Рішення № 140902883, 22.10.2026, Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2/748/2273/26Єдиний унікальний № 748/2949/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

22 жовтня 2026 рокум. ЧернігівЧернігівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Хоменко Л.В.,

секретаря Базарної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №L01.230.71846 від 28 березня 2016 року в розмірі 20 844 грн. 70 коп., судовий збір в сумі 2 662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. 00 коп.

Вимоги обґрунтовані тим, що 28 березня 2016 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №L01.230.71846, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 19 850 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити плату за користування кредитом. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених договором, однак відповідач взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість. 26 листопада 2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №12/84, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до відповідача у розмірі 20 844 грн. 70 коп., з яких: 5 140 грн. 78 коп. заборгованість за тілом кредиту, 3 055 грн. 32 коп. заборгованість за відсотками, 12 648 грн. 60 коп. заборгованість за комісією. Усупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав своїх зобов`язань та після відступлення позивачу права вимоги не здійснив жодних платежів до погашення боргу. Оскільки відповідачем кредитні зобов`язання не виконані, сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Ухвалою судді від 17 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяви на відкладення розгляду справи та відзив на позов не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, оскільки позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 28 березня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №L01.230.71846, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 19 850 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов`язувався сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. (а.с. 6-7).

Згідно п.1.1 вказаного Договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 19 850 грн. 00 коп., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно умов цього Договору.

Відповідно до п.1.2 зазначеного Договору, банк надає кредит у день підписання цього договору строком на 63 місяців.

У п.1.3 вказаного Договору, вказано, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 9,9000 % річних від залишкової суми кредиту.

Згідно з п. 1.8. Договору, банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок НОМЕР_1 у гривні в розмірі фактичної послуг «БП «Стартовий», що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Розділом 6 договору між сторонами погоджено графік щомісячних платежів за кредитним договором, відповідно до якого ОСОБА_1 кожного першого числа кожного місця повинен вносити відповідні суми, які розподіляються на погашення тіла кредиту, відсотків та комісії. Також, графіком передбачено останній платіж повинен бути здійснено 28 серпня 2021 року.

В матеріалах справи наявна копія Договору страхування життя №L01.230.71846 та Додаткова угода №1 до Договору страхування життя, які підписані відповідачем власноручно. (зворот а.с. 7-8).

Як убачається з ордеру-розпорядження № 1 АТ «Ідея Банк» на виконання умов договору кредиту надало відповідачу грошові кошти по кредитному договору №L01.230.71846. (а.с. 9).

Отже, судом встановлено, що кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав грошові кошти у розмірі, встановленому кредитним договором.

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 відповідач користувався наданими йому коштами та згідно довідки розрахунку, складеного АТ «Ідея Банк» заборгованість відповідача за договором №L01.230.71846 від 28 березня 2016 року станом на 20 липня 2020 року становить 20 844 грн. 00 коп., з яких: 5 140 грн. 78 коп. - заборгованість за основним боргом; 3 055 грн. 32 коп. - заборгованість за відсотками; 12 648 грн. 60 коп. заборгованість за несплаченими комісіями.

Крім того, з розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів вбачається, що ОСОБА_1 здійснено часткове погашення заборгованості.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також в Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

26 листопада 2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 12/84, у відповідності до умов якого АТ «Ідея Банк» передає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» приймає належні АТ «Ідея Банк» права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників. Право вимоги до боржників у ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» виникає з моменту підписання Реєстру Боржників. (а.с. 12-14).

Матеріали справи містять платіжне дорученя № 20281 від 26 листопада 2020 року про переведення грошових коштів за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № 12/84 від 26 листопада 2020 року в розмірі 3 102 412 грн. 74 коп. (зворот а.с. 15).

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 12/84 від 26 листопада 2020 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» набула право вимоги до відповідача за кредитним договором №L01.230.71846 від 28 березня 2016 року. Загальна сума заборгованості становить 20 844 грн. 70 коп., з яких: 5 140 грн. 78 коп. заборгованість за тілом кредиту, 3 055 грн. 32 коп. заборгованість за процентами, 12 648 грн. 60 коп. заборгованість за комісією. (а.с. 15).

10 вересня 2026 року вих.№20235262 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» направило на адресу відповідача ОСОБА_1 досудову вимогу, однак станом на дату подання позову заборгованість за кредитним договором №L01.230.71846 від 28 березня 2016 року відповідачем не погашена. (зворот а.с. 16).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтями 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Наявність та розмір заявленої до стягнення заборгованості відповідача перед витікає з умов укладеного між сторонами по справі договору, підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не спростовано відповідачем.

Щодо вимог про стягнення комісії у розмірі 12 648 грн. 60 коп., суд зазначає таке.

Умовами договору визначено, що ОСОБА_1 здійснює плату за комісією, передбаченою графіком. Проте, у договорі не зазначено, з яких саме платежів складається комісія. Також, у договорів міститься термін «плата за обслуговування кредитної заборгованості».

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин в розумінні ч. 2 ст. 215 ЦК України є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає, відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Згідно з абзацом третім ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції яка діяла станом на день укладення договору 28 березня 2016 року) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Частина 2 статті 215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При зверненні до суду ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору. Враховуючи викладене, положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними.

За наведених обставин, оскільки ОСОБА_1 було нараховано комісію за послуги, які не були погоджені з позичальником, суд робить висновок про те, що положення договору щодо комісій, є нікчемним.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, а також, часткову сплату відповідачем заборгованості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №L01.230.71846 від 28 березня 2016 року в сумі 8 196 грн. 10 коп., з яких: 5 140 грн. 78 коп. заборгованість за тілом кредиту та 3 055 грн. 32 коп. заборгованість за відсотками.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн. 00 коп.

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи долучено копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 01 липня 2025 року (а.с. 19), акт №1791 наданих послуг від 10 вересня 2026 року, згідно якого сума наданих послуг складає 8 000 грн. 00 коп. (зворот а.с. 19), детальний опис наданих послуг до акту №1791 від 10 вересня 2026 року (а.с. 20).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

Отже, оскільки позовні вимоги задоволено частково, сума витрат позивача на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог складає 3 185 грн. 60 коп. ( 8000 грн. х39,32 %)

З урахуванням встановлених обставин, на думку суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів п. 4 ч. 4 ст. 137 ЦПК України та є неспівмірним з огляду на те, що предмет спору у цій справі не є складним, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними, розгляд справи відбувся у спрощеному провадженні, та представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без його участі, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 2 000 грн. 00 коп., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»,

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним документально підтверджені витрати на оплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 046 грн. 86 коп. (39,32 % від 2 662 грн. 40 коп.) судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 280-282, 289, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4 поверх) заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 196 (вісім тисяч сто дев`яносто шість) грн. 10 (десять) коп.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4 поверх) 1 046 грн. 86 коп. в рахунок сплаченого судового збору та 2 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4 поверх, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Письмову заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Чернігівського районного суду Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому рішення не було вручено в день його проголошення, має право протягом двадцяти днів з дня вручення заочного рішення подати заяву на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Хоменко Л.В.