Рішення № 140908727, 23.10.2026, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1998/26

Номер провадження 2/289/1739/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участі секретаря судового засідання Василенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Український платіжний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Український платіжний центр» 18.09.2026 звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором 30692,20 грн. та судові витрати 2662,40 грн. сплаченого судового збору, посилаючись на те, що 19.05.2026 між ТОВ «Фінансова компанія «Український платіжний центр» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у кредит № 1613936002549 (далі Договір позики), за умовами якого Товариство надає позичальнику 7000,00 грн. шляхом перерахунку на поточний рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту. Строк кредиту 360 днів, дата надання кредиту 19.05.2026, тип процентної ставки фіксована, стандартна процентна ставка: 0,93 % в день, комісія за надання кредиту 25 % від суми кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 порушив умови Кредитного договору і не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за Кредитним договором. Станом на дату підготовки позовної заяви загальний розмір заборгованості відповідача за Кредитним договором становить 30692,20 грн., з яких 7000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 7942,20 грн. заборгованість за відсотками; 1750,00 грн. комісія за надання кредиту; 14000,00 грн. неустойка, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою від 24.09.2026 відкрито спрощене провадження в справі; справу призначено до розгляду з викликом сторін на 23.10.2026; визначено сторонам строки для подачі відзиву, відповіді на відзив та заперечення, задоволено клопотання позивача про витребування доказів (а.с.78-79), витребувана судом інформація надійшла від АТ «ТАСКОМБАНК» 09.10.2026 (а.с.100-101).

28.09.2026 відповідач ОСОБА_1 направив до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується із заявленим розміром заборгованості, а саме просить суд перевірити правову підставу та розмір заявленої позивачем пені 14000,00 грн., просить зменшити її до співмірного розміру, а також правомірність і доведеність комісії в розмірі 1750,00 грн., просить відмовити у задоволенні в цій частині; встановити дату настання строку дострокового повернення кредиту на підставі належних доказів повідомлення відповідача та дотримання передбаченої договором процедури, у разі недотримання такої відмовити у стягненні тієї частини основної суми кредиту, строк повернення якої на дату звернення до суду не настав; перевірити правову підставу, період та суму нарахування договірних процентів та відмовити в тій частині процентів, право на стягнення якої позивачем не доведено (а.с.84-87).

02.10.2026 позивачем направлено до суду відповідь на відзив, в якій наведні аргументи, аналогічні мотивам позову, акцентував увагу на те, що розрахунок заборгованості ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи, розмір нарахованих відсотків, комісії та процентів за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є правомірним, такі нарахування передбачені договором та підлягають стягненню. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проводити розгляд справи за відсутності представника позивача (а.с.89-95).

12.10.2026 відповідач ОСОБА_1 направив до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких просить відмовити в стягненні 14000,00 грн. пені з підстав п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оцінити банківську відповідь від 01.10.2026 в її фактичних межах, а комісію, проценти, дострокове стягнення та судові витрати відповідно до заперечень у відзиві (а.с.103-104).

Сторони в судове засідання не з`явилися, представник позивача в позовній заяві та у відповіді на відзив клопотав про розгляд справу без його участі, інших заяв і клопотань від учасників справи не надходило, з урахуванням положень ст. ч. 3 ст. 223 ЦПК України суд розглядає справу без їх участі з урахуванням наявних у справі матеріалів.

В зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.05.2026 між ТОВ Фінансова компанія «Український платіжний центр» і ОСОБА_1 , було укладено Договір надання грошових коштів у кредит № 1613936002549, вказаний Договір укладено в електронній формі через ІКС Товариства та підписаний електронними підписами (а.с.8-24,28,29).

Відповідно до п.п. 3.2, 6.1, 6.4 Договору загальний розмір кредиту, що надається, складає: 7000,00 грн., строк, на який надається кредит, складає 360 днів. Дата повернення (виплати) кредиту: 14.05.2027.

Кредитні кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки (електронного платіжного засобу): № НОМЕР_1 (п. 4.1 Договору).

Тип процентної ставки фіксована (п. 3.4 Договору).

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту в розмірі 0,93% за кожен день користування Кредитом.

Відповідно до п. 4.4 Договору комісія за надання кредиту становить 25 % від суми наданого Кредиту та нараховується на суму виданого за цим Договором Кредиту у день надання кредиту.

Дострокове повернення Кредиту за ініціативою Кредитодавця передбачено п. 10.2 Договору.

Згідно із п. 14.3.1 Договору якщо за цим Договором загальний розмір виданого Кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення Договору, то Позичальник сплачує на користь Кредитодавця пеню у розмірі 40% від розміру простроченого зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Нарахування пені здійснюється з першого дня прострочення виконання зобов`язання.

Також, під час укладення вищевказаного кредитного договору, відповідачем підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Паспорт споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, в якому викладені умови надання позивачем кредитних коштів відповідачу (а.с.25-27).

Згідно квитанції ТОВ ФК «Український платіжний центр» щодо здійснення переказу грошових коштів вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Український платіжний центр» 19.05.2026 перерахувало на картку НОМЕР_1 переказ в сумі 7000,00 грн., призначення платежу: видача кредитних коштів згідно договору № 1613936002549 від 19.05.2026 (а.с.30).

Отримання відповідачем кредитних коштів також підтверджується інформацією АТ «ТАСКОМБАНК», згідно якої ОСОБА_1 в цьому банку оформлено віртуальну банківську картку № НОМЕР_1 , повний номер НОМЕР_2 , на яку 19.05.2026 нараховано кошти 7000,00 грн., а також випискою по рахунку ОСОБА_1 (а.с.100,101).

Зазначені обставини щодо укладення Договору № 1613936002549 від 19.05.2026 та отримання грошових коштів 7000,00 грн. в кредит відповідачем не заперечуються і не оспорюються.

Таким чином, у підписаному ОСОБА_1 . Договорі № 1613936002549 від 19.05.2026 чітко визначені сума кредиту, відсотки за користування кредитними коштами, із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними, отже між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору та укладено договір позики у формі електронного документу з електронними підписами сторін, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим договір, згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 1613936002549 від 19.05.2026 за період з 19.05.2026 по 17.09.2026 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 30692,20 грн., з яких 7000,00 грн. - тіло кредиту; 7942,20 грн. - відсотки; 1750,00 грн. - комісія; 14000,00 грн. пеня (а.с.46-47).

Як вбачається з даного розрахунку заборгованості, відповідач після отримання кредитних коштів не здійснив жодного платежу на погашення заборгованості. Розрахунок узгоджується з умовами кредитного договору щодо суми кредиту та порядку його повернення і містить арифметично перевірювані дані. Відповідач контррозрахунку суду не надав та не надав доказів сплати коштів, хоча відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме на ньому лежить обов`язок довести обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.

03.08.2026 позивач звернувся до відповідача із повідомленням про сплату простроченої заборгованості в загальному розмірі 27762,70 грн. (а.с.48,49).

За пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відтак після підписання договору електронним підписом у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги фінансової установи.

Згідно вимог ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

На підставі встановлених відповідно до матеріалів справи обставин, виходячи з «балансу ймовірностей» як стандарту доказування, котрий ЄСПЛ у рішенні «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» (заява № 59166/12) від 23.08.2016 визнає притаманним саме цивільним справам, відповідно до якого доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав, суд доходить до висновку, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини. Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі надавши відповідачу кредитні ресурси та можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, в порушення умов договору відповідач зобов'язання за договором не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, щодо розміру якої суд зазначає наступне.

Щодо нарахування процентів.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Суд звертає увагу на те, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, приписи абзацу другого ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Водночас, вказане не свідчить про те, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.

За викладеного, суд погоджується з аргументами відповідача щодо незаконності нарахування договірних відсотків поза межами строку кредитування, внаслідок зміни позивачем строку кредитування договору шляхом пред'явлення вимоги про дострокове повернення боргу, що передбачено п. 10.2. Розділу 10 «Порядок дострокового повернення кредиту» Договору № 1613936002549 від 19.05.2026.

