Рішення № 140897182, 13.10.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/15385/26

Провадження № 2/638/9875/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Мяснянкіної Г.П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі - Харківська міська рада, Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання чинним договору купівлі-продажу,

в с т а н о в и в :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовм до Харківської міської ради, Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання чинним договору купівлі-продажу, в якому просила суд визнати чинним договір купівлі-продажу 26/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 09 серпня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований Харківською товарною біржою 09.08.1996 року за № Н3-535 та в Бюро технічної інвентарізації (БТІ) 26.08.1996 року за № 26275.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 серпня 1996 року між ОСОБА_2 (Продавець, Відповідач 2) та батьком позивачки - ОСОБА_3 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу 26/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір було оформлено та зареєстровано через Харківську товарну біржу (реєстраційний № Н3-535).

В подальшому, 26.08.1996 року, договір було належним чином зареєстровано в Бюро технічної інвентаризації (БТІ) за № 26275. З моменту придбання майна батько позивачки відкрито, безперервно володів ним, проживав там та сплачував усі комунальні послуги до дня своєї смерті. Покупець повністю виконав свої зобов`язання за договором, оплативши вартість майна продавцю в повному обсязі. Проте, договір не був посвідчений нотаріально, оскільки сторони вважали реєстрацію на товарній біржі достатньою згідно з чинним на той час законодавством.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Позивачка є єдиною спадкоємицею першої черги за законом. У встановлений законом строк позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Однак, постановою нотаріуса Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Сімаковою О.Г. від 26.02.2026 року № 186/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану нерухомість. Причина відмови - відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 1996 року.

Позивач наголошує, що згідно зі ст. 47 ЦК УРСР (чинного на момент укладення договору), якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов угоди, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання угоди, але одна із сторін ухилилася від її нотаріального посвідчення, суд може визнати таку угоду дійсною. Укладений на біржі договір підтверджує факт досягнення згоди з усіх істотних умов та факт повного розрахунку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 06 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання, встановлено відповідачам строк на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачі відзиву на позовну заяву не подали, у зв`язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Ухвалою суду від 10 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позові.

Відповідачі про судове засідання повідомлені належним чином, в судове засідання не з`явилися, причини неявки не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися, у зв`язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Заслухавши вступне слово позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 17.07.1992, актовий запис про народження № 3492 від 17.07.1992.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець), який діє через брокера брокерської контори № 227 ОСОБА_4 , уклали на Харківській товарній біржі Договір № Н3-535 купівлі-продажу нерухомості, відповідно до п. 1, пп. 1-1 якого продавець продав, а покупець купив 26/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 4 Договору в результаті біржових торгів товар продано за 350 000 000 карбованців.

Договір складено в 2 примірниках, із яких один примірник залишається на зберіганні в Харківській товарній біржі, а другий, який має силу оригіналу, видається покупцю (п. 8 Договору).

26 серпня 1996 року зазначені у договорі 26/100 частини будинку були зареєстровані в Бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 за реєстраційним № 26275, що підтверджується відповідною відміткою на договорі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у м. Харкові, про що складено відповідний актовий запис № 6827 від 18.08.2025, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 18.08.2025.

26 лютого 2026 року державний нотаріус Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Сімакова О.Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 186/02-31, якою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який був зареєстрований в АДРЕСА_1 , на 26/100 часток в праві спільної власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з підстав зазначених у мотивувальній частині постанови, а саме:

«Документом, що підтверджує право власності ОСОБА_5 на 26/100 часток в праві спільної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , є Договір купівлі-продажу №Н3-535 посвідчений 09.08.1996 року Харківською товарною біржою, зареєстрований ДКП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26.08.1996 року за № 26275.

Згідно ст. 227 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Відповідно до п. 4.17 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК УРСР).

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК УРСР).

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) зазначено:

«у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21));

Цивільний кодекс Української РСР не встановлював інституту нікчемності правочину, який запровадили аж у ЦК України, що набрав чинності 1 січня 2004 року. Єдиним механізмом підтвердження недійсності угоди, що існував до появи вказаного інституту, було визнання такої недійсності за рішенням суду (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21));

за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19));

правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання;

саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору;

правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року;

на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів;

у частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі;

спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат».

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 185/9284/23 вказано, що «можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судова процедура оскарження має на меті забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц зазначено, що «обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У справі, що розглядається, необхідність визнання в судовому порядку чинним договору купівлі-продажу від 09 серпня 1996 року, укладеного на Харківській товарній біржі та зареєстрованого за № Н3-535, позивач обґрунтувала тим, що є спадкоємцем ОСОБА_3 та не може оформим спадкові права, оскільки постановою державного нотаріуса від 26.02.2026 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що мотивовано тим, що всупереч вимогам ст. 227 ЦК УРСР договір від 09 серпня 1996 року № Н3-535 не був посвідчений нотаріально.

Суд зазначає, що у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17).

Крім того, в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору, правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалися правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів; у частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статтей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року, адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі; прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу») має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами, відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Таким чином, оскільки вказаний договір купівлі-продажу квартири укладено на Харківській товарній біржі 09 серпня 1996 року відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу», тому цей договір не підлягав нотаріальному посвідченню.

Крім того, суд враховує, що на виконання вимог статті 227 ЦК УРСР право власності ОСОБА_3 на квартиру на підставі договору купівлі-продажу № Н3-535 року зареєстровано в Харківському міському БТІ 26.08.1996 за № 26275.

З урахуванням наведеного та за відсутності рішення суду про визнання недійсним вказаного договору, у державного нотаріуса не було підстав для висновку, що цей договір не відповідає положенням чинного на момент його укладення законодавства або є недійсним.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду щодо подібних правовідносин, викладеному у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 501/896/23.

Водночас, суд зазначає, що на підставі частини другої статті 47 ЦК УРСР за вимогою сторони угоди, її правонаступників суд може визнати дійсною тільки угоду, яка відповідно до чинного законодавства підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Оскільки вказаний договір купівлі-продажу квартири не підлягав нотаріальному посвідченню, це унеможливлює задоволення позову ОСОБА_1 про визнання його дійсним. Такий спосіб захисту як визнання дійсною дійсної угоди очевидно є неналежним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

За змістом позовних вимог ОСОБА_1 належним способом захисту її порушеного права (інтересу) може бути оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 501/896/23.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18).

З урахуванням викладеного, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання чинним договору купівлі-продажу у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання чинним договору купівлі-продажу.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 23 жовтня 2026 року.

Суддя І.П. Латка