Ухвала суду № 140913161, 23.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"23" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/4352/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

розглянувши заяву першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури за вх. ГСОО № 2-2016/26 від 21.10.2026 про забезпечення позову у справі № 916/4352/26

за позовом: першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури (вул. Італійська, 3, м. Одеса, 65026) в інтересах держави в особі Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області (вул. Грушевського, 102-А, с. Ширяєве, Березівський р-н, Одеська обл., 66800)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Батьківщина (вул. Виноградна, 2, смт Ширяєве, Березівський р-н, Одеська обл., 66800)

про витребування майна,

УСТАНОВИВ:

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю Батьківщина, в якій просить суд

- витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (код ЄДРПОУ 00956394) на користь Ширяївської селищної ради Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378994) земельну ділянку, площею 263,445 га з кадастровим номером 5125455100:01:002:0244 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1769500051254).

В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на те, що відповідач не є правонаступником КСП «Колос» щодо земель, які на підставі державного акту на право колективної власності серії ОД - 26-001 від 26.09.1995 передавались у колективну власність вказаному КСП. Як наголошує прокурор, після припинення КСП та розпаювання земель спірна земельна ділянка на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 21.12.2018 за № 15-7960/13-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання-передачі земельної ділянки від 22.12.2018 була передана у комунальну власність Ширяївській селищній раді Ширяївського району Одеської області. Відповідно, Ширяївська селищна рада Березівського району Одеської області є органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів територіальної громади та держави в цілому у спірних правовідносинах, натомість відповідних заходів позивач не вживає.

Разом з позовною заявою прокурором була подана до суду заява про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд:

- накласти арешт на земельну ділянку загальною площею 263,4450 га з кадастровим номером 5125455100:01:002:0244 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1769500051254);

- заборонити суб`єктам державної реєстрації прав: державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення), посадовим особам Міністерства юстиції України та посадовим особам територіальних органів Міністерства юстиції України вчиняти реєстраційні дії стосовно земельної ділянки, загальною площею 263,4450 га з кадастровим номером 5125455100:01:002:0244 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1769500051254).

Вищевказана заява мотивована тим, що наразі відповідач, як зареєстрований власник спірної земельної ділянки, має необмежене право і можливість у будь-який момент її відчужити на користь третіх осіб, що не являються учасниками цієї справи або здійснити поділ земельної ділянки, що призведе до неможливості реального та ефективного поновлення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому прокурор вважає, що вжиття судом вищевказаних заходів забезпечення позову не призведе до перешкоджання господарській діяльності відповідача, оскільки за відповідачем зареєстровані речові права ще на 432 земельні ділянки.

Розглянувши вищевказану заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається, а оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Також, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Так, співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків заборони вчиняти дії відповідачу та/або іншим особам.

Водночас, оскільки прокурор звернувся до суду з позовом, пов`язаним з захистом інтересів територіальної громади щодо розпорядження та володіння земельною ділянкою, судом має також досліджуватись, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе прокурор у спірних правовідносинах їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Суд відзначає, що обставини щодо наявності / відсутності обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановлює під час ухвалення рішення по суті спору, разом цим, матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову містять відповідні докази, а також пояснення заявника, які суд, за своїм внутрішнім переконанням, має оцінити, вирішуючи питання про наявність / відсутність підстав саме для вжиття заходів забезпечення позову.

Так, з пояснень та доказів, поданих прокурором вбачається наступне.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої станом на 19.10.2026, Товариству з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» на праві власності належить спірна земельна ділянка, з кадастровим номером 5125455100:01:002:0244, площею 263,4450 га. Право власності відповідача на цю земельну ділянку зареєстроване 15.02.2019, а документами, які стали підставою для реєстрації права, зазначено: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ОД-26-001, виданий 26.09.1995, видавник: Ширяївська селищна рада народних депутатів; витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-0002729272019, виданий 14.02.2019, видавник: Центр надання адміністративних послуг Ширяївської районної державної адміністрації. В цей же час, як вказує прокурор, державний акт ОД-26-001 від 26.09.1995 був виданий на посвідчення права колективної власності на землю Колективному сільськогосподарському підприємству «Колос», проте прокурор заперечує обставину правонаступництва відповідача КСП «Колос».

Так, при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд враховує, зокрема, висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, які зводяться до того, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України). Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Водночас, у постанові Великої палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 вказано, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18). Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, суд виснує, що при поданні до суду заяви про забезпечення позову заявник в кожному конкретному випадку має належним чином обґрунтувати і довести суду вищезазначені підстави для застосування відповідного заходу забезпечення позову. Як зазначалось судом, у цій справі прокурор мотивує необхідність вжиття заходів забезпечення позову тим, що відповідач може у будь-який час розпорядитися спірною земельною ділянкою, що може мати вплив на виконання рішення суду у цій справі та/або ефективний захист прав держави в особі Ширяївської селищної ради, за захистом яких прокурор звернувся з позовом до суду.

У постанові від 14.09.2026 у справі № 910/16578/25 Верховний Суд вказав, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Таким чином наведений вище висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення, шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення. Крім того, наведений зміст вказаної вище постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (саме з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

В цей же час, у постанові від 17.09.2026 у справі № 916/2045/26 Верховний Суд виснував, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору та погодився з висновками суду першої інстанції, яким вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно у подібному спорі.

Так, предметом розгляду у даній справі є вимоги прокурора про витребування з чужого незаконного володіння індивідуально визначеного майна - земельної ділянки, з кадастровим номером 5125455100:01:002:0244, площею 263,4450 га. Особливістю цього предмета спору є те, що правовий інтерес заявника спрямований на відновлення володіння саме цим конкретним об`єктом, який за своїми природними та правовими характеристиками є унікальним і не може бути замінений грошовим еквівалентом чи іншим майном.

Отже, при здійсненні оцінки доводів прокурора у цій справі, суд враховує, що зміна власника спірного майна під час розгляду цієї справи судом на користь третіх осіб унеможливить ефективний захист інтересів держави, у випадку задоволення/часткового позову прокурора, оскільки ця обставина може призвести до необхідності нових звернень прокурора до суду, а також створить негативні наслідки для третіх осіб (набувачів спірного майна).

При цьому можливість відповідача в будь-який момент відчужити спірне майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, а тому за таких умов суд вважає, що прокурор обґрунтував, що доведення цієї обставини стосується очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) та свідчить про завищений або навіть про заздалегідь недосяжний стандарт доказування, що порушує баланс інтересів сторін (подібні висновки викладені у постановах ВС від 28.05.2025 у справі № 922/3220/24, від 25.02.2026 у справі № 922/74/21, від 15.07.2025 у справі № 904/128/25, від 27.01.2026 у справі № 910/12587/25).

Таким чином, суд вважає, що прокурором доведено пов`язаність предмету позову із заходом забезпечення позову, оскільки останній спрямований на збереження правового статусу майна і фактичного становища до вирішення спору по суті та забезпечує реальну дієвість можливого судового захисту. При цьому правові наслідки застосування такого заходу не призведе до невиправданих і надмірних обмежень прав відповідача, оскільки обмеження є тимчасовими (на час вирішення спору) та в даному випадку обмежується лише можливість розпоряджатись відповідачем майном з огляду на необхідність його збереження в тому правовому стані, яке існує на час звернення прокурора до суду з позовом, що має на меті забезпечити ефективний захист інтересів держави у разі задоволення / часткового задоволення позову в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

В цей же час, оцінивши доводи заявника щодо необхідності застосування заявлених заходів забезпечення позову у контексті спрямованості такого забезпечення, виходячи з предмета та підстав цього позову, суд виснує про наявність підстав для задоволення заяви прокурора саме в частині накладення арешту на спірне майно.

Так, у постанові від 17.09.2026 у справі № 916/2045/26 Верховний Суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, вказав, що останній у вищевказаному питанні врахував позицію Верховного Суду у справі № 902/388/18 (ухвала від 19.04.2024), який, вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, зокрема шляхом заборони усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які нотаріальні та реєстраційні дії (правочини) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння, користування, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, змін площі, частки, власника, поділу, об`єднання, тощо) щодо спірного майна як об`єкта самочинного будівництва, дійшов висновку, що такий захід забезпечення позову за своєю суттю зводиться до обмеження права розпорядження майном з метою його збереження, що відповідає такому заходу забезпечення позову як арешт майна, а тому не підлягає застосуванню, оскільки вказаного результату (заборони розпорядження) буде досягнуто шляхом накладення арешту на спірне майно. З урахування цієї позиції Верховний Суд погодився, що заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо спірних об`єктів будівництва не є необхідною саме з огляду на те, що арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження щодо реєстрації прав на спірні об`єкти будівництва.

За вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що накладення судом арешту на спірне нерухоме майно буде достатнім заходом забезпечення позову, який забезпечить недопущення утруднення чи неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову судом.

Положеннями ч. 6 ст. 140 ГПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи, що застосування зустрічного забезпечення позову відповідно до ч. 1 ст. 141 ГПК України є правом, а не обов`язком суду, а також відсутність доказів, що обрані заходи забезпечення позову впливають на матеріальний стан відповідача та призводять до понесення ним додаткових витрат унаслідок його застосування, суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення позову.

Керуючись ст. 136, 137, 140, 144, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури за вх. ГСОО № 2-2016/26 від 21.10.2026 про забезпечення позову у справі № 916/4352/26 - задовольнити.

2. Вжити заходи забезпечення позову, а саме накласти арешт на нерухоме майно земельну ділянку, загальною площею 263,445 га, з кадастровим номером 5125455100:01:002:0244 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1769500051254).

Строк дії заходів забезпечення позову визначений статтею 145 ГПК України.

Стягувачем за ухвалою є: Одеська обласна прокуратура (вул. Італійська, 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552)

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю Батьківщина (вул. Виноградна, 2, смт Ширяєве, Березівський р-н, Одеська обл., 66800, код ЄДРПОУ 00956394)

Ухвала є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Ухвала може бути пред`явлена до виконання в строк, встановлений ст.12 Закону України Про виконавче провадження.

Ухвала набирає законної сили 23.10.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Суддя Бездоля Дмитро Олександрович