Рішення № 140914854, 26.10.2026, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/333/26(751/6447/25)

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «АКСІЛІУМ-ФІНАНС», код ЄДРПОУ 43231894, вул. Академіка Лазаренка Є., буд. 4, каб. 4, м. Львів, 79026,

до відповідача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 62 568,95 грн

у межах справи №927/333/26

за заявою боржника: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність

без повідомлення (виклику) сторін

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , провадження в якій відкрито 24.04.2026.

24.04.2026 на офіційному вебпорталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність №79206.

22.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «АКСІЛІУМ-ФІНАНС» звернулося до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №О7024780ОVR/1 в сумі 62 568,95 грн.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №751/6447/25; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.06.2026 вирішено відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18.08.2026 ухвалено: задовольнити апеляційну скаргу; скасувати заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.06.2026; матеріали справи №751/6447/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Фінансова Компанія «АКСІЛІУМ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, передати до Господарського суду Чернігівської області, на розгляді якого перебуває справа №927/333/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

26.08.2026 до Господарського суду Чернігівської області надійшли матеріали справи №751/6447/25.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.08.2026 прийнято справу №751/6447/25 до розгляду в межах справи №927/333/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі №927/333/26(751/6447/25); постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Учасники справи були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі шляхом направлення ухвали суду: позивачу до його електронного кабінету в системі Електронний суд, відповідачу - поштовим зв`язком.

17.09.2026 через систему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач просить поновити строк для подання відзиву, оскільки ні представник відповідача, ні сам відповідач ухвали суду про відкриття провадження у справі не отримували.

Ухвалою суду від 28.08.2026 відповідачу встановлено строк - не пізніше 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали надати відзив на позовну заяву та докази, який підтверджує викладені у відзиві обставини, надіславши одночасно копію відзиву з доказами позивачу; докази такого направлення надати суду до початку судового засідання. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дана ухвала суду, направлена відповідачу рекомендованим повідомленням №R067267248432 на адресу: вул. Саксаганського, буд. 3, м. Чернігів, 14021, та повернута підприємством зв`язку 17.09.2026 із зазначенням причини повернення: адресат відсутній за вказаною адресою. Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 02.10.2026.

17.09.2026, у встановлений судом строк, від представника відповідача через систему Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву.

Отже, право на подання відзиву на позовну заяву було реалізовано відповідачем у строк, встановлений судом для його подання.

Враховуючи, що відзив на позовну заяву поданий відповідачем у встановлений судом строк, клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву залишено судом без розгляду.

Відзив на позовну заяву долучений до матеріалів справи, спір вирішується з його урахуванням.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні такі первинні документи, як: кредитний договір № О702480ОVR/1 від 15.12.2021; квитанція про перерахування коштів на рахунок Відповідача. Відсутність вказаних документів позбавляє можливості: а) перевірити сам факт існування кредитних відносин; б) встановити умови кредитування, його строки і відповідно перевірити суму боргу на предмет її відповідності умовам договору; в) встановити факт виконання умов кредитного договору, шляхом зарахування коштів на рахунок Відповідача. Отже, не доведено, що позивач має право вимоги до відповідача.

02.09.2026 від представника позивача через систему Електронний суд надійшло клопотання про долучення доказів, в якому позивач просить поновити строк для подання доказів до суду.

У заявленому клопотанні про поновлення процесуального строку на подання доказів позивач зазначає, що докази, які долучаються, об`єктивно не були у розпорядженні позивача, а надані лише зараз, у зв`язку з чим невідкладно скеровані до суду.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5 ст. 80 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Суд зауважує, що частина восьма статті 80 ГПК містить імперативну заборону суду приймати до розгляду докази, якщо вони подані не у встановлений судом строк. Особа має письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (див. постанову Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №910/7381/21).

Зі змісту статті 119 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує виходячи із поважності причин пропуску строку на оскарження.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і залежно від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22 визначено, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Дослідивши клопотання позивача, суд дійшов висновку, що заявником не доведено в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України обставин, які перешкоджали позивачу з поважних причин у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк отримати та надати суду вказані у клопотання докази.

З урахуванням наведеного, суд вважає клопотання необґрунтованим і таким, що не містить жодного доказу поважності причин пропуску позивачем процесуального строку на подання доказів.

За таких підстав, суд дійшов до висновку про відсутність правових та фактичних підстав для продовження процесуального строку для подання доказів, у зв`язку з чим в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи відмовив.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

На адресу суду від учасників справи не надходило належно оформленого клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, з повідомленням сторін, відповідно до ст. 252 ГПК України.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України Про міжнародне приватне право, а також міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Як встановлено судом вище, ухвалою суду від 28.08.2026 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Отже, даний спір має вирішуватися в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №О702480ОVR/1, за умовами якого Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 08.11.2023 заборгованість за кредитним договором складає 42 419,63 грн, в тому числі строкове тіло 0,00 грн, прострочене тіло - 25 300,00 грн, строкові відсотки 590,33 грн, прострочені відсотки - 16 529,41 грн.

Згідно з п.п. 4.1., 4.2. Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує Банку відсотки, за процентною ставкою 30,00%. Проценти нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом факт/360, за ставкою, визначеною п. 4.1. Кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього Кредитного договору.

За період з 09.11.2023 по 31.05.2025 на суму заборгованості, відповідно до умов Кредитного договору нараховано відсотки за користування кредитом, зокрема станом на 31.05.2025 20 149,32 грн. Загалом сума заборгованості за Кредитним договором складає 62 568,95 грн.

25.03.2020 між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» підписано Заяву-Договір № 26201011383633/980/РКО про надання комплексних банківських послуг.

Згідно п.1 Заяви-Договору, Банк надає Клієнту банківські послуги на умовах визначених Заявою-Договором та правилами надання комплексних банківських послуг фізичним особам у АТ «Кредобанк», затвердженими Рішенням Правління АТ «Кредобанк» - протокол №1269 від 28.08.2020 року (Правила ФО). Правилами користування банківськими платіжними картками АТ «Кредобанк» (надалі разом Правилами), Тарифами АТ «Кредобанк», затвердженими Рішенням Комітету з управління активами, пасивами і тарифами АТ «Кредобанк» - протокол №75/2020 від 21.08.2020 року (надалі-Тарифами). Перелік та умови надання банківських послуг визначаються у Додатках до Заяви-Договору які є невід`ємною частиною Заяви-Договору. Заява-Договір та чинні, у редакції станом на день підписання Заяви-Договору: Правила та Тарифи разом є змішаним договором про приєднання, який містить елементи: 1) договору банківського рахунку; 2) кредитного договору (договору кредитування рахунку/відкриття кредитної лінії); 3) договору про використання електронного підпису та визначення електронних правочинів між Клієнтом та Банком. Шляхом укладення Заяви-Договору, Сторони підтверджують включення положень Правил та Тарифів до Договору у якості його невід`ємної частини та становлять його умови.

Відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», ознайомився з реальною річною процентною ставкою, орієнтовною загальною вартістю кредиту та з іншою інформацією про споживчий кредит (кредитування рахунку), отримав Паспорт споживчого кредиту (п.2.4 Заяви-Договору)

Також сторонами було підписано Додатки від 28.07.2020, 22.09.2020, 15.01.2021 до Заяви-Договір №26201011383633/980/РКО від 25.03.2020.

Відповідно п. 1.4.1. Додатків, Банк відповідно до Алгоритму визначення ліміту кредитування (Алгоритм), а також відповідно до інших умов Заяви-Договору та Правил, має право встановити Клієнту ліміт кредитування та Рахунок для кредитування і в межах цього ліміту надати Кредит (Кредити) з цільовим призначенням - задоволення споживчих потреб Клієнта. Банк, відповідно до Алгоритму, встановлює максимальну/поточну суму ліміту кредитування за Рахунком для кредитування (в розмірі до 100 000,00 грн). Строк дії ліміту кредитування - до моменту пред`явлення вимоги Банку або до настання підстав припинення дії ліміту кредитування, визначених Правилами. Клієнт має право відмовитись від кредитування у порядку, визначеному Правилами.

Відповідно п. 1.4.2 Додатків, Процентна ставка за користування Кредитом (Кредитами) 30% річних. Орієнтована реальна річна процентна ставка 35,63% /36,17% річних. Загальна вартість кредиту для Клієнта за Договором становить 130 681,67 грн/116 909,72 грн.

Як вбачається із вказаних вище Додатків до Заяви-Договір №26201011383633/980/РКО від 25.03.2020 року, АТ «Кредобанк» зобов`язався надати Відповідачу банківські послуги, а саме: відкрити рахунок/рахунки та виконувати операції за рахунком/рахунками. Банк відкриває рахунок не пізніше 10 банківських днів з дати укладення Договору (або відповідного Додатку в новій редакції).

08.11.2023 між АТ «Кредобанк» (Клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «МАРИН-ФІНАНС» (Фактор) укладено Договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами (надалі Договір факторингу).

Згідно з п. 3.2. Договору факторингу шляхом укладення (підписання) цього Договору Сторони підтверджують здійснення фактичної передачі Клієнтом у власність Фактору та прийняття Фактором у власність від Клієнта (фактичне відступлення) з дня, наступного за днем, у який Фактором на користь Клієнта буде виконано в повному обсязі у повній відповідності до умов цього Договору грошове зобов`язання щодо оплати (фінансування) Ціни Відступлення, (а щодо Прав Вимоги, які виникнуть в майбутньому, з дня їх виникнення) Прав Вимоги за Кредитними Договорами щодо Портфеля Заборгованостей у повному обсязі. Цей Договір є підтвердженням фактичного переходу від Клієнта до Фактора (фактичного відступлення) Прав Вимоги щодо Портфеля Заборгованостей у повному обсязі відповідно до умов цього Договору з визначеної цим Договором дати переходу Прав Вимоги.

Згідно з п. 4.1. Договору факторингу за (під) відступлення Прав Вимоги на умовах цього Договору Фактор зобов`язаний здійснити оплату (надати фінансування) Клієнту в безготівковій формі шляхом переказу коштів на Рахунок Клієнта в день укладення цього Договору в загальній сумі 4 420 385,21 грн.

Згідно з п. 5.1. Договору факторингу клієнт зобов`язаний передати Фактору, а Фактор зобов`язаний прийняти від Клієнта Документацію (щодо всіх Прав Вимоги) в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до платіжної інструкції від 08.11.20023 №1 АТ «Кредобанк» отримано 4 420 385,21 грн за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08.11.2023.

Згідно із додатком №1 до договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08.11.2023, до ТОВ «Фінансова компанія «МАРИН-ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №О702480ОVR/1 від 15.12.2021 в розмірі 42 419,63 грн.

12.12.2024 рішенням №12/12/24-1 учасника ТОВ «Фінансова компанія «МАРИН-ФІНАНС» змінено найменування з ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС».

27.06.2025 ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» направило ОСОБА_1 досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні.

Як вбачається із досудової вимоги, ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» повідомило відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні за кредитним договором №О702480ОVR/1 від 15.12.2021 з АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» та про необхідність повернення заборгованість за договором у розмірі 62 568,95 грн протягом 30 календарних днів з моменту отримання вказаної вимоги, але в будь-якому випадку, не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги.

Відповідно до розрахунку заборгованості, виконаного ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС», заборгованість відповідача за кредитним договором за період з 02.11.2020 по 31.05.2025 станом на 31.05.2025 становить 62 568,95 грн, з яких: строкове тіло - 0,00 грн; прострочене тіло - 25 300,00 грн; строкові відсотки 590,33 грн; прострочені відсотки 16 529,30 грн; нараховані ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» відсотки за період з 09.11.2023 по 31.05.2025 - 20 149,32 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами та в яких виник спір, суд виходить з такого:

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 629 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано: копію договору факторингу від 08.11.2023 року; додаток до Договору факторингу; платіжну інструкцію №1 від 08.11.2023 року на виконання умов Договору факторингу; розрахунок заборгованості за період з 02.11.2020 по 31.05.2025; копію Заяви-Договору №26201011383633/980/РКО від 25.03.2020; Додатки від 28.07.2020, 22.09.2020, 15.01.2021 до Заяви-Договору №26201011383633/980/РКО від 25.03.2020.

При цьому, матеріали справи не містять самого кредитного договору №О702480ОVR/1 від 15.12.2021, на який посилається позивач у позові та досудовій вимозі, як на підставу наявності кредитних відносин між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що згідно з Договором факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08.11.2023 та рішення №12/12/24-1 від 12.12.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» перейшло право вимоги заборгованості за Кредитним договором №О702480ОVR/1 від 15.12.2021.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Згідно з ч. 1 ст. 77. Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1, 3, 4 ст. 74. Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.

Вищевказані процесуальні обов`язки позивачем не виконані.

Зі змісту положень ст. 80 ГПК України вбачається, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц, загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявності у відповідача заборгованості саме в зазначеному розмірі.

Верховним Судом у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 703/3063/18 та від 14липня 2021року у справі № 641/2207/18 зазначено, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому, згідно з пунктом 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц.

Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитом за кредитним договором, не є документом первинного бухгалтерського обліку господарських операцій, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.

Крім того, наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку. Даний розрахунок складається лише з підсумкової суми заборгованості станом на 31.05.2025. У розрахунку відсутні дата та розміри нарахування відсотків, дата та розмір сплаченої заборгованості відповідачем. З наданих доказів суд навіть не може встановити, що виконуючи зобов`язання боржник визнавав умови договору.

Отже, відсутність кредитного договору №О702480ОVR/1 від 15.12.2021, на який посилається позивач у позові, первинної виписки з карткового рахунку відкритого на ім`я відповідача, з якої можна було б встановити факт виконання банком договору щодо надання коштів та користування відповідачем кредитними коштами, а також наявність у нього заборгованості за кредитом, позбавляє суд можливості встановити факт наявності кредитних відносин між первісним кредитором та відповідачем, перерахування коштів банком, отримання їх відповідачем, виникнення та розмір заборгованості відповідача.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення позову не вбачається, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог стороною позивача не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 42, 46, 74, 129, 165, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписаний та складений 26.10.2026.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор