Рішення № 140908582, 22.10.2026, Хорошівський районний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області)

Справа № 295/14164/26

Провадження по справі №2/276/1173/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бобра Д.О.

за участю секретаря судового засідання Свиридок А.В.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (надалі за текстом - ТОВ «Юніт Капітал»), звернулося до Хорошівського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №715421967 від 22.02.2020 року у розмірі 28700 грн, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір в сумі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22.02.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір №715421967 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт товаристваwww.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну заяву, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.

Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти у сумі 10 000,00 шляхом перерахування через банк-провайдер. Натомість, відповідач не виконував умови кредитного договору, а тому утворилась прострочена заборгованість за Кредитним договором.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

14.02.2022 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» набуло право грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.

Оскільки відповідач належним чином не виконував грошові зобов`язання за кредитним договором, виникла заборгованість в сумі 28 700 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 000 грн.; проценти за користування кредитом в розмірі 18 700 грн.

Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 22.09.2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.

Представник позивача у судове засідання не прибув, у позові просить провести розгляд цивільної справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, 05.10.2026 представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, зазначивши, що позивач вправі був нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку кредиту, тобто з 22.02.2020 по 23.03.2020 (30 днів). Вказує, що позивач протиправно здійснив нарахування заборгованості за штрафами. Крім того, відповідач не погоджується із законністю нарахування та стягнення комісії за надання кредиту, оскільки комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит. Також, в даному випадку підлягають застосуванню строки позовної давності.

Щодо вимоги про компенсацію витрат на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн, представник відповідача зазначив, що дана справа не є складною, позовна заява не є значною за обсягом та складною за своїм змістом. Справа є типовою для позивача у відносинах із боржниками, розгляд справи у суді здійснюється в спрощеному порядку, представник позивача участі у судовому засіданні не бажає приймати, про що зазначено в самій позовній заяві, обсяг наданих послуг у вигляді професійної правничої допомоги не є значним. Крім того, до матеріалів справи не надано підтвердження того, що позивач дійсно оплатив послуги правової допомоги в сумі 7 000,00 грн. Представником позивача не надано достатніх доказів понесених витрат, а саме доказів щодо обсягу наданих послуг. За таких обставин підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу представника позивача відсутні.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив розгляд справи проводити без участі відповідача та його представника.

06.10.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій представник просив позовні вимоги задовольнити повністю, зазначивши, що позовна давність продовжувалась на строк дії воєнного стану та не є такою, що сплинула, відповідачем у відзиві не спростовується факт укладення кредитного договору, вказує, що всі відсотки нараховувалися в межах погоджених умов кредитного договору, у тому числі на підставі ч.2 ст.625 ЦК України після закінчення строку кредитування, про що вказано в позовній заяві. Також, представник позивача вважає, що витрати на правову допомогу підтверджуються відповідним Актом прийому-передачі виконаних робіт та є обгрунтованими.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначені ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Частина 2 ст.1056-1 ЦК України визначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У п. 5, 6 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Судом встановлено, що 22.02.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №715421967, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п.1.1 вказаного Договору, за цим договором кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 10000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що кредит надається (Договір укладається) строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником.

На період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом (пункт 1.3. Договору).

Зазначені в Договорі строк кредитування 30 днів та сума кредиту 10000 грн вказані також у заявці позичальника на отримання кредитних коштів від 22.02.2020.

ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» 22.02.2020 перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_1 кредитні кошти в розмірі 10 000 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» №715421967/26052026/Э від 26.05.2026 та листом АТ «КБ «Приватбанк» з випискою по рахунку відповідача, що повністю спростовує доводи представника відповідача про відсутність доказів отримання кредитних коштів ОСОБА_2 .

Таким чином, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, здійснивши переказ коштів відповідачу ОСОБА_2 на її картковий рахунок.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №715421967, який складений ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період з 22.02.2020 року по 01.06.2020 року, відповідач ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором мав заборгованість на загальну суму 27000 грн, з яких: 10000 грн по тілу кредиту; 17000 грн - заборгованість по відсоткам.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №715421967, який складений ТОВ «Таліон Плюс» за період з 01.06.2020 року по 11.06.2020 року, відповідач ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором мав заборгованість на загальну суму 28700 грн, з яких: 10000 грн по тілу кредиту; 18700 грн - заборгованість по відсоткам.

За приписами п.1 ч.1ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1ст.513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідност.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Нормами ч.1ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідност.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01, на підставі якого, з урахуванням додаткових угод до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги за Кредитним договором №715421967 від 22.02.2020, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №81 від 01.06.2020 року.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, на підставі якого, з урахуванням додаткових угод до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором №715421967 від 22.02.2020, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №7 від 28.10.2021 року.

В подальшому, 14.02.2022 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (Позивач) уклали договір факторингу №14/02/2022-01, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №715421967 від 22.02.2020 на загальну суму 28700 грн, з яких: 10000 грн заборгованість по тілу кредиту; 18700 грн - заборгованість по відсоткам.

Судом встановлено, що між відповідачем та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було укладено кредитний договір. При цьому ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, зокрема, в день укладення кредитного договору, тобто 22.02.2020 року перерахувало на банківську карту ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 10000,00 грн., а відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, допустивши прострочення повернення кредиту і сплати процентів. В подальшому, позивач набув до відповідача право грошової вимоги за кредитним договором №715421967 від 22.02.2020 року.

Зі змісту кредитного договору від 22.02.2020 вбачається, що відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 10 000 грн зі сплатою 1,7% в день за користування кредитом та строком користування кредитом 30 днів, тобто до 23.03.2020.

Таким чином розмір процентів, в межах погодженого сторонами строку кредитування, становить 5100 грн (10000 * 1,7% * 30 днів), які підлягають стягненню з відповідача.

При укладенні кредитного договору, сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертоїстатті 263 ЦПК України, має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Таким чином, за відсутності підтвердження продовження строку надання кредиту, підстави для стягнення з відповідача процентів в заявленому розмірі 18700 грн є недоведеним, оскільки відсотки з 24.03.2020 по 11.06.2020 нараховано після закінчення визначеного кредитним договором №715421967 від 22.02.2020 року строку кредитування.

Будь-яких обгрунтувань стягнення з відповідача відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання в порядку ст. 625 ЦК України та його розрахунок позовна заява не містить, а тому доводи представника відповідача, викладені у відповіді на відзив, щодо правомірності стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в розмірі 18 700 грн є безпідставними.

Враховуючи все вищезазначене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за кредитним договором №715421967 від 22.02.2020 у загальному розмірі 15100,00 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 5100 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.

Доводи представника відповідача про неправомірне нарахування позивачем штрафів та комісій за надання кредиту є безпідставними, оскільки кредитодавцем такі складові кредиту не нараховувалися та позовних вимог про їх стягнення позивачем не пред`являлось.

Що стосується доводів представника відповідача про те, що позов не підлягає задоволенню з підстав пропуску строку позовної давності, то суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений карантин введеного з 12.03.2020 Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30 червня 2023 року.

Разом з тим, згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово був продовжений та продовжує діяти на час розгляду справи.

Враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а в подальшому воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), то загальний строк позовної давності в три роки продовжено та позивачем не пропущено, так як позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості 13.08.2026 року за кредитним договором, який укладено 22.02.2020 року.

За таких обставин, позивачем пред`явлено позов у межах строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ч.1 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки, позовні вимоги задоволено частково (у розмірі 53%), тому судові витрати, які понесені позивачем і документально підтверджені, за правилами ст.141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1411 грн. 07 коп.

Також, на підтвердження понесених витрат позивач надав договір про надання правничої допомоги №09/09/24-02 від 09.09.2024, укладений між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», додаткову угоду №9 до Договору про надання правничої допомоги №09/09/24-02 від 09.09.2024, акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №09/09/24-02 від 09.09.2024 на загальну суму 7000,00 грн.

При цьому суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що позивачем не надано достатніх доказів понесених витрат, а саме доказів щодо обсягу наданих послуг, оскільки обсяг та вартість таких послуг підтверджується долученим до позову актом прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №09/09/24-02 від 09.09.2024 на загальну суму 7000,00 грн, в якому зазначено витрачений адвокатом час на конкретні послуги та їх вартість.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою, підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні відповідача всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням конкретних обставин, зокрема, складністю справи та ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. При цьому, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складністю справи та ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Окрім того, позовні вимоги позивача задоволено частково.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2023 року у справі №340/4492/22 дійшов висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа № 755/2587/17, зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

За таких обставин, при визначенні розміру витрат на правову допомогу судом встановлено, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн. є завищеною та необґрунтованою. Окрім того, справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності.

Враховуючи, що вказана категорія справ відноситься до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, складність даної справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, обсяг робіт виконаних адвокатом, обсяг наданих послуг, значимість спору для сторін, а також те, що всі обставини справи були встановлені без участі представника позивача, суд вважає, що витрати, понесені позивачем на правничу допомогу в розмірі 7000 гривень, є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

За таких обставин, та враховуючи заперечення представника відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, а також часткове задоволення позову (53%), суд вбачає підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача та, виходячи із засад розумності та співмірності, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-79, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 277-279, 280, 281, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №715421967 від 22.02.2020 року в сумі 15100 (п`ятнадцять тисяч сто) гривень 00 копійок, з яких: 10000 гривень 00 копійок заборгованість по тілу кредиту, 5100 гривень 00 копійок заборгованість по відсотках.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 1411 (одна тисяча чотириста одинадцять) гривень 07 копійок сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, оф.303, ЄДРПОУ 43541163.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 26.10.2026 .

Суддя Д.О. Бобер