Рішення № 140911851, 23.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2026Справа № 910/2012/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» вул. Фізкультури, 30, м. Київ, 03150

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН» вул. Красилівська, 11, м. Київ,03040

про стягнення 53 280,88 грн.

Представники сторін (не викликались)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН» про стягнення 53 250,88 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів "Перше КАСКО" № 06-18-23.22.00010 від 26.10.2022 року страхувальнику страхове відшкодування в сумі 180 650,88 грн., з яких 127 400,00 грн. виплачено страховиком винної в ДТП особи - ПАТ "СК "Кредо", він набув згідно ст. ст. 1187, 1188, ЦК України право регресної вимоги до відповідача у справі як до особи, відповідальної за завдану шкоду, позаяк зазначена подія сталась з вини особи, яка керувала транспортним засобом, який належить відповідачеві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2012/25, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч.2 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/2012/25 судом та про його право подати відзив на позов, відповідно до норм ст. 6 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі від 14.03.2024 року була направлена судом відповідачу в його електронний кабінет, факт отримання якої 18.03.2025 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету учасника справи.

Так, від відповідача через систему "Електронний суд" 18.03.2025 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.03.2025, з доказами надсилання копії до електронного кабінету позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що ТОВ "ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН" є неналежним відповідачем у справі, оскільки останнє надає транспортні засоби в оренду, зокрема, винна в ДТП особа гр. ОСОБА_1 не є найманим працівником відповідача, отримав транспортний засіб в прокат на підставі договору прокату автомобіля 16.11.2022 та згідно п. 8.4 вказаного договору клієнт несе особисто кримінальну та/або адміністративну та/або цивільну відповідальність перед третіми особами.

В свою чергу, від позивача через систему «Електронний суд» 21.03.2025 надійшла відповідь на відзив б/н від 21.03.2025, з доказами надсилання копії до електронного кабінету відповідача, в якій представник просить витребувати докази згідно ст. 81 ГПК України, а саме оригінал наданого відповідачем разом з відзивом договору прокату автомобіля, посилаючись на непридатність наявної копії для огляду та оцінки, а також наявність сумнівів у справжності такого документа.

Окрім цього, позивач посилається на ч. 1 ст. 787 ЦК України, яка регулює договір прокату, та зазначає, що договір прокату є різновидом найму, а отже відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦК України в разі укладення фізичною особою підлягає нотаріальному посвідченню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 року клопотання позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про витребування доказів задоволено частково, зокрема, витребувано у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН» належним чином засвідчену копію договору прокату автомобілів від 16.11.2022, яка придатна для оцінки та огляду судом, а також зобов`язано відповідача надати належні та допустимі докази на підтвердження обставин виконання сторонами п. 7.1 Договору прокату автомобілів від 16.11.2022.

В подальшому, на виконання ухвали суду від 18.08.2025 через відділ діловодства суду 01.09.2025 року від представника відповідача надійшла заява б/н про долучення доказів, а саме: оригіналу договору прокату автомобіля з ОСОБА_2 від 16.11.2022 та акт приймання-передачі автомобіля від 16.11.2022; копії паспорту, посвідчення водія та ІПН Верби С.В., які долучені судом до матеріалів справи.

Також 03.09.2025 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява б/н від 03.09.2025 року, з доказами надсилання до електронного кабінету відповідача, в якій позивач зазначає, що відповідач мав подати суду докази разом з поданням відзиву, крім того, надані відповідачем у якості доказів договори прокату різняться між собою, а також копія не ідентифікованого договору прокату автомобіля не засвідчена належним чином.

Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи по суті суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст.ст. 167, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, які зазначені судом в ухвалі від 14.03.2025, відповідач мав подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив, передбаченим ч.1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, від відповідача станом на час розгляду справи по суті до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, що діяв на час спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" (в редакції, що діяв на час спірних правовідносин, далі - Закон України «Про страхування») страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26.10.2022 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Перша" (страховик за договором, позивач у справі) та Приватною виробничо-комерційною фірмою «Бджілка» (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів «Перше КАСКО» Програма «Класік» № 06-18.23.22.00010 (далі - Договір страхування), предметом якого відповідно до пункту 4 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать діючому законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим транспортним та іншим майном, зазначеним в Розділах 5,6 ч. 1 Договору.

Відповідно до пункту 5 Договору страхування застраховано транспортний засіб марки TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб).

Страхова сума становить 3 000 000,00 грн., франшиза за збитки у випадку пошкодження транспортного засобу внаслідок подій за ризиком ДТП - 0 % (пункти 15.1, 11.1 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування сторонами погоджено з 28.10.2022 року по 27.10.2023 року (пункт 19 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з пунктами 11.1 та 2.2.1 Договору страхування страховим випадком за Договором можуть бути втрата, знищення або пошкодження застрахованого ТЗ в наслідок ризиків, які зазначені в частині 1 Договору, а саме, ДТП - подія що сталась під час руху ТЗ та призвела до будь-якого пошкодження або знищення ТЗ, його окремих складових частин чи ДО внаслідок ДТП.

Як встановлено судом за матеріалами справи, а саме постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року у справі №686/25893/22, копія якої наявна в матеріалах справи, 22.11.2022 близько 10 год. 10 хв. в м. Хмельницький по вул. проскурівського Підпілля, 98 водій ОСОБА_1 , керуючи належним ТОВ «Індастра інкорпорейшн» транспортним засобом «Шкода Спейсбек», номерний знак НОМЕР_2 , в порушення вимог п.п. 2.3б, 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 1306 від 10.10.2001, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху та дистанції, в наслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом «Тойота Ленд Крузер державний номерний знак НОМЕР_1 . В результаті цього транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

За умовами пункту 25.1.3 Договору страхування у разі настання страхової події (ДТП) страхувальник зобов`язаний протягом 3 робочих днів з моменту настання події сповістити про це страховика шляхом надання заяви про настання події, що має ознаки страхового випадку та на виплату страхового відшкодування.

Так, страхувальник ПАТ «Бджілка» 23.11.2022 року звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЕРША» із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 27.1 Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з договором на підставі заяви страхувальника про подію та на виплату страхового відшкодування і страхового акту, який складається страховиком.

Згідно пункту 27.3 Договору страхування страховик повинен скласти страховий акт протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання заяви про подію та на виплату та інших документів та/або інформації згідно з розділами 24 та 26 договору.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до п. 9.3.2 Договору страхування розмір страхового відшкодування при пошкодженні транспортного засобу, з урахуванням опції «Ремонт на базі фірмового СТО, вартість ремонтно-відновлювальних робіт визначається як добуток кількості нормо-годин і вартості нормо-годин відновлювальних робіт спеціалізованого для даної моделі ТЗ підприємства.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно рахунку ТОВ «Гранд Мотор» №СГМ-К-СА026579 від 23.11.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу визначена у розмірі 180 650,88 грн. з ПДВ.

У зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою про настання страхового випадку, останнім згідно умов Договору страхування вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 22.11.2022 року було визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт №ТР-10379 від 07.12.2022 року та розрахунок страхового відшкодування, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно вказаного страхового акту № ТР-10379 від 07.12.2022 року вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначена в сумі 180 650,88 грн. з ПДВ та дорівнює визначеній у вказаному рахунку № СГМ-К-СА026579 від 23.11.2022 року вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля.

У відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 180 650,88 грн. була виплачена безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту автомобіля TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - ТОВ «Гранд Мотор», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 16.12.2022 року № 3528 на суму 180 650,88 грн.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів «Перше КАСКО» Програма «Класік» № 06-18.23.22.00010 від 26.10.2022 року, а також перебування отриманих автомобілем марки TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 22.11.2022 року, відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЕРША" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 180 650,88 грн. у зв`язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу марки TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на розрахунковий рахунок ТОВ «Гранд Мотор» як СТО, яким здійснювався відновлювальний ремонт транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку №СГМ-К-СА026579 від 23.11.2022 року та платіжної інструкції від 16.12.2022 року № 3528 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП транспортним засобом марки «Шкода Спейсбек», номерний знак НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку, а саме постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року у справі №686/25893/22, якою винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні пункту 2.3б, 12.1 13.3 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано гр. ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

За приписами частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди, до нього відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України переходить право регресної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «ПЕРША» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - ТОВ «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, чинній на час спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 22.11.2022 цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки «Шкода Спейсбек», номерний знак НОМЕР_2 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №208601858 (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 2600,00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 130 000,00 грн. Поліс станом на момент вчинення ДТП 22.11.2022 був чинним.

З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Отже, враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач, АТ «СК «Перша», виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до ТДВ «СК «Кредо», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу марки «Шкода Спейсбек», номерний знак НОМЕР_2 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Так, згідно пункту 35.1 статті 35 названого Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

В свою чергу, як зазначено в позовній заяві та встановлено судом, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред`явлення вимоги до ТДВ «СК «Кредо», а саме звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, за наслідками розгляду якої 25.09.2024 року ТДВ «СК «КРЕДО» здійснено оплату страхового відшкодування на користь ПАТ «СК «ПЕРША» у розмірі 127 400,00 грн. (ліміт відповідальності за мінусом франшизи).

При цьому суд зазначає, що враховуючи приписи Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" після виплати позивачем страхового відшкодування за Договором майнового страхування з урахуванням здійснених ним фактичних витрат зобов`язання страховика, з яким винна особа уклала договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, визначаються виключно в межах лімітів відповідальності останнього, визначених полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, які в даному випадку за полісом № ЕР 208601858 становлять 130 000,00 грн.

Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В свою чергу, з урахуванням приписів ст. 1194 ЦК України вартість відновлювального ремонту, що перевищує ліміт відповідальності страховика, франшизу у разі її наявності, відшкодовує власник джерела підвищеної небезпеки, що винний у ДТП, яким в даному випадку є страхувальник транспортного засобу, водій якого винний у вчиненні ДТП - ТОВ «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН».

На переконання позивача, саме відповідач, який на праві власності володіє транспортним засобом «Шкода Спейсбек», номерний знак НОМЕР_2 , несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованому у позивача транспортному засобу TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та має відшкодувати суму страхового відшкодування у розмірі 53 250,88 грн. (180 650,88 грн. -127 400,00 грн.) в порядку регресу.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №22 від 13.01.2025 року, в якій вимагав сплатити в 90-ти денний строк з моменту отримання цієї претензії суму заборгованості у розмірі 53 250,88 грн. Факт надсилання претензії на адресу відповідача копією відповідного опису вкладення в цінний лист.

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, оскільки в порушення норм чинного законодавства відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив, залишивши претензію позивача без задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН» суми страхового відшкодування у розмірі 53 250,88 грн.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів «Перше КАСКО» Програма «Класік» № 06-18.23.22.00010 від 26.10.2022 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Поряд з цим, заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що транспортний засіб «Шкода Спейсбек», номерний знак НОМЕР_2 , був переданий 16.11.2022 року фізичній особі ОСОБА_1 на виконання Договору прокату автомобілів, укладеного з відповідачем.

Також відповідач вказує, що відповідно до пункту 8.4 Договору Клієнт, зокрема, зобов`язаний відшкодувати Наймодавцю або третій особі, якій заподіяно шкоду, будь-які збитки, пов`язані із притягненням Наймодавця до відповідальності, як власника автомобіля через заподіяння клієнтом будь-якої шкоди майну та/або здоров`ю третіх осіб внаслідок управління автомобілем.

Суд зазначає, згідно пункту 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі-Правила дорожнього руху) власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Отже, за змістом статті 1187 Цивільного кодексу України суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка фактично володіє об`єктом підвищеної небезпеки як на відповідній правовій підставі (будь-яке титульне володіння), так і без неї (безтитульне володіння), за виключенням умов, передбачених частиною 4 статті 1187 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 787,788 Цивільного кодексу України визначено, що за договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов`язується передати рухому річ наймачеві у володіння та користування за плату на певний строк. Договір прокату є договором приєднання. Наймодавець може встановлювати типові умови договору прокату. Типові умови договору прокату не можуть порушувати прав наймачів, встановлених законом. Умови договору прокату, які погіршують становище наймача порівняно з тим, що встановлено типовими умовами договору, є нікчемними. Договір прокату є публічним договором.

Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Предмет договору прокату може використовуватися для виробничих потреб, якщо це встановлено договором.

Найм (оренда) транспортного засобу виділяється в окремий різновид договору найму, виходячи із особливостей його об`єкта, яким є повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо (частина перша статті 798 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

У частині другій статті 799 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Суд акцентує увагу, що один з обов`язків нотаріуса - сприяти громадянам, підприємствам, організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів.

Наразі, дії нотаріуса щодо посвідчення правочину полягають у: перевірці особи, яка вчиняє правочин; визначенні обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб і перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб; перевірці повноважень представника фізичної або юридичної особи; установленні намірів сторін учиняти правочин; підписанні нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв та інших документів; визначенні відповідності змісту посвідчуваного правочину вимогам закону і дійсним намірам сторін (ст. ст. 44, 45, ч. 2 ст. 54 Закону України «Про нотаріат»).

Суд зазначає, що законодавчі вимоги про нотаріальне посвідчення правочину покликані убезпечити правочин, а отже, і права осіб, яких цей правочин стосується. Крім того, правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи та інших чинників, з якими пов`язує закон набуття, зміну та припинення цивільних прав, адже нотаріус, посвідчуючи правочин, має здійснити дії, які спрямовані на доведеність правочину вимогам закону.

При цьому суд наголошує, що нотаріальне посвідчення правочину не робить його окремою формою, а є різновидом письмової форми.

Так, правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору визначені у ст. 220 ЦК України, згідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Отже, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2025 року у справі №729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - «з початку»), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - «по закону», «у силу закону»). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - «на підставі своєї посади»), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі №635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано ч. 5 ст. 216 ЦК України.

Тобто, суд має повноваження з власної ініціативи робити висновок про нікчемність договору навіть якщо жодна із заінтересованих осіб на це не покликається та не вимагає, і такий підхід застосований Верховним Судом у справах №524/5152/15-ц (постанова 09.12.2019) та №616/137/16-ц (постанова від 15.03.2018), в якій суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив: «Верховним Судом з`ясовано, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що зазначений договір, про розірвання якого позивач повідомив відповідача, є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення, хоча судом першої інстанції вірно визначено, що зазначений договір є змішаним договором, який поєднує в собі, в тому числі ознаки договору найму транспортного засобу».

Суд наголошує, що саме встановлення нікчемності правочину в даному спорі має бути враховано при визначенні процесуально вірної поведінки позивача щодо способу захисту порушених прав у даному спорі про стягнення страхового відшкодування в частині, що перевищує ліміт за Полісом ТДВ «СК «Кредо», та визначення належного відповідача тощо.

Водночас, зі змісту наявного в матеріалах справи Договору прокату автомобіля від 16.11.2022, підписаного наймодавцем ТОВ «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН» та клієнтом - гр. ОСОБА_1 вбачається, що вказаний договір був укладений сторонами в простій письмовій формі без дотримання вимог нотаріального посвідчення, відтак, за висновками суду, Договір прокату автомобіля від 16.11.2022 є нікчемним і не тягне за собою правових наслідків з огляду на частину 2 статті 215, частини 1 статті 220, частини 1 статті 236, частини 2 статті 799 ЦК України, та для визнання вищезазначеного правочину нікчемним подання окремого позову не вимагається.

В свою чергу, за умови не посвідчення нотаріально Договору прокату автомобіля від 16.11.2022, суд констатує відсутність доказів наявності звернення з позовними вимогами про визнання правочину дійсним або відповідного судового рішення.

Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 17 квітня 2019 року № 200/12448/15-ц, відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, нікчемність договору найму транспортного засобу сама по собі не виключає можливості захисту права власника автомобіля шляхом стягнення майнової шкоди, завданої його пошкодженням.

З урахуванням того, що одна зі сторін договору є фізичною особою (гр. ОСОБА_1 ), а умови прокату не посвідчено нотаріально, суд не розцінює цей документ як договір найму транспортного засобу, який породжує правові наслідки.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, з аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Тобто, за умови підтвердження фактичної передачі відповідачем автомобіля винній в ДТП особі - гр. ОСОБА_1 , відсутність дійсного договору не позбавляє відповідача права на відшкодування шкоди, завданої його майну, а саме звернення з відповідним позовом до винної в ДТП особі, яка перебувала за кермом належного відповідачеві транспортного засобу «Шкода Спейсбек», номерний знак НОМЕР_2 .

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, обсяг відповідальності Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» згідно Полісу ЕР №208601858 як страховика винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди особи згідно Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обмежується лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 130 000,00 грн., з урахуванням франшизи 2600,00 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Так, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

Відтак, згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17, помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Таким чином, сума страхового відшкодування, яка не покривається страховою сумою в розмірі 130 000,00 грн. за Полісом ЕР №208601858 підлягає відшкодуванню за рахунок власника транспортного засобу, яким керувала винна особа (гр. ОСОБА_1 ) - ТОВ «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН», а отже відповідач відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України несе відповідальність лише в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком, відтак, за висновками суду розмір обґрунтованої регресної вимоги до відповідача становить 53 250,88 грн., належним чином підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватися у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІ ІНКОРПОРЕЙШН» вул. Красилівська, 11, м. Київ, 03040; код ЄДРПОУ 42540055) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (вул. Фізкультури, 30, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 31681672) 53 250 (п`ятдесят три тисячі двісті п`ятдесят) грн. 88 коп. страхового відшкодування та 2 244 (дві тисячі двісті сорок чотири) грн. 40 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 23 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон