Ухвала суду № 140912094, 26.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

26.10.2026Справа № 910/8227/26Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянувши без виклику сторін заяву Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» у господарській справі

за позовом Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»

до Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон»

про визнання недійсним попереднього договору

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" до Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стромат "Спецбетон" про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу майнових прав від 15.03.2023 № ВЕР24/246.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2026 заяву позивача про залишення позову без розгляду задоволено, позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" до Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стромат "Спецбетон" про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу майнових прав від 15.03.2023 № ВЕР24/246 залишено без розгляду.

Відповідач 1 сформував у системі "Електронний суд" 19.10.2026 (20.10.2026 зареєстровано) заяву про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок неправомірних дій позивача.

Позивач 23.10.2026 сформував у системі "Електронний суд" заперечення.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

У поданій заяві відповідач 1 просить суд стягнути з позивача тільки витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких складає 21 000,00 грн.

Як на підставу стягнення з позивача судових витрат у розмірі 21 000,00 грн. відповідач 1 посилається на частину п`яту статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження понесених судових витрат Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" надано копії договору про надання правничої допомоги від 01.06.2026 № 01-0626, додаткової угоди від 13.07.2026 № 910/8227/26, акту надання правничої допомоги від 16.10.2026, детального опису робіт (розрахунок витрат) від 16.10.2026 та довідки про вартість надання правничої допомоги від 16.10.2026. Також, у матеріалах справи наявні копії ордеру серії АІ № 2264895, виданого на адвоката Галабудського Ігора Ігоровича та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 8782/10.

Відповідно до частини другої статті 226 Господарського процесуального кодексу України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з частинами першою та другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами першою - п`ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Частиною п`ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є загальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.

Разом з тим, у статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, а саме випадків, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.10.2025 у справі № 910/10001/24.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем1 витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, що і зумовили відповідні витрати відповідача під час розгляду справи та пов`язані з цим розглядом.

Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача. Разом із тим, очевидно, що під такими діями не можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17 та від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.

При цьому "необґрунтовані дії позивача" не тотожні поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив саме підставу, як дію позивача і яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору - позов.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ, кожному гарантоване право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України).

Тож, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Суд не погоджується із твердженнями відповідача1 про необґрунтованість дій позивача, яка полягала у поданні позову до суду, оскільки саме лише подання позову не може бути розцінене судом як таке, що свідчить про необґрунтованість дій позивача, враховуючи, що останній має право на звернення до суду та реалізувати таке право на свій розсуд.

Залишаючи позов без розгляду судом не встановлено зловживання позивачем процесуальними правами, безпідставності позовних вимог чи неправильних дій позивача, внаслідок яких виник спір.

Відповідачем не доведено та судом не встановлено, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою і до залишення позову без розгляду діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, мав на меті ущемлення прав відповідачів та, врахувавши, що саме по собі подання позивачем зави про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача.

Таким чином, суд не вбачає підстав для висновку про необґрунтованість дій позивача та стягнення з нього компенсації понесених відповідачем1 витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у зв`язку із залишенням позову без розгляду.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідачем1 не подано до суду докази оплати наданих послуг.

Судом враховано, що пунктом 3.1 додаткової угоди від 13.07.2026 № 910/8227/26 встановлено, що оплата проводиться відповідачем1 протягом 10 календарних днів після отримання відповідної письмової вимоги від адвоката.

Разом із тим, частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України надає право відповідачу на компенсацію саме здійснених ним витрат, а не майбутніх витрат.

Згідно з статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене у сукупності, заява Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" про відшкодування судових витрат не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 123, 126, 130, 232-235, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" про відшкодування судових витрат про відшкодування судових витрат відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Кирилюк Т.Ю.