У справі яка розглядається за умовами укладеного між сторонами кредитного договору № 1613936002549 від 19.05.2026, такий укладено на строк 360 днів, який урахування вимоги про дострокове погашення боргу завершився 03.08.2026. Відтак, в саме межах цього строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків.

Як уже зазначалось вище, за кредитним договором № 1613936002549 від 19.05.2026 відповідач отримав кредит у розмірі 7000,0 грн. на строк 360 днів, який урахування вимоги про дострокове погашення боргу завершився 03.08.2026, із сплатою за користування кредитом 0,93% в день за користування кредитом. Нарахування відсотків проводилось на умовах визначених Договором, проте поза межами строку кредитування.

Тому, суд частково приймає до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості як належний доказ по справі, оскільки будь яких доказів на спростування такого представником відповідача не надано, нарахування відсотків по 03.08.2026 (пред'явлення вимоги про дострокове погашення боргу) проводилось у межах строку кредитування та на умовах визначених договором, з якими відповідач погодилася. Окрім цього, відповідачем також не представлено суду свого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1613936002549 від 19.05.2026 за період 19.05.2026 по 03.08.2026, який би містив інший розмір заборгованості визначеної позивачем та не доведено, що на момент укладення договору існували інші умови ніж зазначені в такому.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 станом на 03.08.2026 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 1613936002549 від 19.05.2026 у розмірі 27762,70 грн., з яких: 7000,0 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 5012,70 грн. - заборгованість за відсотками; 1750,00 грн. - комісія; 14000,00 грн. пеня (а.с.46 на звороті).

Щодо нарахування комісії та пені.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 1750,00 грн. суд зазначає, що згідно зі статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Тобто, до загальних витрат за споживчим кредитом включається не комісія за надання кредиту, а комісія, яка пов'язана з наданням кредиту, обслуговуванням і поверненням кредиту, яка встановлюється не за саму видачу кредитних коштів, а за розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші супутні послуги. Надання (виплата) кредиту на користь позичальника є прямим обов'язком кредитодавця, а виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Фактично, в даному випадку комісія за надання кредиту була платою відповідача за виконання кредитодавцем свого обов'язку щодо видачі кредиту (п.1.13. Договору). Умови спірного договору щодо встановлення такої комісії є нікчемними в силу ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а така комісія не підлягає стягненню з відповідача. Внаслідок встановлення цієї комісії було порушено право відповідача на визначення йому загальних витрат за споживчим кредитом лише з тих платежів, які передбачені у ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що не підлягає стягненню з відповідача 1750,00 грн. комісії за надання кредиту.

Окрім того, відповідно до пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Починаючи з 24.02.2022 указом Президента України №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України, а основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення 14000,00 грн. неустойки за період, у який на території України введено воєнний стан, беручи до уваги положення пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення 14000,00 грн. неустойки відсутні, тому у цій частині позовну заяву також слід залишити без задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 належним чином не виконав своїх зобов`язань за Договором про надання грошових коштів у кредит № 1613936002549 від 19.05.2026, а заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 12012,70 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 7000,00 грн., заборгованості по відсотках у розмірі 5012,70 грн., відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення заборгованості за неустойкою у розмірі 14000,00 грн. та 1750,00 грн. комісії за надання кредиту - слід відмовити.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується платіжною інструкцією від 17.09.2026 (а.с.73).

Ціна позову визначена позивачем сумою стягнення 33354,60 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягує із відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 958,87 грн. (12012,70 /33354,60*2662,40).

Керуючись ст.ст. 12,81,141, 263-265, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Український платіжний центр» (місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 4-В, під`їзд 1, поверх 2, код ЄДРПОУ 39898755) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Український платіжний центр» заборгованість за Договором № 1613936002549 від 19.05.2026 у розмірі 12012,70 грн. (дванадцять тисяч дванадцять грн. 70 коп.) та судовий збір в розмірі 958,87 грн. (дев`ятсот п`ятдесят вісім грн. 87 коп.), а всього 12971,57 грн. (дванадцять тисяч дев`ятсот сімдесят одна грн. 57 коп.).

У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталія СІРЕНКО