Рішення № 140906311, 23.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8087/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Крегул М.М.,

за участю секретаря судового засідання Бєлікова К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 20157-10/2025 від 08.10.2025 у загальному розмірі 22 573,10 грн., з яких: 9 708,90 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 7 864,20 грн. - заборгованість за процентами; 5 000,00 грн. - заборгованість за штрафом; 0,00 грн. - комісія за видачу кредиту, а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 08.10.2025 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» (первісний кредитор) та відповідачем в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер мобільного телефону відповідача, укладено договір про надання фінансового кредиту № 20157-10/2025 (далі - кредитний договір). За цим договором відповідачу надано кредит у сумі 10 000,00 грн. строком на 120 днів (до 04.02.2026) за ставкою 0,90 % на день на залишок заборгованості та з комісією за видачу кредиту 1 000,00 грн. (п. 1.11.4 договору). Пунктом 5.3 договору передбачено штраф за прострочення у розмірі 100 % від суми простроченої заборгованості. Кошти перераховано на банківську картку, вказану відповідачем у договорі та заявці-анкеті.

25.02.2026 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» (клієнт) та позивачем (фактор) укладено договір факторингу № 25022026, за яким позивач набув право грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, зокрема до відповідача на загальну суму 22 573,10 грн. (9 708,90 грн. - тіло кредиту, 7 864,20 грн. - проценти, 5 000,00 грн. - штраф). Позивач стверджує, що після набуття права вимоги додаткових нарахувань він не здійснював, а відповідач жодних платежів на погашення заборгованості ні позивачу, ні первісному кредитору не вносив.

29.07.2026 року від представника відповідача - адвоката Ракушинця А.А. надійшов відзив на позовну заяву, доводи якого зводяться до того, що позивач не довів, що договір укладено саме відповідачем, а саме вважає наявність у договорі персональних даних, паспортних даних та РНОКПП цього не доводить, оскільки такі дані можуть бути відомі третім особам унаслідок витоків. Одноразовий ідентифікатор надсилається на номер телефону, а не особі, а належність номера відповідачу не доведена. Технічні журнали (логи) генерування й введення ідентифікатора не подані. Відомості про ідентифікацію через BankID НБУ є внутрішнім документом позивача без логів центрального вузла системи.

Також до справи подано лише паперові копії електронних документів, без електронного оригіналу та доказів направлення договору відповідачу, що, з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, не дозволяє покласти їх в основу рішення. Зазначає, що позивач не довів дотримання ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12, 13 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, не доведено отримання відповідачем кредитних коштів, зокрема довідка містить лише маскований номер картки, що не дозволяє встановити її власника. Розрахунок заборгованості не є первинним документом. Позивач не скористався правом на витребування доказів за ст. 84 ЦПК України. Вимога довести відсутність зарахування є вимогою довести негативний факт.

Окрім того вказує, що Закон України «Про електронну комерцію» не застосовується до правочинів за участю фізичної особи, не зареєстрованої підприємцем. Кредитодавець не належить до кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг. Умови щодо процентів та неустойки не підтверджені, оскільки Правила надання коштів у позику, розміщені на сайті, можуть змінюватися кредитодавцем в односторонньому порядку.

Також зазначає, що штраф нараховано всупереч п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (воєнний стан), а сплачені відповідачем 888,90 грн.. спрямовано на погашення комісії, умова про яку є нікчемною згідно з постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21.

31.07.2026 року позивач подав відповідь на відзив, в якій заперечив проти його доводів, зазначив, що договір підписано одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону відповідача, що кошти перераховано на картку, вказану відповідачем у договорі, а часткова сплата заборгованості свідчить про волевиявлення відповідача на укладення договору. Оскільки відповідач заперечує отримання коштів, а інформація про рахунки становить банківську таємницю, позивач просив поновити строк для подання доказів та витребувати від АТ «Банк Альянс» інформацію про наявність і належність відповідачу карткового рахунку (картки з маскою НОМЕР_1 xx xxxx 1819), виписку за цим рахунком та відомості про надходження 08.10.2025 коштів у сумі 10 000,00 грн., а також просив розглядати справу за відсутності його представника.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, при цьому у відповіді на відзив просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені вчасно та належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 08.10.2025 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 20157-10/2025, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 грн. строком на 120 днів (кінцева дата погашення - 04.02.2026) зі сплатою процентів за фіксованою ставкою 0,90 % на день на залишок заборгованості та комісії за видачу кредиту в сумі 1 000,00 грн. (п. 1.1, 1.2, 1.4). Пунктом 1.4.2 передбачено знижку 11,11 % на перший платіж у разі його сплати до 06.11.2025. Денна процентна ставка, розрахована за формулою з урахуванням комісії, становить 0,98 %, орієнтовна загальна вартість кредиту - 21 800,00 грн., реальна річна процентна ставка - 2 572,74 % (п. 1.4.1). Графіком платежів (додаток № 1) передбачено платежі 06.11.2025, 06.12.2025, 05.01.2026 та 04.02.2026, при цьому тіло кредиту повертається в останній день строку кредитування. За прострочення п. 5.3 договору передбачено штраф у розмірі 100 % від суми простроченої заборгованості; п. 5.3.1 обмежено сукупну неустойку половиною суми кредиту та передбачено, що в період встановлених законодавством мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій штраф не нараховується.

Договір та додаток № 1 до нього підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором - Y284, а паспорт споживчого кредиту та заявка-анкета - одноразовим ідентифікатором - W291.

У розділі 8 договору зазначено персональні дані відповідача (РНОКПП, серія й номер та дата видачі паспорта, адресу), номери телефонів та номер картки для зарахування кредиту 5232 44xx xxxx 1819. Дана ж картка вказана в п. 1.6 договору та в п. 18 заявки-анкети. Відповідно до п. 2.162.19 договору акцепт оферти здійснюється введенням коду, отриманого в повідомленні на номер телефону клієнта, після чого уповноважений працівник кредитодавця накладає на договір та паспорт споживчого кредиту кваліфікований електронний підпис із кваліфікованою електронною позначкою часу, а оригінал договору завантажується в особистий кабінет клієнта.

Листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 28.04.2026 вих. № 3426_260428140649 підтверджено, що на підставі договору на переказ коштів, укладеного з ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», 08.10.2025 року о 16:05:00, тобто через п`ять хвилин після укладення договору, на платіжну картку клієнта з маскою НОМЕР_2 успішно перераховано 10 000,00 грн.; зазначено номер транзакції в системі iPay.ua - 886070485, код авторизації на боці банку - 054064 та прізвище, ім`я, по батькові клієнта - ОСОБА_1 . Маска картки збігається з номером картки, зазначеним у договорі та заявці-анкеті.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним первісним кредитором та підписаним 28.04.2026 року кваліфікованим електронним підписом його директора, відповідач 05.11.2025 року та 06.11.2025 року сплатив 3 577,67 грн., з яких 291,10 грн. зараховано в погашення тіла кредиту, 2 397,67 грн. - процентів, 888,90 грн. - комісії за видачу кредиту (з урахуванням знижки за п. 1.4.2 договору); залишок тіла кредиту становив 9 708,90 грн.. Подальших платежів відповідач не вносив: платіж за графіком 06.12.2025 року і наступні не сплачено, прострочення розпочалося з 07.12.2025 року. За період 07.11.202504.02.2026 року (90 днів) нараховано проценти за ставкою 0,90 % на день від залишку 9 708,90 грн. (по 87,38 грн. за день), що становить 7 864,20 грн.; після спливу строку кредитування (з 05.02.2026) проценти не нараховувалися. Штраф за прострочення нараховано в сумі 5 000,00 грн. (обмежено половиною суми кредиту). Станом на 25.02.2026 року заборгованість становила 22 573,10 грн..

25.02.2026 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» (клієнт) і ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) укладено договір факторингу № 25022026, за яким клієнт відступив факторові право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними в реєстрі боржників (п. 1.1). Перехід прав вимоги відбувається в момент підписання акта прийому-передачі (п. 1.2). Того ж дня сторонами підписано акт прийому-передачі інформації згідно з реєстром боржників в електронному вигляді, яким передано право вимоги щодо 5 323 боржників. У витягу з реєстру боржників (додаток № 1 до договору) під № 404 значиться відповідач, кредитний договір № 20157-10/2025 та заборгованість 22 573,10 грн. (9 708,90 грн. - основний борг, 7 864,20 грн. - проценти, 5 000,00 грн. - штраф).

Платіжною інструкцією № 50 від 27.02.2026 на суму 6 017 489,05 грн. з призначенням «оплата згідно договору факторингу № 25022026 від 25.02.2026» підтверджено сплату фактором коштів клієнту.

Доказів сплати відповідачем коштів на погашення заборгованості після 06.11.2025 ні позивачу, ні первісному кредитору матеріали справи не містять. Відповідач про такі платежі не заявляв і власного контррозрахунку не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 207 та ч. 2 ст. 639 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний стороною або укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту). Моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачено укладення договору про споживчий кредит у вигляді електронного документа з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про електронну комерцію».

Доводи відповідача про те, що Закон України «Про електронну комерцію» не поширюється на правочини за участю фізичної особи, яка не є підприємцем, є помилковими. Цей Закон регулює, зокрема, відносини за участю споживачів. Відповідно до ст. 3 Закону суб`єктом електронної комерції є і особа, яка замовляє та використовує послуги шляхом вчинення електронного правочину, а ст. 8 Закону визначає права та обов`язки споживача у цій сфері - на ці ж норми посилається і сам відповідач у відзиві. Закон України «Про споживче кредитування» допускає електронну форму договору про споживчий кредит (ст. 13), а Верховний Суд у постанові від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23 визнав підписання електронного кредитного договору одноразовим ідентифікатором таким, що відповідає закону.

Не ґрунтуються на законі й доводи про необхідність підписання договору КЕП чи УЕП, про відсутність кредитодавця в Довірчому списку кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг та про неможливість застосування ст. 207 ЦК України. Законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися лише такими видами підпису, які забезпечують незмінюваність змісту. Питання цілісності документа є питанням доказування, яке перевірено судом.

Не приймає суд і посилання відповідача на ст. 12, 13 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» як на підставу для висновку про неукладеність договору.

Відносини споживчого кредитування регулюються насамперед спеціальним Законом України «Про споживче кредитування» (ст. 11 цього Закону), який не пов`язує неукладеність чи нікчемність договору з відсутністю доказів передання споживачу його примірника. Обов`язок доведення такого передання покладений на кредитодавця, а значення цієї обставини полягає насамперед в оцінці достовірності й цілісності електронного документа.

Згідно п. 2.19 кредитного Договору передбачено розміщення оригіналу договору в особистому кабінеті клієнта одразу після підписання і до надання кредиту. Крім того, підписанням паспорта споживчого кредиту одноразовим ідентифікатором «W291» відповідач підтвердив отримання до укладення договору інформації про умови кредитування, загальні витрати, реальну річну процентну ставку, графік платежів і наслідки прострочення.

Щодо доводів про укладення договору не відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд погоджується з відповідачем, що сама по собі наявність у договорі персональних даних особи не доводить, що договір підписала саме ця особа, і що відсутність оскарження договору не означає його укладення; позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц щодо неукладених правочинів також не заперечується судом, однак для її застосування необхідно, щоб договір фактично не вчинявся, чого у цій справі не встановлено.

Водночас позивач посилається не лише на наявність персональних даних, а на сукупність обставин, які суд оцінює в цілому. Зокрема, у кредитному договорі зазначено не лише ПІБ, паспортні дані та РНОКПП, а й номер банківської картки, на яку надійшли кошти, та номери телефонів. Вказані дані тотожні в договорі, паспорті споживчого кредиту та заявці-анкеті, підписаних різними одноразовими ідентифікаторами.

При цьому, у поданому до суду відзиві, вказані аналогічна адреса та РНОКПП, даним договору. Відповідач не стверджував, що номер телефону чи картка, вказані в договорі, йому не належать, що він не отримував коштів, що звертався до кредитодавця чи правоохоронних органів із заявою про шахрайство або витік його персональних даних. Доводи про можливість витоку даних, чи фішингу є припущеннями, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Окрім цього, відповідно до розрахунку первісного кредитора відповідач 05-06.11.2025 сплатив 3 577,67 грн., скориставшись знижкою за п. 1.4.2 договору, тобто виконував договір. Вказана обставина відповідачем не заперечена, хоча відомості про власні платежі він міг надати самостійно.

Також, згідно із заявкою-анкетою відповідач раніше неодноразово користувався кредитами того самого кредитодавця, які було погашено, зокрема останнім - за договором № 01940-09/2025, погашеним 08.10.2025 мроку, тобто в день укладення спірного договору. Вказане узгоджується з повторним зверненням самого клієнта, а не з випадковим використанням його даних сторонніми особами.

Крім того, кошти перераховано на картку, номер якої вказано в договорі, із зазначенням ПІБ клієнта - відповідача.

Вимога відповідача про надання журналів (логів) генерування та введення одноразового ідентифікатора, IP-адрес і даних про пристрій не ґрунтується на законі. Закон не встановлює, що факт підписання документа одноразовим ідентифікатором може бути доведений лише такими журналами (ст. 77, 78 ЦПК України).

На переконання суду, позивач довів підписання сукупністю наведених вище доказів, зокрема самими підписаними документами, у яких зафіксовано ідентифікатори «Y284» та «W291», дату й час. Відповідач, який без труднощів міг би підтвердити, що вказаний у договорі номер телефону йому не належить або, що він не користувався ним 08.10.2025 року, жодних таких доказів не надав.

Доводи відзиву щодо BankID НБУ, підписання договору за допомогою планшета, участі працівників банку, генерації ключової пари та посилання на судову практику у справах за участю банків ґрунтуються на обставинах, на які позивач у цій справі не посилався. Він виходить з підписання договору одноразовим ідентифікатором в особистому кабінеті на сайті кредитодавця. Тому такі доводи не стосуються предмета доказування і судом не оцінюються.

Водночас суд не бере до уваги і наведений у відповіді на відзив загальний опис алгоритму роботи сайту кредитодавця, зокрема верифікації картки за технологіями 3DSecure та Preauth, оскільки позивач не подав документального підтвердження проведення такої верифікації саме щодо відповідача.

Суд не вважає заяви відповідача у відзиві визнанням обставин укладення договору та отримання коштів, на яке посилається позивач, оскільки таке визнання у відзиві прямо не висловлене. Проте відсутність конкретних заперечень проти належності відповідачу картки, телефону та персональних даних суд враховує при оцінці доказів.

З урахуванням викладеного суд на підставі сукупності доказів, з ймовірністю більшою, ніж протилежна, дійшов висновку про доведеність того, що договір № 20157-10/2025 від 08.10.2025 укладено між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 в електронній формі, що за правовими наслідками прирівнюється до письмової, та що сторони погодили всі істотні умови договору (ст. 638 ЦК України).

Щодо надання відповідачу кредитних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, обов`язок повернути кредит і сплатити проценти виникає у позичальника за умови надання кредитодавцем коштів, а тягар доведення цього факту покладається на сторону, яка на нього посилається.

Згідно зі ст. 76, 77, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а достатність доказів визначається за внутрішнім переконанням суду.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та нормативні акти НБУ щодо обліку операцій у банках регулюють бухгалтерський облік, а не допустимість доказів у цивільному процесі.

Первісний кредитор, що є фінансовою компанією, а не банком, кошти перераховував через платіжну установу. Лист такої установи, що містить дату й час переказу, суму, номер транзакції, код авторизації, маску картки та ПІБ отримувача, є належним і допустимим доказом переказу. Позиції Верховного Суду щодо доказування факту видачі кредиту сукупністю доказів цих висновків не спростовують, оскільки у цій справі переказ підтверджено не внутрішнім документом кредитора, а документом незалежної платіжної установи.

Доводи відповідача про те, що маска картки (BIN та останні чотири цифри) не дозволяє встановити її власника, суд оцінює критично. Номер картки визначав не кредитодавець, його вказав сам позичальник у заявці-анкеті та в договорі, а саме п. 1.6, розд. 8 договору, п. 18 заявки-анкети. Причому, саме на цю картку за листом платіжної установи зараховано кошти з зазначенням ПІБ клієнта - відповідача.

Відповідач, який має безперешкодний доступ до інформації про власні картки та рахунки, у тому числі відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не заявив, що ця картка йому не належить або, що кошти 08.10.2025 року йому не надходили, і не надав жодних доказів на підтвердження таких обставин. Тому посилання на вимогу довести «негативний факт» безпідставні.

Щодо набуття позивачем права вимоги.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги).

Пункт 4.1.4 кредитного договору прямо передбачає право кредитодавця без згоди клієнта відступити право вимоги третій особі.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника (ст. 1077 ЦК України).

Договір факторингу, підписаний сторонами акт, витяг з реєстру боржників із зазначенням відповідача та платіжна інструкція про оплату за договором підтверджують, що позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі 22 573,10 грн. станом на 25.02.2026 року. Відповідач факт відступлення не заперечує і доказів, що спростовують його, не надав.

Посилання відповідача на право не виконувати обов`язок новому кредитору до надання доказів переходу прав не може бути підставою для відмови в позові. Такі докази подано позивачем разом із позовом, копію якого з додатками направлено відповідачу. Неповідомлення боржника про відступлення не звільняє його від виконання зобов`язання і не впливає на дійсність відступлення. Ризик пов`язаних з цим несприятливих наслідків несе новий кредитор, а виконання боржником обов`язку первісному кредиторові вважається належним. Проте відповідач не стверджує, що сплачував кошти первісному кредитору після 06.11.2025 року.

Щодо розміру заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором слідує, що така становить 22573,10 грн., з яких: 9 708,90 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 7 864,20 грн. - заборгованість за процентами; 5 000,00 грн. - заборгованість за штрафом; 0,00 грн. - комісія за видачу кредиту.

Як встановлено з матеріалів справи, строк повернення кредиту настав 04.02.2026 року, доказів повернення матеріали справи не містять, а тому вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту 9 708,90 грн. підлягають задоволенню.

Окрім цього, позивач просить стягнути 7 864,20 грн. процентів, нарахованих за ставкою 0,90 % на день на залишок 9 708,90 грн. за 90 днів, з 07.11.2025-04.02.2026 року.

Судом встановлено, що проценти нараховані лише в межах строку кредитування. Після його спливу нарахування не здійснювалося, а вимог про стягнення сум за ст. 625 ЦК України не заявлено.

Проценти за користування кредитом є платою за користування коштами, а не мірою відповідальності, тому п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на них не поширюється. Розмір ставки, порядок нарахування та розмір комісії визначено безпосередньо в тексті договору, додатку № 1 та паспорті споживчого кредиту, підписаних відповідачем, а не у Правилах, розміщених на сайті. Тому доводи відповідача про односторонню змінність цих Правил і посилання на практику у справах, де заява-анкета не містила умов про проценти, до цих відносин не застосовуються.

Ставка не суперечить імперативним обмеженням. Відповідно до ч. 4, 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції Закону № 3498-IX, яка діє з 24.12.2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої з урахуванням загальних витрат за кредитом, не може перевищувати 1 %.

Згідно з кредитним договором від 08.10.2025 денна процентна ставка, становить не перевищує граничного розміру. Підстав для втручання у розмір погоджених процентів за власною ініціативою суду немає. Відповідач не заявляв вимог про визнання відповідних умов недійсними. Умови договору щодо ставки чіткі й не потребують тлумачення на користь споживача.

Таким чином суд приходить до переконання про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 7 864,20 грн.

Щодо доводів відповідача про нікчемність умови щодо комісії та необхідність спрямування сплачених 888,90 грн. на погашення заборгованості суд відхиляє. Зокрема, позивач комісію до стягнення не заявляє, тому спір стосується лише того, чи підлягає перерахунку раніше сплачена відповідачем сума.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, на які представник відповідача посилається у відзиві, стосуються щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості (розрахунково-касове обслуговування), встановленої без визначення переліку відповідних послуг, тоді як у цій справі йдеться про одноразову комісію за надання кредиту (п. 1.4 договору), яка є складовою загальних витрат за споживчим кредитом, прямо визначена в договорі, паспорті споживчого кредиту та графіку платежів і врахована при розрахунку денної та реальної річної процентних ставок, що не перевищують граничних значень.

У свою чергу, відповідач не довів, що вказана умова обмежує його права порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування» та сплатив комісію добровільно, скориставшись знижкою за п. 1.4.2 договору.

Позивачем також ставиться вимога про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. штрафу, нарахованого первісним кредитором за прострочення, що розпочалося 07.12.2025 року.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.10.2023 року справа № 706/68/23 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 12.02.2025 року у справі № 758/5318/23, зазначали, що вказана норма Закону поширюється на кредитні договори, зокрема договори про споживчий кредит.

Воєнний стан введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, його неодноразово продовжено, і він діє на час ухвалення рішення. Прострочення відповідача виникло 07.12.2025 року і тривало в період дії воєнного стану, а отже він звільняється від обов`язку сплати неустойки, нарахованої за це прострочення, незалежно від того, що договір укладено після 24.02.2022 року. Вказане узгоджується і з умовами самого договору, а саме п. 5.3.1 Договору, за якими в період встановлених законодавством мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій штраф не нараховується.

Посилання відповідача на п. 6-1 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» суд до уваги не бере, оскільки цей пункт виключено Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року. Проте висновок про неможливість стягнення штрафу ґрунтується на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який залишається чинним.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 5 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

За наведених обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 573,10 грн., з яких: 9 708,90 грн. - тіло кредиту та 7 864,20 грн. - проценти за користування кредитом. Правильність арифметичних розрахунків позивача в цій частині відповідач не оспорював і власного контррозрахунку не подав.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено на 77,85 % (17 573,10 грн. із заявлених 22 573,10 грн.). Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 155225 від 15.05.2026. Пропорційно розміру задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 072,67 грн..

Інших судових витрат позивач до стягнення не заявляв і доказів їх понесення не подав. Відповідач заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не подавав, доказів їх понесення не надав. Питання розподілу таких витрат може бути вирішене в порядку ч. 8 ст. 141, ст. 270 ЦПК України.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 19, 7683, 89, 95, 100, 127, 141, 178, 259, 263265, 268, 273, 274, 279, 280284 ЦПК України, ст. 203, 205, 207, 512, 514, 516, 517, 526, 530, 549, 610612, 626629, 638, 639, 10481050, 1054, 1055, 1077 ЦК України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 1, 8, 12, 13 Закону України «Про споживче кредитування», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014) заборгованість за кредитним договором № 20157-10/2025 від 08.10.2025 у розмірі 17 573, 10 грн. (сімнадцять тисяч п`ятсот сімдесят три грн. десять коп.), з яких: 9 708,90 грн. - тіло кредиту, 7 864,20 грн. - проценти за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014) судовий збір у розмірі 2 072 (дві тисячі сімдесят дві) грн. 67 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Сторони справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ: 35625014, місцезнаходження: м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, Броварського району, Київської області).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду М.М. Крегул