Рішення № 140911368, 23.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2026м. ДніпроСправа № 904/2684/25 (904/3657/26)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А., розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

за позовом ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку

в межах справи №904/2684/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАЙКЕРС КОНСАЛТІНГ», м. Київ

до боржника Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання банкрутом

СУТЬ СПОРУ:

18.06.2026 позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.06.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Примаку С.А. в межах справи про банкрутство №904/2684/25.

19.06.2026 ухвалою господарського суду позовну заяву залишено без руху. Позивачу протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати: докази сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

22.06.2026 до господарського суду від представника позивача на виконання ухвали господарського суду від 19.06.2026 надійшло клопотання, до якого додана квитанція про сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Ухвалою господарського суду від 23.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.

13.08.2026 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

14.08.2026 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

14.08.2026 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

03.09.2026 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

17.09.2026 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Щодо поданої заяви про збільшення позовних вимог, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до поданої заяви позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату при звільненні в сумі 269 145,66 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 172 121,00 грн, здійснивши остаточний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на дату винесення рішення суду.

Також відповідно до поданої заяви позивачем заявлено клопотання про поновлення процесуальних строків для подання заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог.

За приписами ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1, ст. 119 ГПК України).

Таким чином, питання щодо можливості прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог залежить, зокрема, від встановлення поважності причин пропуску строку її подання.

В обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не проведено остаточного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим період затримки розрахунку продовжується, а розмір середнього заробітку за цей час збільшується. Позивач вважає, що необхідність збільшення розміру позовних вимог зумовлена обставинами, які продовжують існувати після звернення з позовом до суду та не залежать від його волі. З огляду на викладене позивач просить визнати причини пропуску процесуального строку поважними та поновити строк на подання відповідної заяви.

Суд враховує характер спірних правовідносин, предмет заявлених позовних вимог та вважає, що наведені представником позивача причини пропуску строку для подання заяви про збільшення розміру позовних вимог є поважними.

Водночас прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог не означає вирішення питання щодо обґрунтованості самих позовних вимог, правильності проведеного позивачем розрахунку середнього заробітку чи наявності правових підстав для його стягнення. Зазначені обставини підлягають встановленню та оцінці судом під час розгляду справи по суті.

Враховуючи поновлення строку для подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне прийняти таку заяву до розгляду.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.

З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Враховуючи вказане, ухвала суду від 23.06.2026 була направлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 23.06.2026 вважається врученою відповідачу 24.06.2026, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Так, ухвалою суду від 23.06.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (24.06.2026), граничним строком, з урахуванням частин 1, 2, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, для подання відзиву на позовну заяву було 09.07.2026.

Отже, станом на дату ухвалення рішення суду, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2026, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність забезпечення права на належний захист своїх прав в суді першої інстанції, для повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, суд розглянув позовну заяву у розумний строк.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

ВСТАНОВИВ:

Відносно відповідача - Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" 09.06.2025 Господарським судом Дніпропетровської області відкрито провадження у справі про банкрутство № 904/2684/25, станом на теперішній час провадження у справі перебуває на стадії розпорядження майном.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на посаді посадових та службових осіб боржника.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 8 ч.1 ст.20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі та зокрема, справи у спорах стягнення заробітної плати.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем - Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат", що підтверджується відомостями трудової книжки, серія НОМЕР_1 від 07.06.2007.

На підставі наказу № 1116-к від 23.04.2026 позивач був звільнений із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відомостями трудової книжки, серія НОМЕР_1 від 07.06.2007.

Позивач зазначає, що під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у сукупному розмірі 269 145,66 грн. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 269 145,66 грн та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 172 121,00 грн.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

При цьому відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Питання у сфері трудових відносин регулюється положеннями Кодексу законів про працю України.

Згідно статті 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно частини 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зазначила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

На підставі наказу № 1116-к від 23.04.2026 позивач був звільнений із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відомостями трудової книжки, серія НОМЕР_1 від 07.06.2007.

Відповідно до довідки відповідача № 3321 від 27.05.2026 про заборгованість по невиплаченій заробітній платі, позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата у сукупному розмірі 278 272,36 грн.

За твердженням позивача, з урахуванням надходжень грошових коштів, які не були відображені у довідці відповідача, розмір заборгованості перед позивачем станом на дату подання позовної заяви становить 269 145,66 грн.

При цьому доказів виплати указаної суми матеріали справи не містять.

Враховуючи той факт, що матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі позивачу, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 269 145,66 грн (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Щодо середнього заробітку за затримку розрахунку в розмірі 172 121,00 грн суд зазначає наступне.

Позивач вказує, що внаслідок порушення відповідачем зобов`язань з виплати заробітної плати при звільненні, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати середнього заробітку за час затримки при звільненні на дату подачі заяви про збільшення (за період з 24.04.2026 по 03.09.2026) становить 172 121,00 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно зі ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати, тому і після відкриття провадження у справі про банкрутство у відповідача існує обов`язок своєчасно розраховуватись із звільненими працівниками, а у випадку непроведення остаточного розрахунку при звільненні, нести майнову відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до приписів ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Здійснивши перевірку наданих сторонами розрахунків середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100, при визначенні середньої заробітної плати враховуються всі види виплат, у тому числі премії та інші заохочувальні виплати, які включаються до розрахунку пропорційно часу, за який вони нараховані, та з урахуванням фактично відпрацьованого часу, при цьому їх розмір не може перевищувати фактично нараховану суму.

Згідно довідки відповідача № 3322 від 27.05.2026 середньоденна заробітна плата становить 1 811,80 грн за фактично відпрацьований ним час, протягом двох місяців, що передують місяцю звільнення (лютий 2026 року, березень 2026 року).

Відповідно, середній заробіток за час затримки проведення розрахунку підлягає визначенню шляхом множення зазначеного середньоденного заробітку на кількість робочих днів періоду затримки.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку у розмірі 172 121,00 грн (з утриманням податків та інших обов`язкових платежів) за період з 24.04.2026 по 03.09.2026, який підлягає стягненню.

В свою чергу позивач просить суд здійснити остаточний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на дату винесення рішення суду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, та обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

При цьому відповідно до частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач наділений правом збільшити розмір позовних вимог у встановлені процесуальним законом строки.

Господарський суд зазначає, що передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні має грошовий характер, а тому відповідна вимога підлягає грошовій оцінці та повинна бути визначена у конкретному розмірі з наведенням обґрунтованого розрахунку.

Водночас заявлена позивачем вимога про здійснення остаточного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на дату ухвалення судового рішення не містить конкретно визначеної суми, яка підлягає додатковому стягненню, та відповідного розрахунку за додатковий період.

Саме по собі положення статті 117 Кодексу законів про працю України щодо відповідальності роботодавця за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців, не звільняє позивача від обов`язку належним чином визначити розмір заявлених майнових вимог та не надає суду безумовних підстав для збільшення суми стягнення понад межі належним чином заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи принцип диспозитивності господарського судочинства, відповідно до якого суд розглядає справу в межах заявлених вимог, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення додаткового перерахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на дату ухвалення судового рішення та, відповідно, для задоволення зазначеної вимоги позивача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500,00 грн.

Згідно з ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Практична реалізація принципу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (з врахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у Постанові від 08.12.2022 у справі №910/16564/21) відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Так, Позивачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надано:

- Договір №255 від 07.05.2026 про надання професійної правничої (правової) допомоги;

- Акт рахунок №1 від 07.05.2026.

Відповідно до абзаці 1, 2 частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначенні розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд в постанові від 14.11.2018 у справі №910/8682/18 зазначив, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

В Постанові від 16.11.2022 №870/9/21 викладена позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного суду: "20. Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N826/1216/16). 21. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п. п. 79 і 112). 22. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268)....".

Водночас зміна суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можлива виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.06.2020 у справі №906/598/19.

Заперечуючи проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначає, що справа є незначної складності, має типовий характер, не потребує значного часу на підготовку правової позиції та збирання доказів, а її розгляд здійснюється без виклику сторін. На думку відповідача, заявлені витрати є завищеними та неспівмірними з обсягом фактично наданих адвокатом послуг. При цьому відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на правничу допомогу, якщо їх розмір є завищеним з огляду на складність справи, витрачений адвокатом час та співмірність із ринковими цінами адвокатських послуг. З огляду на викладене відповідач просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн.

Позивач заперечує проти зменшення витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що відповідач помилково виходить із суми 20 500,00 грн, тоді як позивач самостійно зменшив заявлені витрати до 13 500,00 грн, виключивши вартість фактично ненаданих послуг. На думку позивача, зазначена сума є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, зокрема щодо підготовки позову, здійснення розрахунків та збирання доказів. При цьому відповідач не довів неспівмірності заявлених витрат та не обґрунтував необхідності їх зменшення до 2 000,00 грн, у зв`язку з чим позивач просить відмовити у задоволенні відповідного клопотання.

Господарський суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право зменшити розмір таких витрат за клопотанням іншої сторони у разі недотримання вимог щодо їх співмірності. При цьому відповідно до частини шостої зазначеної статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Оцінивши надані позивачем докази, характер та обсяг наданих адвокатом послуг, складність справи та значення її вирішення для позивача, господарський суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500,00 грн є документально підтвердженими, пов`язаними з розглядом цієї справи та співмірними з обсягом фактично наданих послуг.

При цьому посилання відповідача на однотипність справ зазначеної категорії саме по собі не свідчить про неспівмірність заявлених витрат та не є самостійною підставою для їх зменшення. Відповідачем не наведено достатніх обґрунтувань, які б свідчили про надмірність заявлених витрат з огляду на фактично виконану адвокатом роботу, а також не обґрунтовано необхідності їх зменшення саме до 2 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 500,00 грн, які складаються з вартості фактично наданих послуг, передбачених пунктами 1 4 та 7 акта-рахунку № 1 від 07.05.2026, а саме: первинної консультації клієнта, збору письмових доказів шляхом направлення адвокатського запиту, складання та оформлення позовної заяви, формування пакета додатків до позовної заяви та її направлення до суду і сторонам у справі, а також підготовки заяви про розподіл судових витрат. Водночас позивачем зазначено, що послуги, передбачені пунктами 5 та 6 вказаного акта-рахунку, загальною вартістю 7 000,00 грн, фактично не надавалися, у зв`язку з чим їх вартість до відшкодування не заявляється. Отже, попри визначену актом-рахунком загальну вартість правничої допомоги в розмірі 20 500,00 грн, позивач просить відшкодувати виключно витрати на фактично надані послуги в розмірі 13 500,00 грн.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, врахувавши характер спору, обсяг виконаних адвокатом робіт, їх зв`язок із розглядом справи, а також відсутність обґрунтованих заперечень відповідача щодо заявлених витрат, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 500,00 грн, у зв`язку з чим заява позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.

Згідно пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Позовна заява подана позивачем в електронній формі.

У відповідності до приписів п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за розгляд позовних вимог в частині стягнення заробітної плати.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що звільнення позивача від сплати судового збору не звільняє відповідача від обов`язку, у разі задоволення позову, сплатити судовий збір в дохід державного бюджету України, в розмірі встановленому пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", при цьому враховуючи загальний розмір задоволених позовних вимог.

За приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету України в іншій частині на користь позивача.

З урахуванням наведеного та з огляду на те, що позовні вимоги задоволено, керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 229,74 грн, а також на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; код ЄДРПОУ 00191307) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 269 145,66 грн - невиплаченої заробітної плати при звільненні (без утримання податків та інших обов`язкових платежів), 172 121,00 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2026 по 03.09.2026 (з утриманням податків та інших обов`язкових платежів), 13 500,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 2 662,40 грн - витрати по сплаті судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; код ЄДРПОУ 00191307) на користь державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ Господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 3 229,74 грн - судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 23.10.2026.

Суддя С.А. Примак