Рішення № 140898192, 29.09.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/31239/26-ц

пр. № 2-10075/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача Державної казначейської служби України три проценти річних у розмірі 255, 62 грн та інфляційні втрати у розмірі 752, 82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2020 року, задоволено її позов до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та Державної казначейської служби України, яким було стягнуто з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на її користь на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн, на виконання якого 27 листопада 2020 року було видано виконавчий лист.

В подальшому, позивач звернулась до відповідача із заявою про виконання судового рішення. Позивач вказує, що на виконання вказаного виконавчого листа ДКС України лише 24 листопада 2021 року здійснила безготівковий перерахунок грошових коштів на її банківський рахунок.

Таким чином, у зв`язку з тим, що рішення суду було виконано більше ніж через визначені чинним законодавством три місяці позивач звернулася до ДКС України з листом про нарахування та виплату їй трьох відсотків річних та інфляційних втрат, у відповідь на що ДКС України листом від 25 січня 2022 року за вих. № 5-11-11/1909 повідомила її про те, що законодавством не передбачено нарахування та виплата компенсації за порушення строку перерахування коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504030.

Відповідач позов не визнав, представник відповідача у відзиві вказав, що правовідносини не регулюються цивільним законодавством відповідно до частини першої статті 1 ЦК України, отже застосування до них будь-яких положень ЦК України є неможливим. Звертаємо увагу суду, що ані БК України, ані Порядок, ані будь-який інший акт законодавства НЕ встановлюють для Казначейства строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади. Проте законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Отже, оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, то у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення.

Позивач у відповіді на відзив заперечувала проти доводів сторони відповідача, посилаючись на те, що вони не спростовують обставин, викладених у позовній заяві.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

09 червня 2026 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

11 червня 2026 року у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному порядку без виклику сторін.

02 липня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов.

07 липня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2020 року, задоволено його позов до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та Державної казначейської служби України. Стягнуто з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

27 листопада 2020 року на виконання зазначеного рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 видано виконавчий лист.

28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Державної казначейської служби України із заявою про виконання судового рішення.

24 грудня 2021 року на виконання вказаного виконавчого листа ДКС України здійснила безготівковий перерахунок грошових коштів на суму 10 000, 00 грн. на банківський рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк» на виконання виконавчого листа Ічнянського районного суду Чернігівської області по справі № 733/874/20 за бюджетною програмою КПКВК 3504030.

У зв`язку з тим, що рішення суду виконано більше ніж через визначені чинним законодавством три місяці ОСОБА_1 звернулась до ДКС України з листом про нарахування та виплату їй трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

25 січня 2022 року ДКС України листом за вих. № 5-11-11/1909, повідомила ОСОБА_1 про те, що законодавством не передбачено нарахування та виплата компенсації за порушення строку перерахування коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504030.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду.

Із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц , від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц , 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21, 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 приписи частини другої статті 625 ЦК України поширюються на спірні правовідносини.

У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із тих, які ним не передбачені, але не суперечать йому; в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права й обов`язки можуть виникати з делікту та з рішення суду. Грошове зобов`язання має бути виконаним із дня набрання судовим рішенням законної сили, оскільки з цього часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизованим і визначеним. У випадку якщо у рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір та ці зобов`язання належно не виконані, підлягають застосуванню вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

У справі № 646/14523/15-ц спірні правовідносини подібно до справи № 686/7081/21 стосувалися стягнення з ДКС України шляхом безспірного списання, зокрема, 3 % річних від простроченої суми й інфляційних утрат через прострочення виконання основного зобов`язання, визначеного у рішенні суду про стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з ДКС України на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних за період з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання до дня фактичного виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 жовтня 2023 року (Справа № 686/7081/21) наголошувала на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати).

Отже, позивач вправі заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати, 3 % річних за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Так, рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2020 року, стягнуто з Державного бюджету України на мою користь через ДКС України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України 10 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а рішення виконано 24 грудня 2021 року.

Тобто, рішення суду виконано більше ніж через визначені чинним законодавством три місяці.

За таких обставин, відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за весь час прострочення, а саме, з 17 лютого 2021 року по 24 грудня 2021 року, три проценти річних у розмірі 255,62 грн. та інфляційні втрати у розмірі 752,82 грн.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов частково підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, задовольнити.

Стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) три відсотки річних у розмірі 255,62 грн та інфляційні втрати у розмірі 752, 82 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова