.10.2020 року; іменних бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер 1)А4000202790 у кількості 2005,5 штук, номінальною вартістю 76 грн. за штуку, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ200224-1-1 від 24.02.2020 року; іменних бездокументарних облігацій ПАТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000200299 у кількості 201,5 штук, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ210531-1-1 від 311.05.2021, стягнути судові витрати. Зазначено, що у зв`язку з уникненням додаткових витрат щодо визнання договору дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , просить залишити без розгляду вимогу про поділ вказаного житлового будинку.

17.02.2022 позивачем надано відповідь на відзив, в якому зазначено, що відзив на заяву про збільшення позовних вимог подано поза строком; всі твердження, окрім визнання вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів взагалі не заслуговують на увагу. Очевидним є намагання відповідача залишити дружину та доньку без житла та будь-якого набутого у шлюбі майна, зважаючи на заперечення очевидних і відомих широкому колу осіб обставин та намагання ігнорувати законні вимоги позивачки.

Щодо місця проживання дитини. Без будь-яких нормативних обґрунтувань відповідач намагається схилити позивача і суд до того, що позивач з донькою мають проживати у квартирі матері позивача у с-щі Есхар, щоб не заважати йому користуватися спільною квартирою подружжя. Зазначене у відзиві є намаганням одноособово відповідачем заволодіти квартирою у м. Харків.

Щодо автомобіля зазначено, що відповідачем ігнорується порядок проведення компенсації, у зв`язку з чим як визначено законодавством, право власності на 1/2 частину автомобіля, має бути зазначено у рішенні суду. Згідно п.25 Постанови Пленуму Верховного суду №11 від 21.12.2007 Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК 2947-14 щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК 435-15, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Стосовно будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , то позивач зазначила, що вважає за необхідне відмовитися від вимог про визнання за нею право власності на частину вказаного майна, оскільки земельна ділянка перебуває у комунальній власності, а щодо будинку, то відповідач намагається ввести суд в обману щодо природи правочину щодо набуття ним права власності на вказане майно.

Щодо квартири АДРЕСА_8 . Згідно ч.1 ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Перелік майна, яке особистою приватною власністю кожного з подружжя, зазначений у ч.1 ст.57 СК України. Шлюб між сторонами укладено 11.08.2011. Право власності відповідача на квартиру зареєстровано 21.09.2015. Відповідачем також надано свідоцтво про право власності від 06.10.2015 та акт прийому-передачі квартири, якими підтверджується придбання житла у 2015 році. Доданий відповідачем «графік подальшого внесення довірителем ФФБ грошових коштів на рахунок ФФБ об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_5 » з огляду на те, що в ньому не конкретизовано об`єкт нерухомості та він не містить посилання на якійсь договір, не може вважатися належним доказом по справі. Додане відповідачем «свідоцтво про участь у фонді фінансування будівництва по об`єкту за адресою: АДРЕСА_5 » лише підтверджує, що ОСОБА_2 був учасником цього фонду, що ніким не заперечується, проте цей документ не підтверджує, що квартира є власністю відповідача. Договори про участь у ФФБ та про уступку майнових прав також не є належними доказами, оскільки доводять лише факт укладення цих договорів, що ніким не оспорюється. Отже квартира АДРЕСА_8 є спільною сумісною власністю подружжя, набута під час шлюбу і підлягає розподілу.

Щодо цінних паперів. Зазначене у відзиві на заяву про збільшення позовних вимог твердження про те, що позивач знала про укладення договорів на придбання цінних паперів та нотаріально посвідчувала свою згоду є неправдою. Відповідач придбав цінні папери без згоди дружини, придбав їх у власність, тому вони є об`єктом спільної власності подружжя і підлягають розподілу між подружжям.

Відповідно до п.30 Постанови Пленуму Верховного суду №11 від 21.12.2007 при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК ( 2947-14 ) в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Позивач після народження дитини взагалі не працювала, вела домашнє господарство, доглядала за дитиною та створювала комфортні умови для життя свого чоловіка відповідача по справі. Тож існують законні підстави для збільшення частки позивача під час поділу спільного майна подружжя.

З вересня 2021 року відповідач з донькою взагалі не зустрічався та будь-якої фінансової допомоги не надавав. Винятком є кількахвилинна зустріч з донькою в жовтні 2021 року, коли він прибув для школи, щоб отримати особову справу доньки для суду. Також відповідач мав намір поспілкуватися з донькою всередині січня 2022, проте донька захворіла, про що позивач повідомила відповідача. Станом здоров`я доньки відповідач не цікавився, у придбанні необхідних ліків відмовився. На доньку відповідач перерахував 20000.00 грн., подарунки на свята передавав через знайомих.

01.08.2024 позивач надала клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду, а саме в частині іменних бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1», міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000190045, у кількості 679 штук, номінальною вартістю однієї облігації 1000 грн., загальною номінальною вартістю 678020 грн., які відповідач придбав за договором № 8891-20/8888-20/БВ від 20.10.2020 року; іменних бездокументарних облігацій АТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер 1)А4000202790 у кількості 2005,5 штук, номінальною вартістю 76 грн. за штуку, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ200224-1-1 від 24.02.2020 року; іменних бездокументарних облігацій ПАТ «Трест Житлобуд-1» міжнародний ідентифікаційний номер ІІА4000200299 у кількості 201,5 штук, які відповідач придбав за договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ210531-1-1 від 311.05.2021. Вказане клопотання задоволено ухвалою суду від 01.08.2024.

На виконання розпорядження в.о. керівника апарату Чугуївського міського суду Харківської області від 26.03.2025 №01-08/47, 27.03.2025 проведено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи між суддями, справу розподілено судді Золотоверхій О.О.

24.09.2025 позивачем надано клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду, в якому позивач просить залишити без розгляду вимогу про визначення місця проживання дитини, оскільки 28.10.2025 ОСОБА_3 виповниться 14 років, та згідно ч.3 ст. 160 СК України зможе самостійно вирішувати питання щодо визначення свого місця проживання. Аналогічна заява надійшла 20.10.2025.

21.04.2026 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 наступного змісту. Вимогу про розірвання шлюбу визнає, оскільки подальше спільне життя є неможливим. Вимогу про стягнення аліментів визнає, від сплати аліментів не ухиляється, проте з урахуванням його фактичного матеріального становища вважає за доцільне визначити розмір аліментів у частці, а саме частини його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

З іншими вимогами відповідач не погоджується.

Щодо автомобіля. Автомобіль є неподільною річчю, знаходиться у фактичному користуванні відповідача. Відповідач неодноразово намагався вирішити питання щодо транспортного засобу в позасудовому порядку, шляхом пропозиції позивачу сплатити їй компенсацію за 1/2 частину автомобіля, проте позивач ухиляється від вирішення питання в позасудовому порядку.

Щодо зазначеного позивачем факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Сторони у той час разом не проживали на постійній основі, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю; стосунки мали періодичний, нестабільний характер, сторони неодноразово припиняли спілкування, мали окремі кола спілкування, окреме життя. Відповідач здійснював підприємницьку діяльність, мав власний дохід та самостійно формував свої заощадження, за рахунок яких накопичував основний капітал.

Щодо квартири АДРЕСА_8 . Вказана квартира фактично була профінансована відповідачем. ОСОБА_2 є власником вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, право власності набуте шляхом участі у фінансуванні будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_5 . Договір про фінансування був укладений до реєстрації шлюбу, відповідачем за договором було оплачено 67.75 % суми об`єкта інвестування. Відповідно у шлюбі оплачено 32.25 % від загальної вартості об`єкта, тобто частка позивача становить 16.125 %. Сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу, не є безумовною підставою для віднесення майна до об`єкту права спільної сумісної власності подружжя. При цьому відповідач інвестував власні кошти. Позивач не є стороною договору від 14.01.2011, позивачем не доведено, що її мати передавала якість кошти на виконання вказаного договору.

13.07.2026 від позивача надійшли пояснення наступного змісту.

Щодо зазначеного відповідачем у поясненнях «ухилення позивача від вирішення питання про поділ автомобіля Хюндай» вказано, що це є голослівним та неправдивим, оскільки саме відповідач ухиляється від вирішення питання щодо визначення вартості автомобіля, що унеможливлює формування змісту та розміру компенсації на 1/2 частину автомобіля. Відповідач донині користується автомобілем та зменшує його вартість, а також ухиляється від оцінки транспортного засобу.

Щодо факту спільного проживання сторін до реєстрації шлюбу, то позивач зазначає, що відповідач вводить суд в оману з метою заволодіння спільною квартирою. Відповідач почав залицятись до позивача влітку 1997 року, проводжав її зі школи, гуляти по вечорах. Саме з цього часу вони почали зустрічатися. Такі стосунки продовжувалися до закінчення позивачкою школи. Після школи позивач поступила в університет та проживала у свого батька у м. Харків, проте кожні 2 дні їздила до відповідача, де разом з останнім проживала. У березні 2002 сторони орендували квартиру у знайомої матері позивачки у м. Харків, при цьому матір позивача сплачувала оренду у повному обсязі. У 2003 році позивач завагітніла, проте відповідач змусив її зробити аборт. В той же час виявилось, що відповідач зустрічається ще і з іншою дівчиною, внаслідок чого позивач припинила спілкування з відповідачем. Переживаючи розрив стосунків, позивач за вмовлянням матері у 2004 році переїхала до Італії. Напередодні виїзду дідусь та бабуся відповідача вмовили позивачку зустрітися з відповідачем, в результаті зустрічі сторони примирилися. Кожного дня вони спілкували, позивач вмовила матір посприяти приїзду відповідача до Італії, на що матір`ю позивача було витрачено 3200 євро. В Італії сторони прожили 3 роки, при цьому рік відповідач жив за рахунок позивача та її матері, не працюючи. Сторони в той період придбали автомобіль та ряд техніки, спільно витрачали кошти на побутові необхідності та розваги. У 2007 році позивач на 9 місяців повернулася до України з метою закінчення навчання, а відповідач залишився в Італії з матір`ю позивача. У 2008 році сторони повернулися до України та проживали однією сім`єю. Мати позивача дала сторонам 1500 євро на купівлю авто. У лютому 2010 сторони переїхали до Харкова до батька позивача і позивач запропонувала відповідачу придбати квартиру. Потім вони орендували окреме житло, яке оплачувала мати позивача. Влітку 2010 року позивач знайшла інформацію щодо спірної квартири. В цей же час сторони почали готуватися до запліднення дитини. Щодо тверджень відповідача про спільне проживання позивач зазначає, що відповідач не зазначив ні адреси, ні періодів; щодо коштів, які нібито накопичив відповідач самостійно, позивач зазначає, що коштами розпоряджалася саме вона, а відповідач навіть не знав, де вони зберігаються і скільки їх є. Щодо переведення доньки до Есхарівської школи позивач зазначає, що це було зроблено з метою навчання доньки у посиленому класі.

Позивач в судовому засіданні вимоги в частині розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна (квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля Hyunday Tucson) підтримала, просила задовольнити. Крім того після розірвання шлюбу просила залишити прізвище без змін.

Представник позивача адвокат Русанов Г.В. підтримав позицію своєї клієнтки.

Представник відповідача адвокат Пекаренін А.А. не заперечував проти задоволення вимог в частині розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, щодо автомобіля та квартири підтримав позицію викладену у відзивах, зазначив, що автомобіль є неподільною річчю, тому є доцільним залишити його у власності відповідача, оскільки останній ним користується, та стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за 1/2 частку автомобіля. Щодо квартири у м. Харків зазначив, що заперечує проти визнання за позивачем права власності на майно, оскільки відповідачем дії щодо придбання квартири були здійсненні до укладення шлюбу, під час перебування сторін у шлюбі відповідачем було сплачено лише 32,37% від загальної кількості одиниць інвестування об`єктів інвестування та отримано 30,29 кв.м в об`єкті інвестування. Тому, саме ця частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу. Таким чином, подружжям під час шлюбу за спільні кошти було набуто у власність 30,29 кв.м. Оскільки частки подружжя є рівними, то частка ОСОБА_1 становить 15,15 кв.м.

Від Служби у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області надійшла заява про розгляд справи без участі представника Служби, просили винести рішення на розсуд суду в інтересах дитини згідно чинного законодавства.

Суд, розглянувши позов, вислухавши пояснення сторон та їх прежставників, допитавши свідків, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про шлюб від 11.08.2011 (т.1 а.с.8) 11.08.2011 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , укладено шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_11 ».

Від шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 02.11.2011 (т.1 а.с.9).

Відповідачем надано копію особової справи учениці Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №132 ХМР ОСОБА_3 , Есхарівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Чугуївської районної ради (т.1 а.с.172-174).

Згідно копії паспорта громадянина України на ім`я « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 » (т.1 а.с.6), позивач з 12.11.2011 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно відповіді щодо адреси реєстрації від 26.10.2021 (т.1 а.с.39) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 02.10.2017 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_11 . Згідно копії паспорта громадянина України ні ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.3 а.с.93-94), останній з 30.08.2018 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №279838169 від 18.10.2021 (т.1 а.с.11-12) ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) належать: житловий будинок загальною площею 49.3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (р.№ об`єкта 1514260363120) на підставі договору дарування №1482 від 07.10.2021 (№ запису про право 44373079 від 07.10.2021); квартира загальною площею 98 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (р.№ об`єкта 742705463101) на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_6 від 06.10.2015 (№ запису про право 11478395 від 21.09.2015).

Надано до суду копію договору дарування житлового будинку від 07.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Сіухіним І.І. за р.№1482 (т.1 а.с.55-56), згідно якого ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_2 прийняв безплатно у дар житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №278678659 від 07.10.2021 (т.1 а.с.57), в якому зазначено реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за відповідачем на підставі вказаного договору дарування; копію технічного паспорта на вказане домоволодіння (т.1 а.с.58-63); копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9902034172021 від 19.10.2021 (т.1 а.с.64-70) щодо земельної ділянки з кадастровим №6312000000:32:001:0057 за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого інформація про зареєстроване право відсутня.

Позивачем надано копію договору про намір від 24.06.2021, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.97), згідно якого ОСОБА_8 має намір передати у власність, а ОСОБА_2 має намір прийняти і оплатити в термін до 24.09.2021 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 20000.00 грн.; покупець сплачу 1000.00 грн. в якості гарантії виконання зобров`язань. Надано і копію розписки ОСОБА_8 від 24.06.2021 про отримання від ОСОБА_2 суми у розмірі 1000.00 грн. за будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який він зобов`язується продати за 20000.00 грн. ОСОБА_2 після оформлення спадщини до 24.09.2021; на звороті наявна примітка «свідок ОСОБА_12 , підпис, 24.06.2021» (т.1 а.с.98).

