Рішення № 140904203, 26.10.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4324/26

РІШЕННЯ

іменем України

"26" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 14 січня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 . Договір №993449426.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 6 000 грн та строком користування коштами (дисконтний період) протягом 29 днів (з правом його продовження), а відповідачка зобов`язалася повернути кредит до 12 лютого 2021 року, а також сплачувати проценти за користування ним: дисконтна процентна ставка, що застосовується в межах встановленого (дисконтного) строку кредитування за умови належного виконання позичальницею своїх зобов`язань 0,01 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; індивідуальна процентна ставка, що застосовується при продовженні дисконтного періоду кредитування за умови належного виконання позичальницею своїх зобов`язань - 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; базова процентна ставка, яка застосовується протягом усього дисконтного періоду кредитування за умови неналежного виконання позичальницею своїх зобов`язань 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі невиконання позичальницею зобов`язання щодо повернення кредиту протягом (дисконтного) строку кредитування зобов`язання щодо повернення кредиту відкладається на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль. Проценти за користування кредитом протягом вказаного періоду підлягають до нарахування за процентною ставкою 2,30 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі порушення позичальницею умов кредитного договору остання на вимогу кредитодавця зобов`язалася сплачувати неустойку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення, але не більше 15 % від суми простроченого платежу.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №28/1118-01 (з подальшими додатковими угодами), за яким первісний кредитор за окремим Реєстром прав вимоги від 16 березня 2021 року №126 відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №993449426 від 14 січня 2021 року.

05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договір факторингу №05/0820-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» за окремим Реєстром прав вимоги від 26 жовтня 2021 року №7 відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №993449426 від 14 січня 2021 року.

05 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №05/06/25-Е, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №993449426 від 14 січня 2021 року.

Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 21 170,60 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 5 982,40 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом 15 188,20 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.

31 серпня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 надіслала на адресу суду:

- відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що позивач не довів факту надання кредиту, здійснив нарахування процентів за користування кредитом поза межами узгодженого строку кредитування, заявив вимогу про стягнення заборгованості після спливу позовної давності та нарахував витрати за правничу допомогу у розмірі, що є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг;

- заяву про застосування наслідкив спливу позовної давності;

- доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому просила врахувати ту обставину, що позивач не виконав свого обов?язку щодо належного письмового повідомлення боржниці про заміну кредитора у зобов?язанні, а тому не набув права вимоги сплати заборгованості;

- доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому просила врахувати те, що умови кредитного договору про встановлення плати за користування кредитом (процентів) є несправедливими, оскільки встановлюють надто велику компенсацію позичальника. Водночас, вказані проценти нараховані поза межами встановленого строку кредитування.

01 вересня 2026 року від представниці позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представниця позивача наполягала на задоволенні позову, вказуючи на те, що матеріали справи містять достатні докази на підтвердження як факту перерахування кредиту позичальниці, так і розміру нарахованої заборгованості (що підтверджується детальним розрахунком). Також вказувала на те, що проценти за кредитним договором нараховані у повній відповідності з умовами кредитного договору, зокрема за узгодженими сторонами кредитного договору (у тому числі позичальницею) процентними ставками та в межах встановленого строку кредитування (з урахуванням пролонгації строку кредитування). Звертала увагу суду на те, що невиконання кредитором обов?язку щодо належного письмового повідомлення боржниці про заміну кредитора у зобов?язанні має своїм наслідком не відмову у стягненні заборгованості, а право боржниці виконати таке зобов?язання первісному кредитору, що буде вважатися належним виконанням. Водночас вважала хибними доводи відзиву про сплив позовної давності у зобов?язанні, посилаючись на те, що позовна давність зупинялася на період дії в Україні карантинних норм та введення воєнного стану, а тому до часу звернення з позовом до суду не спливла. Також наполягала на стягненні понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

02 вересня 2026 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, у яких відповідачка позовні вимоги визнала частково в частині заборгованості за кредитом (тілом кредиту). Однак заперечувала проти стягнення нарахованих процентів, які просила зменшити до розумного розміру, вказуючи на те, що умови договору щодо нарахування процентів є несправедливими, а нараховані проценти є надмірними та значно перевищують розмір боргу за кредитом. Також заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі, що є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Також учасники справи неодноразово надавали додаткові письмові пояснення по справі. Однак в цій частині суд нагадує, що відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

В судове засідання представниця позивача ОСОБА_2 не з?явилася, проте у позові просила про розгляд справи без її участі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без участі представниці позивача, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення справи.

Заслухавши пояснення відповідачки ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 14 січня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 . Договір №993449426.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 6 000 грн та строком користування коштами (дисконтний період) протягом 29 днів (з правом його продовження), а відповідачка зобов`язалася повернути кредит до 12 лютого 2021 року, а також сплачувати проценти за користування ним: дисконтна процентна ставка, що застосовується в межах встановленого (дисконтного) строку кредитування за умови належного виконання позичальницею своїх зобов`язань 0,01 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; індивідуальна процентна ставка, що застосовується при продовженні дисконтного періоду кредитування за умови належного виконання позичальницею своїх зобов`язань - 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; базова процентна ставка, яка застосовується протягом усього дисконтного періоду кредитування за умови неналежного виконання позичальницею своїх зобов`язань 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі невиконання позичальницею зобов`язання щодо повернення кредиту протягом (дисконтного) строку кредитування зобов`язання щодо повернення кредиту відкладається на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль. Проценти за користування кредитом протягом вказаного періоду підлягають до нарахування за процентною ставкою 2,30 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі порушення позичальницею умов кредитного договору остання на вимогу кредитодавця зобов`язалася сплачувати неустойку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення, але не більше 15 % від суми простроченого платежу.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №28/1118-01 (з подальшими додатковими угодами), за яким первісний кредитор за окремим Реєстром прав вимоги від 16 березня 2021 року №126 відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №993449426 від 14 січня 2021 року.

05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договір факторингу №05/0820-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» за окремим Реєстром прав вимоги від 26 жовтня 2021 року №7 відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №993449426 від 14 січня 2021 року.

05 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №05/06/25-Е, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №993449426 від 14 січня 2021 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції на час укладення правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України (в редакції на час укладення правочину) якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов`язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

Таким чином, судом встановлено, що до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшли усі права та обов`язки кредитора за Договором №993449426 від 14 січня 2021 року.

Зазначені у відзиві на позовну заяву твердження про те, що оскільки позивач не виконав свого обов?язку щодо належного письмового повідомлення боржниці про заміну кредитора у зобов?язанні, а тому не набув права вимоги сплати заборгованості є хибними, оскільки вказана обставина призводить до інших правових наслідків.

Зокрема, згідно ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, наслідком такого неповідомлення є право боржника виконати зобов`язання на користь первісного кредитора.

З матеріалів справи, а саме відповіді АТ «Універсал Банк» від 15 вересня 2026 року за вих. №БТ/Е-40378, а також виписки з банківського рахунку позичальниці вбачається, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання шляхом перерахування на користь позичальниці кредиту у розмірі 6 000 грн.

Зі свого боку ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 14 серпня 2026 року (момент подання позовної заяви) позичальниці нараховано заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 21 170,60 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 5 982,40 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом (нарахованими за період з 14 січня 2021 року до 12 травня 2021 року) 15 188,20 грн.

Суд погоджується із нарахованою заборгованістю за кредитом (тілом кредиту), яка не оспорювалася позичальницею.

Також суд встановив, що проценти нараховані у відповідності до умов кредитного договору, зокрема за узгодженими сторонами розмірами процентних ставок та в межах узгодженого строку кредитування (29 днів дисконтного періоду + 90 днів автопролонгації строку кредитування відповідно до п. 1.7 кредитного договору).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості є детальним, обгрунтованим, логічним та не оспорений у встановленому порядку відповідачкою.

Водночас, згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У той же час, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.

Що стосується доводів відповідачки про те, що умови договору щодо нарахування процентів в узгодженому в договорі розмірі є несправедливими, оскільки встановлюють неспівмірно велику суму компенсації, то в цій частині суд вказує на наступне.

Згідно ч. 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Тобто, положення закону щодо несправедливих умов договору та обмеження нарахувань за кредитним договором стосуються саме відповідальності позичальника за невиконання (неналежне виконання) споживчого кредитного договору (зокрема нарахування пені, штрафу, відповідальності згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, інших платежів за порушення зобов?язань) та не стосуються узгоджених сторонами кредитного договору договірних процентів (плати за користування кредитом), оскільки вони мають різну правову природу та цільове призначення.

Тому умови договору щодо нарахування процентів за користування кредитом відповідають вимогам закону.

Крім цього, суд вважає безпідставними твердження відповідачки про пропущення позивачем позовної давності, оскільки заборгованість за кредитним договором виникла у 2021 році.

У той же час, згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України було введено карантин, який діяв до його скасування, тобто до 30 червня 2023 року.

Разом з тим, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який діє і на час розгляду справи.

Водночас, згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказаний пункт був виключений Законом України №4434-ІХ від 14 травня 2025 року (який набрав чинності 04 вересня 2025 року).

Таким чином, позивачем не пропущено позовну давність, яка у зв`язку з введенням карантину була продовжена, а в подальшому (у зв`язку з введенням воєнного стану) зупинена до 04 вересня 2025 року, а тому твердження про протилежне є хибними.

За встановлених обставин, заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також підлягають стягненню 2 662,40 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору про надання правничої допомоги від 20 січня 2026 року №20/01/26-01, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери», з додатками, які містять узгоджені тарифи за надані послуги, а також документи, що містять перелік, детальний опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: вивчення матеріалів справи, кількість витраченого часу 2 год., вартість послуги 1 000 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, кількість витраченого часу 1 год., вартість послуги 500 грн; підготовка та подача клопотання про витребування інформації про зарахування кредитних коштів, кількість витраченого часу 1 год., вартість послуги 500 грн; складання позовної заяви, кількість витраченого часу 2 год., вартість послуги 5 000 грн.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Водночас є сумнівними з точки зору розумності адвокатські послуги щодо складання позовної заяви у стандартній справі незначної складності за ставкою, що значно перевищує середній розмір аналогічних послуг.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і такими, що не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, розміру вимого, а тому (за клопотанням відповідачки) дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 4 500 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13; код ЄДРПОУ 42986956; р/р НОМЕР_2 в АТ «Універсал Банк», МФО 322001) заборгованість за Договором №993449426 від 14 січня 2021 року, що утворилася станом на 14 серпня 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 5 982 (п?ять тисяч дев?ятсот вісімдесят дві) гривні 40 копійок; заборгованість за процентами за користування кредитом (нарахованими за період з 14 січня 2021 року до 12 травня 2021 року) у розмірі 15 188 (п?ятнадцять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 20 копійок, а всього в загальному розмірі 21 170 (двадцять одна тисяча сто сімдесят) гривень 60 копійок, а також 7 162 (сім тисяч сто шістдесят дві) гривні 40 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв