Рішення № 140890818, 21.10.2026, Коломацький районний суд Харківської області

Дата ухвалення
21.10.2026
Номер справи
625/241/26
Номер документу
140890818
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 625/241/26

Провадження № 2/625/176/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Коломацький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Лосєва Д.К.,

при секретарі Рахімовій О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селі Різуненкове Богодухівського району Харківської області цивільну справу за позовом представника позивача адвоката Франковського Євгена Володимировича, діючого від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», третя особа Регіональна філія «ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, додаткової одноразової допомоги матеріальної за сумлінну працю на залізничному транспорті, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Франковський Є.В., обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що ОСОБА_1 з 27 лютого 1982 року по 30 серпня 2024 року перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», працюючи на різних посадах, та має стаж роботи на залізничному транспорті понад 40 років. Наказом від 30 серпня 2024 року № 235/ОС позивача звільнено з посади чергового по залізничній станції «Свинківка» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України.

Відповідно до зазначеного наказу позивачу передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків згідно з умовами колективного договору. Крім того, наказом від 18 листопада 2024 року № 286/ОС наказ про звільнення доповнено положенням про виплату додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Однак, як зазначив представник позивача, при звільненні ОСОБА_1 виплачено лише компенсацію за невикористану відпустку, тоді як зазначені види матеріальної допомоги відповідачем не нараховані та не виплачені. З метою отримання відповідних виплат позивач неодноразово звертався до роботодавця, зокрема через свого представника шляхом направлення адвокатських запитів. У відповіді від 19 липня 2026 року відповідач підтвердив факт ненарахування та невиплати зазначених сум, посилаючись на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року, яким на період дії воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені колективними договорами.

Представник позивача вважав такі дії відповідача неправомірними, оскільки положення колективного договору є обов`язковими для виконання роботодавцем, а рішення правління товариства про призупинення відповідних виплат не може бути підставою для позбавлення працівника належних йому коштів. На підтвердження своєї позиції посилався на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, якою залишено в силі судове рішення про визнання незаконним та скасування відповідного пункту протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця».

Згідно з наданим відповідачем розрахунком середньої заробітної плати середньомісячний заробіток позивача становить 18 112,78 грн, у зв`язку з чим розмір одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію складає 54 338,34 грн, а додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті 90 563,90 грн, загалом 144 902,24 грн.

Крім того, представник позивача зазначив, що внаслідок непроведення повного розрахунку в день звільнення відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України. Виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 939,29 грн та визначеної кількості робочих днів, представником позивача обчислено середній заробіток за період з 01 вересня 2024 року по 28 лютого 2025 року включно в розмірі 146 529,24 грн.

Також представник позивача вказав, що тривала невиплата належних ОСОБА_1 коштів спричинила останньому моральні страждання, порушила його звичний спосіб життя та позбавила можливості використовувати зазначені кошти для задоволення повсякденних потреб, зокрема придбання ліків, продуктів харчування та отримання медичної допомоги. Розмір завданої позивачу моральної шкоди визначено в сумі 10 000 грн.

Враховуючи викладене, представник позивача просив суд, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 54 338,34 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 90 563,90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2024 року по 28 лютого 2025 року в розмірі 109 252,20 грн, з утриманням із зазначених сум передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті, а також моральну шкоду в розмірі 10 000 грн і понесені судові витрати.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими.

В обґрунтування своїх заперечень зазначила, що позивача 30 серпня 2024 року звільнено з посади чергового по залізничній станції «Свинківка» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. У день звільнення з ним проведено остаточний розрахунок та виплачено всі суми, які на той момент підлягали виплаті. Із наказом про звільнення позивач був ознайомлений під підпис, будь-яких зауважень щодо проведеного розрахунку не висловлював.

Представник відповідача вказала, що позивачем пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, оскільки про невиплату матеріальної допомоги йому було відомо ще 30 серпня 2024 року, тоді як із позовом він звернувся лише у 2026 році. При цьому, на її думку, позивачем також пропущено граничний однорічний строк, передбачений статтею 234 КЗпП України, який поновленню не підлягає. Отримання відповідей на адвокатські запити у 2026 році не змінює моменту початку перебігу строку звернення до суду. Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 вважала безпідставним, оскільки зазначене рішення стосується частини першої статті 233 КЗпП України, тоді як спір виник щодо виплат при звільненні працівника.

Крім того, представник відповідача зазначила, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті не є складовими заробітної плати та відповідно до пункту 3.6 Інструкції зі статистики заробітної плати не входять до фонду оплати праці. Зазначені виплати мають характер додаткових соціальних гарантій, передбачених колективним договором.

Також посилалася на те, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року на період дії воєнного стану було призупинено додаткові виплати, передбачені колективними договорами, зокрема матеріальну допомогу. На її думку, таке призупинення узгоджується з положеннями статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 представник відповідача зазначила, що вказаним судовим рішенням надано оцінку правомірності рішення правління товариства від 14 березня 2022 року, однак не досліджувалася законність подальших рішень товариства. Зокрема, рішенням правління від 14 жовтня 2024 року було поновлено виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам, звільненим протягом 2024 року, із визначенням порядку її виплати за окремим графіком. Водночас із 01 квітня 2025 року відповідні виплати знову призупинено у зв`язку з необхідністю оптимізації витрат товариства. Зазначені рішення, за її твердженням, у судовому порядку незаконними не визнавалися та залишаються чинними.

Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, представник відповідача зазначила, що підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відсутні, оскільки невиплата матеріальної допомоги була зумовлена чинними рішеннями правління товариства, обов`язковими для виконання його структурними підрозділами. Крім того, зазначена вимога є похідною від вимог про стягнення матеріальної допомоги та заявлена з пропуском строку звернення до суду.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди представник відповідача вказала, що позивачем не надано належних доказів заподіяння йому моральних страждань, порушення нормальних життєвих зв`язків та наявності причинного зв`язку між діями роботодавця і заявленою шкодою. Сам по собі факт виникнення трудового спору, на її думку, не є достатньою підставою для її відшкодування.

З огляду на викладене представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій не погодився із запереченнями відповідача, вважаючи їх необґрунтованими.

Зазначив, що позивач лише у травні 2026 року отримав копії наказів про звільнення та повідомлення про нараховані й виплачені суми, які раніше йому не вручалися. При цьому у відповіді на адвокатський запит від 19 липня 2026 року відповідач підтвердив, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті позивачу не нараховувалися та не виплачувалися.

Заперечуючи проти доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду, представник позивача послався на положення статті 233 КЗпП України та рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025. Вважав, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, позивач отримав лише у 2026 році, а невиплата належних працівникові коштів є триваючим правопорушенням.

Також зазначив, що виплата матеріальної допомоги передбачена положеннями колективного договору та наказами роботодавця від 30 серпня 2024 року № 235/ОС і від 18 листопада 2024 року № 286/ОС, які є обов`язковими для виконання. Посилання відповідача на призупинення відповідних виплат у зв`язку з воєнним станом вважав безпідставним, оскільки постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 відповідне рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року визнано незаконним та скасовано у частині призупинення додаткових виплат.

Представник позивача наполягав, що загальний розмір належної позивачу матеріальної допомоги становить 144 902,24 грн, а внаслідок непроведення повного розрахунку при звільненні відповідно до статей 116, 117 КЗпП України з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців у розмірі 146 529,24 грн.

Крім того, вважав обґрунтованою вимогу про відшкодування моральної шкоди, оскільки тривала невиплата належних коштів спричинила позивачу моральні страждання та вимагала додаткових зусиль для організації свого життя.

Представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що доводи позивача не спростовують обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Вказала, що позивач ще 30 серпня 2024 року був ознайомлений із наказом про звільнення та отримав розрахунковий листок, а тому був обізнаний про належні йому виплати. На думку представника відповідача, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України, а також граничний однорічний строк, встановлений статтею 234 КЗпП України. При цьому рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 стосується частини першої статті 233 КЗпП України та не поширюється на спірні правовідносини.

Також зазначила, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті не належать до заробітної плати, а їх виплату було призупинено відповідними рішеннями правління АТ «Українська залізниця» на період дії воєнного стану. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 вважала безпідставним, оскільки вона не стосується подальших рішень правління товариства, які не були скасовані в судовому порядку.

Крім того, представник відповідача заперечувала проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на відсутність вини роботодавця та неправильність здійсненого позивачем розрахунку. Вимогу про відшкодування моральної шкоди вважала недоведеною через відсутність належних доказів її заподіяння та причинного зв`язку з діями відповідача.

Представник відповідача подала до суду додаткові пояснення щодо заяви позивача про зменшення позовних вимог, у яких зазначила, що позивач зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 146 529,24 грн до 109 252,20 грн.

На думку представника відповідача, таке зменшення свідчить про неспівмірність первісно заявленої суми, однак є недостатнім, оскільки позивач врахував лише співвідношення невиплачених сум до загального розміру належних виплат, не оцінивши інших критеріїв співмірності, визначених практикою Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, представник відповідача зазначила, що спірні виплати не є заробітною платою, їх невиплата зумовлена рішеннями правління товариства, а позивач звернувся до роботодавця щодо цих виплат майже через два роки після звільнення. Також вказала на неправильність розрахунку середнього заробітку, оскільки кількість робочих днів визначена позивачем за інший період, ніж той, за який заявлено вимогу.

Представник відповідача наголосила, що зменшення позовних вимог не спростовує її доводів про пропуск строку звернення до суду та відсутність підстав для відповідальності роботодавця.

З огляду на викладене представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а в разі встановлення підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшити його розмір на 90% від уточненої позивачем суми 109 252,20 грн, тобто до 10 925,22 грн.

Ухвалою Коломацького районного суду Харківської області від 03 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 03 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивачу надано строк для усунення зазначеного недоліку.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року, після усунення недоліку позовної заяви, продовжено розгляд вказаної цивільної справи.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Франковський Є.В. у судове засідання не з`явилися. Водночас від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача.

Представник відповідача Токаренко Х.О., яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений своєчасно та належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» з 27 лютого 1982 року по 30 серпня 2024 року.

Стаж роботи ОСОБА_1 складає 40 років.

Згідно наказу №235/ОС від 30 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 з 30 серпня 2024 року звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с. 37).

Також з вищевказаного наказу вбачається, що ОСОБА_1 слід виплатити матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24 жовтня 2022 року.

Згідно з наказом № 286/ОС від 18 листопада 2024 року внесено зміни до наказу № 235/ОС від 30 серпня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 , чергового по залізничній станції «Свинківка» виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, шляхом доповнення розділу «Виплати» положенням про виплату додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (а.с. 38).

Зазначені накази разом із повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, були надані регіональною філією «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» супровідним листом від 13 травня 2026 року № Д-02-05/5066. Водночас копію колективного договору позивачу не надано з посиланням на те, що він є локальним нормативним актом та видається відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с. 3538).

21 травня 2026 року адвокат Франковський Є.В. звернувся до АТ «Українська залізниця» з адвокатським запитом щодо виплати матеріальної допомоги, передбаченої наказом від 30 серпня 2024 року № 235/ОС, додаткової матеріальної допомоги згідно з наказом від 18 листопада 2024 року № 286/ОС, а також надання копії колективного договору та відомостей про середньомісячний заробіток позивача за останні три роки (а.с. 60).

У відповідь на зазначений запит службою роботи станцій регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» надано копії окремих положень колективного договору з додатками та розрахунок середньої заробітної плати позивача за період із серпня 2023 року по липень 2024 року. Водночас повідомлено, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема виплату матеріальної допомоги. Також зазначено, що графік виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися у зв`язку з виходом на пенсію в серпні 2024 року, не затверджувався (а.с. 39-46).

27 травня 2026 року адвокат Франковський Є.В. повторно звернувся до АТ «Українська залізниця» з адвокатським запитом щодо надання довідки про середньомісячну заробітну плату позивача за два місяці, що передували його звільненню (а.с. 47).

Листом від 04 червня 2026 року за №НЗК-53/1192, регіональна філія «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» повідомила, що довідка про середньомісячну заробітну плату за два місяці, які передували звільненню позивача, як окремий документ у регіональній філії не оформлювалася (а.с. 50).

15 липня 2026 року представник позивача направив до АТ «Українська залізниця» адвокатський запит, у якому просив надати інформацію щодо фактичного нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків відповідно до наказу від 30 серпня 2024 року № 235/ОС та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків згідно з наказом від 18 листопада 2024 року № 286/ОС, із зазначенням розміру відповідних сум та наданням підтвердних документів (а.с. 70).

У відповіді від 19 липня 2026 року за №НЗК-53/1500, регіональна філія «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» повідомила, що одноразова матеріальна допомога при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі трьох середньомісячних заробітків, передбачена наказом від 30 серпня 2024 року № 235/ОС, та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбачена наказом від 18 листопада 2024 року № 286/ОС, ОСОБА_1 не нараховувалися та не виплачувалися (а.с. 51).

23 липня 2026 року представник позивача направив до АТ «Українська залізниця» адвокатський запит щодо надання інформації про кількість робочих днів за період з 01 вересня 2024 року по 28 лютого 2025 року включно для працівника, який обіймає аналогічну посаду чергового по залізничній станції «Свинківка» (а.с. 52).

У відповіді на зазначений адвокатський запит регіональна філія «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» повідомила, що визначення єдиної кількості робочих днів для відповідної посади без урахування індивідуального графіка змінності конкретного працівника є неможливим (а.с. 57).

Отже, роботодавець як станом на день звільнення, так і на день подання позовної заяви не виплатив належну позивачу при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, тим самим не виконавши свої зобов`язання та допустивши заборгованість.

Відповідно до розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 від 26 травня 2026 року № Д-3-03-36/250, наданого регіональною філією «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», середньомісячна заробітна плата позивача становила 18 112,78 грн (а.с. 46).

Як убачається з матеріалів справи, при звільненні позивачу було виплачено 49 450,75 грн. Водночас передбачена наказами роботодавця матеріальна допомога у загальному розмірі 144 902,24 грн залишилася невиплаченою.

Отже, загальна сума виплат, належних позивачу у зв`язку зі звільненням, становила 194 352,99 грн, з яких 144 902,24 грн відповідачем не виплачено.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати визначену цією угодою роботу, а роботодавець виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Відповідно до статті 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

За змістом статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Отже, обов`язок роботодавця щодо проведення остаточного розрахунку з працівником охоплює всі належні йому виплати, право на отримання яких виникло у зв`язку з трудовими відносинами, зокрема передбачені колективним договором.

Щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище наказом від 30 серпня 2024 року № 235/ОС позивачу передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків.

Крім того, наказом від 18 листопада 2024 року № 286/ОС передбачено виплату додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Таким чином, право позивача на отримання зазначених виплат підтверджується положеннями колективного договору та відповідними наказами роботодавця.

При цьому відповідач не заперечує факту видання зазначених наказів, а також того, що передбачені ними суми матеріальної допомоги позивачу не нараховані та не виплачені.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача посилалася на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року, яким на період дії воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами.

Оцінюючи зазначені доводи, суд враховує, що статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено особливості дії положень колективного договору на період воєнного стану.

Водночас рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року прийнято до набрання чинності зазначеним Законом, який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 надано правову оцінку рішенню правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами.

Суд бере до уваги відповідні правові висновки Верховного Суду, які мають значення для оцінки правомірності посилання відповідача на зазначене рішення правління як на підставу для невиплати матеріальної допомоги.

Разом із тим суд враховує доводи представника відповідача щодо прийняття товариством подальших рішень правління, зокрема від 14 жовтня 2024 року та 01 квітня 2025 року.

Однак зазначені рішення самі по собі не спростовують установленого судом факту виникнення у позивача права на отримання матеріальної допомоги, передбаченої наказами роботодавця.

При цьому слід звернути увагу, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14 жовтня 2024 року було передбачено поновлення виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися протягом 2024 року, з визначенням порядку здійснення таких виплат за відповідними графіками.

Водночас відсутність затвердженого графіка виплати матеріальної допомоги працівникам, звільненим у серпні 2024 року, не може сама по собі свідчити про відсутність у позивача права на отримання такої допомоги.

Суд також зазначає, що наказ від 18 листопада 2024 року № 286/ОС про призначення позивачу додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків видано після прийняття рішення правління від 14 жовтня 2024 року.

При цьому доказів скасування зазначених наказів, визнання їх незаконними або припинення права позивача на передбачені ними виплати відповідачем не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що посилання представника відповідача на рішення правління товариства щодо призупинення додаткових виплат не спростовує обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Щодо розміру зазначених виплат суд виходить із наданого відповідачем розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 від 26 травня 2026 року № Д-3-03-36/250, відповідно до якого середньомісячна заробітна плата позивача становить 18 112,78 грн.

Таким чином, розмір матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію становить 54 338,34 грн, а додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті 90 563,90 грн.

Загальний розмір зазначених виплат становить 144 902,24 грн.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у загальному розмірі 144 902, 24 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2024 року по 28 лютого 2025 року суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що за наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування в разі вирішення спору на користь працівника.

Отже, відповідальність роботодавця, передбачена статтею 117 КЗпП України, настає за порушення обов`язку щодо своєчасного проведення розрахунку з працівником при звільненні.

Судом установлено, що належні позивачу суми матеріальної допомоги у загальному розмірі 144 902,24 грн відповідачем не виплачені.

При цьому відповідач не заперечує факту невиплати зазначених коштів, а свої заперечення обґрунтовує рішеннями правління товариства щодо призупинення відповідних виплат.

Однак наведені обставини самі по собі не свідчать про відсутність вини роботодавця у невиконанні обов`язку щодо проведення належного розрахунку з працівником.

Суд враховує, що обов`язок щодо виплати матеріальної допомоги встановлений наказами самого відповідача, які не були скасовані, а відповідні суми залишилися невиплаченими протягом тривалого часу.

Відтак суд доходить висновку про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для покладення на відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у випадках, не пов`язаних з оплатою часу відпусток, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів або годин, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку, заробітна плата ОСОБА_1 за червень 2024 року становила 24 040,59 грн, а за липень 2024 року 24 802,29 грн, що разом складає 48 842,88 грн.

Кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів за зазначений період становила 52 дні, з яких 25 днів у червні та 27 днів у липні 2024 року.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 939,29 грн (48 842,88 грн : 52 робочі дні).

Позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 вересня 2024 року по 28 лютого 2025 року включно, тобто за шість місяців.

Визначаючи кількість робочих днів за зазначений період, представник позивача виходив зі 156 робочих днів, установлених за аналогічний період попереднього року з 01 вересня 2023 року по 28 лютого 2024 року.

При цьому представник позивача зазначив, що відповідні відомості за період із 01 вересня 2024 року по 28 лютого 2025 року відповідачем не надані, незважаючи на направлення адвокатського запиту.

Суд враховує, що у відповіді на адвокатський запит регіональна філія «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» повідомила про неможливість визначення єдиної кількості робочих днів для відповідної посади без урахування індивідуального графіка змінності конкретного працівника.

Разом із тим зазначена відповідь не містить відомостей про фактичну кількість робочих днів за відповідною посадою у спірний період та не спростовує наведеного позивачем розрахунку конкретними альтернативними даними.

Оцінюючи зазначені обставини у сукупності, суд враховує, що позивач використав відомості про фактично відпрацьовані робочі дні за аналогічний шестимісячний період, які містяться в документах, наданих самим відповідачем.

При цьому суд бере до уваги, що позивач після звільнення не мав можливості самостійно встановити графік змінності працівників відповідної посади за наступні шість місяців, тоді як відповідні документи перебувають у розпорядженні роботодавця.

За таких обставин, з урахуванням відсутності іншого документально підтвердженого розрахунку, суд приймає наведений позивачем показник у 156 робочих днів для визначення вихідного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, вихідний розмір середнього заробітку за зазначений період становить 146 529,24 грн (939,29 грн ? 156 робочих днів).

Разом із тим суд враховує, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому підлягають урахуванню розмір простроченої заборгованості роботодавця, тривалість затримки розрахунку, причини такої затримки, ймовірний розмір пов`язаних із нею майнових втрат працівника, поведінка сторін та інші обставини справи.

У постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що встановлене статтею 117 КЗпП України обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями не виключає можливості зменшення судом розміру такого відшкодування з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Судом установлено, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становив 194 352,99 грн, з яких 49 450,75 грн було виплачено при звільненні, а 144 902,24 грн залишилися невиплаченими.

Таким чином, частка невиплачених сум становить 74,56% загального розміру належних позивачу виплат.

У заяві про зменшення позовних вимог представник позивача, врахувавши зазначене співвідношення, зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку зі 146 529,24 грн до 109 252,20 грн.

Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру відшкодування, суд враховує, що сума невиплаченої матеріальної допомоги становить 144 902,24 грн, тобто є значною порівняно із середньомісячним заробітком позивача.

При цьому відповідач протягом тривалого часу не здійснив виплату зазначених коштів, хоча право позивача на їх отримання підтверджувалося наказами самого роботодавця.

Суд також бере до уваги, що позивач вживав заходів для захисту своїх трудових прав, неодноразово звертаючись до відповідача із запитами щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги.

Водночас відповідач, посилаючись на рішення правління товариства, не здійснив належного розрахунку з позивачем і не надав доказів фактичного погашення заборгованості.

Крім того, суд враховує характер невиплачених коштів, які були передбачені позивачу у зв`язку із завершенням тривалої трудової діяльності на залізничному транспорті та виходом на пенсію.

З огляду на наведене суд вважає, що визначений позивачем розмір відшкодування у сумі 109 252,20 грн відповідає характеру допущеного порушення, розміру невиплаченої заборгованості та забезпечує розумний баланс між інтересами працівника і роботодавця.

При цьому суд не вбачає підстав для додаткового зменшення зазначеної суми на 90%, як про це просила представник відповідача.

Застосування такого значного зменшення за встановлених обставин справи фактично призвело б до істотного зниження компенсаційного значення відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та не відповідало б характеру порушення трудових прав позивача.

Суд враховує, що відповідачем не наведено переконливих обставин, які б свідчили про необхідність зменшення відшкодування саме до 10 925,22 грн.

Водночас застосований позивачем коефіцієнт пропорційності у розмірі 74,56% уже враховує співвідношення невиплаченої частини коштів до загального розміру належних при звільненні виплат.

Таким чином, оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 109 252,20 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості.

Звертаючись до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що невиплата належних йому при звільненні коштів спричинила моральні страждання, порушила звичний спосіб життя та позбавила можливості використовувати зазначені кошти для задоволення повсякденних потреб.

Оцінюючи зазначені доводи, суд враховує, що позивач тривалий час працював на залізничному транспорті, а спірні виплати були передбачені йому у зв`язку із завершенням трудової діяльності та виходом на пенсію.

Водночас відповідач, незважаючи на видання відповідних наказів, не здійснив виплату належної позивачу матеріальної допомоги, загальний розмір якої становить 144 902,24 грн.

Суд вважає, що тривала невиплата зазначених коштів за встановлених обставин могла спричинити позивачу душевні переживання, пов`язані з порушенням його трудових прав, необхідністю неодноразового звернення до роботодавця та вжиття додаткових заходів для отримання належних виплат.

При цьому суд враховує, що позивач був змушений звертатися за правничою допомогою та до суду з метою захисту порушеного права, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин суд доходить висновку, що порушення відповідачем трудових прав позивача спричинило останньому моральні страждання, які підлягають компенсації відповідно до статті 237-1 КЗпП України.

Разом із тим, визначаючи розмір такого відшкодування, суд враховує характер допущеного порушення, тривалість невиплати належних коштів, обставини справи та ступінь обґрунтованості заявленої вимоги.

При цьому матеріали справи не містять достатніх доказів, які б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди саме в заявленому розмірі 10 000 грн, зокрема про істотні та тривалі негативні зміни у його звичному способі життя або інші обставини, які б обґрунтовували необхідність присудження всієї заявленої суми.

З урахуванням наведеного, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1 000 грн, яка за встановлених обставин справи є достатньою та співмірною характеру допущеного порушення.

Отже, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 грн, а в іншій частині цієї вимоги слід відмовити.

Щодо посилання представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідна частина зазначеної норми втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Водночас суд враховує, що предметом конституційного контролю була саме частина перша статті 233 КЗпП України, тоді як частина друга цієї статті, яка регулює строки звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, неконституційною не визнавалася.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, початок перебігу зазначеного строку законодавець пов`язує з отриманням працівником відповідного письмового повідомлення, а не безпосередньо з датою його звільнення.

Як установлено судом, ОСОБА_1 звільнено з роботи 30 серпня 2024 року, однак доказів вручення йому в день звільнення або після нього письмового повідомлення про всі суми, нараховані та виплачені при звільненні, матеріали справи не містять.

Натомість позивачу було надано довідку про розрахунок його середньої заробітної плати, яка містить відомості, необхідні для визначення розміру відповідних виплат.

Разом із тим зазначена довідка за своїм змістом та призначенням не є письмовим повідомленням про всі суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, у розумінні статті 116 КЗпП України, оскільки відображає розрахунок середньої заробітної плати, а не повний перелік належних працівникові виплат із зазначенням їх нарахування та фактичної виплати.

Крім того, наказом від 18 листопада 2024 року № 286/ОС, тобто після звільнення позивача, внесено зміни до наказу про його звільнення шляхом доповнення положенням про виплату додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Вказана обставина також свідчить про те, що на момент звільнення позивача остаточний перелік передбачених йому виплат не був відображений у наказі про звільнення в повному обсязі.

При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів вручення позивачу письмового повідомлення, передбаченого статтею 116 КЗпП України, а також доказів того, що надана йому довідка про середню заробітну плату містила всі відомості, які повинні бути зазначені у такому повідомленні.

Суд враховує, що обов`язок письмового повідомлення працівника про нараховані та виплачені йому при звільненні суми покладено законом саме на роботодавця, а тому неналежне виконання такого обов`язку не може бути використане останнім як підстава для обмеження права працівника на судовий захист.

Таким чином, за відсутності доказів отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, суд не вбачає підстав вважати, що перебіг тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, розпочався 30 серпня 2024 року або з дати отримання довідки про середню заробітну плату.

За таких обставин доводи представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення належних при звільненні виплат суд вважає необґрунтованими та відхиляє.

Суд також вважає за доцільне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, перевіривши доводи та заперечення сторін, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Зокрема, підлягають задоволенню вимоги про стягнення матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 54 338,34 грн, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 90 563,90 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 109 252,20 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті та моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за вимоги про стягнення матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, розмір судового збору за зазначені вимоги з урахуванням коефіцієнта 0,8, передбаченого частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з поданням позовної заяви через підсистему «Електронний суд», становить 1 159,22 грн. Враховуючи, що позовні вимоги в цій частині задоволено повністю, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

За вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 465,30 грн. Водночас з урахуванням поданої представником позивача заяви про зменшення розміру позовних вимог до 109 252,20 грн та застосування понижуючого коефіцієнта 0,8 у зв`язку з поданням позовної заяви через підсистему «Електронний суд» належний до сплати судовий збір за зазначену вимогу становить 1 064,96 грн. Оскільки позовну вимогу в цій частині задоволено повністю, зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, за вимогу про відшкодування моральної шкоди позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 064,96 грн з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8. Оскільки позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн задоволено частково, а саме в розмірі 1 000 грн, що становить 10% заявленої суми, судовий збір за зазначену вимогу підлягає відшкодуванню позивачу пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 106,49 грн.

Таким чином, з урахуванням результатів розгляду справи та положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 1 171,45 грн (1 064,96 грн + 106,49 грн), а на користь держави 1 159,22 грн.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж установлено законом.

З огляду на зменшення позивачем розміру позовних вимог та відповідне клопотання його представника суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 400,34 грн, сплачений відповідно до квитанції № 1.781083723.1 від 31 липня 2026 року, виданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Керуючись ст.12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву адвоката Франковського Євгена Володимировича, діючого від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», третя особа Регіональна філія «ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, додаткової одноразової допомоги матеріальної за сумлінну працю на залізничному транспорті, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні працівників в перше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 54 338 (п`ятдесят чотири тисячі триста тридцять вісім) гривень 34 копійки та додаткову одноразову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 90 563(д`евяносто тисяч п`ятсот шістдесят три) гривні 90 копійок, а всього 144 902 (сто сорок чотири тисячі дев`ятсот дві) гривні 24 копійки з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 01 вересня 2024 року по 28 лютого 2025 року включно в розмірі 109 252 (сто дев`ять тисяч двісті п`ятдесят дві) гривні 20 копійок з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1171 (одна тисяча сто сімдесят одна) гривня 45 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1159 (одна тисяча сто п`ятдесят дев`ять) гривень 22 копійки.

Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачені кошти на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у розмірі 400 (чотириста) гривень 34 копійки сплачений відповідно до квитанції № 1.781083723.1 від 31 липня 2026 року, виданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5.

Третя особа: Регіональна філія «ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ, код ЄДРПОУ 40081216, місцезнаходження за адресою: м. Харків, вул.. Євгена Котляра, 7.

Повний текст рішення сторони виготовлено 22 жовтня 2026 року.

Суддя: Д.К. Лосєв

Часті запитання

Який тип судового документу № 140890818 ?

Документ № 140890818 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 140890818 ?

Дата ухвалення - 21.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 140890818 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 140890818 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 140890818, Коломацький районний суд Харківської області

Судове рішення № 140890818, Коломацький районний суд Харківської області було прийнято 21.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 140890818 відноситься до справи № 625/241/26

Це рішення відноситься до справи № 625/241/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 140859287
Наступний документ : 140960134