Відповідачем надано копію договору №ФФБ-4-С-20 про участь у фонді фінансування будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_5 від 14.01.2011, укладеному між ОСОБА_2 та ТОВ «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва», в якому в т.ч. зазначено № об`єкта інвестування 52 3 кімнатна квартира на АДРЕСА_5 (номер будинку не вказано), ОСОБА_2 зобов`язаний внести грошові кошти у сумі 299980.00 грн., що становить 60.31 % вартості об`єкта інвестуваня (т.1 а.с.71-77), копію свідоцтва про участь у фонді фінансування будівництва об`єкту будівництва за адресою АДРЕСА_5 від 20.01.2011, в якому в т.ч. зазначено, що Фонду ОСОБА_2 передано грошові кошти у сумі 299980.00 грн. на дату видачі свідоцтва (т.1 а.с.78), копію графіку подальшого внесення довірителем ФФБ грошових коштів на рахунок ФФБ об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.79, зазначено дати з 20.02.2011 по 20.09.2013 щомісячно, загально відсоток 39.69 %, наявні відмітки «сплачено» без зазначення дати внесення платежів); копію договору №У-4-С-20 про уступку майнових прав на об`єкт інвестування від 12.04.2012 (т.1 а.с.80-81, в якому в т.ч. зазначено загальну вартість об`єкта 513425.53 грн.), копію акту прийому-передачі квартири в житловому будинку за адресою АДРЕСА_5 від 12.08.2015 (т.1 а.с.82), копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_6 від 06.10.2015 (т.1 а.с.83-84), копію витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №45125493 від 06.10.2015 (т.1 а.с.85-86), копію технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_8 (т.1 а.с.87-89), з яких вбачається, що ОСОБА_2 є власником житлової квартири АДРЕСА_8 (р.№ об`єкта 11478395), сплативши кошти на інвестування будівництва житлового комплексу (з наданих документів вбачається, що ОСОБА_2 до укладення шлюбу внесено 7 платежів у загальному розмірі 67,75 % від загальної кількості одиниць інвестування в об`єкт інвестування (60.31 % станом на 20.01.2021, 7.44 % відповідно до графіку з 20.02.2011 по 20.07.2011), після укладення шлюбу 32,25 %; 12.08.2015 ТДВ «Житлобуд-2» передав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_6 ; 06.10.2015 видано свідоцтва про право власності, зареєстровано право власності за відповідачем.

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.1 а.с.54) 16.01.2020 за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб Hyundai Tucson н.з. НОМЕР_1 сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2 , тип Універсал В, 2015 р.в.

До заяви про збільшення позовних вимог від 01.12.2021 позивачем надано копії договорів щодо купівлі-продажу ряду нерухомого майна, цінних паперів, виписки по операціям з цінними паперами, акти (т.1 а.с.107-118), які суд вважає за доцільне не досліджувати у зв`язку з тим, що зазначених у них майно не є предметом вказаного спору.

Надано до суду і фотокопії, з власноручними примітками «1997г.», «Турция 2009 г.», «Италия 2005 г.», «Италия 2006 г.», «Январь, 2011 Карпаты», «Крим 2010 г.», «Киъв 2010г.», «2011 октябрь», «2011 г август» (т.1 а.с.155-160) та фотокопії без підписів (т.3 а.с.47-50).

Надано до суду і фотокопії домоволодіння (т.1 а.с.175-178), з яких неможливо встановити жодних даних (ні адреса, ні місце розташування, ні власник).

До суду надано копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 06.04.2021 (т.1 а.с.214) про надання нею згоди своєму чоловіку ОСОБА_2 на укладення та підписання ним попередніх договорів, додаткових угод до них, а також договорів купівлі-продажу щодо купівлі будь-якої квартири у м. Харків за спільні кошти або продажу будь-якої квартири, розташованої в м. Харків.

Наявні в матеріалах справи копії договорів щодо квартири АДРЕСА_12 (т.1 а.с.215, 216), квартири АДРЕСА_13 (т.1 а.с.217-218), квартири АДРЕСА_14 (т.2 а.с.78-81), квартири АДРЕСА_15 (т.2 а.с.82-85), квартири АДРЕСА_16 (т.2 а.с.86-88), які суд також вважає за недоцільне досліджувати, враховуючи, що зазначене у них майно не є предметом спору.

30.11.2022 до суду надійшли пояснення ОСОБА_13 (т.1 а.с.230, 232), з яких вбачається наступне. В неї теплі стосунки з донькою (позивачем) та зятем (відповідачем), ОСОБА_2 і зараз часто дзвонить їй та питає у неї порад. ОСОБА_13 з 2001 року проживає в Італії, з 2010 перебуває у шлюбі з італійцем. ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_5 ) є її донькою, з ОСОБА_2 зустрічалася з 1997 року. В 2004 році подружжя переїхало до неї в Італію, де вони проживали разом до 2008 року. В 2008 році подружжя повернулося до України і разом проживали в квартирі АДРЕСА_7 , яка належить ОСОБА_13 на праві власності. За вказаною адресою дійсно зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . У 2010 2011 роках донька з чоловіком проживали в орендованій квартирі у м. Харків, у зв`язку з роботою ОСОБА_2 , ОСОБА_13 надсилала їм щомісячно 200 євро для сплати орендної плати. За час спільного проживання у 2010 році ОСОБА_13 надала їм 1500 євро на придбання автомобіля, вони придбали автомобіль Форд Фокус. У 2011 вказаний автомобіль продано та куплено інший. Наприкінці 2010 ОСОБА_14 та ОСОБА_15 радилися з ОСОБА_13 щодо придбання квартири у Харкові, повідомивши, що перший внесок повинен бути 30000 доларів США, що вони мають 25000 доларів США, тому ОСОБА_13 дала їм 5000 євро для сплати першого внеску. ОСОБА_14 та ОСОБА_15 мріяли про дитину, тому у 2010 році пройшли ряд медичних обстежень. В подальшому ОСОБА_14 та ОСОБА_15 сплатили необхідну суму за квартиру і у 2015 році зареєстрували право власності на квартиру за ОСОБА_2 . Деякий час подружжя разом з донькою проживали у купленій квартирі. В подальшому прийняли рішення про продаж вказаної квартири та купівлю занедбаного будинку у м. Чугуїв. Крім того зазначає, що не надавала згоди на тривале проживання доньки з онукою у її квартирі в с-щі Есхар, оскільки має намір продати своє майно в Україні з метою придбання нерухомості в Італії, де на даний час проживає.

Надано до суду і копію про народження ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками якої зазначено ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (т.3 а.с.40); копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в якому наявна відмітка щодо наявності дитини ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстрації та розірвання шлюбу з ОСОБА_19 , 1954 р.н. (т.3 а.с.40/2-42); копію паспорта громадянина Республіки Італія на ім`я « ОСОБА_20 », ІНФОРМАЦІЯ_7 (т.3 а.с.42/2); копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00003293612 від 19.05.2010, згідно якого 29.09.1973 укладеного шлюб між ОСОБА_16 та ОСОБА_21 , дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 » (т.3 а.с.43/2-44).

Також надано копію посвідчення особи комуни ОСОБА_22 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зі строком дії до 02.03.2020, в якому наявний пункт «підпис власника» від 02.03.2010 (т.3 а.с.43); копії медичної документації стосовно ОСОБА_10 від 2010 (т.3 а.с.44/2-45) та ОСОБА_2 (т.3 а.с.45/2-46).

Щодо пояснень свідка суд вважає за доцільне зазначити, що до суду не надано доказів доказів надання ОСОБА_13 коштів подружжю, доказів проживання ОСОБА_13 та подружжя ОСОБА_11 у Італії (копія посвідчення особи комуни Леньяно на ім`я відповідача, на думку суду, не є належним та достатнім доказом проживання сторін у Італії разом).

Також до суду надано пояснення ОСОБА_13 від 07.10.2025 (т.3 а.с.117-118), в яких викладено аналогічне поясненням позивача з приводу «італійського» періоду (2004-2007 рр.)

До суду надано копії документів щодо проходження ОСОБА_2 військової служби: довідки з військової частини НОМЕР_7 від 28.02.2023 (т.2 а.с.7), довідки про доходи з в/ч НОМЕР_7 від 05.04.2023 (т.2 а.с.8), довідки з в/ч НОМЕР_7 від 08.01.2025 про направлення ОСОБА_2 для проходження служби до в/ч НОМЕР_8 (т.2 а.с.195).

В матеріалах справи наявна копія виписки по рахунку ОСОБА_2 (т.2 а.с.180), з якої вбачаються наступні операції: 06.10.2021, 07.11.2021, 12.11.2021 Переказ на карту ПриватБанку через додаток Приват24, одержувач ОСОБА_1 , суми 98.37 EUR, 333, 34 EUR, 336,14 EUR відповідно; а також 26.04.2022, 12.08.2022, 20.09.2022, 14.10.2022, 27.10.2022, 29.10.2022, 30.10.2022, 30.11.2022, 18.12.2022, 26.01.2023, 28.04.2023, 05.05.2023, 10.06.2023, 12.08.2023, 15.09.2023 - Переказ на карту ПриватБанку через додаток Приват24, одержувач ОСОБА_1 на загальну суму 72000.00 UAH; 10.10.2023, 10.11.2023, 08.12.2023, 25.01.2024, 13.02.2024, 11.03.2024, 10.04.2024, 25.04.2025, 07.05.2024, 06.06.2024, 09.06.2024, 09.07.2024, 17.07.2024, 08.08.2024, 21.08.2024, 08.09.2024, 20.09.2024, 05.10.2024, 16.10.2024 Переказ власних коштів ОСОБА_1 , з коментарем «аліменти» на загальну суму 100200 UAH.

Позивачем надано до суду копію детальної інформації про фізичну особу підприємця (т.3 а.с.112), згідно якої ОСОБА_2 здійснював підприємницьку діяльність у період з 28.08.2013 по 16.01.2015.

В судовому засіданні 12.10.2026 допитано свідків ОСОБА_23 (подруга позивача), ОСОБА_24 (подруга матері позивача), які зазначили, що бачили сторони разом, бачили спільну дитину; повідомили, що їм не відомо коли укладено шлюб та чи розірвано шлюб станом на 12.10.2026. Свідок ОСОБА_23 повідомила, що вони дружили родинами та обставини стосунків сторін їй відомі зі слів позивачки. Свідок ОСОБА_24 повідомила, що передавала гостинці від матері позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною 3 статті 105 Сімейного Кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі статтею 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Суд, з`ясувавши причини розірвання шлюбу, фактичні взаємовідносини подружжя вважає подальше сімейне життя подружжя і зберігання сім`ї неможливим. За таких обставин шлюб підлягає розірванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Таким чином суд приходить до висновку, що вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу батьків або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частиною 1 ст. 183 Сімейного кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Згідно ч.5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду може бути згодом зменшено за рішенням суду за позовом платника аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, що не позбавляє відповідача права в разі настання зазначених обставин за наявності належних та допустимих доказів звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 191 Сімейного Кодексу України аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги такими про стягнення аліментів такими, що підлягають задоволенню.

При цьому до суду не надано актуальних відомостей про розмір доходу відповідача, у зв`язку з чим приходить до висновку про доцільність визначення розміру аліментів у частці від доходу платника аліментів.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22)). Верховний Суд ураховує, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 02.08.2023 року у справі №2-7539/08 (провадження №61-12934 св 22).

Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037цс15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Судами встановлено, що в період шлюбу сторони придбали квартиру (право власності зареєстрвоане у період шлюбу) та автомобіль. При вирішенні таких спорів суди з`ясовують наявність спільного майна подружжя, як рухомого так і нерухомого, наявність грошових коштів, що є спільною сумісною власністю. Зазвичай при поділі майна подружжя суд ділить його в натурі, у разі неподільності майна чи речі вирішується питання компенсації. До майна подружжя можуть бути віднесені як рухоме і нерухоме майно, так і кошти та борги».

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі коленії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 у справі № 565/495/18 (провадження №61-1539св19).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2019 у справі №643/5489/15-ц (провадження №61-5361св18).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

У випадку поділу між подружжям неподільної речі виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринковою) вартістю цього майна на час розгляду справи, а у разі неможливості її встановлення визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, оскільки присудження одному з подружжя компенсації його частки у майні за ціною, нижчою ніж ринкова вартість цього майна, є порушенням права одного з подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказано, що «вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого».

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 23.07.2024 у справі №752/9168/20 (провадження №61-4763св24).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року в справі № 589/4889/15-ц (провадження № 61-8808св18) зроблено висновок по застосуванню статті 22 КпШС 1969 року та вказано, що «спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що: «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23).

Касаційний суд вже звертав увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22).

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297св23).

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2024 у справі №754/9261/19 (провадження №61-106св24).

Враховуючи, що сторонами не надано відомості щодо актуальної вартості спірного транспортного засобу, позивач не надала згоду на компенсацію, автомобіль було придбано під час шлюбу (16.01.2020), тобто суд приходить до висновку, що автомобіль Hyundai Tucson н.з. НОМЕР_1 сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2 , тип Універсал В, 2015 р.в., є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу по 1/2 частці кожному.

Щодо спірної квартири АДРЕСА_8 суд зазначає, що відповідачем доведено та підтверджується наявними матеріалами, що відповідачем до реєстрації шлюбу сплачено вартість 67.75 % загальної вартості об`єкта інвестування, тобто за час шлюбу було оплачено/придбано 32.25 %. Позивачем не надано достатніх та належних доказів, що вона та/або її мати надавали кошти з метою фінансування придбання вказаної квартири. Таким чином суд приходить до висновку, що спільною сумісною власністю подружжя є 32.25 % спірного об`єкту нерухомого майна, тобто при його поділі кожному з подружжя має належати по 16.125 % , відповідно.

Таким чином позовні вимоги про поділ майна подружжя підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч.1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 34600.00 грн. до суду надано копії наступних документів: попереднього орієнтованого розрахунку суми судових витрат (т.1 а.с.188), договору №2-10-21 про надання правничої допомоги від 10.10.2021 (т.1 а.с.189-191), акт узгодження вартості послуг (т.1 а.с.192), звіту про надані послуги (т.1 а.с.193), акту приймання-передачі наданих послуг (т.1 а.с.194), ордеру на надання правничої (правової) допомоги (т.1 а.с.198),

На підтвердження витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у загальному розмірі 12712.00 грн. надано квитанції (т.1 а.с.1, 19, 27).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 279, 284, 289, 352, 354, пп.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 »), ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрований 11 серпня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області, про що 11 серпня 2011 року складено відповідний актовий запис № 200.

Після розірвання шлюбу прізвища сторін - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця с-ща Есхар, Харківської області, РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженки м. Харків, РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 ) на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 21 жовтня 2021 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Виділити у власність ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженки м. Харків, РНОКПП НОМЕР_9 ) 16.125 % квартири АДРЕСА_8 , залишивши у власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця с-ща Есхар, Харківської області, РНОКПП НОМЕР_5 ) 83.875 % квартири АДРЕСА_8 .

Виділити у власність ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженки м. Харків, РНОКПП НОМЕР_9 ) 1/2 (одну другу) частину автомобіля Hyundai Tucson н.з. НОМЕР_1 сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2 , тип Універсал В, 2015 р.в., залишивши у власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця с-ща Есхар, Харківської області, РНОКПП НОМЕР_5 ) 1/2 (одну другу) частину автомобіля Hyundai Tucson н.з. НОМЕР_1 сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2 , тип Універсал В, 2015 р.в.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця с-ща Есхар, Харківської області, РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженки м. Харків, РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 ) судові витрати: 7952.63 грн. (сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 63 копійки) судовий збір та 21645.76 грн. (двадцять одна тисяча шістсот сорок п`ять гривень 76 копійок) витрати на правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 );

Третя особа: Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області (код ЄДРПОУ: 44638029, адреса: Харківська обл., Чугуївський р-н, с-ще Новопокровка, вул. Дворянська, будинок 9А).

Повний текст рішення суду виготовлено 22.10.2026.

Суддя О.О. Золотоверха