Ухвала суду № 140914850, 26.10.2026, Господарський суд Чернігівської області

У Х В А Л А

про відмову у видачі судового наказу

26 жовтня 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/1068/26

Суддя Шморгун В. В., розглянувши матеріали заяви №б/н від 21.10.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімгарант», код ЄДРПОУ 41333090, вул. Олега Ольжича, 35, м. Київ, 04060 до Фізичної особи-підприємця Шульги Валерія Васильовича, РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 про видачу судового наказу, ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімгарант» про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи- підприємця Шульги Валерія Васильовича 8742,97 грн заборгованості за надані послуги та 2193,28 грн пені.

В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на неналежне виконання боржником взятих на себе зобов`язань за договором транспортно-експедиційного обслуговування №DTE/КПТ/04/05/2022/1 від 04.05.2022 в частині сплати коштів за надані послуги.

За подання заяви про видачу судового наказу заявник сплатив судовий збір у розмірі 332,80 грн згідно з платіжною інструкцією №1098 від 10.09.2026.

Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Вімгарант» заяву разом з доданими до неї документами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу судового наказу в частині стягнення 2193,28 штрафу та 66,56 грн судового збору враховуючи таке.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема в порядку наказного провадження.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, визначені ГПК України.

Так, підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями розділу ІІ ГПК України.

Частиною 1 статті 147 ГПК України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зі змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного в письмовій формі договору транспортно-експедиційного обслуговування №DTE/КПТ/04/05/2022/1 від 04.05.2022 (далі Договір).

Частиною 1 статті 526 Господарського кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є вираження в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користі іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовими слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовими зобов`язаннями є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (статті 610, 611 ЦК України).

Формами неустойки є штраф і пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що оплата вартості послуг здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора протягом 5 робочих днів з дати отримання рахунку.

Згідно із п. 3.6 Договору у разі порушення строку сплати вартості послуг Замовник сплачує Експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, зазначеної в рахунку, за кожен день прострочення.

Таким чином, пеня за своєю правовою природою не є основною грошовою заборгованістю за договором в розумінні ст. 148 ГПК України, а є санкцією за невиконання (неналежне виконання) грошового зобов`язання.

Натомість ч. 2 ст. 12 ГПК України встановлено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

При цьому п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України передбачено, що суд під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Таким чином, за результатами розгляду справи за відповідною заявою, судом лише видається судовий наказ, який є особливою формою судового рішення, а заявлені стягувачем вимоги не розглядаються по суті.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором).

Однією з основних умов задоволення заяви про видачу судового наказу у розумінні ст. 12 ГПК України є безспірність предмету заявлених вимог. У той самий час заявлення інших, ніж виконання зобов`язання, що є предметом спірного договору, вимог, конкретно неузгоджених сторонами (у тому числі їх розміру) призводить до виникнення між ними відповідного спору.

З урахуванням зазначеного, вимоги про сплату штрафних санкцій (пені, штрафу) за порушення договірних зобов`язань, хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не можуть вважатись основним зобов`язанням за письмовим договором (заборгованістю, щодо якої відсутній спір, про яку йде мова в статтях 12, 148 ГПК України), оскільки безпосередньо не входять до складу предмету такого договору.

У зв`язку з вищевикладеним, вимоги про стягнення 2193,28 грн пені не відповідають вимогам статті 12, 148 ГПК України та не можуть бути розглянуті судом саме в порядку наказного провадження.

Згідно з п. 3 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє в видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову в видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімгарант» про видачу судового наказу в частині стягнення з боржника 2193,28 грн пені задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд звертає увагу заявника, що відповідно до частини 2 статті 153 ГПК України відмова в видачі судового наказу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 3 частини 1 статті 152 цього Кодексу унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами в позовному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

За подання до господарського суду заяви про видачу судового наказу встановлена ставка судового збору 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2-1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3328,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, з урахуванням зазначених положень, а також з огляду на обставини подання заявником заяви про видачу судового наказу через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання цієї заяви, становить 266,24 грн (3328*0,1*0,8).

Проте заявник за подання цієї заяви сплатив 332,80 грн судового збору, тобто у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки з Фізичної особи-підприємця Шульги Валерія Васильовича підлягає стягненню 266,24 грн судового збору, суд вважає, що в частині видачі судового наказу про стягнення з боржника судового збору у розмірі 66,56 грн необхідно відмовити.

При цьому суд звертає увагу заявника на те, що він не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надлишково сплаченого судового збору в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 147, 148, 152, 153, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Вімгарант» у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шульги Валерія Васильовича 2193,28 грн пені та 66,56 грн судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун