Рішення № 140906979, 26.10.2026, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/1949/25

2/683/1736/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Кутасевич О.Г.,

з участю секретаря судового засідання Братенка В.В.

розглянувши в м. Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 683/1949/25, 2/683/1736/2026 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з неї заборгованість за кредитним договором №7514432 від 25 січня 2024 року у розмірі 18200 грн, із яких: 5000 грн кредит; 13200 грн відсотки, а також судові судовий збір в сумі 2442,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 25.01.2024р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7514432, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 5000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом.

27 листопада 2024 року ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» уклали договір факторингу №27.11/24-Ф, згідно з яким ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», зокрема і до ОСОБА_1 на загальну суму 18200 грн, із яких: 5000 грн кредит; 13200 грн відсотки.

Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду від 09 жовтня 2026 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №7514432 від 25 січня 2024року у розмірі 18200 грн, із яких: 5000 грн кредит; 13200 грн відсотки, а також судові судовий збір в сумі 2442,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн.

Указане заочне рішення скасовано ухвалою Старокостянтинівського районного суду від 13 липня 2026 року.

У відзиві на позов відповідачка ОСОБА_1 вказувала, що кредитодавцем не надано належних доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору, крім того вона не визнає та заперечує факт отримання грошових коштів за кредитним договором №7514432 від 25 січня 2024року. Зазначала, що до позовної заяви не додано належних доказів того, що номер мобільного телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, який використано для підписання договору належав саме їй і що вона фактичного отримала відповідне SMS-повідомлення, вводила одноразовий ідентифікатор та здійснювала реєстрацію в особистому кабінеті кредитодавця, здійснювала дії щодо акцепту оферти та укладення договору, а надані позивачем анкета-заява, довідка про ідентифікацію та інші документи сформовані безпосередньо кредитодавцем та фактично є його внутрішніми документами, які не можуть безумовно підтверджувати факт волевиявлення на укладення кредитного договору. До матеріалів справи не надано технічної інформації про авторизацію користувача чи інших технічних даних, які б дозволяли достовірно встановити особу, що здійснювала відповідні дії в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Сам по собі факт внесення персональних даних особи до анкети не підтверджує, що такі дії були вчинені саме цією особою. Крім того, факт перерахування коштів на певний картковий рахунок, яким підтверджено отримання нею коштів, саме по собі не свідчить про фактичне отримання та використання нею цих коштів відповідачем. У матеріалах справи відсутні виписка з рахунку відповідача, підтвердження зарахування коштів на рахунок відповідача, первинні банківські документи, а також документи, які б безспірно підтверджували належність карткового рахунку позичальника на момент здійснення переказу. Уважала, що розмір процентів за процентною ставкою 2,20 вдень (річна ставка 47541,10%) не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3 ч.3 ст. 509 та ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Крім того, заявлені до стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності, визначеним ст.ст. 137.141 ЦПК України.

Представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» уважав доводи відповідачки про відсутність доказів укладення договору та перерахування коштів за кредитом надуманими, розмір процентів погоджений сторонами договору, а витрати на правову допомогу обґрунтованими, у зв`язку із чим просив позовні вимоги задовольнити.

Представники сторін подали заяви, у яких просили розглянути справу у їх відсутності.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явилися, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши докази у справі, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 25.01.2024р. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 уклали Договір №7514432 про надання кредиту, який був підписаний шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 підписала вказаний договір шляхом використання одноразового ідентифікатора А 5861, який був направлений на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті.

Відповідно до вказаного договору відповідачці надано кредит у розмірі 5000 грн на строк 360 днів, стандартна процентна ставка 2,2% в день, загальні витрати за кредитом 39600 грн, орієнтовна річна ставка 47541,10 річних

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» перерахувало відповідачу грошові кошти згідно з кредитним договором в сумі 5000 грн на банківську карту № НОМЕР_2 , що підтверджується інформацією ТОВ «ПЕЙТЕК» від 19 травня 2025 року, а також випискою за карткою ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у АТ КБ «ПриватБанк» за період з 25 по 28 січня 2024 року, витребуваною судом за клопотанням позивача.

27.11.2024р. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» уклали договір факторингу №27.11/24-Ф, згідно з яким ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», зокрема і до ОСОБА_1 на загальну суму 18200 грн, із яких: 5000 грн кредит; 13200 грн відсотки, що підтверджується копією договору факторингу №27.11/24-Ф, додаткової угоди до нього від 02.04.2025р. та копією витягу з реєстру боржників; платіжною інструкцією №10772 про оплату за договором факторингу.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Закон України «Про електронну комерцію», визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 цього Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 цього Закону, моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Зібрані у справі докази вказують на те, що між сторонами було укладено договір №7514432

про надання кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», підтверджується копією договору паспортом споживчого кредиту та анкетою - клієнта, вказані документи підписані сторонами, в тому числі відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, накладення якого відображено на кожному примірнику поданих документів.

При цьому одноразовий ідентифікатор направлений на номер мобільного телефону, вказаний відповідачкою при укладенні договору, такий же номер зазначений нею у всіх заявах, поданих нею до суду.

Таким чином вказаний кредитний договір, підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про доведеність товариством за допомогою належних доказів обставин, які підтверджують укладення з відповідачем договору-приєднання з погодженням усіх суттєвих умов, які надані позивачем до матеріалів справи.

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.

Крім того, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, перерахувавши відповідачу грошові кошти згідно з кредитним договором в сумі 5000 грн на банківську карту № НОМЕР_2 , що підтверджується інформацією ТОВ «ПЕЙТЕК» від 19 травня 2025 року.

Зазначена картка № НОМЕР_2 , вказана позичальником у змісті договору перерахунку кредитних коштів, крім того інформацією АТ КБ «ПриватБанк», витребуваною за запитом суду, підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) та 25 січня 2024 року на дану картку проведено зарахування в розмірі 5000 грн.

Відповідно до умов кредитного договору сторонами погоджено строк кредитування, а саме 360 днів, стандартна процентна ставка 2,2% в день, загальні витрати за кредитом 39600 грн, орієнтовна річна ставка 47541,10 річних.

Відповідно до картки обліку договору (заборгованості) у ОСОБА_1 станом на 26 листопада 2024 року наявна заборгованість за договором №7514432 від 25 січня 2024 року у розмірі 18200 грн, із яких: 5000 грн кредит; 13200 грн відсотки.

Відсотки нараховані відповідно до умов договору та в межах строку кредитування.

Право вимоги за вказаним договором у розмірі 18200 грн перейшло до позивача на підставі договору факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до статті 3ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип добросовісності, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Згідно з пунктом 1.9 кредитного договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк кредитування складає 47541,10 річних.

За змістом частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про сплату відсотків, які є надміру високими, що призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011усправі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Враховуючи наведене, а також те, що ст.. 8 Законом України «Про споживче кредитування» встановлено обмеження щодо розміру денної процентної ставки, суд уважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків суперечить принципам розумності та добросовісності, має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг, тому нарахована заборгованість по процентах за користування кредитом підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту, тобто до 5000 грн.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 у спорі, що виник з тотожних правовідносин.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч.ч. 4, 5ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

На обґрунтування розміру судових витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 01.01.2025р.; копію акта про підтвердження факту надання правничої допомоги від 31.03.2025р.; копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Як видно з детального опису наданих послуг, які надавалися адвокатом, вони складаються, зокрема із правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій тривалістю 2 години вартістю 3000 грн, складення позовної заяви тривалістю 2 години вартістю 2000 грн., усної консультації тривалістю 0,5 години, вартістю 500 грн, формування додатків до позовної заяви тривалістю 0,5 години, вартістю 500 грн, а всього загальною вартістю 6000 грн.

Правовий аналіз обставин спірних правовідносин є складовою позовної заяви, а тому не може уважатись окремо наданою послугою.

З урахуванням складності справи, що була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача в розмірі 5000 грн.

Відповідно до вимогст.141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на правничу допомогу у разі часткового задоволення позову, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було сплачено 2422,4 грн судового збору, ціна позову становила 18200 грн, позов задоволено на суму 10000 грн, тобто на 54,94% (10000х100:18200), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1330,87 грн (2422,40 х 54,94%) судового збору та 2746 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №7514432 від 25.01.2024р. у розмірі 10000 грн, із яких: 5000 грн кредит; 5000 грн відсотки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» 1330,87 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2746 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Хмельницького апеляційного суду.

У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»; місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 .

Текст рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя